Ані толерування злочинів, ані «суди Лінча» не врятують Україну – політичний психолог
Світлана Чуніхіна: Суди Лінча – це поганий спосіб надавати зворотній зв'язок, він не призвів би до наслідків, які ми хочемо отримати
Світлана Чуніхіна пояснила чому президенти змінюються, а життя – ні
У великому інтерв’ю «Главкому» віце-президентка Асоціації політичних психологів Світлана Чуніхіна пояснила витоки найбільшого українського політичного феномену – чому навіть за абсолютно різних господарів будівлі на вулиці Банковій, життя в самій Україні кардинально не міняється?
«Нинішній стан речей, коли ми вибираємо різних людей, а нічого не міняється, свідчить про те, що ці вибори зачіпають дуже поверхневий рівень нашої соціальної системи. Це просто зміна декорації, а коріння наших проблем лежить глибше. Воно, зокрема, й у тому, як державна система блокує зростання громадян. У нас або президенти недопрацьовують, або, зіштовхнувшись з глибиною проблеми, розуміють, що за п’ять років нічого не змінять. А тому або вибирають варіант здатися і нічого не робити, або варіант очолити те, що є, і отримати свій власний зиск», – розповіла Чуніхіна.
Значною мірою тут винувате саме суспільство. «Ми обираємо різних правителів, бо думаємо, що у «консерваторії слід щось підправити», як казав Жванецький. Це так зване магічне мислення: варто поставити в бюлетені позначку навпроти зовсім іншого кандидата, і все кардинально зміниться. І тут є дві новини – хороша та погана. Погана новина: ні, це так не працює. І добра новина: кожен з нас має свою зону відповідальності за те, що відбувається, свою зону зростання», – вважає пані Світлана.
За її словами, в суспільстві відсутній запит на створення власної зони відповідальності. Попит на якісні зміни правильно не артикулюється.
«Тому ми й не отримуємо те, чого прагнемо, бо не можемо це сформулювати. Не факт, що у нас є попит на розвиток. Чи попит на щастя. І точно немає попиту на побудову такої системи, де кожен бути ковалем свого щастя», – розмірковує політичний психолог.
Натомість домінуючими є дві течії: змиритися і нічого не робити, та чекати на «жорстку руку», яка покарає всіх негідників та наведе порядок.
«Є дві крайнощі: толерувати суспільно неприйнятну поведінку або судити судом Лінча. Це однаково неефективні, хоча й енергозберігаючі стратегії. Так простіше, але шлях до змін пролягає крізь щоденні кропіткі зусилля. І ми маємо щодня, щогодини вступати у комунікацію, ставати педантами, вимагати покращень тут, тут, а ще тут і тут. Шукати людей, чиї компетенції сприяють вирішенню цієї проблеми, а якщо таких людей не існує, об’єднуватися з іншими і вирішувати її самим», – розповіла вона.
Втім не все безнадійно і вихід є. «Нам не вистачає: об’єктивної картини світу, звички щоденно докладати зусилля, повернення собі частки відповідальності за своє життя. А ще нам дуже не вистачає навичок кооперації, хоча певні зрушення тут вже є, і, скоріше за все, саме в кооперації, в солідаризації ми досягатимемо найбільших успіхів», – резюмує віце-президентка Асоціації політичних психологів.
Тим часом психологи б’ють на сполох щодо агресії, якою просякнуто суспільство. Це провокує гострі конфлікти, які потім розносяться соцмережами, що провокує нові конфлікти.