Брудні натяки. Як столиці України не потонути у «відходах життєдіяльності»

На сайті rabota.ua свіжа вакансія: комунальне підприємство «ШЕУ Оболонського району» запрошує на роботу прибиральника територій підземного пішохідного переходу на станції метро Оболонь. Графік роботи – з понеділка по п'ятницю з 07.30 до 16.30, заробітна плата – 6-7 тисяч гривень. Трохи більше «мінімалки» або ж чиста «мінімалка» – за щоденну, фізично важку працю.

Зрозуміло, що молодь не спокуситься на таку пропозицію, а пенсіонер, який прийде підзаробити, отримає хіба що мітлу та швабру. Тобто множимо відсутність сучасної техніки на зарплату, яка ні до чого не мотивує, і на скромні можливості літньої виснаженої людини. Що маємо після знаку рівняння? Тотальний бруд у місті.

Не все так погано, хоча й доброго мало

І все таки комунальники стараються, говорить в інтерв’ю «Главкому» засновник ініціативи «Києве, мий» Віт Онопрієнко. «Той факт, що у комунальників немає нормального сучасного обладнання, не означає, що вони «забили» на прибирання. Те, що ми зараз у місті, де стільки МАФів, не тонемо у смітті, яке ці МАФи генерують, є заслугою комунальників. Вони роблять дуже багато, за копійки та на мінімальному обладнанні».

Віт очолює групу ентузіастів, готових прибирати місто на волонтерських засадах, з 2020 року. Хлопців та дівчат підтримують містяни – хто морально, а хто і матеріально. Якщо кинути клич про ту чи іншу потребу (наприклад, потрібен бензин або порвався шланг на прибиранні) – донати приходять, і проблема вирішується. Але інколи справа – не в грошах.

Віт згадує, як спроба відмити київський Майдан завершилася провалом: шляхо-експлуатаційне управління погодилося допомогти водою, але виникли проблеми з їхнім краном 1960-го року випуску. «У нас було двадцять різних перехідників, але жоден до нього не підійшов. У Глобуса, керівництво якого нас і запросило, кран був тільки один», – каже він.

Кран з водою та шланги – єдина зброя ШЕУ, зауважує Онопрієнко. Хоча інколи в руках комунальників з’являються рідкісні в наших широтах знаряддя праці. «Була акція велосипедистів під КМДА, вони намалювали абриси тіл на асфальті – так, як це роблять в американських детективах. І комунальникам треба було це змити. Тоді мийку високого тиску вони знайшли, а під час прибирання ОП (мається на увазі під акції на підтримку Стерненка) – чомусь ні», – розповідає Віт.

Дійсно, після бурхливих подій на Банковій, які мали місце 20 березня, зусиль комунальників з очищення простору довкола офісу президента виявилися недостатньо. Державне управління справами, як ми пам’ятаємо, зверталося по послуги до приватних клінінгових компаній, аби ті відтирали фарбу з дверей та стін ОП.

«Saccage Paris»

А тим часом у Парижі письменниця Олена Ящук-Коде, авторка книг про столицю Франції, бачить на вулицях невеликі мобільні машини, які миють тротуари. А якщо вулиця похила, то на найвищій її точці стоїть кран, з якого донизу пускають воду. Вода біжить вздовж бордюру і зникає у «лівньовках» або отворах дощової каналізації, знайомих киянам через їхню повсякчасну забитість.

Коде живе у 15-му кварталі Парижу, де дорога нерухомість, яку консьєржі вилизують та тримають в повному порядку. І все-таки Париж не є зразком чистоти та охайності. «Біля мого дому розташовано супермаркет, а біля супермаркету вже сім з половиною років живе безхатько, до якого приходять гості і який веде досить активне соціальне життя. Проте продукти його життєдіяльності також доводиться прибирати комунальникам», – розповідає вона.

Паризькі комунальники тричі на тиждень змивають і площу після ринку, адже ринки у Парижі не мають сталої прописки, а виглядають радше як тимчасові продуктові ярмарки.

До чеснот життя в Парижі Коде додає й традицію не кидати крупні зужиті речі просто під під’їздом, як це часто робиться в Україні, а викликати спеціальну службу. Служба дає номер твоєму замовленню, який можна написати на тумбочці чи матраці, та залишити їх у дворі. За речами приїдуть у призначений час та безкоштовно вивезуть на смітник чи переробку.

Позитивні зміни останнього часу полягають й у тому, що господарі стали частіше прибирати за своїми собаками. «Кущів-то у нас біля будинків нема, і ще двадцять років тому всі вулиці були у собачих екскрементах. Зараз господарі – відповідальніші, не всі, щоправда, але більшість. Та й з метро зник стійкий запах фекалій, який на деяких станціях забезпечували ватаги мандрівних клошарів», – говорить Коде.

Зусилля з прибирання Парижу тимчасово перекреслив цьогорічний Великдень, який католицькі країни відзначали 4 квітня. У французькому сегменті соцмереж з’явився хештег «saccage Paris» – «загиджений Париж», на який влада міста реагувала неоднозначно. З одного боку, вона визнала проблему, яка з’явилася після свят у вигляді кучугурів невивезеного сміття, а з іншого – просила не нагнітати «зраду».

Так, наприклад, мер 7-го округу (в якому знаходиться Ейфелева вежа) Рашида Даті закликала провести екстрене засідання міської ради, щоб вирішити проблему чистоти і санітарного стану міста. Бо все таки «гігієні» Парижу надають значно більше уваги, аніж іншій європейській столиці – Києву. І проявляється це хоча б у тому, що, не зважаючи на значно нижчий, ніж в Україні, рівень зимових опадів, паризька влада з 15 листопада і до 15 квітня традиційно мобілізує спеціальні «снігові» підрозділи, які несуть відповідальність за розчистку вулиць від ожеледі тощо.

За потреби, комунальної техніки на це парижани точно не шкодують.

Пригоди львівського пилососа

А от спроба застосувати одну з технічних новинок у Львові нещодавно завершилася конфузом. Вуличний порохотяг виїхав на прибирання вулиці Куліша, але щось пішло не так. У підсумку, замість прибирання, і сама техніка, і вулиця, і будинки, і автотранспорт, і довколишні пішоходи потонули в клубах пилюки.

На інцидент зреагувала фірма-виробник такої техніки Kärcher. «Фахівці нашої компанії уважно проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що машина працювала з непрацюючою системою збирання та зв’язування пилу, що є порушенням правил експлуатації. Важливо зазначити, що модель цього пилососу вже понад два роки як знята з виробництва і не доступна для продажу в Україні. Тож виробник не виключає, що машина була придбана на ринку вживаної техніки без необхідного сервісного супроводу», – зазначили в компанії.

Пилосос, вочевидь, придбали на секонд-хенді, жартували з цього приводу у соцмережах. Проте насправді ситуація не смішна. «У нас є Kärcher, – говорить Віт Онопрієнко. – Дуже потужний, має два режими: можна всотувати, можна дути. Можливо, у Львові просто не перемкнули режим. Хоча й проблема з кваліфікацією співробітників, звісно, є. Молодь туди не йде. Подивіться, хто миє метро? Хто підмітає вулиці? Люди радянського гарту без відповідних навичок». Онопрієнко переконаний: від подібного персоналу годі чекати належного поводження з технікою, навіть якби вона і була.

Але це біда не людей, котрі не мають певної кваліфікації, це біда міста, котре не може найнятий грамотний персонал за пристойну плату, не кажучи вже про купівлю спецтранспорту та іншої техніки. «Це достатньо дороге обладнання, у міста його нема. Київ – одна з найбідніших столиць світу, у неї нема на це бюджету, на туризмі Києва не заробляє, бюджет міста – це посміховисько», – переконаний Онопрієнко.

Саме тому його команді і доводиться частину роботи виконувати самотужки. Ставлення до «Києве, мий» з боку містян – переважно добре, хоча одного разу не обійшлося без ексцесів. Працівники ШЕУ викликали поліцію через, як вони це сформулювали, «нелегальне прибирання» їхньої території, розповідає Віт. Але це було лише одного разу, і більше не повторилося, додає він. У подальшому з комунальниками вдалося подружитися. «Нас не ігнорують, нам відповідають на дзвінки. Влада намагається допомагати по мірі можливості», – каже він.

А на питання «Главкому», чи не прикро активістам вести боротьбу зі сміттям, яка сама по собі є сізіфовим трудом, відповідає так: «Я представляю свою маленьку групу, яка робить все можливе, аби місто не нагадувало громадську вбиральню. Це боротьба, яку не вести не можна. Якщо наших прихильників та волонтерів більшатиме, ми виграємо цю боротьбу, якщо ні – ми програємо. Але не вести її не можна, бо у нас не буде міста».

Не тільки вулиці

Звісно, головна проблема Києва – не тільки і не стільки в смітті, яке лежить просто неба. Екологія української столиці – невичерпний сюжет для розмов, який включає окремі теми та підтеми у вигляді аналізу повітря, води з Дніпра і не тільки, надміру транспорту та його шкідливих викидів, винищення парків і садів, відсутності послідовної політики з переробки сміття тощо.

Є безліч замірів та даних екологічної статистики, які добре демонструють біди української столиці – так, зокрема, за рейтингом Numbeo, Київ посідає 10-те місце серед найбільш забруднених міст Європи. А Україна в цілому має четверте місце у світі за кількістю смертей через погану екологію в рейтингу GAHP.

Такі високі показники обумовлені тим, що з часів початку незалежності України і аж до позаминулого року в Україні в принципі не існувало стратегії екологічного розвитку. Лише на початку 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про основні засади (стратегію) екологічної політики України на період до 2030 року», який передбачає 5 основних напрямків роботи: повітря, вода, відходи, зелені зони та екологічна безпека (під забезпечення якої мається на увазі уникнення техногенних аварій, надзвичайних ситуацій, небезпечних виробництв тощо.

Однак на тлі глобальних завдань, реалізація яких потребуватиме і часу, і ресурсів, є більш локальні задачі: те ж таки виділення коштів на закупівлю прибиральної техніки для столичних вулиць. Плюс, звичайно, реалізація розтиражованої настанови: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». Певне раціональне зерно у твердженні, яке встигло набити оскому, все ж є. Боротися з тотальним свинством містян депутати надумали було минулого року, коли в липні 2020-го розглядали законопроект 2207-1-д, який підвищував відповідальність за «неекологічну поведінку».

Документ, однак, пройшов тільки перше читання, і на цьому його шлях до того, аби стати повноцінним законом, призупинився. За викинуте з вікна будинку /авта / потягу сміття парламентарі хотіли карати штрафами у 1700-2550 гривень. Кілька таких штрафів вже б дорівнювали заробітній платні одного двірника. Але Верховна Рада, мабуть, вирішила, що покарання надто суворе, а технічний персонал і так живе добре. Словом, порушити сміттєвий статус кво так і не вдалося.

Наталія Лебідь, для «Главкома»