Підсумки зовнішньої політики України

Україна повернулася до багатовекторності у міжнародних відносинах, проголосивши при цьому позаблоковий статус та роблячи ставку на економізацію відносин. Проте наступного року можуть виникнути складнощі у офіційного Києва, бо поєднати Митний союз із зоною вільної торгівлі з ЄС неможливо. Тож це може зіпсувати стосунки з однією із сторін. Водночас, експертам складно було давати оцінки в цій сфері, бо ні вони, ні світова спільнота за останній рік так і не побачили самостійної, чітко визначеної зовнішньої політики України.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко та керівник фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге.

Володимир Огризко: «В 2010 році Україна зазнана суттєвих зовнішньополітичних втрат, які негативно впливатимуть на сприйняття нашої держави в світі»

Щоб бути об’єктивним, хотів би виокремити чотири ключові напрямки нашої зовнішньої політики, які були визначальними для цього року, - безпековий, європейський, російський та зовнішньоекономічний.

Якщо взяти безпековий, то тут головним результатом року було прийняття Закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Його мета полягала лише в тому, щоб проголосити Україну позаблоковою державою. Якщо ви проаналізуєте весь закон, то це лише набір гасел. Єдина його функція - написати, що Україна тепер не йде до НАТО. Реальних гарантій ми ніяким чином не мали, не маємо і підтвердженням цього була заява Верховної Ради буквально через кілька днів після підписання цього закону, яка власне і називалася «Про надання Україні реальних гарантій безпеки». Тобто, наше керівництво, відмовившись від потенційного членства в НАТО, між тим опинилося в ситуації, коли реально нашу безпеку ніхто не забезпечує і таким чином звернулася до світової громадськості, до ключових гравців в світі для того, щоб цю безпеку нам забезпечили. На превеликий жаль, це підтверджується і тим, що наша українська армія не може забезпечувати нашу безпеку належним чином, тому що фінансується лише на третину від своїх потреб. Ми продовжили на 25 років перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації, чим, безумовно, з одного боку порушили Конституцію, тому що там досить чітко та ясно написано, що на території України не можуть існувати іноземні військові бази. З іншого боку, дали можливість російським спецслужбам вільно працювати і в Криму, і в Україні в цілому. Ми позбулися високозбагаченого урану лише для того, щоб мати фотосесію на 10 хвилин, що, на мою особисту думку, не відповідає нашим безпековим інтересам. Отже, якщо підсумувати, безпекове становище нашої держави в цьому році серйозно погіршилося. Ми позбулися навіть шансів вирішувати нашу безпекову проблематику. У зв’язку з цим можна сказати, що наша зовнішня політика не виконала своєї ключової функції – забезпечувати відповідними інструментами безпеку нашої держави. Ми опинилися в стадії безпекового вакууму, коли з одного боку не можемо забезпечити собі своїми силами цю безпеку, а з іншого – відмовилися від єдиної можливої форми забезпечення – вступу до НАТО.

Якщо взяти європейський напрямок, тут було продовжено курс на укладення Угоди про асоціацію, і я вважаю це великим позитивом, тому що цю мету поставила перед собою команда Віктора Ющенка. Дуже добре, що за цей рік було проведено кілька раундів інтенсивних переговорів і ми в цілому просуваємося до моменту, коли є надія, що ми будемо мати цю Угоду. Були проведені раунди переговорів про зону вільної торгівлі, якщо темп буде збережено, то ми можемо очікувати, що до середини наступного року така Угода могла б бути готовою до підписання. Ми отримали План дій щодо безвізового режиму - це теж очевидний плюс, продовження лінії, яку вів Президент Ющенко та його команда. Тому я так само вважаю, що це позитивні тенденції, які мали місце, і тут ми так само можемо говорити про продовження попереднього курсу, про ті речі, які закладалися ще попередньою владою.

Разом з тим відбувся очевидний відкат в контексті дотримання норм демократії, прав людини, свободи висловлювань своїх думок та переконань. Реакцією на це стали відомі вам резолюції багатьох міжнародних структур та організацій: і ПАРЕ, і Європарламенту, і Європейської народної партії, і «Репортерів без кордонів» та багатьох інших. За рейтингом ми опинилися відразу на кілька десятків позицій нижче, аніж за попередньої влади. Отже, мені здається, що нашій державі було завдано суттєвих іміджевих втрат, відбулося згортання демократії, тим самим поставлено під сумнів власне можливість укладення самої Угоди про асоціацію, яка для нас є надзвичайно важливою. Нагадаю лише слова європейського комісара з питань розширення пана Фюле, який сказав, що ми готові до будь-яких компромісів, крім компромісів з питань прав людини.

Якщо говорити про російський напрямок, то «покращення» відбулося за рахунок здачі наших національних, безпекових інтересів. Відмова від дотримання наших позицій у гуманітарній сфері. Тут, на превеликий жаль, ми говоримо про речі, які нас суттєво відсунули назад від тих позицій, які були у України. Почався процес поглинання російськими економічними структурами українських партнерів. Згадаю приклад такого «співробітництва» у галузі літакобудування, коли пан Богуслаєв розводив руками, говорячи про начебто домовленості про співпрацю та те, що водночас російська сторона тут же відмовляється від використання авіадвигунів запорізького виробництва, що ставить під загрозу існування виробництва в цілому. З іншого боку, посилився тиск на Україну з метою залучити її до Митного союзу та ЄЕП, а паралельно вживаються заходи, щоб максимально зашкодити можливості укладання Угоди про асоціацію з ЄС. Безумовно, величезною проблемою залишилося те, що так і не вдалося, незважаючи на величезні поступки під час «Харківських угод», узгодити справедливу ціну на газ для українських підприємств. На мою думку, виявом справжнього ставлення Росії до України стала остання скандальна заява стосовно того, і без українців можна було перемогти у Великій вітчизняній, Другій світовій війні, що є віддзеркаленням справжнього ставлення російського керівництва до України та українців. Висновок: влада дуже багато здала, натомість не отримавши майже нічого взамін. Але є сподівання, що наша сьогоднішня влада зрозуміє, які параметри відносин мають бути між Україною та Росією.

Влада проголосила курс на економізацію зовнішньої політики. Це правильна теза, її проголошували всі президенти України, які у нас були. На превеликий жаль, від проголошення тези до її реалізації довга дорога. Не відбулося того, що власне мало йти за цим. Хоча були зроблені важливі візити до Китаю, зараз міністр знаходиться в Латинській Америці. Тобто робляться певні рухи, але тут проблема не в зовнішньо-дипломатичному відомстві, а в тому, що ніяким чином ніколи дипломати не можуть зробити того, що повинна робити влада тут, в Україні. Якщо не буде реальної боротьби з корупцією, реформ в економіці, то ніякий інвестор на прийде на наш ринок. Торгівля так само буде орієнтована не на виробництво продукції високого ступеня обробки, а буде займатися сировиною. У нас результати за пів 2010 року такі: експортовано продукції з України на 27, 3 млрд. доларів, імпортовано на 30,7 млрд., дефіцит балансу 3,4 млрд. доларів. Залучено інвестицій (піврічні дані) 1,782 млрд. дол., в минулому році було залучено 9, 634 млрд. Вже можна сказати, що економізація зовнішньої політики поки що не відбувається і не відбудеться до тих пір, доки не пройдуть серйозні реформи в українській економіці і в українському суспільстві. Дипломатів за це винити не можна, їх просто шкода.

Якщо підсумовувати, то, на мою думку, в цьому році Україна зазнана суттєвих зовнішньополітичних втрат, які негативно впливатимуть на сприйняття нашої держави в світі. Мені здається, що влада має переосмислити свій зовнішньополітичний курс, інакше Україна із суб’єкта зовнішньої політики перетвориться на його об’єкт.

В Україні є унікальний поет – Мойсей Фішбейн. На сайті Радіо Свобода є його рубрика «Білбордики від Мойсея». Мені особливо сподобався один із них: «Я не дволикий, – сказав Янус. – Я багатовекторний».

Ніко Ланге: «Це помилка думати, що якщо країна інтегрується в Європейський Союз, то вона не може мати добрих стосунків з Російською Федерацією або з Китаєм чи Латинською Америкою»

Додам лише кілька акцентів до такої змістовної доповіді. По-перше, це великий позитив, що і нова влада продовжує курс на європейську інтеграцію і дуже ейфорично декларує його. Це важливо для нас в Європейському Союзі та для України. По-друге, План дій стосовно лібералізації візового режиму – це великий крок вперед. Зараз є дуже багато речей, які треба реалізувати всередині України, і ми як ЄС та партнери України будемо з великою зацікавленістю спостерігати, наскільки дійсно реалізуються ці кроки. Це позитиви.

Проте ми бачили, особливо у сфері євроінтеграції, що в думках української влади є дуже важливі непорозуміння. Вони думають, що європейська інтеграція – це зовнішня політика (можливо, деякі рішення і там грають роль), але це щось інше. Ми бачили у 2010 році такий парадокс, що на міжнародному рівні Україна не раз декларувала продовження курсу на європейську інтеграцію. Але у внутрішній політиці ми бачили зовсім інший розвиток подій. Це буде грати дуже важливу роль, коли завершаться розмови щодо Угоди про асоціацію, тому що для Європейського Союзу не буде можливим підписати цей документ, якщо у партнерської країни є авторитарні тенденції. Це деякі політики від ЄС чітко підкреслили, і це може бути у стосунках України та ЄС у наступному році ключовою проблемою.

Також як спостерігачу подій тут в Україні та на міжнародній арені, мені важко відповідати на питання, якими ж є підсумки зовнішньої політики України в 2010 році, тому що я не впевнений, чи має Україна взагалі зовнішню політику. Ми бачили дуже різноманітні події: і перший візит Януковича до Брюсселю, і «Харківські угоди», і навіть візит Уго Чавеса до Києва. Тому дуже важко сказати, яка ж концептуальна зовнішня політика є грунтом для цих подій. Коли я розмовляю з європейськими політиками, вони бояться, що все це – не концептуальна зовнішня політика, а лише короткострокова імпровізація.

В 2010 році ми спостерігали тенденцію, що Україна може втратити роль регіонально важливої країни. Ми бачили редукцію зовнішньої політики на стосунки Україна-ЄС, Україна-Росія, але нічого не чули про відносини між Україною та Туреччиною, не чули, якими є відносини між Україною та Грузією. По Білорусі також ми не дуже багато чули чи по Чорноморському регіону. У вас є багато сусідів, щодо яких треба формулювати українську зовнішню політику. Від субординації під Російську Федерацію Україна втрачає можливість бути регіональним актором, країною, яка впливає на розвиток регіону.

Ми бачили загальну тенденцію, що Україна хоче вести багатовекторну політику, розвивати стосунки в різних напрямках. Це для неї правильний підхід, але є деякі речі, які неможливо одночасно зробити. Зрозуміло абсолютно чітко та ясно, що не можна зробити одночасно Митний союз на схід і зону вільної торгівлі з ЄС. Мені здається, що незважаючи на цей факт, все-таки є спроби одночасно це зробити. Ми думаємо, що результат може бути таким, що і відносини з ЄС, і з Росією можуть від цього мати негативні моменти.

Якщо ми говоримо про відносини між Україною та Німеччиною, на жаль, скептичне ставлення німецької політики до України не змінилося. І візит Президента Януковича до Берліну не дав результатів більш активно розвивати ці відносини. У німецьких політиків не має довіри до української політики.

Було і є проблемою те, що Україна не знайшла відповіді на ключові питання безпеки. Там є дуже різні речі, є абстрактні декларації, що Україна буде частиною нової архітектури безпеки в Європі. Але ми не маємо такої нової архітектури і не знаємо, коли вона буде. Німеччина, Франція, Великобританія сказали, що нова архітектура безпеки – це неможливо на рахунок сталої інституції. Можливо, це є ідея, але на її основі не можна відповідати на ключове питання безпеки.

Щодо 2011 року, можу сказати, що там є небезпека, що з багатовекторністю будуть великі проблеми. Вуді Ален якось сказав, що однією попою не можна сидіти на двох стільцях. Думаю, деякі принципові рішення треба приймати щодо зовнішньої політики України, без цього є небезпека, що будуть проблеми зі всіма.

За останній рік Україна отримала нових друзів серед інших країн чи скептиків щодо нас у світі побільшало?

Володимир Огризко: Хочу сподіватися, що друзів у нас не поменшало. Попри всі зміни, які сьогодні відбуваються, Україна буде завжди в європейському фокусі, тому що інакше питання стоятимуть так: або Європа стає завершеною, демократичною, або Євразія просувається на захід. Для ключових політиків Західної Європи треба саме так формулювати нашу позицію. Мені шкода, що досі у багатьох столицях справжньої української політики не розроблено.

Мені шкода, що поки що в Німеччині є скепсис стосовно України, бо від таких країн залежить позиція Євросоюзу в цілому. Якби ці країни були більш вмотивованими в 2008 році, коли постало питання надання Україні ПДЧ, то можливо ми могли б бути трішки просунутими в цьому плані. Але нам треба дивитися в майбутнє. Я дуже хотів би, щоб європейські країни чітко побачили, яка перспектива може бути у разі відходу України від європейських позицій, чого буде більше – проблем чи позитиву.

Питання безвізового режиму – тема, яка має бути знята з порядку денного, тому що вона принижує українських громадян. Це абсолютно не прийнятна ситуація, коли до нас ставляться як до категорії меншої сортності. З іншого боку, не може бути і такого спрощеного підходу. Ми повинні виконати певні критерії, щоб цей безвізовий режим став реальністю.

Які перспективи команди Януковича на наступний рік? Що вони мають зробити?

Володимир Огризко: Сподіваюсь, що підсумки цього року будуть хорошою підставою для того, щоб подумати, чи ми правильно вибрали цей шлях. На мою думку, неправильно, тому що коли багатовекторність стає аксіомою нашої зовнішньої політики, то ми втрачаємо і наліво, і направо. Не може бути один вектор, але має бути один пріоритет, на що націлена вся зовнішньополітична діяльність, і додаткові напрямки. Я повністю підтримую ідею про те, що нам треба мати більш активні зовнішньополітичні стосунки з Китаєм чи з Латинською Америкою, країнами арабського світу. Але при цьому головний вектор – це європейський, бо там наша перспектива і наше майбутнє.

Ніко Ланге: В Європі не треба робити піар чи, наприклад, їхати в Берлін та говорити, яка Україна гарна. Треба зробити конкретні кроки тут в Україні, які відповідають заявленим деклараціям. Відсутність довіри є тільки тому, що ми не бачили результатів. Є декларація, що Президент України є великим прихильником демократії, тож ми очікуємо результату цього. Все залежить від того, яке ставлення є до європейських стандартів тут в Україні.

Щодо багатовекторності, це помилка думати, що якщо країна інтегрується в Європейський Союз, то вона не може мати добрих стосунків з Російською Федерацією або з Китаєм чи Латинською Америкою. Німеччина є таким прикладом, бо вона є членом ЄС, НАТО, але в сфері бізнесу ми дуже активно працюємо і з Росією, і з Китаєм та ін., тому що ми залежимо від експорту і Україна також. Це можливою, але треба вибрати модель розвитку для суспільства і не лише декларативно, а реалізувати її в Україні.

Так найбільш негативним підсумком є те, що у 2010 році стала втрата Україною самостійності у прийнятті рішень щодо зовнішньої і часто внутрішньої політики та залежність в цьому від Росії?

Володимир Огризко: Цього року ми позбулися того, що мали – власної позиції та власної думки в багатьох зовнішньополітичних питаннях. Це є безумовним негативом, від якого треба максимально швидко відмовитися та позбутися його. Сьогодні ми не бачимо виразних зовнішньополітичних ініціатив, які б говорили про те, що ми маємо своє обличчя.

Ніко Ланге: Мені дуже важко сказати, наскільки Україна зараз може самостійно приймати деякі рішення. Але мені дуже незрозуміло, чому Україна не приймає самостійні рішення? Ми бачили церемонію вручення Нобелівської премії, і для мене як європейця була дуже незрозумілою ваша позиція. Якщо Україна не використовує можливостей, які є, для того, щоб приймати самостійні рішення, це дуже погана тенденція.

Титульное фото: zastavki.com