Психолог Катерина Гольцберг: Конфіденційність оцінок не влаштує в першу чергу батьків

Початок нового навчального року – традиційно хвилюючий період не лише для школярів, а й для батьків. Особливу тривогу відчувають мами і тата першокласників. Про те, як підготувати дитину до початку навчання в школі, а також про вплив на дітей та дорослих нових рекомендацій Міністерства освіти і науки «Главкому» розповіла Катерина Гольцберг, сімейний психолог-аналітик, член профільної Професійної асоціації дитячих психологів.

Про що батьки мають поговорити з першокласником напередодні його першого дня в школі? Чого навчити, про що попередити?

Найперше – дитину необхідно навчити навичок самообслуговування. Дитина має вміти сама їсти, одягатися, ходити в туалет. Не зайвим буде напередодні зводити майбутнього першокласника до школи, показати, де розташована його класна кімната, де туалет, їдальня, де всі входи-виходи, які правила існують у школі, що можна робити, а що – ні. Варто також нагадати про прості правила спілкування: вітатися, казати «дякую» та «будь ласка». Слід також – але це треба робити раніше, не перед школою – навчити, як знайомитися з іншими дітками, як правильно до кого підійти, як представитись. Обов’язково потрібно, щоб дитина знала, як звати вчителя. Важливо, щоб дитина правильно зверталась, а не казала: «Гей, ви!»

Міносвіти розіслало навчальним закладам нові рекомендації щодо навчального процесу. Серед іншого там ідеться про конфіденційність оцінок молодших школярів. Тобто оголошувати їх учителю не можна ані в класі, ані на батьківських зборах. Чи є вдалою ця ідея?

Загалом це нормальна світова практика. Проблема в тому, що наші батьки не зовсім готові прийняти таку систему. Сучасні батьки дуже соціально орієнтовані. Це означає, що їм дуже важливо розуміти, у якій частині рейтингу в класі перебуває їхня дитина. Вони хочуть порівнювати. Ми до цього привчені. Сучасні батьки – це хто? Це люди, які росли ще в умовах радянської дійсності, де оця шкала порівняння була одним з показників успішності. Дуже важко саме батькам перестроїтися, дітям – не складно. Тому потрібно батькам починати перебудовувати себе на недиференційовану систему, де особиста оцінка значно важливіша за рейтинговий бал та місце серед інших. Але наші батьки, думаю, не одразу це зможуть. Хоча я знаю, що багато батьків намагаються налаштуватися на подібну систему. Для дитини це краще. На жаль, не всі здатні зрозуміти, що  така система – краща для них. Все одно батьки порівнюватимуть, випитуватимуть один у одного, чия дитина що і як зробила. Система «що отримала відмінниця Марійка, а що – двієчник Петрик» працюватиме.

Чи не зникає тоді серед дітей дух здорової конкуренції, який мотивує більше читати, більше часу присвячувати урокам?

Річ у тім, що діти дуже швидко вловлюють, хто краще, хто швидше думає. Їм не так потрібна оцінка, їм потрібна активність. Місце в класі – діти завжди знають, хто в класі найсильніший. Понад те, часто діти розуміють, що оцінка – це лише показник ставлення вчителя до школяра. І вони помічають, якщо ця дитина розумніша, але оцінка чомусь вища у іншої.

Так, є об’єктивні оцінки, але у початковій школі говорити про об’єктивність, напевно, дуже важко, бо більшість оцінок замішані на старанні батьків, їхньому вмінні якимось чином посадити дитину за уроки, а не на якихось якостях самої дитини.

Міносвіти також рекомендує збільшити кількість інтерактивних занять, екскурсій, конкурсів на уроках та зустрічей з різними людьми. Наприклад, носіями іноземної мови. Наскільки реально втілити ці рекомендації в життя? Чи зможуть вчителі, особливо ті, які пропрацювали по 20–30 років, будувати заняття по-новому?

Це те, що потрібно прийняти і втілювати. Безумовно, є речі, які вчителі робитимуть «зі скрипом», оскільки вони звикли робити щось за традиційними методами. Але я знаю чимало педагогів, котрі здатні на новаторство, причому незалежно від віку, які це робили й раніше.

Я за те, щоб заняття були, як це зараз називається, інтерактивними, а простіше кажучи – практичними. Коли дитина розуміє причинно-наслідкові зв’язки якихось речей, коли вона засвоює це, торкнувшись і відчувши це на практиці, побачивши це на власні оці, а не в підручнику. Тому я вважаю, що це дуже хороший спосіб зробити науку цікавішою. А чи здатні на це вчителі? Треба, напевно, виховувати нові кадри, і це проблема кадрового наповнення шкіл.

Для виправлення помилок у початковій школі міністерство не радить використовувати вчителям червону пасту. Чому це тепер стало таким важливим?

Я підтримую такі рекомендації. Понад те, я б тут не казала саме про червону ручку: чи вона буде червоною, чи зеленою – значення немає, тут питання в іншому. Вчитель має показувати, що є добре, не фіксуючи увагу на поганому, як ми звикли. Фактично мозок дитини знає, як не робити погано, але не знає, як робити добре. Цей новий формат покликаний акцентувати увагу дитини на її позитивному результаті, і в таких умовах дитина знає, до чого йти, а не від чого тікати. Це важлива складова. Не принциповий колір ручки – принциповий орієнтир, який ми даємо: це в тебе чудово вийшло, дій так і далі. Впливати на дитину краще на позитивних прикладах.

Інші рекомендації Катерини Гольцберг щодо підготовки дитини до школи можна дізнатися тут  

Наталія Сокирчук, «Главком»