Чи збагне людську мову власкор-москвич?

11 січня ц. р. на сайті Кореспондента, у блозі Родіона Тунинського, з’явився запис, озаглавлений, «Бестужев.Муравьев-Апостол. Нельсон Мандела. Юрий Луценко… или В поисках Солженицина»

Ось що виведено в ньому:

«Удивительно, как просто, своими поступками и действиями можно изменить общественное мнение к персоне.

Юрий Луценко не ангел и не герой. Своими расистскими заявлениями и пляской «святого Витта» в немецком аэропорту, давно заслужил славу « неприятной особы»…. И все же. Показательная порка экс-министра, в обществе вызывала чувство сожаления, брезгливости и очевидности сведения счетов с ярким представителем «оранжевой» команды….. Скорее всего опрос общественного мнения, показал бы поддержку Луценко… Но тут вмешалась вторая половина пана Юрия…. Сначала наколдовала в суде, что все станут импотентами.., затем стала писать подметные письма всем и вся…, и наконец пожаловалась, мол супругу запрещают читать любимого писателя Александра Солженицына ..( думаю « Архипелаг Гулаг»). Попытка сделать из Луценко политического диссидента уровня Сахарова, Мандельштама и прочих – смешна, ( а может и оскорбительна). Может лучше передать ему Шитова, Бушкова, и прочую писанину…… Как раз по ранжиру…»

Хто ж він такий, цей вельми зарозумілий і в’їдливий Родіон Тунинський? Це не хто інший, як власкор горезвісного каналу ТВ Центр Москва по Україні.

Про себе він у блозі пише так:

«Родион Тунинский (rodion karenin). Родился в Москве, Россия. Отец – знаменитый танцовщик Большого Театра. Своим редким именем обязан большой дружбе моего отца с Родионом Щедриным и Майей Плисецкой, которые впоследствии стали моими крёстными. Женат, супруга – журналист телеканала 1+1, трое сыновей».

Я не знаю, хто такий Родіон Тунинський, окрім того, що він сам написав про себе, але те, що цей російський пан знущається над українкою, яка потрапила в западню, мені стало зрозуміло, лише тільки ознайомився з публікацією в його блозі.

Не можна так робити, як учинили Ви, колего! Не етично. Не по-чоловічому це. Навіть, не по-братськи. А про кревність міжнаціональних вуз доволі часто згадуєте якраз саме ви, росіяни, тим паче корінні москвичі. В стосунках щодо українців…

Можливо, так і прийнято учиняти в білокам’яній, у вашому Большому театрі, на телеканалі ТВ Центр Москва, де Ви служите, і який свого часу, напевне ж, не без Ваших персональних заслуг, відключали від розповсюдження (сигналу) на Україну.

З’ясовувати зараз за що моя держава відмовилася від ваших телепослуг, це все одно, що виясняти, чи був Луценко справді напідпитку в Франкфуртському аеропорту, чи ні. Хоча в свій недолугий опус ви включили цей негативний момент щодо особистості екс-міністра внутрішніх справ.

Знаєте, від того, чи присутня саме ця деталь в вашому блозі, чи ні, в суті авторитету Юрія Луценка абсолютно нічого не міняє. Просто вказує на те, що автор публікації недостатньо оригінальний як журналіст. Скільки, приміром, можна повторювати одне й те саме. В Росії, скажіть, знають таке слово – оскома? Якщо ні, то ознайомтеся, будь ласка, з суттю цього терміну в медичній енциклопедії. Можна, до речі, і в словнику Даля.

Утім, якщо це все цікаво москвичам і Росії, можете «затарабанити» ще не один сюжет на подібну тему. Рівень правдивості вашого ТВ Центр Москва добре відомий, а довіра до нього в Україні і того більше.

А ось за дружину Юрія Луценка, їй-право,образливо.

Це все одно, якби я зараз вашу благовірну, та ще й журналістку, почав публічно принижувати за те, що ви… пишете подібні речі…

А ви зухвало, непристойно, грішно насміхаєтесь над страхами й болями Ірини Луценко.

У вашій родині не переймалися подібними проблемами, які нині мають Луценки? Краще, раджу, не зарікайтесь. Але й не насміхайтесь…

Хіба ж вам, виплеканому на танцювальних оплесках Большого тіатра, про що ви не соромитесь писати в доповненні до власного блогу в Кореспонденті.net, явно цим хизуючись перед українським читачам, можна зрозуміти, що міністра, котрий щодня боровся з бандитами й цілими угрупуваннями, вкинули у справжній тераріум? Там кожен перехід на допит, на побачення з рідними, це зустрічі обличчям до обличчя з учорашніми його «клієнтами». А перебування у боксах – один на один, якщо, звісно, безтолкова адміністрація установи й допускає подібне, взагалі подібна до екзекуцій….

Хіба ви не розумієте, наскільки це небезпечно? Невже вам не болить тривога дружини, матері двох синів Юрія Луценка, що ви її практично берете на кпини?

Готуючи свою порожню і образливу писульку, ви навіть не опустилися до рівня звичайного журналіста, щоб уяснити самому, перш, ніж про це написати в блозі, оприлюднити на сайті, що саме намагалася передати Ірина Луценко своєму чоловікові в СІЗО.

Ви насмішкувато пишете: «мол супругу запрещают читать любимого писателя Александра Солженицына ..( думаю « Архипелаг Гулаг»).

А далі взагалі повна ахінея: “Попытка сделать из Луценко политического диссидента уровня Сахарова, Мандельштама и прочих – смешна, ( а может и оскорбительна).”

Так ось. Я уточню, і скажу Вам, що іще 30 грудня минулого року в українській пресі було широко заявлено про таке: Ірині Луценко відмовлено в передачі книжки О. Солженіцина «Червоне колесо». Як пояснила пані Ірина, Ю. Луценко читав цей твір перед самим затриманням. Переконайтеся тут.

Ви ж, великий московський журналіст, напевне, і не чули про таку художньо-публіцистичну річ. Запам’ятали, думаю, одну назву з творів Солженіцина (її згадуєте), і молотите нею наліво та направо в усіх випадках життя. Іспитів на вашому телеканалі, зрозуміло, не приймають з літературного рівня своїх власкорів.

Справжні екзамени, колего, як бачимо, влаштовує життя. І саме воно Вам, Родіоне, сьогодні виставило – кіл! Із літератури… й порядності.

Чи не так?

Аби Вам простіше було зрозуміти про що саме йдеться, запропоную ознайомитись із анотацією на книжку, яку Ірина Луценко не могла передати чоловікові в СІЗО. Для кращого Вашого сприйняття, навіть грішу проти свого переконання, в Україні розмовляти та писати переважно українською, – подаю її вашою рідною мовою:

«М.: Воениздат, 1993-1995. – 5091 с. »

«Красное колесо» – роман-эпопея Александра Солженицына о России 1914, 16, 17 годов, о русской революции и Первой мировой войне. О Вере, Надежде и Любви. О Царе и Отечестве. Основное литературное произведение Солженицына. Сам автор определил жанр, как «повествованье в отмеренных сроках».

Эпическое повествование охватывает события истории Российского государства первой четверти XX века. Панораму общественной жизни страны автор дает через подлинные образы заметных деятелей того времени: политиков, военачальников, революционеров и др. В повествовании, состоящем из четырех узлов (10 томов), с документальной точностью выписаны боевые действия различных воинских частей в период первой мировой войны, судьбы действующих лиц.

Состоит из четырёх частей («узлов»), десяти томов (на 1993г.):

Узел I – «Август Четырнадцатого»

Узел II – «Октябрь Шестнадцатого»

Узел III – «Март Семнадцатого»

Узел IV – «Апрель Семнадцатого»

Том 1 – Узел 1. Август 14-го

Том 2 – Узел 1. Август 14 го. главы 49-82. Анализ событий начала 1 мировой войны. Убийство Столыпина.

Том 3 – включает первые 37 глав книги «Октябрь шестнадцатого», где рассказывается о трагическом расшатывании власти и армии России с 14 октября по 4 ноября 1916 года.

Том 4 – Узел 2. Октябрь 16 го. О расшатывании армии и власти с 14 октября по 4 ноября 1916 г. Главы 38-75.

Том 5 – Узел 3. Март 17-го.

Том 6 – Узел 3. Март 17-го.

Том 7 – Узел 3. Март 17-го

Том 8 – включает завершающие главы ( с 354 по 531) книги «Узел III. Март семнадцатого».

Том 9 – Узел 4. Апрель 17-го.

Том 10 – включает завершающие главы «Узел IV. Апрель Семнадцатого», а также конспект главных событий – «На обрыве повествования» – для первоначально задуманной автором книги в двадцати узлах».

Що, пане Родіоне, засвербіло вам, даруйте, у носі?

Ви ж, зрозуміло, творів на п’ять тисяч сторінок не читали в житті? Немає коли, чи просто ліньки?

Так ось знайте, що Юрій Луценко – одна з найбільш підготовлених людей в українському істеблішменті. Це високоосвічена, надзвичайно начитана персона в нашій політиці. І доволі часто його жарти – плід гарних літературних смаків, чого, на жаль, не скажеш про ваші блоги. Хто спілкувався із Юрієм Віталійовичем, добре знає, що я тут ні скільки не перебільшую.

Луценко – це не ті мордобойці, на яких Ви, та ваші московські телепробратими молитесь у своїх передачах. Котрі, мовляв, провалюючи голови народним депутатам від опозиції, наближають Україну до Росії. Наївні, бажане видають за дійсне…

І вже аж якось зовсім по-дикому, як на мене, та зовсім уже пришелепкувато виглядають Ваші, Родіоне, слова про те, що, мовляв, Юрій Луценко хоче дуже виглядати схожим на Сахарова, а особливо ж на Мандельштама… Не кажучи вже про приплетених сюди з якогось дива ваших Бестужева, Муравьйова-Апостола…

В Україні, колего, є свої національні герої на кого варто рівнятися. Так що вже якось обійдемось без Мандельштамів…

А для підвищення вашого культурного рівня щодо українських тюрем і СІЗО, я б порадив Вам почитати оповідання Володимира Винниченка «Уміркований» та «щирий».

На закінчення ж раджу, тихенько блога з сайту зняти та хоч би крадькома, якщо не вмієте, не вистачає духу зробити це публічно, вибачитись перед жінкою, яку нізащо глибоко образили…