Україна-ЄС: хто першим піде на поступки?

Погіршення ситуації з демократичними процесами в Україні - дуже гарний аргумент на користь тих скептиків в Європі, які не бажають мати справ зі ще однією проблемною країною. І хоч думки Заходу не байдужі для нинішньої влади, яка поки що намагається балансувати та не входити в гострий клінч, у переговорному процесі з європейцями немає ніяких зрушень. Якщо рік тому в рамках східного партнерства вважалося, що Україна буде першою країною, яка укладе Угоду про асоціацію, то зараз нас може випередити Молдова. Водночас єврокомісар Фюле знову прибув до Києва, аби з’ясувати, що ж тут відбувається та висловити можновладцям занепокоєння ситуацією в країні.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергій Толстов та науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Сергій Толстов: «Що стосується Угоди про вільну торгівлю, то з точки зору теперішнього підходу Міністерства закордонних справ та місії України при ЄС, позиція України полягає в тому, щоб не йти на поступки»

В розкладі єврокомісара Штефана Фюле є декілька показових моментів. По-перше, відбулися зустрічі не тільки з Президентом, прем’єр-міністром та міністром закордонних справ, а із першим віце-прем’єром Клюєвим, який також є міністром з економічного розвитку. Це вказує на те, що візит комісара Фюле пов'язаний з переговорами про зону вільної торгівлі, які йдуть дуже складно. Другим показовим моментом є окрема зустріч з головою парламентського комітету з європейської інтеграції Борисом Тарасюком, а також зустрічі з низкою неурядових організацій.

Хотілося б зазначити про зустріч з Європейською Бізнес Асоціацією, яка насправді представляє певне коло українського бізнесу. Скоріше за все, крім з’ясування певних особливостей політичних процесів в Україні, зустрічей з медіа-експертами, правозахисниками та представниками опозиційних неурядових організацій йдеться також і про з’ясування змісту теперішньої економічної політики українського уряду.

Я визначаю основні чотири напрямки, які домінуватимуть у відносинах між Україною та ЄС цього року. Перший - це Угода про асоціацію, при чому політичні розділи її, окрім двох-трьох пунктів, уже були узгоджені минулого року. Залишається питання зони вільної торгівлі, яка при ближчому ознайомленні виглядає як угода про квоти на певні обмеження в перехідні періоди. Другий напрям – це полегшення візового режиму і взагалі здійснення внутрішніх заходів, які стосуються підготовки та запровадження цього моменту. Третій –співпраця в питаннях безпеки і зовнішньої політики. Четвертий – внутрішньополітична ситуація в Україні.

Що стосується Угоди про вільну торгівлю, то з точки зору теперішнього підходу Міністерства закордонних справ та місії України при Європейському Союзі, позиція України полягає в тому, щоб не йти на поступки, які можуть погіршити стан торгівельних відносин між Україною та ЄС. Попередній раунд переговорів відбувся в грудні, він дуже розчарував позицію українського уряду щодо можливостей поступок з боку Європейського Союзу. До травня планується ще два раунди переговорів, на яких українська сторона намагатиметься зробити якомога більше для того, щоб відстояти свою позицію.

Що стосується полегшення візового режиму, то тут є часткові поступки з боку Європейського Союзу, оскільки надійшло обладнання, яке дозволяє робити чіпи з біометричними даними. Решта залежить від українського законодавства, регулюючих заходів уряду, а також наскільки швидко будуть затверджені параметри, які законодавчо закріплюватимуть виробництво нових паспортів, будуть врегульовані питання, пов’язані з міграційною політикою, а також наскільки адекватно йтимуть переговори про співпрацю між українськими відомствами внутрішніх справ, прикордонною службою, службою міграції та інших з відповідними структурами Європейського Союзу.

У питаннях безпеки і зовнішньої політики, на мій погляд, є дуже велика можливість для розвитку співпраці. Між Україною та Європейським Союзом на сьогоднішній день вже є близько п’яти угод, які стосуються сектору безпеки, в тому числі щодо співпраці між Міністерством оборони України та відомствами, які займаються спільною безпековою та оборонною політикою Європейського Союзу, щодо захисту інформації, участі України в окремих поліцейських місіях Європейського Союзу на Балканах та в антипіратській операції «Атланта» в Індійському океані. Цей сегмент є надзвичайно корисним, оскільки не слід недооцінювати зацікавленість Європейського Союзу в розвитку власних структур та інструментів безпеки. В цьому сенсі співпраця між Україною та ЄС може бути надзвичайно важливим чинником.

Що стосується внутрішньополітичної ситуації в Україні, то тут європейцям буде важко розібратися, оскільки ми самі не маємо достатньої урядової інформації, політичні повідомлення здебільшого спекулятивні, а якісної аналітики в цьому сенсі за останні півроку я практично не бачив.

Європейський Союз зацікавлений в Україні, як це заявило напередодні візиту Фюле представництво Європейського Союзу в Україні. У заяві Фюле, зокрема, було зазначено, що відносини з ЄС є дуже важливими для України, і відносини з Україною також є надзвичайно важливими для ЄС. Зустрічі з представниками української влади та іншими зацікавленими сторонами полягають в тому, щоб переконатися, що перевага цих відносин є відчутною для наших громадян. За певною риторикою цією фрази цілком очевидне розуміння з боку керівництва Європейського Союзу, що Україна є важливим компонентом в східноєвропейському просторі, і враховується Європейським Союзом не тільки як компонент у відносинах з Росією, а і як важлива ланка східної політики сусідства, оскільки без участі України ця політика втрачає сенс.

В цьому сенсі прагматизм сучасної європейської і української політики полягає в тому, що в кожних відносинах, угодах та узгоджених кроках, які робляться сторонами, має бути присутня нова якість. Намагаючись прискорити підписання Угоди про асоціацію з Україною, Європейський Союз шукає в цьому певну нову якість, яка буде сприяти європейській політиці і зміцненню позиції Європейського Союзу як в політичному, так і економічному сенсі. І немає нічого кримінального чи підозрілого в тому, що український уряд також хоче знайти у відносинах з Європейським Союзом нову якість. При чому в політичному сенсі ця нова якість українським урядом абсолютно чітко усвідомлюється, а що стосується економічної якості, то тут український уряд намагатиметься дістати від Європейського Союзу якомога більше економічних поступок, які ще можливі на цьому етапі. Що стосується строків підписання цієї угоди, то їх наразі важко передбачити, адже український уряд на компетентному засіданні може ухвалити рішення, що поки позиція української сторони не буде задоволена, доти не слід квапитися з підписанням цієї угоди.

Що стосується перспектив інтеграції та членства України в Європейському Союзі, то крім того, що в новій угоді може бути підтверджене положення резолюції Європейського парламенту, що Україна як європейська держава в разі відповідності критеріям Європейського Союзу може претендувати на членство в цій організації, на більше розраховувати не слід.

Олександр Сушко: «Якщо протягом року-півтора Угода з ЄС не буде хоча б парафована, то ризики стратегічного розвороту геоекономічної орієнтації України стануть дуже високими»

Насамперед хочу зазначити ті проблемні моменти, які можуть виникнути саме в цьому році, хоча позначились вони певними натяками ще в 2010-му. Тут вже згадувалась можливість кризи переговорного процесу по Угоді про асоціацію, а це наш основний момент. Дійсно, ця тема обговорюється, і в Європейському Союзі також, там піднімаються позиції тих, то пропонує при відсутності прогресу переговорного процесу на якийсь час взяти паузу. Безумовно, з цим пов’язані дуже серйозні ризики, які дедалі більше політизуються. Частиною Угоди про асоціацію є Угода про вільну торгівлю. Я не згоден з тим, що вона є угодою про квоти і перехідні терміни. Вона більше є угодою про регуляції і умови їх запровадження в Україні. Наразі відбувається політизація всього комплексу справ навколо цього процесу. Якщо раніше переговори про вільну торгівлю були переговорами про вільну торгівлю, то на сьогодні вони все більше стають переговорами про стратегічну орієнтацію. Дедалі більше в дискусіях навколо вільної торгівлі з ЄС присутня все більш зрима альтернатива – це інтеграція України в євразійський економічний простір, який зараз набуває рис Митного союзу, а в перспективі – Єдиного економічного простору. Якщо станом на сьогоднішній день інтеграція України в Митний союз виглядає малоймовірною, то за моїми прогнозами, якщо протягом року-півтора Угода з ЄС не буде хоча б парафована, то ризики стратегічного розвороту геоекономічної орієнтації України стануть дуже високими.

Мій колега говорить загалом про інтереси України, які відстоюються в переговорному процесі. В даному випадку в мене є сумніви щодо того, що Україна – це певний єдиний консолідований суб’єкт, який остаточно визначився зі своїми економічними інтересами та професійно їх відстоює. Це не так. Те, що ми називаємо інтересами України, насправді є набором артикульованих інтересів бізнес-груп, які дедалі посилюють свій вплив на переговорний процес. Це є однією з характерних особливостей минулого року, яка буде посилюватись цього року. В принципі, в тому, що національний бізнес намагається впливати на державну політику, немає нічого поганого. Але в нашому випадку ми бачимо дуже серйозні виклики непрозорості, дисбалансу, тоді як, наприклад, інтереси одних бізнес-груп подаються як загальнонаціональні інтереси без належного обґрунтування. На мою думку, неможливо вибудовувати національну позицію, виключно виходячи з інтересів виробників. Насамперед держава повинна враховувати інтереси широкого кола споживачів, які складають абсолютну більшість українського народу і мають право на представлення своїх інтересів. Але ці інтереси погано артикульовані, бо ці споживачі не організовані, на відміну від бізнес-груп.

Я згоден, що позиція ЄС по зернових питаннях є неприйнятною для України. Але можна назвати багато питань, де позиція України виходить виключно з егоїстичних інтересів окремих груп виробників, які викидають на наш ринок відверто неякісний продукт і хочуть робити це надалі, побоюючись конкуренції з боку європейських виробників. Якщо раніше питання укладання Угоди з ЄС про вільну торгівлю вважалось безальтернативним, то тепер є велика альтернатива Митного союзу. Безумовно, ці питання є несумісними, тому що не можна одночасно укладати угоди про Митний союз з Росією і про вільну торгівлю з ЄС. Відповідно постає проблема вибору. Зрозуміло, що, з точки зору інтересів цих маленьких суб’єктів, які начебто ніяких своїх власних геополітичних міркувань не мають, було б комфортніше стати частиною євразійського простру, де ніхто не вимагає ані регуляторних реформ чи підвищення стандартів, ані більшої відкритості до зовнішнього світу. Для них вигідний цей герметичний ринок пострадянського типу, який дає їм більший прибуток, ніж вільна конкуренція з тими ж європейськими виробниками. Тому саме в цьому буде найбільша дилема: з одного боку - посилення тиску окремих бізнес-груп, а з іншого – поява великої альтернативи, яка у випадку неуспіху переговорного процесу в 2011 році, в 2012-му цілком конкретно переведе Україну у Митний союз з Росією.

Для мене було б абсолютно нецікавим укладання Угоди про асоціацію без економічної частини, тому що це буде просто декларативний папірець, яких у нас уже вдосталь. Саме Угода про зону вільної торгівлі є тією першою сходинкою до реальної інтеграції. Якщо наша держава не буде спроможна ступити на неї, то відповідно і всі подальші розмови про європейське майбутнє України втрачають всілякий сенс. Саме в цьому є головний виклик.

Якщо говорити про інші речі, то, безумовно, уряд буде концентруватися на виконанні Плану дій з безвізового режиму. Тут виклики є традиційними: уряд намагатиметься зробити ті речі, які він хотів би зробити, і якісно імітувати ті речі, які він не хоче робити. Тут у нас вже є цікавий приклад з антикорупційним законодавством, тому що це інтегральна частина третього блоку – громадський порядок та безпека, сучасне антикорупційне законодавство та його імплементація. Зрозуміло, що в ЄС помітили скасування парламентом пакету антикорупційних законів у грудні і натомість внесення нового президентського законопроекту. За висновками експертів, цей законопроект є суттєвим кроком назад, принаймні в двох антикорупційних новелах - декларування майна і доходів родичами держслужбовців та відповідальність юридичних осіб за корупційну діяльність. Це ті речі, які є в будь-якому європейському антикорупційному законодавстві, а у нас їх скасували. Вже не кажучи про імплементацію цього законодавства, бо в ЄС дуже чітко помітили, що антикорупційна діяльність на 95% стосується заведення кримінальних справ на колишніх урядовців. Але в усьому світі це не вважається антикорупційною діяльністю, це певного роду імітація, ширма для політичного тиску. Отже, на цьому майданчику дуже важко буде збудувати уряду аргументацію, що він виконуватиме взяті зобов’язання і буде рухатися вперед. В мене є сумніви щодо того, що вказівка Президента виконати хоча б перший етап безвізового плану до середини 2011 року буде виконано. Я б дуже хотів, щоб вона була виконана. Теоретично підстави для цього є, бо мотивація велика. В той же час ми бачимо, що по деяких чутливих темах відбувається імітація, бо запровадження законодавчих рамок, які залишаються суперечливими, які містять в собі очевидні провали, не є достатніми.

Погіршення ситуації з демократичними процесами в Україні - дуже гарний аргумент на користь тих в Європі, хто давно хотів би менше уваги звертати на Україну. Відповідно посилиться тиск скептиків, які вже давно зазначали, що Україна – це другорядна, третьорядна країна і нехай вона насамперед у себе розбереться.

Чи не вважаєте ви, що одна з цілей візиту єврокомісара нагадати Президенту про те, що демократичні процеси не треба призупиняти, що арешти опозиції Європа сприймає досить негативно. Чи почує Янукович ці слова від Фюле і чи почуємо їх ми?

Олександр Сушко: Безумовно, ці слова будуть сказані, а деякі речі залишаться за лаштунками дипломатичних переговорів і про них не буде згадано публічно. Але проблема України не вимірюється виключно проблемами опозиції, це теж в Європі бачать. Адже у нас вже пролунали факти відродження кримінально-репресивної медицини, коли, наприклад, проти правозахисників у Вінниці порушують кримінальні справи по тим статтям, за якими колись ще в Радянському Союзі садили до в’язниці дисидентів. Є ознаки, які говорять не тільки про те, що влада тисне на опозиційних політиків, а що країна перероджується із тієї, яка трохи рухалась в бік демократичного процесу, до протилежного напрямку, який дійсно не сумісний ані з деклараціями, ані з пріоритетами, які визначали Україна та ЄС раніше.

Тому в ЄС посилюється зараз позиція тих, хто чітко говорить, що якщо в Україні триватиме ця тенденція, то Угоду про асоціацію укладати не можна або принаймні її треба обставити певними умовами. Якщо рік тому в рамках східного партнерства вважалося, що Україна буде першою країною, яка укладе Угоду про асоціацію, то зараз немає сумнівів у тому, що Молдова випередить Україну і першою підпише цей документ. Взагалі роль цього пілотного проекту і лідерської країни віддається Молдові. Ми вже звикли до того, що нас обігнала Албанія, Боснія, тепер – Молдова. Я пам’ятаю себе десять років тому, коли сама думка про те, що нас обжене Румунія, здавалася просто дикою. А зараз все нормально. Якщо цей тренд триватиме, то це посилюватиме позицію скептиків щодо України в Європі, які дійсно не хочуть брати на себе великих зобов’язань щодо ще однієї проблемної країни.

Чи варто очікувати таких же резолюцій, як з приводу Ходорковського та Лебедєва в Росії? Чи щось інше буде щодо України?

Олександр Сушко: Наразі немає інформаційного приводу. Вони не будуть просто так здіймати галас. Щодо заяв Євросоюзу, вони можуть виникнути в перспективі, якщо будуть нові інформаційні приводи і події в Україні.

Якими мають бути ці приводи? Арешт Тимошенко?

Олександр Сушко: Арешт Тимошенко – це певна червона лінія. Тому влада міркує, це дуже серйозний крок з точки зору міжнародних ризиків.

Сергій Толстов: Питання полягає в тому, що у нас немає адекватного аналізу діяльності чинного уряду. Якщо ці кримінальні справи стали наслідком ініціативи нинішнього уряду, який визначив проведення аудиту із залученням іноземних фірм для того, щоб проаналізувати зловживання попередніх урядовців, то не існує механізму, який би дозволяв адекватно реагувати на порушення теперішньої влади.

Якщо в Україні не буде свободи зібрань, свобода слова, то це може зіпсувати стосунки з Євросоюзом. Чи дослухається до цього Янукович?

Олександр Сушко: Думки Заходу не байдужі для нинішньої влади, вони намагаються грати на полі балансу і не входити в гострий клінч. В цьому сенсі є певний простір для здійснення конструктивного тиску. Але з іншого боку, якщо питання стосуватиметься реалізації певної внутрішньої комплексної стратегії, спрямованої на встановлення авторитарного режиму практично однопартійної системи і персональної влади, то цінності цього проекту можуть бути вищими за цінності добрих стосунків з ЄС. Звичайно, я не кажу, що це єдиний можливий сценарій. Але якщо цей тренд в такому вигляді триватиме й надалі, ми не зможемо розраховувати ні на безвізовий режим, ні на укладання Угоди про асоціацію, а у випадку України не реалізація цих двох компонентів однозначно відсуне країну до Росії.

Сергій Толстов: Загроза цього переродження виникла внаслідок дуже специфічних відносин між владою та бютівською опозицією. Бютівська опозиція почала із звинувачення влади, що це кримінальна кліка, яка захопила владу, а влада поставилася до БЮТ, як до ракової пухлини, що підлягає видаленню. Все це заполонило політичний простір, і під цим гаслом ідуть процеси, які ми зараз бачимо.