Політтехнолог Андрій Золотарьов: За рік-два ми відчуємо лівий поворот в українській політиці
Восени Кремль розпочне політичний кастинг, шукаючи в Україні нових «лівих» лідерів
Після ухвалення Верховною Радою так званого закону про декомунізацію, 8 травня в Україні став Днем пам’яті і примирення, а 9 травня - Днем перемоги над фашизмом у Другій світовій війні. Так свято намагались позбавити червоної атрибутики. Але це офіційно. У Києві, як і багатьох інших містах Україні, багато людей усе ж розгорнули комуністичну символіку, провокуючи патріотів та правоохоронців на відповідь. Загалом близько мільйона людей взяли участь у масових заходах по всій країні, близько сотні було затримано за порушення закону, - звітують у поліції.
Значна кількість із тих громадян, які демонстративно начепили георгіївські стрічки чи підняли над головою червоні прапори, є прихильниками лівих партій або навіть членами заборонених структур, таких як КПУ. Проте є й такі, які свідомо пішли на порушення закону не через прихильність до «червоних», а просто протестуючи проти нинішнього політичного режиму. Про це в інтерв’ю «Главкому» розповів політтехнолог Андрій Золотарьов.
В Україні заборонено комуністичну символіку, зірки, прапори, заборонено компартію. Натомість 9 травня ми побачили досить багато людей, у руках яких були заборонені атрибути. Про що свідчить цей факт?
Частина людей взяла до рук червоні прапори на знак протесту проти чинної влади. Головним чинником, чому люди так повелися, є соціально-економічна політика. Ці люди далекі від політики. Окрім того, давайте казати прямо, що далеко не всі громадяни поділяють погляди Володимира В’ятровича (керівник Інституту національної пам'яті, - «Главком»). Коли змінюють ідентичність, переглядають історію на тлі відсутності будь-яких успіхів в економічній, соціальній політиці, де повний занепад, то це дає протилежний результат. І ми це побачили. Наприклад, у Дніпропетровську, незважаючи на досить обмежені організаційні можливості Опозиційного блоку, людей з ним прийшло (на травневі акції) вдвічі більше, ніж минулого року, коли відзначали 70-річчя перемоги. Водночас, знаючи команду Вілкула, скажу, що навряд чи це їхня заслуга.
Якщо казати про лівий рух в Україні загалом, то все набагато складніше. Певний час у 90-ті, нульові роки у нас було кілька лівих сил, зокрема Соцпартія, яка була більш поміркованою, більш проукраїнською. Але внутрішні проблеми загнали її в глухий кут. Тобто, намагання Олександра Мороза залишитися лідером партії, роздмухування конфліктів, наприклад, між Луценком та Вінським, не пішло на користь. Сан Санич сам себе переграв. Останньою краплею став його похід до коаліції (з Партією регіонів), коли він розміняв свій «нерозмінний рубль» найчеснішого українського політика.
Нині КПУ офіційно заборонено, але сайт партії активно наповнюється, як, до речі, і сайт лідера ПСПУ Наталії Вітренко. Про що це свідчить?
Перш за все, це намагання показати, що незважаючи на заборону вона, як кажуть військові, у кадрованому вигляді залишилася. Симоненко намагається через європейські інституції, через Європейський суд із прав людини домогтися відміни заборони.
Зважаючи на європейських лівих, які активно допомагають Симоненку і лобіюють його інтереси в тому числі і в Європарламенті, скоріше за все, рішення буде на користь Симоненка. Але знаючи українську Феміду, я не думаю, що у нас так же швидко, як в Молдові, вона внесе корективи до свого раніше ухваленого рішення. У Молдові вже був подібний прецедент, коли забороняли таку символіку. Думаю, що доки буде ця влада, навряд чи щось зміниться. Але за рік-півтора, коли, ймовірно, владі доведеться корегувати курс, переналаштовувати соціальну базу, ситуація може змінитися, як змінилася на початку 90-х. Я дуже добре пам’ятаю, як швиденько побігли з КПРС багато тих, хто був досить помітним у лавах цієї партії. Я дуже добре пам’ятаю і пана Турчинова, коли він наприкінці 80-х зізнавався в любові до партії. Саме тому думаю, що все пройде. Я дуже добре розумію, що певні претензії до Симоненка є, але якщо казати про них з точки зору права, то вони не обґрунтовані.
Головна проблема Симоненка не в забороні КПУ, а в тому, що фактично в нульових у комуністичній партії з’явилося покоління політичних рантьє, які жили на відсотки з політичного капіталу КПУ. Це досить молоді люди, але пристосуванці. З усім було в них добре, був соціальний статус, депутатські мандати різного рівня рад, була матеріальна підтримка непогана і дисциплінований виборець. Цей виборець, незважаючи на те, працюєш ти чи не працюєш, все одно приносив результат. Але коли 2014-го року зникла ця зона комфорту, яка була зруйнована під уламками режиму Януковича, то виявилося, що за приналежність до партії можна отримати по голові, що виходити на будь-які акції з червоним прапором фізично небезпечно. От тоді ці молоді люди кудись хутко зникли. Що найгірше для Симоненка і КПУ, ці пристосуванці відтіснили з партії тих людей, які були найбільш придатними для роботи якраз в нинішніх умовах. Головна проблема КПУ – внутрішньо-організаційна.
Окрім активістів з компартії на публічних акціях нині можна зустріти і прогресивних соціалістів Наталії Вітренко. Як можна оцінити їх потенціал?
Час від часу вона (Вітренко, - «Главком») з’являється. Але ж був у неї і зірковий час, із середини 90-х до середини 2000-х. Після програшу 2006-го року, незважаючи на дуже добрі фінансові можливості, коли ПСПУ вперше отримала міцну матеріальну підтримку, до Верховної Ради вони більше не потрапляли. Навряд чи у Вітренко буде якийсь come back.
Раніше багато говорили про допомогу лівим з боку Москви. Нині такі проекти не цікаві Кремлю?
Кремль не вкладатиме гроші в порожнечу. Якщо він не бачитиме, куди вкладати, то і не вкладатиме. Там цими справами займаються дуже прагматичні люди. Доки не з’явиться така політична сила, наприклад, як в Молдові, ніхто допомагати не буде. А в Молдові Кремль, дійсно, допомагав. Але ж треба, щоб спочатку з’явився об’єкт цієї допомоги у нас. На останніх парламентських виборах в Молдові ми побачили результат. Виявилося, що лівих там ховали, але передчасно. Саме тому ми ще побачимо, що в нас, скоріше за все, восени, Кремль займеться політичним картингом. Зараз, як я бачу, ані Волга, ані партія «Нова держава», у складі якої симоненківці збираються на вибори, ані ПСПУ якоїсь відчутної допомоги не отримують.
Відповідальність за організацію ходи в Києві так званого «Безсмертного полку» (калька на кремлівський проект) не взяла на себе жодна з лівих партії. Натомість у соцмережах вийти на таку акцію, слідом за москвичами, закликали громадські активісти, зокрема Іван Проценко, прихильник Антимайдану. Медійну підтримку акції здійснював канал Інтер. Це означає, що Кремль тепер робить ставку на пропаганду і окремих людей, а не на партії?
Це один з елементів такого політичного кастингу Кремля, про який я говорив вище. Вони хочуть зробити перевірку у справі певних осіб. Це секрет полішинеля, що Кремль вкладав гроші. Хоча, знаєте, гранітоїди беруть гроші як західні, так і гроші Кремля. Вони раніше їх дуже добре з’їдали, але з дуже маленьким коефіцієнтом корисної дії. Саме тому там (в Кремлі) було розчарування таким неефективним проїданням грошей, що ті ресурси, які були вкладені в українську політику, пішли, як вода в пісок. Скоріше за все, саме зараз придивляються до людей, щоби не спиратися на порожнечу. Шукають таких, у яких є політичний потенціал.
Колишній нардеп Іван Бокий вважає, що саме Банкова вирішила реанімувати Союз лівих сил Василя Волги. Наскільки це дійсно так, і для чого це владі, якщо навіть у Запоріжжі, де традиційно сильні ліві настрої, Василя Волгу нещодавно жорстко зустріли місцеві активісти?
Так, є чутки, про які ви говорите. Я розумію пана Бокого. Це фактично колишній політичний конкурент Волги, активний діяч Соцпартії, який пішов від Мороза, коли його акції впали в ціні. Хоча логічно для Банкової було би створити штучний лівий проект, український лівий рух. Але це на поверхні, бо простіше сказати, ніж зробити. Враховуючи специфічний бекграунд пана Волги… Він досить розумна людина. Гадаю, що він розуміє, що кілька найближчих років йому не треба виходити на авансцену.
Але ж він виходить. Чому?
Він хоче привернути до себе увагу. Він бачить порожнечу і в цю порожнечу намагається зайти. Але чутки про те, що Банкова вже розкручує Волгу, значно перебільшені.
Західна преса, зокрема The Guardian ще минулого року прогнозувала появу в Україні нових, проукраїнських, а не проросійських лівих партій. Та цього досі не трапилося. Чому?
Зараз на лівій риториці спекулюватимуть Радикальна партія, «Батьківщина» та Опозиційний блок. Якщо відкинути націоналістичну складову, то економічна програма «Свободи» також паразитує на лівих ідеях. Виборці дезорієнтовані. На мій погляд, нинішній націоналістичний підйом через певний час зміниться розчаруванням у правій ідеології, хоча зараз вона домінує. Просто потрібен час. За 1-2 роки і ми відчуємо лівий поворот саме тому, що більш ніж 30% українських виборців за своїми поглядами – ліві.
Історик Володимир В’ятрович пропонує 9 травня зробити робочим днем. Якщо так станеться, чи не спричинить цей факт соціальне обурення й підвищення ваги лівих?
Він і 1 травня збирався, і зараз 9-те… Питання скасування вихідних зараз не на часі. Є в суспільстві такі маркери, які чіпати не варто. От дивіться. Питання мови за часів Януковича було у другій десятці. Його не треба чіпати. Якщо ми бажаємо нашкодити країні, то далі їх потрібно продовжувати чіпати, на ці речі сипати сіль, що вміло робить пан В’ятрович. От тільки через це я не розумію, на кого він працює?
Щодо того, чи позначиться таке скасування вихідного на підвищенні прихильників лівих ідей, скажу таким чином. Якщо би ліві працювали над цим із людьми, це б позначилося. Але якщо брати до уваги їхні останні появи, а саме Волги в Запоріжжі, Вітренко на 9 травня і Симоненка на телебаченні, то для політиків - це мізер для рейтингів.