Станіслав Мензелевський: Держава, на жаль, є одним із профанаторів культури

Незалежний видавничий проект «Медуза», що має на меті популяризацію інтелектуальної перекладної літератури, розпочав свою роботу у 2013 році. За цей час маленька команда переклала і видала низку книжок. Останні з них – близькі українцям за темою світові бестселери «Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Владіміра Путіна» британського журналіста Бена Джуди та «Чорна земля. Голокост як історія і застереження» американського дослідника Тімоті Снайдера.

Про ринок української гуманітарної інтелектуальної книжки, невеликі незалежні проекти, а також про те, чи готовий читач платити за таке чтиво, «Главком» говорив із співзасновником «Медузи» Станіславом Мензелевським.

Станіславе, розкажіть, як виникла ідея створити видавництво «Медуза».

Ідея створити видавництво виникла у колі друзів і колег. Ще коли я навчався в університеті, відчувався істотний дефіцит україномовної гуманітарної літератури. Все, що вдавалося знайти на Петрівці, – якісні російські переклади. Разом із незалежністю у нас обірвалася радянська перекладацька традиція. А в Росії вона продовжилась. У них залишилися якісні гуманітарні перекладачі філософської, мистецтвознавчої літератури. Там, власне, й виникло кілька зразкових видавництв, як то «Новое литературное обозрение» або Ad Marginem.

І перед нами постало питання: а чому у нас ніхто не може цього робити? Власне, робили, але через брак перекладачів філософської, культурологічної, мистецтвознавчої літератури ці тексти перекладали гарні перекладачі художньої літератури, які не знали концептуального апарату, термінології. Тому, наприклад, Вальтера Беньяміна перекладали як Уолтера Бенжаміна, бо робили переклад з англійської, не знаючи, що це німецький дослідник, історик і культуролог. Словом, переклади були неякісні. І от, маючи бажання ліквідувати цю прогалину, ми подумали: чому б не спробувати? Зараз із цим легше, бо виросло покоління людей, у яких є досвід навчання за кордоном, які читають англійською, знають відповідну методологію, перекладацьку лексику. Плюс тепер усе можна перевірити в інтернеті.

Як саме бажання реалізувалось? Чи був цей процес складним?

Цей процес не був надто складним. У нас є умовний осередок: Катерина Міщенко, яка була редакторкою літературного журналу «Простори», я і Анастасія Рябчук, колишня редакторка часопису «Спільне». Тож у нас був видавничий досвід, хай і в журнальному жанрі. Також нами було вже перекладено багато текстів, статей.

Вирішили, самоорганізувалися – зробили.

Своє приміщення у «Медузи» є?

Офісу у нас немає. Але є люди і бажання робити проект.

Де переважно друкуєте свої книжки?

Ми активно співпрацюємо з «Арт Книгою». Там друкували, зокрема, «Крихку імперію» Бена Джуди та «Чорну землю» Тімоті Снайдера. Та найскладніше це не надрукувати, а знайти текст, хорошого перекладача, отримати права, все адмініструвати та знайти кошти на друк.

Де знаходите перекладачів?

Кожен із нас, у принципі, має перекладацький досвід. Щодо інших, то це таке усталене середовище. Ми знаємо більшість людей, хто може це робити, з якою швидкістю і на яких умовах. Це не безмежний пошук. Також до нас іноді звертаються люди з готовими перекладами. Ми радимось, чи цікава нам ця книжка, чи вписується в наше «медузяче» бачення.

А як ви обираєте тексти, які перекладаєте? Це суб’єктивний вибір? Чи ви здійснюєте якусь оцінку ринку, бо ж усе-таки треба щось заробляти на тому?

Оскільки ми професійно досліджуємо культуру, то приблизно розуміємо, який академічний і гуманітарний мейнстрим є зараз на Заході, які книжки видаються, читаються, які лишаються популярними. Тому обрати книжку для перекладу не так і важко. Неперекладеними ще лишаються великі масиви класичної гуманітаристики, починаючи від 30-х років.

Наша основна стратегічна лінія – видавати не книжки, які виконують певну терапевтичну функцію, заспокоюють і переконують, що в нас усе буде добре, бо ми, українці, талановитий народ, а, навпаки, книжки, що створюють розрив між знаннями і реальністю. Ми опускаємо людину в травматичну ситуацію, коли картина світу, до якої вона звикла, постійно підважується. Ми даємо певний аналітичний апарат і історичний матеріал, який допомагає тлумачити сучасну ситуацію. Наша мета – показати, що зараз не так, дати інструменти і бажання це виправити. Міфічна медуза – чудова метафора такого травматичного знання.

У вас є конкуренти на цьому полі?

У нас досить локальний книжковий ринок. Гуманітарну перекладну літературу видають ще «Критика», Laurus. «Основи» було одним із перших видавництв, яке розпочало таку перекладацьку діяльність серйозної гуманітарної літератури, та зараз вони працюють трохи на інший ринок, на молодь, – осучаснюють контент. Конкуренція – це парафія індустріального виробництва та великого бізнесу, це не про нас.

Думали над тим, що перекладати художню літературу було б вигідніше?

Так. Та, на щастя, у нас ініціатива горизонтальна. Ми самі обираємо, з чим працювати. І наразі нам цікавіше працювати з нон-фікшн. Хоча все може бути.

Чи вигідно, взагалі, займатися перекладом і видавництвом в Україні саме гуманітарної інтелектуальної літератури?

Вигода – поняття специфічне. Але фінансову вигоду з цього також можна отримати. Треба привчати ринок до того, що є не лише навчальна і популярна література. Не можна також ігнорувати величезний університетський ринок. Усе зазвичай залежить від кон’юнктури, від того, як було презентовано книгу, чи приїжджав автор, чи був медійний розголос. У нас невеличкий колектив, тож ми не можемо забезпечити продажів в індустріальних масштабах. Але наші книжки нормально купують у книгарнях.

Певно, видану «Медузою» книгу британського журналіста Бена Джуди «Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Путіна» беруть на ура?

Її купували, але, до речі, не так активно, як би нам хотілося.

Скільки примірників було надруковано і скільки реалізовано?

Наразі ми продали більше половини тисячного накладу.

Ви намагалися заручитися державною допомогою?

Ми ще не працювали з державою як видавництво. Бо наша держава, на жаль, є зазвичай одним із найактивніших профанаторів культури, а ми, навпаки, намагаємося з цим боротися.

Скільки коштує видати наклад – від перекладу до заходу товару в книгарню?

Щодо того, скільки коштує друк книжки, це виробнича таємниця, я не озвучуватиму цифри. Але все залежить від багатьох чинників. Від того, чи прихильний автор книги, за скільки він продає права на неї (майже у всіх авторів права належать уже не їм, а видавництвам, які видали їхню книжку, і тут можна торгуватися). Від курсу валют, бо доводиться ж купувати папір чи замовляти обкладинку. Також на деякі проекти у нас перекладачі самі отримували перекладацьку стипендію, і в таких випадках їм платили не ми, а інституції, в які вони подавалися на грант. Ще ж треба гроші на публікацію, промоцію, піар. Іноді треба привезти автора на презентацію книги і так далі.

У «Медузи» взагалі немає книжок, які коштують дорожче за півмісячний проїзний на метро. Наприклад, у нас є серія гуманітарної класики, яку ми сподіваємося продовжити (вже видали «Гуманізм і демократичну критику» доволі відомого автора Едварда Саїда, «Рефлексивну соціологію» П’єра Бурдьє і Лоїка Вакана). Це просто must read для кожного студента-гуманітарія. І ми, зменшуючи формат, обираючи оптимальний папір, верстку, намагаємося зробити ці книжки якомога доступнішими. В мережах книжка з цієї серії коштує не більше 50 гривень. Якщо купувати напряму – ще дешевше. Словом, у нас є бажання робити книжки доступними.

Де шукаєте фінансування?

Зазвичай подаємося на якісь європейські чи американські гранти. Є хороша перекладацька програма у Відні, туди можна податися з проектом, і ти туди їдеш, перекладаєш, вони тобі дають стипендію саме на переклад. Та знайти гроші – це завжди квест.

Ви ще не вийшли на такий рівень, коли виручені кошти за попередній наклад видань можна вкласти у видавництво наступних книг?

Частково. Є гроші, які ми інвестуємо в наступні проекти. Але завжди потрібне дофінансування.

Видавництво виникло у 2013 році. Події на Майдані, анексія Криму, війна, що розпочалася на сході, вплинули на вашу роботу?

Ну от після Майдану, початку війни, до речі, і виникла ідея видати цю книжку про Путіна на хвилі якогось зацікавлення і здивування.

В цілому ж ніякої позитивної чи негативної динаміки, наприклад у тому, як розкуповуються книжки, я не помітив. Якась стагнація є в усіх секторах.

Ви були серед перекладачів книжки про Путіна...

Так, разом із Павлом Білаком. Для мене ця книга була дуже важливою. Моє покоління умовно якраз зростало в той час, коли Путін приходив до влади, ставав сильнішим, монополізував важелі впливу. Але для мене, як для дитини тоді, це все був такий собі телевізійний шум, коли десь щось відбувається, а в тебе зовсім інші проблеми в житті. Виникала така реальна історична лакуна щодо того, що відбувалось у той час.

Що ви почерпнули нового з цієї книги? Чому б порадили її прочитати?

Ця книжка справді просвітницька і для українців, і для росіян. З одного боку, багато цих фактів є загальновідомими. Але тут вони структуровані і вибудувані в цілісний наратив, історію, що має якісь умовні причини і наслідки. Читаючи її, ти бачиш загальну картинку того, що відбувалося тоді, і тому краще розумієш, що відбувається зараз і чому це стало можливим. Тобто відкриття в тому, що ти бачиш масштаби, а не лише пазл із фрагментів, що лишились у спогадах. Окрім того, вже виросло покоління людей, яке з тим контекстом узагалі не перетиналось. Для них усе тут буде нове і цікаве.

Загалом, в українському вимірі дуже мало аналітики стосовно Росії. Росія вже давно сприймається як ворог – зрозуміло, з яких причин. Часто цей ворог демонізується, позбавляється людських рис, соціального контексту та історичного бекграунду. Та це якраз один із ідеологічних механізмів того, як працює зараз Росія, дегуманізуючи всіх довкола. Думаю, нам потрібна якась несиметрична відповідь, нам потрібно розуміти більше, не демонізувати, не піддаватися афекту, а аналітично розібрати ситуацію в Росії. І це напрочуд цікава історія олігархічних кланів, слабкості системи на межі нервового зриву. Джуда (автор книги. - «Главком») аналізує Путіна не як божевільного монарха, диктатора, він показує соціальні та історичні причини нинішньої кризи. І, на жаль, ця крижка частково і про сучасну Україну, де на тлі війни наші безвідповідальні політики наслідують управлінські методи путінської Росії.

Книга «Крихка імперія...» стала бестселером у Британії. Чому, на вашу думку, вона не користується популярністю в Росії?

Я навіть не впевнений, чи її було перекладено російською. Певно, інші традиції читання.

Нещодавно «Медуза» презентувала нову роботу – книгу американського історика та письменника Тімоті Снайдера «Чорна земля. Голокост як історія і застереження». Вона стала бестселером в Америці, наробила галасу в Європі. Як тепер продається в Україні?

Тімоті Снайдер уже давно відомий в українському контексті. Він був більше відомий, звісно, як автор «Червоного князя» та «Кривавих земель», де він висвітлював історію полковника Василя Вишиваного та Європи у період з 1933-го до 1945-го. Він уже кілька разів приїжджав сюди. Він – доволі відомий публічний інтелектуал, який є адвокатом України і в Європі, і в Америці в контексті нинішніх подій.

Але його книжка українською з’явилася у книгарнях місяць тому. Тож усі продажі ще попереду, але зацікавлення, звісно, є. Частину примірників ми передали на схід через «Восток SOS». Фокус Снайдера, його інтерпретація Голокосту дуже цікаві. Він вписує Голокост у транснаціональний, інтернаціональний контекст, а не зводить це до якоїсь локальної шизофренії, хвороби Гітлера чи лихої верхівки нацизму. Це, до речі, перегукується з книгою про Путіна.

Книжка про Голокост важлива і для нас, бо у нас традиція культурної пам'яті таких травматичних подій, як Голодомор, Бабин Яр, Чорнобиль, перебуває в інфантильному стані порівняно із західною комеморативною (комеморативний - названий, випущений, організований в пам’ять когось чи щось. - «Главком») традицією. З одного боку, ця книжка цікава тим, що показує, як пам’ятати трагічні події, яких у нас аж забагато. З іншого, вона дає широку перспективу і пропонує не зациклюватися на конкретній історії, а дивитися ширше на загальноісторичний контекст. Це те, чого зараз усі прагнуть. Європа – це ж не тільки безвізовий режим, а ширша інтернаціональна перспектива. Ця книжка саме про це.

Скільки в «Медузі» вже переклали і видали книжок?

Вісім.

Які з виданих вами книг вважаєте знаковими?

Кожна з книжок важлива для певної аудиторії і для кожного з нас. Цікава книга «Зона переходу. Про кінець посткомунізму» Бориса Будена про посткомуністичний стан, оцей перехідний період, який у нас триває вже 25 років і ніяк нікуди не перейде. Також варто усім прочитати «Гуманізм і демократична критика» Едварда Саїда і «Рефлексивну соціологію» Бурдьє та Вакана.

Знаковою є антологія «Образ, тіло, порядок» – це збірка текстів різних авторів на гендерну тематику. Ця книжка важлива в українському контексті, бо у нас наче жінки з чоловіками мають рівні права, але... Марш 8 березня не вдається провести спокійно (йдеться про Феміністичний марш, проведений у Києві, що не обійшовся без провокацій. – «Главком») через якісь патріархально налаштовані національно-патріотичні елементи. А нещодавно у Раді було зареєстровано проект про заборону абортів. Гендерно чутлива освіта Україні не завадить. Адже, на перший погляд, у нас усе ніби пристойно, а коли починаєш глибше копати, бачиш, що патріархат у нас ще потужний і мейнстримний. До речі, плануємо продовження цієї книжки про тілесність і просторовість, теж там буде багато цікавих перекладних статей. Є ще «Київська книжка» – своєрідний культурологічний путівник містом, його історією та сучасністю. Про книжки Бена Джуди та Тімоті Снайдера я вже згадував.

Над чим «Медуза» працюватиме найближчим часом?

У нас є кілька паралельних проектів. По-перше, це переклад «Протоколів снів» Теодора Адорно та «Снів» Вальтера Беньяміна. По-друге, вже майже готовий переклад книжки американської філософині та феміністки Джудіт Батлер «Фрейми війни: Чиї життя оплакують?». Плануємо видати «Український досвід Другої світової війни» Сергія Єкельчика. Також, як я сказав уже, готується другий том гендерної антології.

Ще є проект, який цікавить мене особисто. Це книжка Клер Шерідан Across Europe with Satanella. Satanella – це марка мотоцикла, а Клер Шерідан – англійська письменниця, скульпторка і кузина Вінстона Черчилля. Вона свого часу їздила до Москви, зустрічалася з Леніним (робила бюст Леніна), Троцьким, Зинов’євим та іншими. А у 1924 році вона разом із братом на мотоциклі подорожувала Україною, навідалися до Катеринослава (Дніпро), Києва, Одеси, Криму. За мотивами вона написала подорожній щоденник з фотографіями. Книжку майже перекладено, залишилось розібратися з попередніми проектами і знайти фінансування.

Катерина Пешко, «Главком»