Село-привид. Як виглядає Широкине, зруйноване російськими військовими

Позиції тут утримують бійці ЗСУ та Української добровольчої армії. Колись курортний населений пункт майже щодня обстрілюють російсько-терористичні війська. Нині тут знищено все: будинки, санаторії, об'єкти інфраструктури.

Щоб потрапити в Широкине, їдемо кількасот метрів «лінією смерті». Так українські бійці називають дорогу, яка веде в село від траси на Маріуполь і прострілюється ворогом. Цей небезпечний відрізок намагаємося проскочити якомога швидше.

На в'їзді в село на узбіччі лежить спалений каркас вантажівки.

«Це хлопці з батальйону «Донбас» ще в 2015-му році переплутали поворот і виїхали просто на «сєпарські» позиції. Село тоді ще було їхнє. По ним вистрелили з гранатомета. Ніхто не вижив», - пояснює боєць УДА Тарас.

У травні 2016 року 8-ий окремий батальйон УДА та підрозділи Збройних сил України повернули контроль над Широкиним. Бойовики відійшли з села на вигідніші позиції на висотах, з яких добре видно село. Обстрілу можна чекати щосекунди. До ворога місцями - 800 м.

«Зараз переважно тут «стрілкотня», гранатомети та СПГ. Коли ночі темні, без місяця чи туман то прострілюють територію обидві сторони», - розповідає боєць Семен, який мене супроводжує.

В селі уже ніхто не живе. Деякі будинки зруйновані вщент.

«Арта працювала», - показує Семен на купу щебеню і цегли – все, що залишилось від будинку.

На асфальті видно сліди від розриву мінометних мін. Металеві паркани посічені осколками або скручені від вибухів. На стінах будинків вибоїни від куль і снарядів. Цілих вікон майже ніде немає, все заросло високою травою. У деяких хатах двері відкриті навстіж, а речі домашнього вжитку викинуті на вулицю. В гаражах іржавіють розібрані на запчастини автомобілі «Жигулі» і радянські мопеди. З виноградників звисають перестиглі замерзлі грона. В садах під деревами земля вкрита яблуками і грушами. Збирати їх нікому. Подекуди посеред дороги - покинуті дитячі велосипеди і самокати.

«В 2014-му я воював у Пісках в складі 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ. Там ще тоді були такі руїни, - каже Семен. - Зараз уже - позиційна війна на виснаження, як у Першу світову. Вже не потрібно тримати по три солдати на квадратний метр фронту. Ротації хоч і відбуваються, але хлопці у самий розквіт сил убивають здоров'я в холодних сирих окопах. А люди на гражданці, схоже, забули, що в країні війна йде. Дивлюсь, у соцмережі одна жінка викладає фото з дочкою в сауні. Підпис «життя прекрасне». А в сусідній хаті пару місяців тому поховали хлопця, який на війні загинув».

На одній із доріг поряд із селом стоїть танк, знищений 2015-го. Боєкомплект здетонував з такою силою, що катки знайшли за 600 м від корпусу. Семен попереджає, що близько підходити небезпечно – можуть помітити бойовики з того боку.

Над селом височіє пам'ятник полеглим воїнам радянської армії у Другу світову війну. Монумент у формі жінки з вінком майже не постраждав від вибухів. Але на тлі руйнувань і посічених кулями дерев виглядає моторошно. На дошці пошани — список 71 загиблих. Серед них - 11 бійців із прізвищем Логозінський і троє – Доценко. Є і чимало російських прізвищ.