Письменники Литовченки: в «Пустоцвіті» багато паралелей із сучасністю
Подружжя Тимур і Олена Литовченки вперше писали книгу разом.
Історичний роман «Пустоцвіт» - це розповідь про життя гетьмана Кирила Розумовського, у долі якого письменники побачили багато спільного з одним із українських президентів. «Пустоцвіт» увійшов до довгого списку щорічної премії «Книга року ВВС 2012».
Тимур Литовченко: Це книга про епоху останнього гетьмана України Кирила Розумовського, його оточення, його друзів, його ворогів, помічників і всіх тих, кого він використовував для досягнення своїх цілей. Це книга про останній розквіт Гетьманщини.
ВВС Україна: Яким є жанр вашої книги?
Тимур Литовченко: Це історичний роман. Це не перший мій роман, але перший спільний із Оленою із так званого козацького циклу. Хоча у книжці є і пригодницька, і авантюрна лінія, проте роман найближчий за жанром саме до історичного.
ВВС Україна: Як ви уявляєте свого читача, його смаки і уподобання, на кого розрахована ця книжка?
Олена Литовченко: Взагалі роман написаний для широкої аудиторії, а головне – для підростаючого покоління. Роман пригодницький, написаний в історико-пригодницькій манері.
Тимур Литовченко: Я бачу аудиторію трохи ширшою – це і 20-30-річні люди. Тобто, люди, які на покоління молодші за нас. Хоча, звісно, цей твір може бути цікавий будь-якому поколінню. Однак не впевнений, чи усім до смаку буде той політичний підтекст, що закладений у цей роман.
ВВС Україна: Політичний підтекст, що перегукується із сучасністю, справді дуже помітний. Ви це робили свідомо?
Тимур Литовченко: Ми на це й націлювалися. Я бачу дуже багато паралелей між тими часами і помаранчевим періодом правління в Україні, між Кирилом Розумовським і Віктором Ющенком.
Обидва є вихідцями із простих верств населення, обом доля давала величезні можливості, шанси, була довіра, були кошти. Але і тоді, і за часів Ющенка усі ці можливості були розтринькані і пущені за вітром. У тому числі і довіра народу.
Наприкінці книги Кирило Розумовський приходить до роздумів про те, наскільки корисним було те, що він робив не для себе і свого оточення і родичів, а для українського народу.
ВВС Україна: Із вашого роману випливає, що причини позбавлення гетьманства України Катериною Другою були не політичні, а суто тривіальні, господарські. Цариця не могла миритися із тим, що Кирило Розумовський не впорався із керівництвом в Україні, із тими правами, що йому були надані. Чи справді лише у цьому була причина ліквідації гетьманства?
Олена Литовченко: Ми ж писали історичний роман, і тому треба було бути максимально близькими до історичних подій. Так справді історично складалося: бездарне керівництво Розумовського призвело до саме такого кінця.
Тимур Литовченко: Насправді, цей процес почала ще цариця Єлизавета. Катерина Друга лише поставила остаточну крапку. Але спочатку Єлизавета зробила дуже багато для автономізації України. Вже тоді, фактично, це було щось на зразок «митного союзу» із Росією.
Але Розумовський почав розбудовувати Глухів, влаштовувати бали, витрачати величезні гроші, що дратувало Єлизавету і ще більше – Катерину. Від нього вимагали звіту, куди і як були витрачені гроші, але він не зміг такий звіт подати. Дізнавшись про реальний стан речей у Гетьманаті, Катерина ліквідувала його.
Хоча, думаю, якби Розумовський все робив правильно, то звісно Україна зайшла би значно далі, а не зблизилася із Росією. У гетьмана був шанс отримати автономію і відділитися, але він цим не скористався.
ВВС Україна: Які історичні матеріали ви використовували, пишучи роман, чи легко було до них доступитися?
Тимур Литовченко: По-перше, ми вже мали багато публіцистичних матеріалів після написання двох перших книг – «Помститися імператору» і «Орлі, син Орлика». Зустрічаючи в інтернеті посилання на якісь джерела, шукали їх. Тільки збирання, упорядкування матеріалів забрало у нас близько півроку. Шукали навіть найпростіше – приміром, як тоді годували немовлят, якщо не було годувальниці із материнським молоком.
ВВС Україна: У вашому романі проглядається іще одна аналогія із сучасністю: кумівство, проштовхування на посади родичів, хабарі у ті часи теж процвітали?
Олена Литовченко: Якщо ми подивимося на інші твори про той історичний період, того ж таки Гоголя, там ми теж побачимо кумівство і інші явища. Причому, як мені здається, це навіть більшою мірою було розвинене в Україні, аніж в Росії.
ВВС Україна: Чи реальним персонажем є Григорій Теплов, який відіграв значну роль у долі Кирила Розумовського? Спочатку коли Кирилко був дитиною, він займався його вихованням, згодом саме Теплов, відповідно до вашого роману, інформував Катерину Другу про усі справи Розумовського, у тому числі і його недолуге керівництво.
Олена Литовченко: Так, це реальна людина. На мою думку, розмови про те, що він зрадив Кирила Розумовського, помилкові. Історичні матеріали, щоденники доводять, і ми це відобрализи у романі, що він по-справжньому переживав за справу і дуже багато зробив і для Росії, і для України, а не як хтось вважає, писав кляузи на Розумовського.
Тимур Литовченко: До речі, саме через Григорія Теплова так вийшло, що роман «Пустоцвіт» ми писали із Оленою разом.
Якось вона мені розповіла про сон, у якому немовля підкинули під стіни Олександро-Невського монастиря, і що це було не просте, а родовите немовля. Ми почали копати, читати багато і з'ясували, що такою була доля Теплова, його підкинули немовлям під стіни монастиря.
Розповідь дружини мене дуже зацікавила, і мені вже було байдуже, чи це їй справді все наснилося, чи це вона так вдало все мені подала, перед тим прочитавши десь про це. Головне, що це було цікаво і я зрозумів, що і дружина дозріла до написання романів.
ВВС Україна: Яку останню книжку ви прочитали?
Тимур Литовченко: Це роман сучасної авторки Наталії Дев'ятко «Кохана Пустельного Вітру» із трилогії «Скарби Примарних островів».
Олена Литовченко: Перечитувала «Кумедну Біблію» Лео Таксиля, а також історичні твори, потрібні для написання нашого нового роману, зокрема, «Щоденник Марії Мнішек».
Із Тимуром і Оленою Литовченками розмовляла Світлана Дорош.
Рецензія на книжку «Пустоцвіт» від Світлани Пиркало.
Переглянута анотацію на роман Тимура і Олени Литовченків.