Трамп звільнив Венесуелу від Мадуро. Що тепер відбувається в країні?

Про події навколо Венесуели чули всі: майже два місяці у Карибському морі чатував американський авіаносець, врешті президент США Дональд Трамп після певних вагань блискавично захопив лідера Венесуели Ніколаса Мадуро з дружиною, а держсекретар США Марко Рубіо вже розробив план переведення Венесуели на демократичні рейки.

А що, власне, відбувається у самій Венесуелі?

Як так сталося, що країна стільки років жила при диктатурі, які внутрішні процеси почалися після арешту Мадуро, а головне – як до цього всього ставиться населення, які звільнили від тирана?

Про це – в інтерв’ю «Главкому» розповів Іван Фечко, провідний експерт з Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики «Українська призма».

Якою нині є структура влади у Венесуелі? Яку роль відіграють силовики і наркобоси?

У Венесуелі ще з 1999 року, коли до влади прийшов Уго Чавес, встановився режим, який набув усіх рис авторитарного чи навіть диктатури. Спочатку під керівництвом Чавеса, потім – за правління Ніколаса Мадуро. Чавес, що цікаво, прийшов до влади справді в ході демократичних виборів завдяки популістським гаслам та на з обіцянками вирішити проблеми, які були болючими у суспільстві в той час – у першу чергу, нерівності.

Перші роки правління він присвятив націоналізації іноземних компаній, в тому числі американських, та тих, що займалися видобутком нафти в країні. Гасла, під якими він це робив, зводилися до перетворення всього цього на народне надбання.

Фактично ж це означало створення державних компаній – зокрема, PDVSA. У перші роки це давало певний ефект: як внутрішній – наприклад, зростання зарплат, так і зовнішньополітичний – Венесуела почала навколо себе об'єднувати різні країни регіону.

Початок правління Уго Чавеса збігся із таким феноменом, як «рожева хвиля» – коли в багатьох країнах до влади приходили ліві уряди, які були налаштовані на співпрацю з Чавесом і він їм допомагав. Проте потім ситуація почала стрімко погіршуватися: з одного боку, через падіння цін на нафту, від якої критично залежала економіка Венесуели, з іншого – через те, що чавістський режим виявився абсолютно неефективним і корумпованим. Загалом була побудована система влади, відповідно до якої лідери «чавістського» режиму (а Мадуро повторював політику Чавеса), перетворили країну на свою власність. Вони керували державними компаніями, це все було зав'язано на корупції, а також на співпраці зі злочинністю, торгівлею наркотиками.

Зокрема, не дарма Сполучені Штати звинувачували Ніколаса Мадуро і його владу в тому, що вони керують такими злочинними організаціями, як «Картель Сонце» (Cartel de los Soles) та іншими.

Цей режим також зробив ставку на те, аби опиратися на вище військове керівництво. До прикладу, у Венесуелі понад дві тисячі генералів. Це приблизно стільки ж, як у всіх країнах НАТО. Така велика кількість генералів абсолютно неефективна в плані захисту країни від зовнішньої агресії.

Однак це давало змогу спершу Чавесу, а потім Мадуро контролювати ситуацію в країні, використовувати лояльність цих генералів. Спершу їх приводили до цього звання, а потім ці генерали ще й отримували вплив на різні компанії чи регіони. І, звичайно, це також нівелювало можливість якогось бунту проти Мадуро. Така система зараз стоїть на перешкоді демократичного транзиту, тому що всі ці генерали не зацікавлені у змінах, які в країні відбуваються.

Після того, як Мадуро було викрадено США, режим залишився, і зараз найвпливовішими в країні є троє осіб.

Перша – це віцепрезидентка країни Делсі Родригес, яка є нині виконувачем обов’язків президента. Друга – міністр оборони Владімір Падріно Лопес, і якого вважають головною особою в Картелі Сонце. І третя важлива особа – це міністр внутрішніх справ Діосдадо Кабельо. Саме він відповідає за різні спецслужби, правоохоронні органи, розвідку.

Крім того, у Венесуелі є парамілітарні групи – «колектівос». Це озброєні люди, які патрулюють, контролюють вулиці міст, аби не допустити якихось там антирежимних повстань, заворушень, демонстрацій. Вони не є офіційною частиною правоохоронних сил, але вони працюють на представників режиму, в тому числі займаючись і викраденнями, і тортурами.

Чи є у Венесуелі бодай якась опозиція?

Є, і тривалий час протягом правління режиму Мадуро вона боролася за спробу змінити країну, але через тиск режиму, через переслідування, а також через внутрішні суперечності між лідерами опозиції, їй не вдалося досягнути бажаного.

Марія Коріна Мачадо, відома як Залізна леді Венесуели, зараз вважається найвпливовішою фігурою опозиційного руху, але Мадуро не допустив її до виборів 2024-го року. Мачадо минулого року була змушена покинути країну. У виборах зрештою участь взяв Едмундо Гонсалес – від об'єднаної опозиційної платформи, як ставленик Мачади.

Попри те, що він не був дуже відомою людиною в опозиції, але враховуючи цю підтримку і те, що люди категорично були незадоволені Мадуро, то він здобув безперечну перемогу на цих виборах, і опозиція змогла зібрати багато даних на дільницях, аби це довести.

Проте виборча комісія підконтрольна Мадуро, не чекаючи жодних результатів, в той же день проголосила саме його президентом. А от Едмундо Гонсалесу довелося покинути згодом країну під страхом, отримати арешт.

Закордоном він намагався консолідувати венесуельську опозицію та діаспору. Зараз дуже багато критики в бік Едмунда Гонсалеса, що він пасивно використовував свої можливості.

Загалом насправді ситуація в Венесуелі зараз така доволі складна, тому що різні банди, озброєні групи, починають перебирати на місцях владу в свої руки і для того, аби не допустити остаточного хаосу в країні, американці вирішили вести комунікацію з Делсі Родрігес.

Хто такі чавісти? Чому не мадуристи? Якщо режим той самий.

Чавізм – це ідеологія, яка була сформована ще Уго Чавесом. Відповідно, її основними елементами були ідеї, притаманні соціалізму: підтримка бідних, перерозподіл ресурсів для широких мас населення, націоналізація основних ресурсів, антиамериканізм.

Чавізму притаманна ворожість до Сполучених Штатів, до західного впливу, натомість вони розвертаються обличчям до Росії, Китаю. Загалом побудові такої ідеології соціалізму вдалося завдяки харизмі Уго Чавеса, який міг дуже запалювати людей своїми промовами, атакувати тогочасний істеблішмент. Оцю лівизну насправді підтримали дуже багато звичайних людей. В першу чергу – бідних. Однак вже наступні вибори, які відбулися в країні, вже були сфальсифіковані. Чавес почав перетворювати країну на авторитарну – чинити переслідування опозиції, утиски, репресії, тортури..

У Венесуелі сформувався такий прошарок як «енчуфадос» – це як партійна еліта у СРСР, яка має доступ до основних ресурсів країни, займає всі ключові посади. 

Наведу найяскравіший приклад того, до чого призвів чавістський режим на практиці. Нафтова сфера раніше робила Венесуелу багатою країною Південної Америки. Але через те, що іноземні інвестори були викинуті з компаній, а державні компанії керувались неефективно і корумповано, то нафтовий комплекс був повністю зруйнований. Венесуела нині виробляє близько пів мільйона барелів нафти – тоді як раніше показники сягали трьох мільйонів. Зараз нафта Венесуели на світовому ринку займає менше 1%.

8 млн жителів, які за останні 10 років виїхали з Венесуели, не поспішають повертатися, бо не знають, що буде далі. Чи можлива повна заміна оцієї партійної еліти? Які у Родрігес шанси стати президентом Венесуели?

Звісно, можна обговорювати різні сценарії, але найбільш реалістичний – той, що взяли до реалізації Сполучені Штати. Відповідно до заяв Марко Рубіо, який є, по суті, головним архітектором тих подій, американський план складається з трьох етапів.

Перший – це стабілізація. Після Мадуро країна перебуває у розбалансованому стані, і потрібно, щоб не було внутрішньої війни, яка б призвела би до ще однієї міграційної кризи.

Другий етап – відновлення країни, реконструкція. Відновлення нафтового сектору, звичайно, не миттєвий крок, потрібні певні інвестиції. Але ці компанії повернуться тільки за умови, гарантії, що завтра їх звідти не виженуть, що не поміняють курс країни, і що знову не повториться те, що робив Чавес. 

Третій етап – демократичний транзит влади. Щоб демонтувати режим Мадуро, потрібен час. Потрібно підготувати певний ґрунт, аби поступово підійти до проведення в країні виборів.

Жодних шансів у чавістів, в тому числі Делсі Родрігес чи будь-кого іншого, кого б вони відправили від своєї партії, перемогти на цих виборах немає. Вони є надзвичайно непопулярними, і вибори 2024-го року, це показали. Абсолютна більшість людей у Венесуелі не підтримують чавізм, тому у випадку демократичних виборів, звичайно, що лідери опозиції перемогли б. Умовно кажучи, та сама Коріна Мачадо має шанс спробувати відновити демократичні інституції, яких зараз немає.

Поки що ситуація у Венесуелі складна, тим паче, що там є впливи іноземних країн, яким демократичні зміни невигідні – Іран, Росія, Китай.

Що стосується діаспори закордоном, зрозуміло, що майже всі там негативно налаштовані до чавізму, і що вони всі підтримують опозицію у випадку голосування.

З політичним аспектом зрозуміло, з нафтовим теж. Як у новий порядок вписати наркоаспект. Як ви це бачите?

Звичайно, що проблема наркотиків – проблема не тільки Венесуели. Це загалом проблема, яка притаманна всій Латинській Америці. І ці наркокартелі, про які ми в тому числі і згадували, зараз мають характер транснаціональних компаній – в тому сенсі, що вони мають свої філії в різних країнах. Тому побороти цю проблему виключно в межах Венесуели не вдасться.

Венесуела ж не єдина і далеко не найбільша країна, яка залучена до наркоторгівлі, лідерами традиційно вважаються Колумбія і Мексика, де і виробництво є велике, і трафік.

У випадку демократичних транзиту, приходу до влади нового уряду, який буде працювати спільно зі спецслужбами, то США можуть допомогти боротися з цим. Це, звичайно, буде великим кроком для того, аби зменшити ці потоки, ізолювати їх.

Для розвідки, спецслужб, у першу чергу, Сполучених Штатів, звичайно, потрібно також налагодження співпраці з Бразилією, Колумбією, тому що там дуже велика концентрація цих нарковузлів, у прикордонних районах.

Кокаїн, який виробляється в Колумбії, Перу, Болівії іде саме через Венесуелу, щоб потім або літаками, або через Карибське море відправлятися до різних країн. Тому очікувати, що проблема наркотиків зникне одразу після зміни влади, на жаль, не доводиться, бо проблема притаманна практично всім країнам регіону, і з нею треба системно боротись.

Якою є структура населення Венесуели? Який баланс бідних-багатих, яких поглядів дотримується молодь, чи є взагалі вона взагалі політично активною?

На жаль, абсолютна більшість людей у Венесуелі перебувають за порогом бідності. Є, невеликий середній клас – це люди у великих містах, які мають якийсь бізнес, або ж це програмісти. Але їхня кількість зараз відносно невелика.

Багато людей працюють за кордоном, в Європі, зокрема, в Іспанії. Ці люди відправляють грошові перекази додому. Ці кошти становлять дуже велику частку у Венесуельській економіці.

Стосовно вікової структури, то у Венесуелі велика частка молодого населення. Близько чверті населення – діти до 14 років. Працездатне населення там становить близько 65%. Тобто насправді в демографічному плані у країни хороший потенціал. Ну і дуже багато людей виїхали.

Виїхати з Венесуели – це те саме, що виїхати з Північної Кореї, чи з цим простіше?

Там не було жорстких обмежень. До того ж, там дуже розвинена трудова міграція.

Наприкінці минулого року президент США Дональд Трамп в рамках тиску на Венесуелу оголосив про закриття повітряного простору над країною, практично всі авіакомпанії відмовилися літати у Венесуелу. Це стало дуже великим викликом для тисяч людей, які звикли їздити на роботу в різній країні, а потім повертатися додому. Доводилось шукати складніші маршрути – літати через Колумбію.

Наталія Сокирчук, «Главком»