«У грудях важке відчуття, коли перед тобою 200 тонн брухту, який ще вчора був серцем енергосистеми»

Зараз як ніколи відчувається, що ж таке енергетика і наскільки вона важлива для кожного. Під час повномасштабної війни українці звикли сприймати світло, тепло й воду як крихку, але необхідну даність. Водночас за дужками публічної уваги часто залишається питання: якою ціною ця стабільність утримується, хто реально бере на себе ризики і як працює енергетична інфраструктура там, де немає права на зупинку. Останні атаки агресора по енергетичній інфраструктурі – ще один привід говорити не лише про мережі та мегавати, а й про людей, які забезпечують  енергетичну стійкість у найскладніших умовах.

«Главком» поговорив про це не мовою офіційних зведень чи статистики, а через досвід конкретної людини, яка багато років працює в сфері розбудови та відновлення енергетичної інфраструктури. Нас цікавило, як ця сфера виглядає зсередини компаній, які безпосередньо виконують аварійно-відновлювальні роботи під час війни: з чого починалася ця робота, як ухвалюються технічні й управлінські рішення під обстрілами, з якими економічними, організаційними та людськими викликами стикаються команди на об’єктах критичної інфраструктури, і чому важливе партнерство між державою та приватним сектором для відновлення країни.

Про це ми говоримо з Михайлом Ревою, інженером-електриком із понад 25-річним досвідом, засновником компанії «Гарант Енерго». Фахівець розповідає не лише про технологічні рішення та ключові об’єкти, а й про особисту відповідальність, втрати, та мотивацію продовжувати роботу в умовах війни.

Пане Михайле, під час війни робота з енергетичною інфраструктурою змінює свою логіку: замість розвитку і будівництва – підтримання життєздатності системи. Що це означає для вашої щоденної роботи?

Якщо говорити прямо, у воєнний час не працює класична логіка проєктування. Це вже не звичний порядок дій зробити за ДБН, у планові строки та у комфортних умовах.  Все частіше – це швидка реакція на руйнування: приїхав, локалізував, відновив мінімально необхідне, включив.  І тільки потім думаєш, як оптимізувати рішення.

Коли немає електроенергії – зупиняються насосні станції, зникає мобільний та інтернет-зв’язок, не можуть повноцінно працювати лікарні, школи й укриття, порушується робота котелень, транспорту тощо. Для міст і сіл це означає не просто дискомфорт, а пряму загрозу життю та базовій життєдіяльності. Тому енергетика в цей момент є не галуззю економіки, а питанням виживання.

Ви в енергетиці понад 25 років. З чого починалася ваша робота і як цей досвід допоміг під час війни?

Я інженер-електрик за фахом, технічна людина. Починав із невеликих проєктів в міських мережах, підключень приватних об’єктів. Фактично це був старт мого власного бізнесу: без впізнаваних назв, без великих бюджетів, але з повною особистою відповідальністю за результат. Тоді це були МАФи, типові технічні рішення, багато роботи «в полі», постійна присутність на об’єктах і прямий контакт із замовником. Саме на цьому етапі сформувалося ключове розуміння професії: в інженерії не буває дрібниць, а якщо ти робиш погано, то другого шансу просто не буде, бо за твоїми рішеннями стоїть безпека і довіра людей.

З часом масштаби робіт почали поступово зростати. Ми почали працювати з великими девелоперами, які вже були на ринку, але шукали надійних партнерів для реалізації складних житлових та комерційних об’єктів у Києві. Ми проєктували й реалізовували енергетичну інфраструктуру «під ключ» – від технічних рішень і документації до введення об’єктів в експлуатацію. Репутація формувалася не через гучні заяви, а через виконані зобов’язання: строки, які витримувалися, і рішення, які працювали без збоїв.

Саме тому з часом нам почали довіряти великі замовники. Значна частина нових об’єктів міста до війни була реалізована силами наших інженерів та монтажних бригад у співпраці з провідними девелоперськими компаніями, серед яких, зокрема, KAN Development, Bud Development, A Development та інші приватні замовники, для яких критично важливими були якість і надійність рішень. Окремим етапом стала співпраця з компанією Київміськбуд і робота на такому знаковому об’єкті, як, наприклад, НСК «Олімпійський». Замовники доручали нам надскладні об’єкти зі стисненими строками, браком готових рішень і високою відповідальністю. Але саме вони дали той практичний і управлінський досвід, без якого в умовах війни працювати було б набагато важче.

Потрібно відводити емоції на другий план, бо маємо приймати рішення: що можна врятувати, з чого починати

Як змінилася ваша робота після 24 лютого 2022 року?

Зникло саме поняття «нормального планування». Те, що раніше проєктувалося півтора року, ми почали робити паралельно з демонтажем і монтажем – буквально з коліс. Це означає постійну роботу в режимі миттєвих рішень, коли немає часу на довгі погодження,  немає запасних сценаріїв і права на помилки.  Кожен крок треба прораховувати одразу на місці, часто під тиском часу і ризику. У такому режимі складно працювати навіть досвідченим командам, але саме в таких обставинах сьогодні відновлюється критична інфраструктура.

Коли заходиш на підстанцію чи в машинний зал і розумієш: те, що ще вчора це працювало, сьогодні зруйноване дронами й ракетами до невпізнаваності. Згорілі автотрансформатори, розірване обладнання, перекручені металеві конструкції. Іноді перед тобою 200 тонн металу, який ще вчора був серцем енергосистеми. Перша реакція – це важке відчуття в грудях, коли ти усвідомлюєш, що хтось цілеспрямовано перетворив на металобрухт те, що забезпечувало життя тисяч людей. Але потрібно відводити емоції на другий план, бо маємо приймати рішення: що можна врятувати, з чого починати і якнайшвидше повернути систему до роботи.

У такі моменти ти не думаєш, вигідно це чи ні. Вибір такий: або ми це робимо, або світла або тепла не буде.

Які інженерні рішення виконані під час війни ви вважаєте найбільш складними або визначальними?

При будівництві укриття для автотрансформаторів на одному з великих об’єктів столиці необхідно було переносити повітряні лінії під землю. Одним із найбільших викликів для нас стало кабелювання ліній електропередачі напругою 330 кВ. Такі роботи зазвичай виконують в Європі, бо там прийнято відповідний стандарт, а в Україні такого стандарту немає і лінії 330 кВ ще ніхто не кабелював. Ми були перші, хто виконав таку роботу. Це вимагало надзвичайної точності, оскільки маємо справу з величезними струмами, складними муфтами і при цьому відсутністю в Україні лабораторій для повноцінних високовольтних випробувань для вимірювання часткових розрядів. Завдання було одне: змонтувати настільки правильно і надійно, щоб система запрацювала. Вона працює і до сьогодні. Для мене це показник рівня наших інженерів.

Ще донедавна такого поняття як укриття об’єктів енергетичної інфраструктури не було, тому нам доводиться вивчати нові види конструкцій та опанувати і цей напрямок. Наші команди відновлювали та зміцнювали кілька стратегічно важливих об’єктів. На одному з них вже були повторні «прильоти шахедів», проте укриття витримало.

Що стосується захисту від ракет типу «Кинджал», то в умовах діючих електроустановок реалізувати його вкрай складно, а в більшості випадків — практично неможливо. Йдеться про високоточну аеробалістичну зброю з надвисокою швидкістю ураження та значною кінетичною енергією, для якої традиційні інженерні рішення захисту критичної інфраструктури не розраховані.

Разом із тим, робота в цьому напрямку триває. Профільні науково-дослідні та проєктні установи у сфері енергетики та промислового будівництва працюють над пошуком інженерних і конструктивних рішень, які могли б зменшити вразливість об’єктів навіть за таких сценаріїв. Це складний і довготривалий процес, що потребує нових підходів, матеріалів і проєктних стандартів, яких раніше просто не існувало.

Ще одним складним технічним завданням став монтаж імпортного автотрансформатора для оператора системи передачі електричної енергії. У мирний час такі роботи виконуються за участі шеф-монтажника виробника – ключового фахівця, який здійснює технічний нагляд, контролює всі критичні етапи монтажу і приймає інженерні рішення безпосередньо на майданчику. Через війну цей спеціаліст не зміг приїхати в Україну, і це стало окремим викликом. Встановлення та введення в експлуатацію автотрансформатора – це складний багатоступеневий процес, який вимагає глибоких знань, точного дотримання технологій і постійної координації. Нам довелося повністю взяти цю відповідальність на себе: сформувати команду власних інженерів, перекласти технічну документацію, налагодити дистанційний технічний супровід із виробником  та ухвалювати рішення самостійно. У підсумку монтаж і запуск обладнання були виконані успішно, що стало підтвердженням рівня компетенцій нашої інженерної команди.

Компанія «Гарант Енерго» береться за об’єкти, куди інші підрядники не завжди готові заходити. Чому так відбувається?

Я думаю, причина проста, але водночас комплексна. В описаних умовах критично важливо мати можливість оперативно виконувати повний цикл робіт. Не всі компанії можуть забезпечити реалізацію всіх етапів у стислі строки. У нас же є свої проєктанти, інженери, монтажники та будівельники, які звикли працювати скоординовано і швидко знаходити рішення.

У прифронтових регіонах субпідряд у більшості випадків не працює. Багато компаній відмовляються заходити на такі об’єкти через постійну небезпеку обстрілів, ризик втрати людей і техніки, а також повну відсутність зрозумілих гарантій.

Ми працювали на об’єктах за 25-30 кілометрів від лінії фронту, де повітряні тривоги практично не припинялися через загрозу ударів. Наприклад, під час відновлення генераційних установок у Запоріжжі нашим людям доводилося постійно балансувати між безпекою і роботою. Якщо ж зупинятися щоразу надовго, процес відновлення рухатиметься вкрай повільно.

Окрім технічних складнощів, з якими викликами стикається ваша компанія під час війни?

Окрім суто технічних завдань, підрядники на державних об’єктах стикаються з серйозними економічними обмеженнями. Робота в умовах фіксованих контрактів, нестабільних цін, збоїв у логістиці та жорстких строків часто зводиться не до розвитку, а до спроби виконати зобов’язання без фінансових втрат.

До речі, не всі ризики вдається передбачити та уникнути втрат. Лише цього року два наші складські об’єкти постраждали від ворожих ударів: було пошкоджено будівлі, розбито техніку, а пожежа знищила більшу частину силового обладнання, яке готувалося до монтажу на одному з великих об’єктів. На жаль, компенсації за даних обставин немає, і вихід із ситуації доводиться шукати власними силами.

Після війни енергетичні об’єкти мають одразу проєктуватися з урахуванням захисту, стійкості та резервування

Про відновлення часто говорять у цифрах. Але є й людський аспект цієї роботи…

Про це важко говорити, але, на жаль, це найболючіший аспект.

Про відновлення часто говорять мовою цифр, обсягів і мегаватів. Проте поряд зі складними інженерними рішеннями та економікою є ще одна важлива складова цієї роботи – відповідальність за людей, які виконують її в небезпечних умовах. Одним з прикладів є випадок у наших колег, коли під час виконання робіт на об'єкті в Сумах ракета влучила в релейний зал. Не лише обладнання було повністю знищене, але й люди загинули на місці, бо відлік часу йде на хвилини, чи навіть на секунди. Такі втрати не компенсуються жодними коштами. Це жорстока реальність, у якій сьогодні працює енергетична галузь.

Нашій компанії пощастило зберегти своїх працівників, хоча ризики залишаються дуже високими. У прифронтових регіонах, зокрема в Запоріжжі, іноді доводиться працювати і під час повітряних тривог, постійно балансуючи між безпекою та необхідністю не зупиняти процес. Кожне рішення –  це не лише про техніку чи строки, а й про людей, які стоять за цими рішеннями і щодня готові ризикувати.

Але є люди, які всіма своїми силами намагаються зупинити ворога та війну, щоб наші працівники і їх родини мали можливість жити та тримати економічний фронт – це військові.  Тому підтримка військових та оборонної здатності країни є також внеском бізнесу у зниження ризиків втрати людських життів. З першого дня війни ми допомагаємо підрозділам, з якими, зокрема, перетиналася наша робота: це питання совісті і вдячності тим, хто найбільшою мірою ризикує заради безпеки інших.

Як ви бачите майбутнє галузі та країни після війни? Які висновки, на вашу думку, мають бути зроблені?

Перш за все, я хочу, щоб Україна почала швидко і системно розвиватися, без постійного повернення до режиму виживання. Для цього потрібні зрозумілі, цивілізовані правила взаємодії між державою і бізнесом, у яких кожен виконує свою роль: держава формує пріоритети, створює нормативну базу і створює умови для роботи, а бізнес – реалізує рішення, працює ефективно і створює ланцюги доданої вартості. Без сильного приватного сектору відновлення та економічне зростання неможливі.

Один із ключових уроків війни полягає в тому, що ми більше не можемо проєктувати енергетичну інфраструктуру «як раніше». Навіть після перемоги немає гарантії, що подібні загрози не повторяться. Тому енергетичні об’єкти мають одразу проєктуватися з урахуванням захисту, стійкості та резервування. Це має стати новим стандартом, а не винятком.

Інна Михайлівська, для «Главкома»

Матеріали з позначкою «партнерський проєкт» публікуються на правах реклами