Семен Юфа: Бандитів я ніколи не боявся. З ними можна було домовиться. А ось менти — непередбачувані і безпринципні

Хтось називає його економічним генієм, хтось аферистом. Сам він себе  називає  ініціатором.  Знайомтеся - це Семен Юфа.  Один з найяскравіших персонажів буремних 90-х, епохи первісного накопичення капіталу в Україні. Його доля драматична: він став одним із перших українських мільйонерів, обличчям сумнозвісного товариства «Меркурій», що зібрало мільйони з вкладників, які згодом стояли у чергах, аби повернути свої кошти.  У 1994 році Юфа покинув Україну, виїхав до Ізраїлю. І ось зараз, через 22 роки, повернувся в Україну.

В інтерв'ю «Главкому» Юфа розповів, чому повернувся, що змусило його виїхати з Києва в 94-му, як заробив свій перший мільйон і що збирається тепер робити в Україні.

Семене Вікторовичу,  22 роки пройшло. Чому саме зараз ви вирішили повернутися в Україну?

Почнемо з того, що всі ці роки, починаючи десь з 98-го, Україна була моїм бізнес-простором, тому що я досить успішно продавав тут супутниковий інтернет. В деякі місяці суми сягали $300 тис. Протягом десь 3-4 років це був досить успішний бізнес.

Чому ви вирішили повернутися тільки зараз?

Я побоювався повернення, тому що була загроза з боку деяких персонажів зі силових структур.
Всі проблеми  у нашого кооперативу почалися буквально через півроку після того, коли у МВС створили шостий відділ, який пізніше назвали УБОЗ. Я абсолютно переконаний, що комплектацією цього формування займалося КГБ. Ці люди називали себе елітою і професіоналами розшукової служби, а на справді були бандитами у погонах. Рекетирами.
Дев’яності – це були для них жнива, жирні часи.  Вони почали контролювати кожен крок своїх «підопічних» і вимагали ділитися. Тих, хто намагався заперечувати або торгуватися, у кращому випадку гучно і показово затримували. А в гіршому –  вбивали, а потім  перерозподіляли бізнес і потоки грошей.

Коли мені запропонували усунутися від керівництва в кооперативі і виїхати в Ізраїль, я намагався заперечувати. Останньою моєю спробою врятувати незалежність бізнесу були вибори у Раду в 1994 році, які я програв. Можливо, на краще...

Хто саме вам запропонував усунутися?  

Це були люди УБОЗу.  Наприклад, був такий слідчий Рибчинський, але він не має ніякого відношення до відомої родини. Просто однакові прізвища.  Практично тричі на тиждень я ходив у кабінети і давав свідчення у справах, які були пов’язані не з моїми підприємствами, а з діяльністю неформальних угруповань. Запитували начебто я член формування. Всього було п’ять-шість слідчих. Я всіх прізвищ уже не пам'ятаю. Вони весь час іронічно натякали, що кільце звужується і я скоро буду сидіти.

А потім на стадіоні кинули гранату, на щастя, ніхто не постраждав. Але тоді я вирішив їхати. Двоє маленьких дітей і молода дружина теж були вагомим аргументом для ухвалення рішення.

Весь мій бізнес спочатку «віджали», а потім розгромили. Через три місяці після від’їзду мені дозволили забрати дітей, а через дев'ять - до мене прилетіла дружина. Умовою «доброго » виходу з кризи було моє мовчання і відсутність в ефірі.

«Переважна більшість пайовиків «Меркурія» отримала свої гроші»

Можна сказати, що завдяки Авакову, який ліквідував УБОЗ,  ви повернулися в країну.

Можна і так сказати. Річ в тім, що звичайних бандитів я ніколи не боявся. З ними можна було домовитися. А ось менти —  непередбачувані і безпринципні . Не можна було передбачити, як вони поведуть себе.

Крім того, після перемоги Революції деякі мої вороги втратили вплив, перестали бути для мене реальною загрозою, і я почав приїжджати в Одесу та Київ, а зараз повністю переїхав до Києва, відновивши свої українські документи. За весь період мого вигнання, я ніколи не переховувався, мої контакти і адреси завжди були у публічному доступі. Всі, хто мав таке бажання, приїжджали до мене і мали можливість спілкуватися абсолютно вільно.

Але зараз є намір відродити УБОЗ. Що ви про це думаєте?  

Благими намірами вистелена дорога не в той бік...

«Злі язики» подейкують, що ви втекли до Ізраїлю від вкладників «Меркурія», з якими ви не розрахувалися. 

Це дуже злі язики. «Меркурій» був кооперативом. Що таке кооператив? Кооператив — це колективне управління, коли є голова, є правління, є люди, які безпосередньо ухвалюють якісь рішення. Зникнення однієї особи ніяким чином не змінює сюжет. У той момент, коли я вирушав до Ізраїлю, тільки нерухомість, що була на балансі підприємства, скромно оцінювалася в $23 млн. А вся заборгованість пайовиків становила близько $514 тис. Про цю суму знаю з протоколу, який я підписував, коли приїжджали представники прокуратури в Ізраїль.

По суті це 2-3%, які можна було погасити, продавши одну квартиру або один якийсь об'єкт. Наскільки мені відомо, переважна більшість пайовиків отримала свої гроші. Займався цим безпосередньо бізнесмен Гаррі Ісайович Габович.

Чи дійсно, коли ви вирушали на Землю Обітовану, у вас було десь $500 у кишені.

Не «десь», а фактично $500. Я полетів до Ізраїлю з Москви. Мене туди «люб'язно» вивезли.

Кажуть, в Ізраїлі ви спочатку бідували, працювали фотографом.

Я б не сказав, що це було бідування. По-перше, це моє хобі, я дуже люблю фотографувати, у мене є непогані роботи. Не можу сказати, що це було особливою статтею доходу, але мало місце. Це правда.

В Україні, поки вас не було, відбувалися грандіозні, масштабні події - два Майдани пройшло. Коли ви в Ізраїлі, на чужині, дивилися по телевізору на Помаранчеву революцію, потім на Революцію гідності,  вам не хотілося в цьому взяти участь?

Я відстежував все, що відбувається... Мене шокували  розстріл Небесної сотні, а потім анексія Криму. Я абсолютно ніяким чином не міг повірити, що це взагалі реальність.
У 2004-му, відразу після початку Помаранчевої революції, я переїхав жити і працювати у Кишинів, щоб бути ближче до мого бізнесу і дому... Літав в Москву, де мені пощастило поспілкуватися з Новодворською.  Це була  фантастична жінка, як вона ненавиділа Путіна... Деякий час жив у США. Був у Каліфорнії, Неваді, Нью-Йорку. А зараз нарешті я вдома.

Про 90-ті роки кажуть,  що це був час, коли гроші робилися з повітря. Ви згодні?

Я думаю, що так. Після розвалу Радянського Союзу ринок був настільки вільний і порожній від будь-яких сервісів, від будь-яких товарів, від будь-яких продуктів харчування, що гроші можна було робити, як ви кажете, з повітря.

Галопуюча інфляція змушувала людей якомога швидше розлучитися з цими грошима, і вони шукали будь-які можливості купити щось нормальне або якісь продукти. Тому ми займалися експортом, ввозили сюди з Ізраїлю досить великі обсяги продуктів харчування. Це і шоколад, і алкогольні напої, всілякі товари народного споживання. Тут був організований ринок на Республіканському стадіоні...

«Ми врізались у газопровід, прокладений для олімпійського вогню»

Знаю, що свій перший мільйон ви зробили на... вафельних стаканчиках для морозива.

Це був період, коли стало можливим займатися комерцією. І один із напрямів комерції були підприємства громадського харчування — маленькі такі точки, які продавали фризерне морозиво. Якщо це морозиво продавали в паперових стаканчиках, які виробляла радянська промисловість, то їх йшло близько 50 кг в день. А якщо ви продаєте у вафельному стаканчику (це був величезний дефіцит), то йшло 350 кг в день. Вочевидь, це дуже добрий заробіток. За цим морозивом, яке складалося на 90% з води, стояли кілометрові черги, людям воно дуже подобалося. Весь колишній Радянський Союз потребував цієї продукції.

Що ми зробили? Я поїхав до Польщі, знайшов контакти і подивився, як це робиться. Потім відшукав виробника в Україні в місті Шостка. І ми домовилися — вони нам зробили лінії, які випускали 6 тисяч стаканчиків на годину. Це були такі величезні автоматичні лінії, як паровоз, вагою майже 20 тонн кожна. Ці лінії працювали на газу.

Тоді біля ресторану «Москва» на Олімпійському стадіоні був такий собі об'єкт громадського харчування. Він стояв напівзруйнованим, тільки іноді на футбольні матчі туди виїжджали якісь працівники і щось намагалися продавати. І ось мені вдалося вмовити адміністрацію викупити цей об'єкт.

 На Олімпіаду-80 було проведено гілку середнього тиску газу просто до факела Олімпійського вогню. І ось нам вдалося домовитися з «Київгазом», щоб ми врізалися в цю гілку. Замість олімпійського вогню, який запалили всього один раз на Олімпіаду, ми почали виробляти ці вафельні стаканчики. Ми виробляли 6 тисяч стаканчиків на годину, десь контейнер в день. І ці контейнери відправляли з Кушки до Владивостока, Санкт-Петербурга, Москви, Орла і т. д. По всьому Радянському Союзу.

І я вперше придумав продавати їх поштучно, як зараз пам'ятаю, по 3 копійки. Це давало 1000% доходу. Я не кажу, що на цьому мільйон доларів заробив, але якийсь капітал перший — так.

Що було ще крім стаканчиків?

Ще був  цех з виробництва пиріжків. Робили десятки тисяч щодня. Просто народ був голодний. Якщо вийти на дорогу,  скажімо, на Червоноармійську, то можна було абсолютно не напружуючись продати там 500-1000 пиріжків. Це зараз народ більш ситий і, взагалі-то, всі злачні місця зайняті і дуже важко такий бізнес просто так реалізувати.

Зараз у вас є якась суперфантастична концепція: ви хочете під Києвом зробити щось схоже на кібуц з розумними теплицями і з розумними будинками.

Розповідаю. Сьогодні Україна купує за кордоном (Туреччина, Голландія, Іспанія, Ізраїль) і витрачає більше мільярда доларів на продукти харчування, які можна спокійно вирощувати тут. В основному це салатна група, всілякі фрукти і т. д. Так ось, виникла ідея створити проект, який має три основних вектори: один вектор - це екологічно чисті продукти, імпортозаміщення (зараз модне слово). Це перший напрямок. Другий напрямок - це абсолютно унікальна технологія вирощування, яка дає високу ступінь енергоефективності, тобто ці теплиці практично не вимагають опалення.

 Теплиці, які не вимагають опалення – це вже звучить фантастично.

Якщо простими словами, сенс теплиці полягає в тому, що в літній час тепло акумулюється і «закачується» під землю в спеціальне сховище тепла, а потім, коли це тепло потрібне в холодну пору, воно звідти витягується. І таким чином ми не витрачаємо вуглеводні, які сьогодні так важко купуємо у наших друзів і недругів.

Ми зараз плануємо створити невелике поселення —  від однієї до двох тисяч будиночків. І біля кожного будиночка буде близько тисячі квадратних метрів оранжереї. Ви правильно зазначили, це схоже на кібуц, який має єдину виробничу програму і єдину систему управління. До цього підключилися ізраїльтяни, вони надають насіння, технології...

І нарешті, третій важливий вектор —  соціальний. У нас в Україні, якщо я не помиляюсь,  1,5 млн біженців, які не можуть знайти собі роботу і житло. А цей проект у принципі міг би якусь частину цих людей працевлаштувати, забезпечити за іпотекою житлом. Така теплиця може давати $20-30 тис. щорічно доходу для сім'ї.

«Біткоїни – це глобальна піраміда»

Уявляю собі українського чиновника, такого собі дядька з райради, якому ви все це розповідаєте...

Скажіть, можна ж взяти і орендувати 200-300 га землі? Теоретично можна?

Так.

Без сільськогосподарської землі, без права будівництва. І це ж не капітальні споруди. Все, про що я розповів,  це модульні збірні конструкції. У Китаї дуже популярна така форма виробництва. Є цілі регіони, які покриті такими тепличними поселеннями. В основному всі матеріали, необхідні для реалізації цього проекту, виробляє Україна сама.

Таким чином люди отримають житло, роботу, а споживачі матимуть продукти високої якості, які їм потрібні. Тобто тут з усіх боків повний позитив.

Перш за все, ця ідея повинна комусь приносити користь, тоді вона може спрацювати. Це ж не якісь там біткоїни…

До речі, цікава ваша думка щодо біткоінїв.

Це глобальна піраміда. Це свого роду азартна гра, дуже схожа на казино, на кшталт МММ, заснована на жадібності. А саме цю рису характеру людини я вважаю негативною, тому проти того, щоб існувало таке явище як біткоїни.

Деякі порівнюють його з тюльпановою лихоманкою у Голландії.

Будь-яка піраміда — бізнес на якомусь етапі. Але вона однозначно не несе в собі функції творення, тому що в результаті, що ми створюємо? Нулі і одиниці. А витрачається купа емоцій, купа енергії і реальних ресурсів. У результаті - нулі й одинички.

Ви давно не були в Києві, практично 22 роки. Як змінилося місто, на ваш погляд?

Київ став безумовно красивішим. Він став більше схожим на Європу. Найкрасивіше місто у світі. Звичайно, є місця, які занедбані, запущені, але це пояснюється тим, що зараз просто стан в цілому економіки такий. Думаю, тут все налагодиться.

Олена Яхно, Станіслав Груздєв (фото), «Главкома»