Засновник студії онлайн-освіти EdЕra Ілля Філіпов: Ми хочемо подолати стереотип, що українське – фігня

Ілля Філіпов - випускник факультету радіофізики Київського університету імені Тараса Шевченка. Три роки тому він вирішив запустити Educational Era, ресурс онлайн-курсів. За задумом автора ця студія скоро має перетворитися на повноцінний університет з можливістю отримати освіту в багатьох напрямках.

Ще навчаючись в університеті, Ілля активно цікавився закордонною освітою, разом з одногрупниками проходив різні дистанційні курси. Одним з таких був тоді ще безплатний онлайн-курс Массачусетського університету 2012-го року Circuits and Electronics («Схеми та електроніка»), який друзі за браком вільного часу проходили по ночах у кафе, списали по 300 сторінок конспектів, приділяючи онлайн-освіті більше 10 годин на тиждень. Результат не забарився. З 51-ї тисячі користувачів, зареєстрованих на курс, українці увійшли до списку 150 людей, які отримали на іспитах 98 балів зі 100. Такий успіх, здавалося, відкривав пряму дорогу до американського вузу, однак життя внесло корективи в плани студентів.

«Нам сподобалося усе на цих курсах, від технічних рішень до жартів викладача. Курс став для нас абсолютним переворотом свідомості. Не тому, що він викладений в  мережі , а тому, що формат і методики були унікальними», - пояснює Ілля мотивацію створення чогось подібного в Україні. В інтерв’ю «Главкому» 25-річний Філіпов розповів, як проміняв освіту у США на створення українського ресурсу онлайн-освіти, чому безплатна дистанційна освіта може не поступатися якості університетській, та чому в навчанні необов’язково гнатися за дипломами.

Ви могли продовжити навчання у США. Натомість обрали інший шлях. Чому зробили саме такий вибір?

Насправді рішення було дуже спонтанним, і не було великої дилеми. Ми з одногрупниками готувалися вступати закордоном на 5-му курсі. Але паралельно з цим були думки започаткувати проект онлайн-освіти. Все почалося із задуму розробити курс з фізики для школярів. Ми проходили онлайн-курси з фізики від UC Berkeley (Каліфорнійський університет у Берклі) та МІТ(Массачусетський технологічний інститут). Завершивши їх, ми зрозуміли, що можна набагато цікавіше розповідати про фізику для старшокласників.

Я займався репетиторством ще на першому курсі навчання, допомагав студентам, школярам, в тому числі іноземним, з економікою, фізикою, математикою. Займався зі слухачкою із Кембриджського коледжу, тому добре розумів у чому відмінність викладання у нас і там.

Дуже подобається як зверстані закордонні підручники з фізики: не авторитарний підхід, як у нас, а звертання до читача на сторінках книг. Все це спонукало нас створити свій онлайн-підручник з механіки. В цей же час ми з одногрупником уже мали подавати документи до навчання у США. Та коли перші слухачі наших курсів закінчили навчання й залишили дуже круті відгуки, ми вирішили зробити ще кілька проектів і не поспішати зі вступом. Потім були ще курси і ще. Так зробили свій вибір на цьому етапі.

Ви критикуєте українську освіту. Але знання, які вам дав радіофізичний факультет університету Шевченка дозволив опанувати й іноземні курси.

Якщо говорити про хорошу, сильну освіту з фізики, то це Університет Шевченка та  Харківський національний університет Каразіна. Але це все зовсім інша наукова школа, якщо порівнювати із західною. Тобто методи викладання, наприклад, у США доволі сильно відрізняються від наших. Є плюси і мінуси і у нас, і у них. Наш метод розрахований більше на «зірок», на тих, хто дійсно дуже добре розуміється, ковтає знання, і таке ставлення зі школи, коли вчитель працює здебільшого з більш успішними. Так влаштована наша система: виростити кілька топових вчених на шкоду уваги до більшості. Звичайно, якщо тобі потрібні знання, ти маєш витягнути при будь-якій формі викладання. Але ж ми говоримо про масову якісну освіту, а не освіту для обраних. Натомість американський метод - від прикладу перейти до формулювання правила, у нас часто навпаки. Ми ж хочемо знайти золоту середину в українському і західному викладанні і застосувати її у наших курсах. Роблячи акцент тільки на вже дуже успішних студентах, ми можемо втратити тих, хто міг би здобути інтерес до дисципліни і у подальшому розвиватися. У курсах МІТ, наприклад, багато уваги приділяють саме зацікавленості. Це стимулює на подальше навчання.

Звідки ви взяли стартовий капітал на запуск стартапу?

Перші дев’ять місяців ми працювали за рахунок наших з друзями коштів: моїх, кількох одногрупників, моєї сестри, яка працювала в ІТ на той момент у Португалії і є нашим технічним директором. Ми вп’ятьох просто скинулись, щоби винайняти квартиру на КПІ площею 18 кв. м під офіс-студію, купили перший петличний мікрофон, ноутбук. Своїми зусиллями зробили перші освітні ролики. На роботу у перші дев’ять місяців ми витратили $8 тисяч. Першими викладачами, які готували курси у нас були хороші випускники вузів.

Потім ми вирішили шукати замовника, якому «під ключ» можна зробити проект. Першим нашим замовником була українська освітня компанія, яка займається курсами для фахівців з ІТ. Потім пішли інші замовлення.

Розробкою змісту займаються зовнішні експерти. А в штаті працюють продакшн-команда, RnD (відділ, який займається розробкою і дослідженнями – «Главком»), IT, також є освітній і літературний редактори.

В Україні уже є платформа онлайн освіти Prometheus. Чим ви відрізняєтесь від них?

Коли ми починали, Prometheus ще не було в Україні. Відмінностей декілька: перша – ми не онлайн-платформа, ми не даємо можливостей розміщувати у себе якісь сторонні курси. Якщо нас з ким і порівнювати, то не з освітніми платформами, а з університетом. Цим ми відрізняємося і від Coursera, і від Prometheus.

Навіть якщо взяти їхні власні продукти і наші, то ми відрізняємося контентом, методиками, використаними для його створення. Якщо ми візьмемо курс для ЗНО з української мови на Prometheus і курс «Лайфхаки з української мови» у нас, то можна побачити відмінність.

Наприклад, курс з правознавства - це жива зйомка з трьох камер із завчасно прописаним сценарієм і інтерв’ю. Ми розуміли, що правознавство завжди подається доволі сухо.

«Лайфхаки з української мови» - зовсім інший продукт, він для школярів. Враховано те, що полюбляють діти. Ми створили короткі, динамічні, яскраві відео та додатковий інтерактивний підручник. Наші продукти – це не тільки онлайн-курси у форматі МВОК (масові відкриті онлайн-курси), а й сервіс інтерактивних підручників, спецпроекти накшталт оновлень програм спільно з Міносвіти,чи антикорупційного уроку з програмою розвитку ООН. Ми більше студія онлайн-освіти з різними продуктами, своїми методиками та відділом досліджень, а не платформа з онлайн-курсами.

Ви порівнюєте EdEra з традиційними вузами, натомість опції платних курсів у вас немає, ви також не видаєте дипломи.

Буквально нещодавно у нас з’явилося багато нових курсів: з прав людини спільно з ОБСЄ, курс про те як писати про економіку без помилок з VoxUkraine та KSE, курс 3D-моделювання тощо. Деякі такі дисципліни викладаються чи могли би викладатися в традиційних університетах. На нашій платформі ми видаємо сертифікати про успішне завершення кожного курсу. Він може свідчити конкретно тільки про те, що людина готувалася у нас. Але можу вас запевнити, що якщо людина успішно пройде наші курси з підготовки до ЗНО з української мови, вона зможе успішно скласти вступні іспити, – у цьому і є цінність нашого сертифікату, яким би він умовним не був.

Скільки людей тепер у вашій команді?

П’ятнадцять у Києві, працюють з офісу. Окрім того маємо багато волонтерів у різних містах. Вони абсолютно свідомо витрачають свій час, знання, зусилля для допомоги EdEra, це повноцінні члени команди. В Берліні у нас п’ять людей, це здебільшого IT-команда проекту.

Хто є споживачами ваших продуктів, якого віку, статі ці люди, яку мають освіту?

Донедавна у нас були курси тільки для старшої школи. Це тільки зараз ми починаємо виходити на інший рівень. Звісно, ми вивчали користувачів. Цікаво, що на шкільні курси записуються як школярі, так і старше покоління, десь 50 на 50. Дуже багато вчителів, як не дивно. Дев’ять тисяч підписників у Facebook, переважна більшість яких є педагогами.

Зараз у нас іде запис на фокус-групу до курсу з 3D-моделювання: вік охочих від 11 до 65 років. Але переважно це люди, у яких вже є вища освіта, їм від 25 до 40 років. Це найактивніша частина.

Чи будуть у вас платні курси, пройшовши які, можна буде отримати диплом?

В Україні платні курси – дуже складна тема. Один з найуспішніших проектів на пострадянському просторі - це «Нетология» (російський ресурс, який позиціонує себе як Університет інтернет-професій – «Главком»). Це професійна освіта в Росії, вони резиденти Сколково, небідні, свого часу отримали купу інвестицій. Не знаю наскільки вони прибуткові нині. Загалом люди просто не звикли до платної онлайн-освіти. Продавати курси у нас в країні, як мені здається, можна тільки на дуже вузькі професійні тематики. Наприклад, ти був інженером певного рівня і хочеш підвищити кваліфікацію, тоді будь ласка. Але в основному онлайн-курси пропонують здебільшого базові знання. Та й, в принципі, не бачу смислу робити платними кожен окремий курс. Всі західні сервіси пропонують підписку: плати і проходь скільки завгодно курсів. Ми намагаємося поєднати безкоштовність і якість, продуктів виходить небагато, проте – гарні.  Планів монетизувати платформу на даному етапі у нас немає. Хоча маємо партнерів, які виношують таку ідею. Це ArtСraft CG School. Вони розробляють професійні курси з таких напрямків як комп’ютерна графіка, 3D-модулювання, графіка тощо.

Міністерство освіти почало співпрацю з вами, чим привабили?

Міністр освіти Лілія Гриневич, коли вона тільки почала працювати на посаді, вирішила познайомитися з нами. Ми розповіли про наші сервіси, зокрема і про інтерактивні підручники. Свого часу на ці підручники у «Спільнокошті» навіть гроші збирали. Їй дуже сподобався саме сервіс літератури. Вона почала озвучувати проблеми, які стоять перед міністерством. Одна з них пов’язана із необхідністю зміни програм для школи. Ми почали створювати підручник так, щоби після завершення кожної окремої сторінки її можна було би коментувати на форумі. Таким чином ми отримували зворотну реакцію від експертів. Це було відкрите написання підручника. Для мене той факт, що консервативна система міністерства сприйме мої пропозиції виявився приємною несподіванкою. Так ми почали працювати над цим проектом повністю безкоштовно.  

За рахунок грантів?

Грант нам виділив фонд «Відродження». Вони приєдналися тоді, коли робота над розробкою продукту вже йшла. Мова іде про зовсім невеликі гроші, близько 70 тисяч гривень. Потім фонд виділив ще 100 тисяч гривень.

Гранти – основне джерело ваших доходів?

У нас ні.

То з чого живете?

Частина – грантові проекти, частина – проекти «під ключ» для бізнесу чи організацій, частина – зроблена лише за власні ресурси. Кошти ми отримуємо попроектно. Наприклад, на сайті EdEra наразі серед всіх продуктів тільки п'ята частина зроблена за кошти грантодавців (це обов'язково зазначено на сторінці продукту). Якщо на сторінці освітнього продукту не зазначено жодного фонду чи організації – це проекти, зроблені нашими зусиллями на кошти, отримані від інших проектів, зданих «під ключ». Весь дохід йде на розвиток проекту, тож наразі ми точно неприбуткові.

Зарплати у нас невисокі. Не знаю, чи можна в це повірити, але нас справді «драйвить» можливість зробити щось неймовірне і в цьому драйві гроші відходять на другий план. Хоча визнаю, що це не дуже правильно і ми намагаємося знайти баланс.

Українська держава готова фінансувати такі проекти?

Навіть той курс, який ми робимо для школи і який був ініційований нами спільно з Новопечерською школою Києва (приватний заклад) та Міністерством освіти, буде оплачуватися з грантів, а не державою. Я не впевнений, що держава сьогодні готова фінансувати подібні проекти, хоча вже на наступні роки, здається, щось закладають. Може це дивно звучить, але великого бажання працювати за державні кошти у нас немає, є острах. Ми просто бачимо, як працює бюрократія. У нас в компанії 15 людей дуже швидко ухвалюють рішення і втілюють їх у життя. Мені складно уявити, як до цієї системи якось підключити державу.

Співпрацювати із західними вузами пробували?

Наша мета – розвинути лінійку наших продуктів, інтегруватися до освітніх систем. Короткострокова ціль – нарощування аудиторії. Глобальна – вийти з українським освітнім продуктом на Захід. Ми дуже хочемо знайти партнерів на заході. Наприклад, нині розробляємо одразу декілька курсів англійською мовою. Курс про українську літературу у загальносвітовому контексті The History of Ukrainian Literature – це пряма інтеграція української культури у західний простір. Хочемо стати партнерами кафедр західних університетів, які досліджують літературу східної Європи чи українознавства. Наприклад, у Гарварді є така кафедра. Хочемо зробити цей курс не сумним зачитуванням загальновідомих фактів, а живим дискурсом з цікавими фактами та описом культурних процесів.

Ми хочемо подолати наше загальноукраїнське почуття меншовартості, що українське – це фігня, а закордонне – найкраще. 

Михайло Глуховський, «Главком»