Юлія Тищенко: Якщо пустимо воду до Криму, перекреслимо головну ідею – півострів має обходитися Росії дуже дорого

Цьогоріч погодні умови спричинили засуху на захопленому Росією півострові. Ще на початку червня окупаційна влада оголосила режим надзвичайної ситуації.

У Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій України стверджують, що півострів швидко перетворюється на пустелю. Понад 70% рослинності, яка раніше нормально розвивалась, тепер повністю висихає. До російської агресії Крим жив к дніпровських вод, що надходили по Північно-Кримському каналу. З початком трагічних подій Україна прийняла рішення припинити водопостачання на окуповану територію.

Потерпають від нестачі води і кримські підприємства. Юлія Тищенко, керівник програм демократичних процесів Українського незалежного центру політичних досліджень, переконана, що саме вони найбільше зацікавлені в тому, щоб Україна відновила постачання води в Крим.

Останнім часом в медіапросторі активно мусується тема відновлення постачання води до Криму. Питання стало актуальним через засуху?

До анексії Криму Північно-Кримський канал забезпечував 85% потреб півострова у воді, зокрема для сільського господарства у північному Криму. Після анексії подача води була перекрита. Ще у 2014 році українська сторона попереджала, що на півострові буде спостерігатися дефіцит води, зокрема його відчують кримські підприємства та сільське господарство. Російська окупаційна влада вже тоді визнавала ризики і виклики, хоча публічно звучали переможні реляції щодо різних альтернатив водопостачання

Попередні роки Крим впорався з проблемою нестачі технічної води завдяки більш-менш сприятливим погодним умовам. Цей рік виявився посушливим, і води бракує. Тому актуалізація цього питання є насамперед у самому Криму.

Другий аспект - робота кримських підприємств. Ще на початку анексії підприємства «Титан», «Кримський содовий завод» та інші шукали шляхи порозуміння з російською владою щодо альтернативних форм подачі води. Адже їм потрібен водний ресурс для виробництва. Розмови про пошук альтернативних джерел нічим, як бачимо, не закінчилися.

На сьогодні пробурено близько 40 свердловин артезіанської води на півострові. Але чи використовувалася ця вода для підприємств Криму, складно сказати. Були грандіозні плани з опріснення морської води. Від них потім відмовилися.

Не виключаю, що збільшення водоспоживання сприяє і мілітаризація Криму. Адже зросла кількість російського військового контингенту.

«У Криму страшна проблема – засолення ґрунтів. Сільське господарство вмирає»

Чому Україна вирішила перекрити воду у 2014 році, адже там залишилися наші громадяни?

Так, звісно, там наші громадяни. Але згідно з міжнародними конвенціями відповідальність несе окупант, який повинен забезпечувати населення, яке там проживає, у тому числі і водопостачанням. Але мова йде про Північно-Кримський канал, тобто не про питну воду, а ресурс для господарських потреб.

До 2014 року діяла угода Держводагентства України з кримською владою. З анексією півострова українська сторона не могла контролювати та адмініструвати роботу каналу. Робота блокувалася, і угода не була подовжена. Відбувався несанкціонований відбір води, утворився борг. Тому було ухвалено рішення припинити водопостачання каналом дніпровської води. Було споруджено систему дамб. У 2017 році остаточно зупинили подачу води.

Нещодавно з уст працівника Міністерства інформаційної політики пролунала думка про те, чи не варто було б подати воду до Криму в обмін на якісь бонуси для України. Може, варто виставити окупантам рахунок і таки продавати воду?

Дійсно, зараз такі думки закидають в різні медіа. Окрім водного питання актуалізувалася дискусія щодо відновлення торгівлі та залізничного сполучення. Але для чого припинили і водопостачання, і залізничне сполучення? Для того, щоб Крим став дуже дорогим в обслуговуванні для окупантів. В умовах введених санкцій півострів стає дорожче утримувати.

Якщо зараз ми знімемо ці запобіжники – подачу води та залізничне сполучення відновимо під різним приводами та гаслами, то фактично Росії полегшимо задачу утримувати захоплену територію.

Навіть якщо і розглядати ці дискусії серйозно, то мене дивує, чому там є тільки економічна складова – зняти грошей з окупанта. Чому не ставиться питання, наприклад, звільнення бранців Кремля? Відновивши ресурси в Криму, ми перекреслюємо головну ідею – Крим повинен дорого обходитися Росії. А держава Україна повинна зараз підраховувати збитки, щоб в майбутньому виставити рахунок РФ.

Ще одна думка: кримський канал без води виходить з ладу. І, мовляв, краще його заповнити, аби потім, коли Крим повернеться, ми не витрачали зайвих коштів на ремонт цього об’єкта…

Мені складно коментувати технічні питання. Але немає таких руйнувань, які не можна було б відремонтувати, і взагалі модернізувати цей канал в майбутньому. У Криму наразі інша величезна та страшна проблема – засолення ґрунтів. У 2014 році почали бурити свердловини, порушили меліоративну систему. Рахунок за руйнацію Північно-Кримського каналу варто виставляти Росії. У північному Криму вмирає сільське господарство.

На моє переконання, меседжі про відновлення водопостачання закидаються й тими підприємствами, які працюють в окупованому Криму. Тобто навіть повернувши воду в Крим, не факт, що вона піде кримським фермерам. Швидше ця вода піде на промислові підприємства.

«Захід вводить проти Росії санкції, а Україна торгуватиме з окупантом ресурсами? Це нонсенс»

У майбутньому півострову загрожує криза із питною водою?

Потенційно так, особливо в північному Криму. Адже там немає місцевих річок. Час від часу там взимку в кранах йшла жовта вода поганої якості. Про цю проблему говорили і російські ЗМІ, і самопроголошена влада півострова. Ці питання неодноразово озвучувалися Патрушевим на засіданнях Совбезу РФ, зокрема в 2016, 2017 роках. Загальний водозабір скоротився в 2016 році порівняно з 2014-им уп’ятеро.

Окупанти навіть планували розвернути кримські річки і пустити їх і Північно-Кримський канал. Якби це зробили, то наприклад, Бахчисарайський район взагалі залишився б без води.

Ще один був грандіозний план пустити воду з Кубані. Але на Кубані також засуха. Їй самій бракує води.

Як це з Кубані пустити воду?

Трубопровід по дну Чорного моря. (сміється) Якщо ви почитаєте російські ЗМІ, то там всі плани геніальні. Але це все ніяк не корелюється з реальним станом речей. Сьогодні у деяких населених пунктах Криму вода подається по годинах, а не цілодобово. За часів України теж були проблеми з водопостачанням. Але виникали вони через технічне зношення систем. А сьогодні до технічних проблем додається ще й дефіцит води.

З політичної точки зору, як гіпотетична подача води в Крим вплине на наших західних партнерів?

Це викличе щонайменше подив. Маємо чергове підтвердження введення санкцій за анексію Криму. І на цьому фоні Україна буде торгувати з окупантом своїми ресурсами? Це нонсенс.

А чому в Крим ми не подаємо воду, а от на окуповану частину Донбасу подаємо. І навіть ОБСЄ у своїх звітах пише, що самопроголошені «Л/ДНР» передають Україні гроші за споживання води?

Подачу води в Крим та на Донбас не можна порівнювати. По-перше, зважати треба на технічний аспект. На Донбасі єдина система водопостачання. Якщо відключити воду для Донецька, то води не стане і на підконтрольній території. Це технічно не можливо зробити. З Кримом ситуація інша.

По-друге, юридичний аспект. Анексія Криму – це перша анексія з часів Другої світової війни. Щодо Донбасу, то в Росії стверджують, що «іх там нєт». Ситуація на Донбасі – страшна гібридна модель, яка використовується Росією з іншими цілями.

Азовська криза, яка триває вже майже три місяці, пов’язана з дефіцитом води в Криму? Росія може шантажувати Україну, блокуючи судна, які йдуть у наші порти, щоб дали воду?

Нічого не можна виключати. Це може бути предметом перемовин. Пригадуєте, на початку війни на Донбасі йшла мова про створення сухопутного коридору на Крим через Донбас? Це робилося для того, щоб відрізати від Азову і забезпечити Крим водою. І ця загроза нікуди не ділася. Подивіться на риторику Росії: «Україна – ворог», «Україна має намір напасти на керченський міст» і так далі. Паралельно відбувається нарощення російського військового потенціалу.

Окрім того, маємо кризу в Азовському морі, намагання відрізати українські порти та завдати Україні економічних збитків.

Наталія Малиновська, «Главком»