Роман Абрамовський: У нас зараз немає «плану Б», накопичення відходів мене жахає

В самий розпал літа спека на вулиці досить несподівано увірвалася у владні коридори. Напередодні походу на канікули Верховна Рада задовольнила заяву про відставку, здавалося б, вже забронзовілого міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. ЗМІ одразу почали обговорювати кандидатури наступних на вихід – зокрема, міністра охорони навколишнього середовища та природних ресупсів Романа Абрамовського – і за висловом голови президентської фракції Давіда Арахамії «зашугали весь Кабмін». Поки, окрім втрати Авакова, всі залишаються на своїх місцях. Зокрема, і Абрамовський, який вже писав заяву про відставку в грудні минулого року, але профільний комітет її не підтримав і вона була знята з розгляду. Втім є великі шанси, що нинішній очільник Мінекології досидить в своєму кріслі лише до осені, коли, на думку багатьох експертів, планується тотальна зміна Кабміну. Хоча плани він декларує далекосяжні.

Офіційний мільйонер Абрамовський очолює міністерство, що після невдалого експерименту проходило процес розділення з Міненерго, з червня минулого року. Одна з останніх гучних ініціатив, яку просувало Мінекології і яка була підтримана парламентом, – заборона пластикових пакетів в Україні з 2022 року. В розмові з «Главкомом» міністр розповів, що заборонять далі, коли в країні запрацює система сортування відходів, як каратимуть найбільші підприємства-забруднювачі, наскільки хочуть підвищити екологічний податок та як чорнобильських «сталкерів» відучать використовувати поліцейську машину як таксі.

«Наразі ми просто потерпаємо від пластику»

От і почнемо з пакетів. Лунають думки, що оператори ринку просто не встигнуть за час перехідного періоду підлаштуватися під нові правила щодо заборони пластикових пакетів.

Ми безперечно спілкувалися з бізнесом – і з рітейлом і з виробниками пакетів та імпортерами. Все вказує на те, що дев’ять місяців буде достатньо для того, аби переналаштуватись в частині технологій і обладнання на випуск пакетів з біорозкладної гранули. Насправді, відмінність в обладнанні, як нас запевняють виробники, є несуттєвою або її взагалі немає. У когось – більш старе устаткування, у когось – більш нове. Зміниться лише склад гранули. Замість поліетиленової, виробники почнуть використовувати гранулу на основі крохмалю, наприклад, кукурудзяного. Були побоювання, що ці пакети коштуватимуть набагато дорожче. Звісно, у нас поки невеликий ринок біорозкладних матеріалів, але Україна має всі можливості для того, щоб виробляти ці гранули, і вже таке виробництво існує. За моєю інформацією, певні аграрні підприємства хочуть розвиватися у цьому напрямку – виробляти кукурудзяний крохмаль, потім з нього виробляти гранулу і стати гравцем на цьому ринку. Ми це все вітаємо.

Тобто ви стверджуєте, що біорозкладні пакети, які зараз коштують в маркетах десь п’яти гривень, згодом здешевшають?

Абсолютно, необхідно тільки створити конкуренцію. Китайські та європейські компанії зараз продають гранулу, і, на мою думку, буде дуже слушно, якщо Україна розвиватиме своє виробництво і використовуватиме дружні для природи технології. Наразі ми просто потерпаємо від пластику, з якого виробляються пакети, – він дуже тонкий та важкий для вторинного використання та перероблення. Він всюди – в лісі, у водоймах, в морі, за деякий час ми просто потонемо в ньому. Насправді, ми далеко не перші, хто забороняє пластикові пакети: навіть в певних країнах Африки застосовується штраф в 48 тисяч доларів за розповсюдження пластикових пакетів і відповідно 500 доларів за використання. Тобто навіть африканські країни нас випередили в цьому. Президент Володимир Зеленський порушив питання щодо обмеження використання одноразового пластику взагалі, бо, насправді, його використання не є таким необхідним для життя людини. У Євросоюзі також вступає в дію законодавство щодо обмеження обігу одноразового пластику. Ми домовилися, що у вересні дамо пропозиції щодо законодавчих змін, аби обмежити його використання.

І в чому вони будуть полягати?

Соломинки, вушні палички, виделки, тарілки, ложки, бокси… Все це має бути біорозкладним, тобто дружнім до природи, хоча найкращим виробом все-таки буде багаторазова продукція, яку ви використовуєте більше, ніж один раз. Щодо тих же пакетів питання вирішується дуже просто: є багаторазові торбинки, є біорозкладні пакети, пакети можна використовувати неодноразово… Звісно, процес формування нової культури споживання є тривалим і сьогодні ми його лише розпочинаємо.

Але те ж олів’є в кулінарії, умовно кажучи, ти в біорозкладний пакет не запхнеш.

Так, тому треба, аби була альтернатива – та ж паперова. Під час відвідування Сполучених Штатів бачив у супермаркетах використання паперової упаковки, яка, звісно, не може слугувати довго, але розкладається миттєво, спокійно переробляється кілька разів. А у нас зараз немає «плану Б»: накопичення відходів мене жахає, а з підвищенням рівня споживання воно тільки збільшується. До того ж, є ще один аспект: заради маркетингу у дуже багатьох виробників вартість та розмір упаковки, яку вони використовують, в рази перевищує вартість та розмір товару, який в неї упакований. І це про культуру виробництва, про екодизайн.

Багато родин використовують пакети з маркетів повторно – як пакети для сміття. Але небіорозкладні пакети для сміття ви не забороняєте. Де логіка?

Пакети для сміття, які виробляються спеціально для цього, є продуктом ресайклінгу майже на 100% – тобто не з первинного пластику, і це вже непогано. Але згодом, коли на ринку з’явиться достатньо пропозицій альтернатив, можна буде запроваджувати обмеження і для цього виду пакетів. У нас є концепція, аби не шокувати населення. Ми ж залишаємо можливість використання деяких пакетів, які використовуються як первинна упаковка, до 2023 року. Потім вони мають бути біорозкладними, тобто даємо час, аби бізнес мав змогу переналаштуватися. Ми завжди кажемо про те, що «зелена трансформація» – це точно не про штучні обмеження, ми хочемо зробити так, щоб всі наші екологічні обмеження спонукали до трансформації і зростання, зокрема, робочих місць.

Вже багато років говориться про запровадження роздільного збору відходів. Нібито й контейнери поодинокі з’являються в тому ж Києві, але системного характеру це поки не має. На якому зараз етапі ця безкінечна реформа?

В законопроєкті «Про управління відходами» базовою є ієрархія управління відходами. Перша шпальта – це взагалі запобігання їхньому утворенню. Наприклад, це екологічний дизайн пакування, максимальне продовження життєвого циклу будь-якого товару, того ж одягу. Друге – це повторне використання відходів, переробка та ресайклінг, коли інший товар буде вироблятися з цих відходів. І тільки в кінці вже – захоронення на полігонах та сміттєзвалищах, хоча останній термін я б вже не використовував. Полігони мають бути безпечними та відповідно обладнаними, аби при повному заповненні та виходу з експлуатації їх можна було достатньо легко рекультивувати і відновити з часом певну екосистему на території колишнього полігону.

Роздільне збирання відходів – це частина підготовки до вторинного використання. Воно просто спрощує подальші процедури. Для загального «сірого» баку мають будуватися підприємства, які, наприклад, використовують технологію механіко-біологічної обробки сміття. Тобто спочатку відбувається сепарація, розділення на фракції і так далі. До органічних відходів також є особливий підхід.

Але небезпека полягає в тому, що для тих інвесторів, що побудують заводи з переробки, дуже великою складовою є ресурсоємні відходи – пластик, папір, скло, метал… Коли у нас буде роздільне збирання, до них частина цих відходів просто не буде доїжджати. Проте з роками ця ситуація виправлятиметься. В Європі я був на підприємстві, яке було побудовано з орієнтацією на 500 тис. тон відходів на рік, і три роки тому на нього потрапляло лише 150 тис. тон відходів за рахунок зменшення їхнього утворення, роздільного збирання, вторинного використання. Але в нас все тільки починається, отже інвестори можуть бути спокійними в цьому відношенні.

«Існує невтішний для людей та зручний для великих забруднювачів статус-кво»

Є думки, що ваше міністерство недостатньо активне саме в законодавчому процесі. Наскільки зараз активно відбувається синхронізація нашого законодавства з «євросоюзівським»?

Насправді, у Верховній Раді на сьогодні є як мінімум п’ять дотичних до нас законопроєктів. Це законопроєкт про управління відходами, який зараз допрацьовується парламентським комітетом до другого читання та передбачає імплементацію 98-ї директиви ЄС. Другий – законопроєкт про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності, – це часткова імплементація 75-ї директиви ЄС (на час виходу інтерв'ю був провалений ВР – Ред). Третій – про «Державний екологічний контроль», що ухвалений в першому читанні, і ще два урядових законопроєкти щодо змін в закон «Про охорону атмосферного повітря» (були ухвалені парламентом – Ред). Останні спрямовані на підтримання балансу між бізнесом і контролюючими органами, тому що сьогодні наприклад, будь-яке підприємство, не допустивши екологічну інспекцію на перевірку…

Сплатить мізерний штраф.

Так, сплатить адміністративний штраф в 765 гривень – і на тому все. Ми хочемо збільшити штрафи за недопуск, бо так робити не можна. Ми теж готові брати на себе певні зобов’язання: і по зменшенню корупції при перевірках, будь-яких маніпуляцій з боку інспекторів, впровадженню електронних засобів комунікації між бізнесом і екологічною інспекцією, буквально онлайн транслювати ці перевірки. Крім того, на сьогодні в нас фактично викривлене законодавство саме щодо екологічних перевірок, існує купа прогалин та колізій, які грають на руку бізнесу, що свідомо не дотримується екологічних норм.

До речі реформа екоконтролю була започаткована ще у 2017 році, а ви досі кажете, що «готові брати на себе певні зобов’язання». Чому вона не рухається?

Тому і рухається кволо, бо бізнес влаштовує існуючий порядок речей. В ефірах різне кажуть: ми на все готові, але давайте залишимо штрафи, підстави для перевірок, підстави для недопусків, та і взагалі, особливо процедуру міняти не варто. На жаль, наразі існує невтішний для людей та зручний для великих забруднювачів статус-кво, коли в розпорядженні екоінспекції просто немає інструментів впливу на порушників: простіше сплатити 765 гривень, ніж допустити інспекторів до перевірки, чи переобладнати, наприклад, очисні споруди. Це проблема.

Так, а що ви хочете змінити – просто штрафи підняти?

Вперше, мабуть, за весь час незалежності привести в порядок профільне законодавство. Тобто мінімізувати ризики того, що проведений захід контролю буде безрезультатним саме через законодавчу невизначеність. Плануємо зробити більш ефективним інструментарій контролю, прозорими процедури перевірок: аби і бізнес, і органи місцевого самоврядування, і інспектори чітко розуміли, що саме має перевірятися, коли і з якою метою. Ми повністю переглядаємо інститут відповідальності за екологічні правопорушення і, зокрема, робимо великий штраф за недопуск інспектора до перевірки – від 700 тис. до 1,8 млн. Звісно, бувають такі випадки, коли є юридичні порушення з боку інспекції, але паралельно з проектом 3091 («Про державний екологічний контроль», прийнять в першому читанні, – Ред.) було зареєстровано також проект 5414, яким вводиться дуже жорстка відповідальність для інспекторів за такі порушення. Більш того, ми хочемо регламентувати кожен крок інспектора максимальною кількістю інструкцій та рекомендацій.

У громадськості вимоги до інспекторів майже як до поліціянтів: звернення – негайна ефективна реакція на будь-які порушення, проте відповідних інструментів і повноважень для такої реакції в нас немає. Просто буває, що перевірка відбувається на вимогу фізичної особи, яка вважає, що її права порушені, а інспекцію просто не допускають до перевірки, бо нема, наприклад, керівника або уповноваженої особи. В законопроєкті 3091 передбачено, що на пошук такої особи є чотири години, а якщо за цей час особу не буде знайдено або уповноважено, це вже вважатиметься порушенням з боку бізнесу. Але знову ж – таки випадки будуть оцінюватися виключно в судах. Більш того, ми переглядаємо і ступінь відповідальності: пропонуємо зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, збільшуючи відповідальність в декілька разів, та вносимо зміни до Кримінального кодексу, повністю переглядаємо фабули та санкції статей, багато з який не працюють вже декілька десятків років.

«За 30 років середня температура в Україні зросла на 1,2 градуси. Це дуже багато»

За нашою інформацією, зараз загальмувалася робота по запуску торгівлі квотами на викиди парникових газів. З чим це пов’язано?

Так ми поки і не торгували цими квотами. Цей і подальші два роки будуть роками моніторингу. Як це працює? Підприємство реєструє установку, яка викидає парникові гази, і подає програму моніторингу за європейськими методиками. Європейські колеги кажуть, що раніше 2025 року немає сенсу запроваджувати систему торгівлі квотами, бо треба подивитися на динаміку даних, верифікувати їх, побачити певні вади і тільки потім вводити систему торгівлі викидами. Але відкрию таємницю: ми вже працюємо над розробкою закону про систему торгівлі викидами парникових газів, вивчаємо досвід інших країн, проте точно не будемо поспіхом її впроваджувати.

У вашого міністерства має бути план реакції на світові зміни клімату. Повені в Німеччині та Бельгії, торнадо в Чехії, буря у Львові, рекордна спека та потоп у Києві… Як ми маємо готуватися до таких катаклізмів чи щодо витівок природи ми безсилі?

Коли говорять про глобальне потепління, у тому є певний сенс, бо за 30 років середня температура в Україні зросла на 1,2 градуси. Це дуже багато. Кількість днів з критичними температурами більше, ніж 35 градусів, збільшилася вдвічі за цей період – це дуже тривожний сигнал. Але з наукової точки зору вірно говорити про глобальні зміни клімату, які проявляються в значних амплітудах коливання температур всередині тижня, навіть всередині одного дня. Позаминула зима, якщо пам’ятаєте, більше була схожа на осінь чи весну, але точно не на зиму. Такі наслідки більш руйнівні, ніж навіть просто поступове підвищення температури. Якщо цей процес продовжуватиметься настільки ж інтенсивно, фактично ми стикнемося з тим, що процеси опустелювання наших південних областей значно пришвидшаться, зони ризикованого землеробства щороку будуть просуватися на північ країни. А це означає, що ми будемо втрачати чорноземи, відбуватимуться опустелювання на Сході та Півдні. Вже сьогодні щорічно ми втрачаємо приблизно до 1% родючих земель, і це дуже небезпечна тенденція. При цьому ми є свідками і пилових бурь, і лісових пожеж, і повеней... Такі наслідки відбуваються переважно саме через зміни клімату.

На сьогодні завершується підготовка рамкової стратегії екобезпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року, що координуватиме процеси збору даних, наукові оцінки і дослідження, а також забезпечить в подальшому координацію різних органів влади на національному і місцевому рівнях. З метою формування наукового підґрунтя триває комплексне дослідження «Оцінка впливу, можливостей та пріоритетів для України у зв’язку зі зміною клімату», що включатиме сценарії зміни клімату в Україні на 2030, 2050 та 2100 роки, соціально-економічні прогнози на 2030 та 2050 роки, а також оцінки біофізичного та економічного впливу зміни клімату на сільське господарство, лісове господарство та населення.

На зміни клімату ви, мабуть, вплинути не можете, але можете на тих, хто їх спричиняє. Чому було перенесені на рік введення нормативів щодо зменшення викидів? Що за цей рік може змінитися?

Нічого не зміниться, насправді. Дійсно, ми перенесли впровадження технологічних нормативів, для агломераційних та коксохімічних виробництв на один рік, згідно з розпорядженням уряду від травня 2020 року. Підприємства дали нам детальний план заходів щодо досягнення таких нормативів – DCH, «Метінвест», «Арселор Міттал»... При цьому у них всіх різна, насправді, ситуація з модернізацією відповідних виробництв.

Тобто цей бізнес просто постійно здійснює тиск на владу, щоб продовжувати працювати так, як вони звикли?

Вони просто нічого не робили, у них не було якихось контрольних точок. На сьогодні ми запровадили ці контрольні точки, тобто взяли щопіврічний план щодо виконання заходів. При цьому цей план був поданий материнськими компаніями українських підприємств, що розташовані в Європі. Ми щопівроку будемо контролювати, як ці плани виконуються.

А якщо не будуть виконувати?

Тоді коли буде час подовження тих чи інших дозволів, просто будемо це враховувати. Будемо підіймати це на міжнародний рівень, бо гарантії дали саме міжнародні компанії, у яких є певна репутація, і це буде їхній вибір – псувати її чи ні.

«Податок на викиди СО2 має бути збільшений. На Лондонській біржі – 52 євро за тону, у нас – 30 євроцентів»

Чому досі гальмується прийняття закону про інтегрований дозвіл?

Саме тому, що промисловим холдингам це не вигідно, бо нинішній статус-кво всіх влаштовує. Тобто викиди, які сьогодні вони генерують, і які шкодять всім навколо, власників підприємств повністю влаштовують – не треба нічого модернізувати і можна отримувати шалений прибуток. Якщо держава не спонукає цього робити, то чому це буде робити бізнес?

А є думки, що саме вашому міністерству прийняття цього закону є невигідним, бо зараз воно може роздавати дозволи підприємствам в ручному режимі.

Це не так. Зараз, насправді, складний процес – отримати декілька дозволів. Наприклад, дозвіл на відходи, дозвіл на викиди в атмосферне повітря, дозвіл на скиди у водні об’єкти. А ми об'єднаємо все в один інтегрований дозвіл. Він буде трохи довше отримуватись – десь півроку – але підприємство має планувати свою діяльність. Якщо воно бачить, що дозвіл завершується, просто завчасно подає документи – і це теж спонукає до порядку. Буде створений спеціальний структурний підрозділ в міністерстві, який вивчатиме ці документи і займатиметься лише інтегрованими дозволами. В цьому дозволі будуть прописані екологічні умови і технології. Ці острахи, що розповсюджують GR-служби великих холдингів про те, що буде використовуватись тільки обладнання європейських виробників, не відповідають дійсності. Прописані лише технологія і рівень викидів, які дозволені підприємству. Яке обладнання і яких виробників при цьому буде використовуватись – неважливо і жодним чином не регламентується. Навпаки, наші машинобудівні підприємства будуть збільшувати локалізацію виробництва, залучати партнерів, розширювати продуктову лінійку.

Роботу над розробкою законопроєкту про екологічний податок більше проводить Мінфін, а не Міндовкілля. Чому так?

Ми погоджуємо всі матеріали, які вони надсилають, та надаємо свої рекомендації. В першому читанні, впевнений, Верховна Рада схвалить законопроєкт про підвищення ставок екологічного податку і ренти, а щодо другого читання є різні думки. Наприклад, податок на викиди двоокису вуглецю варто підняти з 10 не до 30, а до 150 грн за тонну. Отже система торгівлі викидами, про яку ви згадували, має базуватись на вірних даних. Наведу приклад: на тонну металопродукції генерація парникових газів складає 2,2 тонни. Коли податок є невеликим, у підприємства є спокуса маніпулювати цими даними, якщо ця система торгівлі запрацює. І за рахунок паперового зниження такі підприємства будуть отримувати додаткові квоти. А помірно високий податок буде десь охолоджувати гарячі голови, аби займатись такими маніпуляціями. Ми підтримуємо те, аби податок був збільшений. Наприклад, на Лондонській біржі котирування ф’ючерсу на тонну СО2 на грудень 2021 року – 52 євро. Порівняйте це з податком у 30 євроцентів, що діє у нас.

В секторі так званої «зеленої енергетики» зав'язано доволі багато бізнес-інтересів конкретних осіб, та є багато спекуляцій. Як знаходити баланс між інтересами виробників та реаліями ринку?

Ми підтримуємо розвиток «зеленої енергетики», а всі інші питання – до Міненерго, Мінфіну. Цей сектор у нас значно підріс, хоча були певні фінансові проблеми. На сьогодні платежі виробникам йдуть регулярно, але є питання боргів, які виникли в минулому та позаминулому роках. Звісно, треба шукати баланс інтересів. На мою думку, необхідно найскоріше запроваджувати аукціони на нові потужності – і це вирішить проблему в подальшому. Чому конкурентний ринок не впроваджується – питання не до мене.

«Не вірю в реалізацію водного шляху Е-40»

Чорнобильську зону ви розглядаєте більше як модний нині туристичний об'єкт, який варто розвивати, чи вважаєте, що треба більше опікуватися питаннями радіаційної безпеки?

В першу чергу, Чорнобильська зона виконує бар’єрну функцію. Але Чорнобильська зона змінюється і ми в своїй концепції плануємо змінити існуючий наратив «зони відчуження» на інший – «зону відродження». Під останнім ми розуміємо, насамперед, створення системи поводження з радіоактивними відходами, що дозволить забезпечити завершальний етап діяльності у сфері використання ядерної енергії та промислове відродження. Ми приймаємо пропозиції інвесторів щодо промислових об’єктів, які можуть бути побудовані в 10-кілометровій зоні.

Туристичну складову я б назвав «інфраструктурою відвідування». За рахунок відомого серіалу збільшилась кількість відвідувань Чорнобильської зони, яка з початком пандемії, звісно, знизилась, але зараз вже бувають випадки, коли зону за день відвідують до тисячі і більше осіб. Для використання потенціалу зони треба зробити більш дружню для відвідувачів інфраструктуру, певні тематичні атракції, відновити той самий річковий вокзал у Прип`яті… Насправді є дуже багато місць, які варто було б відновити та зробити безпечними для відвідувачів.

Ми бачимо в зоні розвиток «зеленої енергетики»: у нас є запити на відведення земельних ділянок під розбудову вітряної енергетики, на створення інфраструктури для виробництва водню. Також нас дуже цікавлять проєкти щодо сонячної енергетики. Крім того, ми наразі розглядаємо проєкти з ревіталізації забруднених територій, розвитку заповідника. Насправді, ми хочемо, аби все працювало як швейцарський годинник, – щоб для всіх учасників ринку були однакові правила, діюча інфраструктура, дороги. Якщо резюмувати, ми хочемо зробити із зони живий організм, пам'ятаючи при цьому про основну її функцію – бар’єрну. Також для посилення радіаційної та протипожежної безпеки Верховна Рада має схвалити урядовий законопроєкт про збільшення відповідальності за незаконне перебування в зоні відчуження.

Бо зараз штрафи для «сталкерів» складають близько двохсот гривень.

Так, при цьому поліцейських використовували просто як таксі. «Сталкер» просто нагулявся, подзвонив в поліцію, екіпаж патрульних його затримав, відвіз в Іванків, він заплатив смішний штраф та повернувся собі до Києва.

Водний шлях Е-40, який планується побудувати, на думку багатьох екологів, є небезпечним для довкілля. Ви поділяєте їхню стурбованість?

Я взагалі не вірю в його реалізацію, бо для цього потрібні надто великі інвестиції. Я поділяю думки екологів, що ми збільшуємо ризики, коли річковий транспорт везе з тієї ж Білорусі добрива і у разі аварії буде здійснено значний вплив на екосистеми Полісся. Для екологів, взагалі, краще, аби людей у природі не існувало, але ми маємо постійно знаходити баланс. Чи змінився баланс через відновлення судноплавства на Прип’яті? Звісно, він змістився у бік промислового та транспортного використання природних ресурсів. При цьому, якщо розглядати повні цикли впливу, то, наприклад, викидів від автомобільного транспорту більше, ніж від річкового. Але виникають інші ризики – наприклад, забруднення вод для питного водопостачання, оскільки у Києва в більшості поверхневий водозабір. Тобто треба все в комплексі розглядати.

Історія з вашою відставкою, яка так і не сталася наприкінці минулого року, вже завершена?

Та багато часу вже минуло, але я, як бачите, працюю. Там більше було розмов навколо, ніж справ.

Але при цьому ви показово не голосували за бюджет, бо були незадоволені рівнем фінансування природоохоронних заходів.

Нам все-таки виділили 150 млн грн на ці заходи. Грошей завжди не вистачає, я з розумінням до цього ставлюся. Я не голосував за бюджет, бо навпроти графи нашого міністерства просто стояв нуль. Хоча ми принаймні зобов’язані сплачувати обов’язкові внески в міжнародні організації, де Україна бере участь. Сказати, що до цього часу ефективно використовувались природоохоронні кошти, я теж не можу. Аби цих суперечок не було, треба створити установу, яку б ми назвали, умовно, Український кліматичний фонд. До цієї установи мають потрапляти всі загальнодержавні екологічні податки, крім тих, що залишаються на місцевому рівні. У нас є попередні домовленості з міжнародними партнерами, що вони готові мультиплікувати ці гроші в 4–5 разів за рахунок кредитів, грантів та технічної допомоги. Всі гроші з фонду мають витрачатися суто на екологічні заходи, декарбонізацію економіки, зниження енергоємності. Щодо того, якими саме мають бути заходи, триває дискусія.

Якщо наші іноземні партнери будуть готові інвестувати у цей фонд, ми абсолютно готові зробити його для них зрозумілим за структурою та управлінням. А до спостережної ради, навіть у правління фонду, зможуть увійти представники міжнародних фінансових організацій-інвесторів, що прийматимуть ключові рішення по напрямках використання коштів. Плюс за тиждень-два, думаю, ми вийдемо на остаточний варіант національного визначеного внеску до Паризької кліматичної угоди.

Павло Вуєць, Станіслав Груздєв, «Главком»