Штурм Нікополя. Голова району про оборону міста та полювання на колаборантів

Новини про удари по Нікополю, що на Дніпропетровщині, приходять тепер щодня. Причому обстріли ведуться і по промислових об’єктах, і по житлових кварталах. Є побоювання, що росіяни намагаються перетворити це місто на новий Маріуполь, хочуть просто знести його з лиця землі.

Голові районної військової адміністрації Євгену Євтушенку такі паралелі здаються некоректними. Керівник погоджується: росіяни вирішили перейти до тактики руйнування всього, що не збирається їм підкорюватися. Проте ЗСУ вже активно працюють на цьому напрямку.

«Росіяни постійно змінюють тактику і вчаться на своїх помилках»

Якою ви бачите нинішню тактику росіян щодо Нікополя? Просто хаотично гасити по ньому «градами» і руйнувати все підряд?

Скоріш за все, використовується така тактика випаленої землі. Вони п‘ять місяців плекали надію зайти на цю територію і отримати її цілою, з інфраструктурою та людьми, та забрати до складу своєї псевдореспубліки. Але ж ми почали чинити опір з першого дня загострення і на сьогодні у них немає жодних шансів отримати цю територію без значних втрат чи сил, які треба стягнути сюди. Тому вони і перейшли до тактики руйнування інфраструктури, комунальних та приватних об’єктів.

І основний їхній план, як мені здається, – це тактика терору проти мирного населення. Ті ж нічні обстріли, аби викликати паніку. Коли людина не спить тиждень нормально і живе в постійному страху, то вона перестає володіти собою, починаються панічні атаки та інші психологічні моменти. Разом з тим обстріл інфраструктури та відтік людей створює умови для падіння економіки регіону, і вони добиваються цього. Тобто вони тиснуть військовим, економічним, політичним способами і ще й створюють на нашій території паніку, сіючи страх та зневіру у нашу перемогу.

Порівняння з Маріуполем ви вважаєте коректним чи все-таки  у вас ситуація інше?

Це не зовсім коректне порівняння. Маріуполь – це рана на тілі України, і коли ми чуємо про Маріуполь, у нас в усіх велика скорбота. Але у Нікополі немає і десятої частини того, що зроблено в Маріуполі. Фактично там місто, дійсно, стерте з лиця землі. Але, знаєте, якщо так продовжиться, а ми маємо два тижні регулярних нічних обстрілів, то за якийсь час ми будемо наближатися до такого стану. Щоб трошки додати оптимізму, скажу, що вже декілька днів поспіль на території Нікополя дуже активно працюють наші Збройні сили і ніхто пасивно не чекає наступного обстрілу.

ЗСУ завдають точкові удари, причому не б'ють по житлових масивах. Це не Енергодар, не житлові забудови Кам’янки або Водяного – це окраїни й промислові зони, де немає мирного населення. І є добрі результати знищення ворога, їхніх реактивних систем залпового вогню та бойових машин. Тобто, ЗСУ активно повідомляє ворогу, що те, що вони роблять, – робити не треба.

Чим для росіян такий важливий саме Нікополь, що вони так вперто по ньому б’ють?

Головне – знищити економіку та промисловість. Наш район має досить суттєвий аграрний і промисловий потенціал, і, безумовно, удар по ньому завдає шкоди економіці області в цілому. І друге – я не військовий, але мені здається: якби вони взяли Нікополь, то це було б зручним плацдармом, з якого можна збирати живу силу і рухатися далі у бік Запоріжжя і Дніпра.

Якщо у перші дні окупанти займали території досить швидко, то зараз у них немає великих військових успіхів на нашій території і фактично це все перейшло у позиційні бої. Аналогічна ситуація на Херсонсько-Криворізькому напрямку, в Запорізькій області, де вони теж не мають успіху. Більше того, Збройні сили разом з територіальною обороною та іншими підрозділами тіснять їх, змушують залишати позиції і женуть їх у бік Херсону. Тобто там у нас є успіх, хоч і не надто великий, але ми починаємо звільняти свою територію.

І між цими напрямками залишається ще один – Нікополь. На сьогодні єдине наше щастя полягає в тому, що у нас є водосховище і це велика водна перешкода, яку ворогу дуже важко здолати. Операція з її форсування можлива, але вона дещо утопічна з військової точки зору. І на цій території, як і на Запорізькому та Херсонському напрямках, вони отримають по зубах і ніхто не віддасть ані сантиметра нашої землі.

Ми бачимо, що росіяни все-таки вчаться на своїх помилках і змінюють тактику. Це помітно на нікопольському напрямку?

Знаєте, я з початку війни не дуже добре ставився до того, що нашого ворога малюють якимось дебілом, ватником, у порваній фуфайці і вічно п’яним. Це досить небезпечний, хитрий та підступний ворог. Окрім людей, яких з «ЛНР» та «ДНР» загнали силоміць і дали їм в руки автомати, там є кадрові військові, які керують цими операціями, є приватні компанії. Це дуже велика та небезпечна сила, яку в жодному разі не треба недооцінювати. І оці меми, що цигани крадуть у них танки, в цілому, прикольні, але, по суті, це «шапкозакидательство». Його не повинно бути.

Так, вони постійно змінюють тактику і дуже добре навчаються на своїх помилках. Вони вивчають нашу тактику ведення бою і пристосовуються до неї. Зараз така цікава війна – це не 2014 рік, більше використовуються дальнобійна артилерія, тепловізори, аеророзвідка дуже розвинута. Тобто це більш дистанційні бої, коли на перший план виходить саме технічне забезпечення, і дуже добре, що міжнародні партнери дають нам високоточну зброю. Але, її, на жаль, замало і потрібно більше, бо з того боку дуже багато старого залізяччя на кшталт «градів», які видумані в минулому сторіччі. Частина реактивних боєприпасів, якими вони дають залпи по нас, вже не вибухають просто тому, що вони старі, – або термін зберігання вийшов, або зберігалися неналежним чином. Але попри це у росіян багато цього заліза.

«Не можна до кожного приставити поліцейського, який буде водити у бомбосховище»

Ви казали, що росіяни хочуть знищити підприємства Нікополя, аби підірвати економіку всього регіону. Можете оцінити завдані вже збитки?

Це дуже делікатна тема в тому плані, що ми не можемо називати конкретні інфраструктурні об’єкти, назви підприємств, бо ворог використовує всю цю інформацію. Тому я б не хотів казати про конкретну шкоду.

У місті є таке бюджетоутворююче виробництво як феросплавний завод. Що з ним зараз?

Ні, у нас немає в Нікополі такого заводу. Взагалі жодного заводу в Нікополі немає (посміхається)

У нинішніх обставинах, за постійних обстрілів, як в місто постачається продовольство?

З продовольством все добре. Ми маємо логістику, яка поки ще не розірвана, великі мережі супермаркетів працюють. Є їжа, продукти побутового вжитку, ліки – загалом питань немає. Є питання щодо палива, але ж це загальнодержавне питання, воно не стосується саме Нікопольського району.

Критичні сфери працюють, і життєдіяльність не тільки міста Нікополя, а взагалі міст, що знаходяться на прибережній території (район розташований уздовж північного узбережжя Каховського водосховища – «Главком»), забезпечується. І дуже добре працюють всі комунальні підприємства.

Як ви вибудували відносини з мером Нікополя Олександром Саюком? Чим ваші функції як голови військової адміністрації відрізняються від його?

Ми знаходимося в різних вертикалях. Якщо голова Нікопольської міської ради – це місцеве самоврядування і вони взагалі не знаходяться в якійсь гілці влади, то адміністрація знаходиться в виконавчій гілці влади і це вертикаль президента. Відповідно, ми маємо різні повноваження і функціональні обов’язки. Спрощено кажучи, мерія більше займається питаннями благоустрою території і питаннями повсякденного функціонування, а військова адміністрація, яка раніше була районною, займається питаннями війни, оборони території, створенням системи оборони.

Наскільки мешканці Нікополя, які перебувають під постійними обстрілами, дисципліновано йдуть в укриття під час тривоги? Бо в більш-менш безпечних містах люди вже відверто на це «забивають».

Ви знаєте, у нас також багато «забивали» на сирену до перших прильотів. Зараз все стало більш дисципліновано: люди розуміють, що це вже не іграшки. Але все одно залишаються ті, хто під час повітряної тривоги можуть спокійно сидіти у парку або ходити по вулицях. Важко сказати, що ними керує. Ми все роз’яснюємо, повідомляємо про загрозу, але ж до кожного приставити поліцейського, який силоміць водитиме у бомбосховище, – утопія.

Але якщо тривога лунає по п’ять разів на день, люди, мабуть, втомлюються бігати туди-сюди, особливо вночі?

Дійсно, коли тривога звучить часто – вона знецінюється, люди до цього звикають і перестають реагувати. У нас було так само, але знову ж кажу, що після першого обстрілу все дуже змінилося. Якщо раніше лише 50% людей реагувало на повітряну тривогу, то зараз 80-90% все-таки дослухаються до порад, залишають вулиці і переходять у безпечні місця. Більше того, частина жителів ночують у бомбосховищах, тобто відповідально ставляться до своєї безпеки. Я відвідував ці бомбосховища і дивився як там люди перебувають, які в них умови – звісно, це некомфортно. Це такий собі сон, це не вдома. Але це безпечно і люди жертвують своїм комфортом.

«Якщо всі виїдуть та кинуть цю територію, на неї зайде ворог і почне тут жити»

Як ви ставитесь до такої думки, яку розповсюджують якраз ті, хто не хоче зайвий раз спускатися у підвал, що бомбосховище може стати великою могилою для тих, хто там опинився? У парку може бути безпечніше?

Я заперечу. По перше, треба виходити з того чим обстрілюють територію. Якщо це ракети P-500, які скидали на Маріуполь, – то проти них безперечно витримає не кожне бомбосховище і воно може стати могилою. А в нашому випадку це «гради» – реактивна система залпового вогню, яка випускає боєприпаси. Кожен з них має багато вражаючих елементів, які при вибуху розлітаються та вражають людину, і ймовірність постраждати на відкритій території дуже велика. Разом з тим, проти вибуху «Граду» не прямого влучання, а саме його осколків, захищає елементарна цегляна будівля, товщиною у цеглину. Тобто цього захисту достатньо, аби залишитись живим, і будь-яке бомбосховище буде набагато безпечнішим, ніж парк.

Але, звісно, якщо летить «Калібр», то тим, по кому він може вразити, краще просто на цей час відійти від об’єкта хоча б на 500 метрів, бо епіцентр вибуху буде невеликий. Ця ракета конструктивно вигадана, аби вражати не саме осколками, а переважно масою з тонною тротилу. Просто завжди треба враховувати тип боєприпасу.

Які поради ви даєте містянам? Евакуюватися? Саме так роблять багато ваших колег.

Не зовсім. Десь близько 40% містян на сьогодні евакуювалося. Ми закликаємо людей поки що відселятися із прибережної лінії вглиб району. Є інші території та громади, де є будівлі, які пустують, якісь комунальні будівлі, куди сьогодні можна заселити людей. Ми дуже просимо людей не виїжджати взагалі з району, бо район – це люди. Людський капітал – це основне, що в нас є. Не якісь там заводи чи пароплави, а саме люди. Будуть люди – будуть і заводи з пароплавами.

Літні люди та жінки з дітьми повинні виїхати, бо дуже морально важко не спати щоночі через обстріли і все це витримувати. Чоловікам, вважаю, треба залишатися та захищати наш район. Бо якщо всі виїдуть та кинуть цю територію, на неї зайде ворог і почне тут жити. Навіщо нам віддавати свою територію взагалі без бою?

Свого часу ви оголошували полювання на колаборантів в місті. Які результати цієї кампанії?

Питання дуже делікатне. Сказати, що людина колаборант – ніби поставити на ній печатку. Скажімо так, є декілька осіб під особливим наглядом правоохоронних органів: вони вивчають діяльність цих осіб в Інтернеті, слідкують, що вони фотографують на вулицях. І якщо буде доведено, що ці люди мають якийсь контакт з тією стороною, передають інформацію або виконують певні завдання, вони отримають оцю «печатку» колаборанта і ми про них повідомимо. Наступним колаборантам це буде добрим уроком і приводом подумати, чи варто втручатися в цю історію за пару тисяч гривень.

Правоохоронні органи доведуть це до судового вироку, а я повідомлю людям, що якийсь Іван Іванович з Медової вулиці має сумний статус колаборанта і дійсно працював на Російську Федерацію.

Павло Вуєць, «Главком»