Хто спіймає «золоту рибку» в каламутній воді київської політики?

Попри величезну перевагу опозиційних настроїв в столиці, роздробленість та відсутність чіткої стратегії спільних дій можуть створити сприятливі передумови для успішного старту влади.

Дана стаття присвячена огляду найімовірніших претендентів на посаду міського голови.

-- Влада: Попов

Нинішній очільник КМДА про свої мерські амбіції заявив досить давно. Бажання Олександра Павловича об’єднати в своїй особі посади міського голови та голови КМДА очевидне та зрозуміле.

Утім, той факт, що Попов є членом Партії регіонів, дуже псує його політичні перспективи в столиці.

Показово, що на парламентських виборах партія влади зазнала повного фіаско в Києві: причому, «регіонали» програли як по списках – отримали лише 12,8% голосів підтримки киян (четверте місце, пропустивши вперед всі три опозиційні партії: «Батьківщину», «УДАР» та «Свободу») так і по всіх 13-ти столичних мажоритарних округах.

Програли як кандидати, що відкрито йшли під прапорами Партії регіонів, як-от Ігор Лисов (округ №211, 26,51%, друге місце), Максим Луцький (округ №222, 20,94%, третє місце) Валерій Борисов (округ №213, 14,27%, четверте місце), так і підставні «незалежні»: Олесь Довгий (№214, 33,52%, друге місце), Секретар Київради та в.о. міського голови Галина Герега (№215, 32,95%, друге місце), що поступилася Андрію Іллєнку тощо.

Усе це є наочним свідченням того, що виграти вибори кандидату-регіоналу в Києві вкрай проблематично. Окрім того, роки перебування Попова як голови КМДА позначені численними скандалами, в першу чергу, пов'язані з незаконними забудовами.

Чого варті лишень останні намагання міської влади створити фіктивну громадську раду з підконтрольних організацій чи повний провал влади в питанні подолання наслідків зимової негоди на вулицях Києва, яке, зрештою, визнав і сам Попов…

Тим не менш, якщо Олександр Павлович буде єдиним кандидатом Банкової, він має певні шанси на перемогу – за умови роздробленості опозиційного електорату. За даними січневого опитування, за Попова мають намір голосувати 17,5% киян.

-- Кличко не тримає удар?

Віталія Кличка, лідера партії «УДАР», «сватають» на київські перегони вже давно. Утім, політик не поспішає з рішенням. Хоча за даними того ж таки опитування, саме Кличко на даний момент є найрейтинговішим кандидатом – за нього готові проголосувати 21,3% киян.

Варто зауважити, що політик вже двічі намагався очолити Київ: у 2006-ому він посів друге місце (341 249 голосів, 23,7%), програвши Леоніду Черновецькому. На дотермінових виборах 2008 року — 205 тисяч голосів, 17,97%, поступившись, окрім Черновецького (37,72%), іще й висуванцю БЮТ Олександру Турчинову (19,13%).

Утім, Кличко двічі проводив «свої» фракції до Київради: у 2006-ому він провів до Київради блок «Пори» та «Партії Реформи і Порядок» (четверте місце, 8,51% голосів). А у 2008-ому, на дотермінових виборах до Київради – іменний «Блок Віталія Кличка».

До блоку увійшли: Народний Рух України, «Європейська столиця» та «Українські соціал-демократи». До слова, по списках «Блоку Кличка» до Київради потрапило чимало доволі колоритних фігур, наприклад, лідер «Європейської столиці», бізнесмен Лев Парцхаладзе, який на останніх парламентських виборах був фактичним ставлеником влади на столичному 218-ому окрузі.

В обох «фракціях Кличка» рівень «тушкування» просто зашкалював: так, з 14-ти депутатів очолюваного Кличком блоку «Пора-ПРП» 11 (!)проголосувало за призначення секретарем Київради представника «молодої команди Черновецього» Олеся Довгого.

Що цікаво: саме Олесь Довгий у 2012 був конкурентом Віктора Чумака – єдиного «УДАРника» який був узгодженим кандидатом від опозиції у Києві, і єдиного, який виграв для партії Кличка столичний округ.

З «запливу 2008 року» фракцію «Блоку Кличка» покинули: Андрієвський, Демінський, Миргородський, Парцхаладзе, Плачков…

Окрім «тушкування», фракція «Блоку Кличка» у Київраді запам'яталася також одіозним голосуванням за скасування в столиці районних рад, що завдало важкого удару по і так не дуже ефективному місцевому самоврядуванню Києва.

Можливо, Кличко насправді і не особливо поспішає балотуватися на посаду Київського міського голови, що зрозуміти неважко, адже, сівши у мерське крісло, він може втратити контроль над своєю парламентською фракцією.

Є питання і щодо бачення Кличком функцій Київського міського голови. Ще в перший день роботи Верховної Ради VII скликання Кличко разом з двома колегами по фракції зареєстрував законопроект 1032 «Про внесення змін до закону про столицю (щодо об'єднання посад голови Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради)». Варто зауважити, що суміщення вказаних посад включає міського голову у президентську вертикаль, і він стає повністю залежним від Банкової. Отже, це ще більше згортає місцеве самоврядування, робить його декорацією до виконавчої влади та... шкодить опозиції.

Подейкують, що замість Віталія Кличка на вибори мера піде його молодший брат Володимир. Останній є відомим спортсменом, публічною людиною, і, головне, він є частиною бренду «братів Кличків». Віталій Кличко може вдало зіграти на цьому бренді, запустивши тему «брати Кличко – завжди разом», «якщо один Кличко став політиком, то зможе й інший».

Висування кандидатом у мери замість Віталія Кличка його брата несе суттєві загрози.

Так, Володимир Кличко не має взагалі жодного політичного досвіду. Окрім того, його політична позиція є абсолютно незрозумілою («підтримка брата» в даному випадку як політична позиція розглядатися не може). Враховуючи це, стає зрозуміло, що висування Володимира Кличка кандидатом на посаду мера Києва несе в собі загрозу розколу опозиційних сил у столиці.

Утім, незважаючи ні на що, Київ лишається базовим регіоном для Кличка – на парламентських виборах найбільше відсотків УДАР здобув саме в столиці – 25,45%, друге місце.

І хоча, за даними нових, уже післявиборчих опитувань, рейтинг «УДАРу» в Києві потроху «просідає», шанси Кличка на перемогу (у разі, якщо він таки вирішить балотуватися), доволі високі, як і шанси на його підтримку (при узгодженні кандидатур по мажоритарній частині виборів до Київради та розподілу посад в новообраній раді) іншими опозиційними силами.

«Свобода» – Іллєнко: київський сюрприз всеукраїнського масштабу?

Як відомо, у лютому 2008 року відбулась партійна конференція ВО «Свобода», на якій було ухвалено стратегію партії, що передбачає участь ВО «Свобода» в усіх можливих виборах: місцевих, парламентських та президентських, у тому числі позачергових.

Тому перед націоналістами стоїть непросте завдання: чи спробувати самостійно виграти вибори в Києві, чи все ж таки погодитись на узгодження кандидатури на міського голову та депутатів-мажоритарників з «Батьківщиною» та «УДАРом».

Варто відзначити, що у «Свободи» вже є позитивний досвід узгодження єдиних кандидатів з «Батьківщиною» у ході парламентських виборів 2012 року.

З часу попередніх виборів у 2008-ому році «Свобода» у Києві виросла просто феноменально: з 2,08% до 17,33% у 2012-ому, з хорошим відривом обігнавши навіть Партію регіонів. За даними вже згадуваного у цьому огляді опитування, розрив між «УДАРом» та «Свободою» скоротився з 8,21%, що зафіксували парламентські вибори, до 3,8%. А опитування, проведене Агентством Стратегічних Досліджень спільно з Центром зовнішньополітичних досліджень ОПАД, взагалі фіксує практично рівні показникидвох партій – різниця становить уже лише 1%, що є цілком у межах статистичної похибки.

У коментарі Тиждень.ua 18 лютого 2013 року народний депутат від ВО «Свобода» Юрій Сиротюк заявив, що у «Свободи» також є кандидатури на посаду столичного мера, зокрема, Андрій Іллєнко.

Незважаючи на доволі молодий вік, голова Київської міської організації партії, Андрій Іллєнко уже має успішний досвід перемог у Києві. Восени 2012-ого Іллєнко зумів створити прецедент: кандидат-націоналіст переміг чинну в.о. міського голови та секретаря Київради, а за сумісництвом – і мультимільйонершу, Галину Герегу.

Тобто, перемога над конкурентом, в руках якого був зосереджений як абсолютний адміністративний, так і фінансовий ресурс.

Варто зазначити, що перед виборами знайшлося немало «експертів», які говорили, що націоналіст «ну ніяк не може виграти вибори в Києві». Ось зразок такого «висновку експерта», що його опублікувала газета «Сегодня» напередодні виборів: «З вірогідністю, яка наближається до 100%, можна стверджувати, що переможцем виборів в окрузі № 215 стане секретар Київради Галина Герега».

Здається, коментарі тут зайві…

Київська міська організація, яку очолює Андрій Іллєнко, є однією з найпотужніших серед усіх місцевих організацій у Всеукраїнському об'єднанні «Свобода». На минулих парламентських виборах «Свобода» здобула по Києву третє місце, отримавши 17,32%.

Політична активність Іллєнка є дуже високою: він присутній практично на всіх акціях київських свободівців, завжди в перших лавах боротьби проти незаконних забудов, проти свавілля корумпованих чиновників, це якраз керівник того типу, який не звик відсиджуватися за спинами підлеглих.

У своєму окрузі Андрій Іллєнко вже відкриває громадські приймальні, здійснює особистий прийом громадян, зустрічається з виборцями.

Фактично, єдиним мінусом кампанії Іллєнка є недостатнє фінансування. Утім, як уже довела практика, це компенсується наявністю команди ідейних однодумців та волонтерів.

У разі неучасті Кличка у виборах шанси Іллєнка різко зростають: на даний момент, за даними опитування, він — другий за рейтингом кандидат з опозиційного табору. До того ж, у разі, якщо всі три опозиційні сили не домовляться щодо єдиного кандидата, можливий і такий варіант, коли буде узгоджений кандидат на міського голову від «Свободи» та «Батьківщини». Зрозуміло, що він має великі шанси на перемогу.

-- Порошенко: «(н)і вашим, (н)і нашим»?

Останнім часом, почастішали чутки про участь у виборах відомого бізнесмена Петра Порошенка. Причому, часом його прізвище озвучується як можлива кандидатура від опозиції, зокрема, про це говорить політтехнолог Тарас Березовець.

Звісно, оптимальним варіантом для Порошенка було б заручитися підтримкою однієї з впливових опозиційних сил. Тим більше, що він має що запропонувати (насамперед — значний фінансовий та медійний ресурс).

Утім, висунення Порошенка як єдиного кандидата від опозиції вкрай малоймовірне. По-перше, підтримка Порошенка «Батьківщиною» виглядала б для виборців цієї політсили, м’яко кажучи, дивною, враховуючи попередню історію конфліктів між Юлією Тимошенко та Порошенком. По-друге, на таку кандидатуру напевне не погодиться «Свобода», яка уже має майже однаковий з «Батьківщиною» рівень підтримки киян. Ну і по-третє, висунення людини, яка ще два місяці тому працювала в уряді Азарова, як опозиційного кандидата виглядає, м'яко кажучи, дещо неприродно.

Тим не менше, участь Петра Олексійовича у виборах цілком імовірна – щоправда, як самовисуванця. Порошенка, скоріше, можна розглядати як запасний сценарій для влади: якщо напередодні виборів стане очевидно, що у Попова немає шансів на перемогу, влада може обрати своїм фаворитом Петра Олексійовича.

Тим більше, що досвід «співпраці» (мало не написав: «колаборації») уже є. От тільки, як показує попередній досвід, кияни вже не купуються на технологію «само висуванців» і хочуть бачити своїми представниками у владі саме політиків і політичні партії, що сприяє формуванню традиції політичної відповідальності.

-- Кириленко, Катеринчук і всі, всі, всі...

Фракція «Блоку Миколи Катеринчука», яка за результатами виборів 2008-ого року налічувала п’ять депутатів, на даний момент налічує два депутати… Решта стали «тушками» в перший же день роботи новообраної Київради. Але це не заважає Миколі Дмитровичу досить самовпевнено говорити, що у разі невисунення Кличка опозиція має підтримати саме його, Катеринчука, кандидатуру…

Щодо можливого балотування Кириленка, то воно теж виглядає досить дивним: за даними опитування, його готові підтримати «аж» 2,2% киян.

Про свій намір балотуватися на міського голову заявляють також Олег Ляшко, Василь Куйбіда, Іван Салій, Анатолій Гриценко. Навряд чи доцільно аналізувати перспективи кожного з цих діячів на мерських виборах. Наразі їхня підтримка є у межах статистичної похибки.

P.S. На даний момент єдиним кандидатом, що однозначно перемагав би Попова, схоже, є Віталій Кличко. Втім, головний «ударник», очевидно, побоюється, що обрання мером закриє для нього президентські перспективи в 2015-му. Тут варто було б нагадати, що у свій час майбутні Президенти Франції Жак Ширак та Польщі Лех Качинський починали з того, що були обрані мерами Парижа та Варшави відповідно.

Звісно, ідеальним сценарієм для опозиції було б домогтися виборів міського голови у два тури, але цей сценарій виглядає утопією в реаліях регіонально-комуністичної більшості у ВРУ.

Тут варто нагадати про те, що вибори Київського міського голови не можна розглядати окремо від виборів до Київської міської ради. Зрозуміло, що міський голова лише тоді зможе працювати ефективно, коли він буде мати підтримку більшості в міській раді. Без неї ж його можливості впливати на ситуацію в українській столиці є практично нульовими.

Тому пріоритетним є узгодження опозиційними силами кандидатів у всіх мажоритарних округах Києва. Лише так можна забезпечити перемогу опозиційних сил на виборах.