Помер Євген Грицяк, один з керівників Норильського повстання

Євген Грицяк, один з керівників Норильського повстання 1953 року, помер. Про це у своєму Facebook сповістив директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

«Відійшов у вічність незламний українець Євген Грицяк, один з керівників Норильського повстання, що зруйнувало ГУЛАГ», - написав він.

Євген Грицяк народився 9 серпня 1926 року на території тодішнього Станіславського воєводства (тепер це землі Івано-Франківської та Львівської областей). Юнаком 16-17 років став членом Молодіжної мережі ОУН (Організація Українських Націоналістів), яка готувала молодь до боротьби з німецькими окупантами. Тому, не почуваючи за собою ніякої вини, не тікав з рідного краю перед наступом Червоної армії. У липні 1944 мобілізований, був солдатом 4-го Українського Фронту, у боях поранений. 1 травня 1945 року відзначився під час бою поблизу села Вишковіце і 12 червня 1945 року був нагороджений медаллю «За Відвагу». У серпні 1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

У 1949 році радянська розвідка розкрила минуле Грицяка, він був заарештований і 12 грудня 1949 засуджений до кари смерті, яку замінили на 25-літнє позбавлення волі. Карався в Джезказґані, Норильську, Владимирській в'язниці, на Тайшетській трасі, в Іркутській в'язниці, Інті та Мордовії.

У таборах ГУЛАГу Грицяк постійно й активно протистояв сваволі табірної і в'язничної адміністрації, за що мав 42 дисциплінарні покарання і за три з них — по 1 року закритої тюрми. Весною 1952 року, коли Євген Грицяк ще був у таборі Караганди (Казахстан), у нього з'явилась ідея всегулагівського страйку.

У Караганді в'язні почали чинити спротив знущанням охорони й кримінальників. Наслідком цього в'язнів розвезли по різних таборах. Грицяк потрапив у заполярний Горлаг Норильська. Там руками в'язнів тоді будували Норильський гірничо-металургійний комбінат, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з шести відділень, у кожному утримувалося по кілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували Грицяка, було понад п'ять тисяч осіб. Коли в березні 1953 помер Сталін, усі сподівалися пом'якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація повелася ще жорстокіше (розпочалися розстріли непокірних і підозрюваних), що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Грицяк очолив опір у своїй 4-й зоні. 25 травня 1953 року в'язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в'язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарности з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в'язні виходити відмовилися.

В'язні вимагали приїзду комісії з Москви й виконання їхніх вимог: припинити розстріли; скоротити робочий день до 8 годин, ґарантувати вихідні дні; дозволити листуватися з близькими; вивезти з Заполяр'я всіх інвалідів; поліпшити харчування; зняти з бараків замки й ґрати, а з людей — номерні знаки; припинити катування на допитах і практику закритих судів; скасувати постанови ОСО (особливої наради) як неконституційного органу; організувати перегляд особових справ усіх політв'язнів. Ці вимоги Грицяк 6 червня пред'явив членам комісії, що приїхала з Москви. 9 червня 1953 року в'язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, зокрема, в'язням дозволено відсилати 2 листи на місяць, а також мати побачення з родичами; установлюється 8-годинний робочий день і ґарантуються вихідні дні; з бараків знімаються замки і ґрати, а зі в'язнів — номерні знаки та інші.

Однак після цього не все обіцяне було виконане, зокрема, вивезення на материк усіх інвалідів і повна зміна керівництва Горлагу. Крім того, розпочалися провокації. Страйк довелося продовжити. Тільки в серпні 1953, після масового розстрілу в'язнів 3-ї зони, опір був придушений.

Після цього Грицяка спровадили спочатку до в'язниці Норильська, а потім до Владимирської в'язниці.

Перебуваючи в камері-одиночці, він вивчив англійську. Мова потрібна була йому для опанування йогою. У 1956 Грицяк був звільнений за постановою комісії президії Верховної Ради СРСР.