Вже не нафта. The Economist назвав найцінніший ресурс сучасного світу

Нові продукти породжують дохідні індустрії, які швидко розвиваються і змушують антимонопольних регуляторів вступити в гру. Століття тому ресурсом під питанням була нафта. Тепер схожу тривогу викликають гіганти, які мають справу з даними, що стали «нафтою електронної ери». Про це пише The Economist, додаючи, що титанами електронної економіки вже стали Alphabet, Amazon, Apple, Facebook і Microsoft, які здаються нестримними. Вони формують п'ятірку найдорожчих компаній у світі. Їхні доходи стрімко зростають: у першій чверті 2017 року вони разом отримали понад 25 мільярдів доларів чистого прибутку.

На Amazon припадає кожен другий долар, витрачений в інтернеті у США. А Google і Facebook отримують майже всі гроші, витрачені на онлайн-рекламу в Америці. Таке домінування спричинило заклики розбити техгігантів на менші фірми, як це сталося зі Standard Oil на початку 20-го століття.

The Economist зауважує, що ще у ті часи вона виступала проти такого рішення. Адже розмір - це не злочин. Успіх гігантів йде на користь споживачам. Навряд чи хтось хоче жити без пошукової системи Google, швидкої доставки Amazon чи дописів у Facebook. Самі ж компанії не піднімають тривогу, коли до них застосовують стандартні антимонопольні правила. Більше того, послуги цих компаній здебільшого безкоштовні (користувачі платять тим, що передають більше даних). А поява значних новачків, таких як Snapchat вказує, що нові підприємці все ще можуть вносити зміни.

Втім, є і серйозне занепокоєння. Інтернет-компанії контролюють неймовірну кількість персональних даних. І це наділяє їх великою владою. Старі підходи до конкуренції, визначені в еру нафти, тепер здаються застарілими в часи «інформаційної економіки». Тому потрібні нові підходи. Спроба розділити гігантів на менші компанії, як це сталося з Standard Oil, навряд чи спрацює. Один з новоутворених бізнесів дуже швидко знову займе панівну позицію.

На думку видання, розумними наразі здаються дві ідеї. Перша говорить, що антимонопольним органам час перейти з індустріальної ери в 21 століття. Коли йдеться про злиття, приміром, вони традиційно звертаються до масштабу операції, щоб визначити необхідність втручання. Але тепер їм також варто брати до уваги обсяг даних, зібраних фірмами, щоб оцінити вплив угод. Ціна покупки теж може бути сигналом про потенційну приховану загрозу угоди. З цієї точки зору, бажання Facebook так багато заплатити за WhatsApp, яка не мала жодних доходів, – це сигнал тривоги для антимонополістів.

Другий підхід передбачає послабнення хватки тих, хто надає онлайн-послуги для отримання даних, на шиї у тих, хто ці дані надає. Більша прозорість допоможе: компанії варто змусити розкрити для споживачів інформацію про те, яку інформацію про них вони збирають і як багато грошей на цьому зароблять.