У Молодому театрі відбудеться прем'єра вистави про останнє літо легендарної Сари Бернар

22 березня на камерній сцені Молодого театру відбудеться прем’єра вистави «Жити, не очікуючи смерті» за п’єсою Джона Маррелла. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на пресслужбу театру.

Вистава про мистецтво пам’ятати та силу іронії

Це зворушлива й іронічна розповідь про останнє літо життя легенди світової сцени – французької акторки Сари Бернар.

Сюжет розгортається на узбережжі Середземного моря, де хвора, утім сповнена внутрішньої сили акторка разом зі своїм багаторічним компаньйоном Піту реконструює історію власної слави, сповнену іронії та гіркої самотності. Спогади про тріумфи, блискучі ролі та бурхливе особисте життя переплітаються з теперішнім – тихим, крихким існуванням, наповненим внутрішньою гідністю.

Перед нами постає образ жінки, яка прожила життя сповна й навіть перед обличчям хвороби не відмовляється від своєї головної ролі – бути живою.

«Жити, не очікуючи смерті» – це вистава про мистецтво пам’ятати та силу іронії.

«У часи, коли завтра здається хитким, історія Сари Бернар стає маніфестом внутрішньої гідності. Це нагадування про те, що жага до життя – це вибір, який ми робимо щодня, незалежно від обставин», – пишуть у театрі.

Де: Молодий театр, вул. Прорізна, 17.

Коли: 22 березня.

Що відомо про Сару Бернар 

Франузька акторка Сара Бернар ще за життя стала легендою. Вона спала в труні, тримала у своєму будинку екзотичних тварин, була дочкою куртизанки, але отримала пристойну освіту. Була знайома майже з усіма європейськими монархами, а ще захоплювалася скульптурою, живописом й обожнювала грати чоловічі ролі в театрі. 

Сара Бернар (справжнє ім’я – Розін Бернар) народилася 22 жовтня 1844 року в Парижі. Її мати була куртизанкою, а батько – офіцером французького флоту. До п'яти років дівчинку виховувала годувальниця. Потім Розін вступила до пансіону пані Фрессар, а згодом у монастир Гран-Шан. Коли Бернар виповнилося 14 років, мати повернула її до Парижа та найняла вчительку. За порадою герцога де Морні дівчинка вступає до Паризької національної вищої консерваторії музики й танцю, де навчається під керівництвом Прово і Сансона.

Бернар дебютувала в театрі «Комеді Франсез», зігравши Іфігенію, у 1862-му. Перші ролі актриси були не дуже успішними, критики не оцінили її таланту, і незабаром Сара пішла з театру, присвятивши наступні кілька років подорожам. В результаті цих мандрів отримала розбите серце та маленького сина на руках.

Згодом вона повернулася на сцену, щоб утримувати себе і дитину, підписавши контракт з театром «Одеон». Саме там вона прийшла до амплуа виконавиці серйозних класичних образів: Корделії, Дездемони, Андромахи, Федри. Віктор Гюґо був зачарований її талантом і після однієї з вистав підійшов до актриси, щоби сказати: «Мадам! Ви були чарівні у своїй величі. Ви схвилювали мене, старого бійця. Я заплакав. Дарую Вам сльозу, яку Ви вивергнули з моїх грудей, і схиляюся перед Вами».

Ходили чутки про те, що Бернар підкорила серця всіх лідерів європейських держав. Сама вона, втім, не коментувала плітки. Відомо, що актриса підтримувала стосунки з принцом Вельським, згодом королем Едуардом VII. Король Данії Крістіан подарував їй яхту, а герцог Фредерік – родовий маєток.

Доброта і щедрість душі були властиві Сарі, незалежно від того, скільки в неї було грошей. В одну з холодних зим акторка витратила останні пару тисяч франків, щоби купити хліба для міських пташок. Під час Французько-Прусської війни вона перетворила театр «Одеон» на військовий госпіталь для солдатів, які захищали столицю в облозі. На її прохання багаті покровителі жертвували ресурси для госпіталю, а вона допомагала, працюючи медсестрою.

У 1880 році Сара Бернар організовує власну театральну трупу, з якою вирушає в турне Данією, Англією та США. Кожну постановку і виступ Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною жінкою. В Америці за сім місяців трупа відіграла 156 спектаклів, представивши вісім п’єс: «Ернані», «Федра», «Андієнн Лекувре», «Фруфру», «Дама з камеліями», «Сфінкс», «Іноземка» і «Принцеса Георгія». Під час перебування в США Бернар знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф. Після грандіозного туру Америкою Бернар гастролює Європою і навіть навідується в Одесу.

Однак весь цей час актриса прагнула не тільки організувати успішну трупу з численними гастролями, а й заснувати власний театр. І це трапилось у 1893 році, коли Бернар придбала театр «Ренесанс», а 1898 року – театр на площі Шатле, якому дала назву «Театр Сари Бернар».

Уже в 1900 році, на греблі моди, Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи Гамлета. У 1905 році Бернар поставила «Есфір», де всі ролі виконували жінки, а вона сама грала царя Ассуера.

У 1915 Сарі ампутують ногу через отриману травму на сцені, але це не завадить їй грати надалі, зокрема, для військових на фронті Першої світової війни. Замість цілих ролей акторка обирала окремі сцени, віртуозно представляючи своїх героїнь, та змушувала публіку вкотре захоплюватися її талантом.

Востаннє зірка вийшла на сцену 1922 року у постановці «Слава» Едмона Ростана.