Захоплення Одеси. Новий «план» російської пропаганди

День визволення Одеси, який відзначається 10 квітня і приурочений до подій Другої світової війни, вже традиційно став інформаційним приводом для активізації російської пропаганди. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував, як Кремль через інформаційні впливи намагається розхитувати суспільні настрої в Одесі та як цьому протидіяти. 

12 квітня про це українське місто заговорила речниця МЗС РФ Захарова: «Віримо, що Одеса зможе позбутися гніту українських неонацистів...». Написала про «звільнення» і низка Z-пабліків. 

Цими днями до російського походу на Одесу закликав навіть колись популярний вебдизайнер Артемій Лебедєв, який зрештою поповнив лави ворожих пропагандистів. Він продемонстрував приклад орвелівської логіки в стилі «війна – це мир». Мовляв, сам завжди був за мир, а тому «просить російські війська не повертатися без Одеси». А в окупованому Донецьку рашисти вивісили плакат: «Одеса, чекай. 10 квітня – День визволення від нацистів».

Російські спецслужби через Telegram-канали, які видають себе за одеські, а також через самих московських пропагандистів спробували запустити флешмоб «солідарності» росіян з одеситами. Для цього вони обрали інфопривід – трагедію 2 травня 2014 року, яку російська пропаганда називає «Одеська Хатинь» та вважає за виправдання агресії проти України. 

Отже, квітневе «одеське» загострення пропаганди можна пояснити підготовкою до інформаційного висвітлення 2 травня, яке важливе для російського календаря у контексті перекладання відповідальності на жертву та виправдання агресії. 

Також за допомогою погроз Одесі пропаганда намагається компенсувати ганьбу за бездарну так звану «спецоперацію», яка вже понад рік «йде за планом». Росія перебуває в тривожному очікуванні контрнаступу України, згадуючи гучний торічний провал бліцкригу, до якого путінізм готувався роками.

Ворожа пропаганда намагається залякувати одеситів та Україну, адже терор є її звичною манерою дій. Урешті-решт захоплення півдня України залишається стратегічною ціллю агресії, досі не знятою з порядку денного. Окрім усього ці меседжі спрямовані не лише на українців, а й на росіян – агресору потрібно вигадувати все нові стимули для продовження війни, а обіцянки заволодіти всесвітньо відомим містом є таким стимулом. 

У жовтні 2022 року про Одесу, яка може бути «як яблуком розбрату, так і одним із символів урегулювання», заявляв і Путін. У лютому 2023 року про плани на розширення агресії натякнула пропагандистка Симоньян: «ось скажіть, Миколаїв і Одеса нам потрібні? Ну, звичайно, потрібні! Нам же не потрібно, щоб Україна рано чи пізно була напхана підводними човнами і мала потужний флот у Чорному морі… Не треба це заявляти вголос …, щоб не наврочити». 

Сьогодні кремлівська пропаганда просуває наратив: «окупована Одеса, яку ми маємо звільнити» та «взяті режимом в заручники одесити».   

Треба зазначити, що після року війни частина одеситів, яка перебувала під впливом кремлівської пропаганди, протверезіла, спостерігаючи російські звірства. Очікування «великої Росії» з міфів натомість зустрілися з реальністю: армією мародерів, завербованими на зоні найманцями, Кадировим та Пригожиним як новими героями, Бучею та Маріуполя, як місцями російських «подвигів». Від агресії постраждали передусім найбільш російськомовні регіони України. Але російські ракети і бомби не робили нікому поблажок за мовною ознакою. Їхніми жертвами стали десятки тисяч мирних громадян. Крім цього, путінська Росія остаточно проявила себе як антиєвропейська країна, що суперечить самій суті Одеси, як відкритого, креативного міста та центру вільної комерції. 

Але путінізм намагається далі маніпулювати деякими одеситами та утримувати бодай якусь кількість своїх прихильників, працюючи з ними через телеграм-канали. У цьому середовищі працює суто сектантський підхід: всі навколо вороги, крім нашої групи. Їх переконують: «таке відчуття, що всі одесити навколо стали українськими патріотами, і іноді вам може здаватися, що ви помиляєтеся, а вони – праві. Але ні, це вони з’їхали з глузду, а не ви. Ви – зберігаєте російську мову, культуру, Пушкіна і подвиг червоноармійців, тоді як вони – зрадники, продалися США, ціль яких – нажитися на одеситах. Їх меншість, це «рагулі», які захопили наше місто, вони нав’язують мову, якої не існує».  

Пропаганда вдається до залякування та розколу за принципом: свій – чужий. Якщо людина україномовна – це ворог, «рагуль» (термін, який активно просувається). Від таких всі проблеми, це вони спровокували війну. 

Наведемо приклад такого розпалювання ворожнечі в Одесі:

Зазначимо, що переважна більшість одеситів цього не сприймають та взагалі не розуміють «про що йдеться» у такому дискурсі. В Одесі бум використання української символіки: прапорці та патріотичні написи з привітом російському кораблю на машинах, будівлях. Українська мова ледь не вперше стала помітна в публічних місцях.    

Проте видається, що кремлівські маніпулятори готові працювати хай і з маргіналізованою групою, але зберігати при цьому над нею ідеологічний контроль, створюючи фанатиків, готових до дій. З часом путінський режим  може спробувати використати ці елементи з екстремістськими цілями для дестабілізації, про що регулярно заявляє псевдоодеський телеграм-канал, який проповідує майбутнє «повстання російських одеситів навіть без армії РФ». 

Те, що російські пропагандисти не бояться звуження своєї аудиторії до адептів конспірологічних теорій та втрати молодих, показує і той «нерівний ідеологічний бій», який пропаганда нещодавно дала довгоочікуваному поверненню МакДональдса в Одесу. 

З іншого боку, для певної категорії людей путінська пропаганда з акцентом на ностальгії за молодістю та історичними  міфами може спрацювати. Використовуючи образи минулого, нащадки чекістів викликають привид СРСР, щоб обманути нових людей та спробувати привести війну в Одесу. Так само в хід іде радянська символіка, яка має збурити ностальгію за роками молодості. Звучить традиційна російська тема культу полеглих, яка розпахує браму вже для нових смертей. 

У цілому в Одесі з початком кампанії ударів по інфраструктурі відчувався розгін російських наративів для провокування протестних настроїв: через відсутність електроенергії та інші побутові незручності. Також росіяни спробували створити конфлікт, протиставивши Одесу Києву та Львову, електроенергію для яких начебто «забирали від одеситів».  З нового року головною темою пропаганди по Одесі стала «насильницька мобілізація».

Малювалася картинка, що саме одесити особливо сильно не хочуть мобілізуватися. Більшість відео та фото з реальними чи уявними конфліктами через вручення повісток так само стосувалося Одеси. Цю ж тему серед інших фейкових новин пропаганда поширювала і весною. 19 березня російське інформагентство «РИА Новости» поширювало заяву колаборанта з Миколаївської області Юрія Барбашова. Він заявляв, що «саме в Миколаївській, Одеській та Херсонській областях зараз набрала розмаху насильницька мобілізація» та брехав про те, що на Одещині створили «справжній концтабір» для небажаючих воювати.

Аналітик StopeFake Олександр Замковий погоджується, що тема мобілізації залишається однією з основних для спекуляцій в Одесі. На його думку, ворожі спецслужби в майбутньому продовжать працювати з проросійськи налаштованою частиною населення. Як скрізь, в Одесі просувають наративи, що Україні все одно не вдасться перемогти, що військове керівництво – корумповане, що на війні заробляють. Наприклад, запускають чутки, що бачили, як розпродають українську військову форму в Стамбулі. 

Деякі одеські групи продовжують ширити ностальгію за СРСР. У 2021 році StopeFake в своєму дослідженні розповідав, що в 2018-2019 роках було активне зростання груп, присвячених СРСР, де серед ностальгійних емоцій від спогадів, які були присвячені старим кіно, мультфільмам, пісням, була присутня і пропутінська, антизахідна пропаганда та меседжі на кшталт: «як було добре, а ви хотіли б повернутися в СРСР?». 

«Зараз основний акцент пропаганди – на історії та культурі. Вони сподіваються цим когось в Одесі підбурити. Мовляв, в Одесі є люди, які прост затаїлися,  страждають, але чекають поки їх визволять і повернуть Одесу до Росії. Цей наратив просувається і в самій Росії. Але, здається, вони дуже переоцінюють проросійські настрої одеситів. Наприклад, той самий демонтаж пам’ятника Катерині не призвів до якихось протестів», – звертає увагу Олександр Замковий. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки звернувся до Юрія Христензена, експерта Медіа-центру «Одеська політична платформа» з проханням прокоментувати небезпеку інформаційного впливу путінізму в Одесі. На його думку, Кремль спробує за будь-яку ціну відновити свій інформаційний вплив. Далі пряма мова.

Мій знайомий, який надає послуги телевізійним компаніям, розповів, що відразу шість (!) одеських телеканалів припинили замовляти у нього послуги після того, як був заарештований Медведчук. Можна уявити ступінь проникнення кремлівської пропаганди. Яка ситуація зараз – сказати важко. Але можна бути впевненим, що свій інформаційний вплив Кремль спробує відновити. Треба розуміти, що для людей, які сидять в Кремлі, кілька десятків мільйонів доларів для медіавпливу в Одесі чи в інших регіонах світу є непомітними сумами на фоні їх доходів від продажу нафти та газу. Пропаганду спробують відновити, можливо через інших дійових осіб, інші ланцюги. Треба бути готовим. По-перше, вони нічого іншого не вміють, окрім як маніпулювати людьми, чого їх професійно вчили як співробітників спецслужб СРСР, з яких вийшли і Путін, і Сєчін, і Патрушев та інші. По-друге, від цього залежить їхня влада, а отже, і життя. Успішна демократична Україна та успішна Одеса, як частина української політичної нації – це вирок тим, хто засів у Кремлі. Тому будуть виділятися будь-які гроші.

Будуть задіяні не лише фейкові сторінки, підставні лідери думок, тролі, пабліки чи ЗМІ. Є ще один підхід, який був раніше застосований в Одесі. Кремль представляв технології конвертації грошей у політичну підтримку середньостатистичного виборця. Приміром, далеко не всі депутати ОПЗЖ були прямими агентами Кремля, але купуючи технології, політконсультантів зі зв’язками з Росією, купуючи франшизу деяких партій, вони могли поширювати на виборах російські наративи та сенси.

Поки будуть виборці, які вважають, що СРСР – це добре, що була імперія, і ми –  частина цієї великої імперії (бо інших причин для гордості у людей немає), буде це політичне поле, на якому «пасуться» кремлівські політичні проєкти. Вони змінять назви, але не полишать це поле. Бо від цього залежить влада господарів Кремля.

У проросійських пабліках люди отримують певний набір емоцій. Певну картину світу, яка дає їм альтернативне пояснення. Якщо люди вірять в конспірологію, то будуть і люди, які ними маніпулюють. Тому потрібно розвивати медіаграмотність – звичку сприймати інформацію критично. А також емоційну стабільність. Адже кремлівська пропаганда – це не лише розповсюдження, це ще і величезна система моніторингу, яка шукає, які теми та вкиди викликають збурення та резонанс. Моніторять всі соціальні мережі, великі ЗМІ, шукають ці теми та починають їх підсилювати і розкручувати.

Потрібна якісна соціологія, але в цілому, я бачу зміни серед людей, які раніше довіряли російській пропаганді. За деякими конкретними людьми я бачу, що починає утворюватися подвійна самоідентифікація. Вони, з одного боку, ще вірять в установки, що «НАТО хоче нас підкорити, а США воює з Росією в Україні»; з іншого боку, люди розуміють, що щось не так, а позитивні уявлення про Росію, в які вони вірили, виявилися брехнею. І ось це поле, на якому треба розуміти, як ця трансформація відбувається. З цими людьми і треба працювати.

Просто сказати, що це неправда, а американцям вигідніше виробляти айфони, фейсбуки та гугли замість того, щоб завойовувати країну з ядерною зброєю і потім годувати комарів на нафтових вежах у Сибіру – цього недостатньо. Віру неможливо змінити. Потрібно розуміти їх реальні запити та їх задовольняти. Їхня стара картина світу руйнується, але що далі? Їм потрібно розказувати, що відбувається насправді. Можливо, потрібно розказувати більше історій очима інших. Можливо, більше розказувати про історії війн Кремля, адже це вже його сорокова, ювілейна війна після 1945 року. Ті, хто влаштовують ці війни, точно знають, що відбувається, і як вони атакують людей. А ті, хто став жертвою агресії, їм треба пояснювати, що сталося. Як саме агресія та насильство прийшли в Одесу, яка до того була мирним містом. Як пропаганда провокувала заворушення на 2 травня. Із заповненням цієї порожнечі в їхній новій картині світу – саме з цим і потрібно працювати, зокрема, журналістам. Одеса не є унікальною. Ми не перші, де сталася агресія Кремля та заворушення. Можна пригадати події в Баку в 90 році, які також були спровоковані Кремлем. Багато таких заворушень було зроблено людьми, які знають, як викликати такі події.

Поки люди цього не розуміють. Людям треба дати факти та інформацію, далі вони самі складуть їх в потрібні пазли. Але ці елементи їм треба дати. Вони спочатку можуть не повірити. Але коли побачать, що те, що говорили в минулому, пояснює багато речей, які вони бачать зараз, тоді буде довіра та інше ставлення до інформації. Бо це допомагає їх безпеці.

Що стосується планів захоплення Одеси і території до Придністров’я – їх ніхто не скасовував. Ці плани зруйнувала тільки одна річ – збройний спротив України, потоплений крейсер «Москва» та розбита спроба росіян побудувати базу замість крейсера на острові Зміїний. Ці плани можуть бути змінені лише зі зміною лідера країни-агресора або збройним спротивом України. В іншому випадку завжди знайдеться привід: вигадають нових українських фашистів, щоб ці плани реалізувати. Тільки наша стійкість, консолідація та спротив здатні ці плани зупинити. Поки з наявним рівнем спротиву України я не бачу можливості реалізувати ці плани Кремлем. Але на наступних етапах протистояння, якщо в Кремлі влада не зміниться, можна очікувати нових спроб принести війну в Одесу.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки