Еволюція Ради: від революціонерів до мазохістів

Український парламент допрацювався до того, що його почали звинувачувати у повній втраті самостійності та перетворенні на відділ по прийняттю законопроектів Адміністрації Президента. Найгучнішими подіями тільки-но завершеної сьомої сесії Верховної Ради експерти називають прийняття Податкового кодексу та криваву бійку народних депутатів. Попри те, зміна цьому складу парламенту поки не загрожує, тож виборів у 2011-му таки не буде, бо Януковичу краще мати цей вже майже ручний депутатський корпус.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала, політолог, лідер «Єдиного центру» Ігор Попов та директор GMT group Анатолій Луценко.

Ігор Попов: «Присутність несамостійного парламенту збільшує шанси на помилку у прийнятті державних рішень»

Загалом протягом останньої сесії Верховна Рада працювала скоріше не як законодавча гілка влади, не як окреме утворення, а як відділ по прийняттю законопроектів Адміністрації Президента України. Якщо так піде далі, то в рамках адміністративної реформи цей відділ можна суттєво скоротити і тим зберегти велику частину державних фінансів.

Звичайно, в цій системі повинні бути якісь позитиви, тому що йде консолідація влади, рішення приймаються швидко, Президент має повну підтримку в парламенті та може планувати, що робити з країною, не заморочуючись на те, що у Раді будуть якісь свої думки щодо його пропозицій. Проте присутність несамостійного парламенту збільшує шанси на помилку у прийнятті державних рішень і потім довго шукають крайнього, тому що папа завжди має бути святішим. Податковий кодекс став яскравим прикладом вад відсутності обговорення, парламент втрачає свою роль як публічний офіційний майданчик для обговорення державних рішень, щоб запобігти помилкам, які вже починають приймати.

Остання сесія також показала абсолютне нівелювання ролі парламентських комітетів. Принципові закони можуть вноситися до сесійної зали без попереднього обговорення в комітетах. Так само друге читання проводять, незалежно від того, чи опрацьовував комітет пропозиції депутатів, чи має щодо цього якусь думку, висновки. Це не впливає на прийняття найважливіших законів. В першу чергу, можна згадати недавню історію з Державним бюджетом України, коли чотири тисячі депутатських пропозицій начебто в комітеті і опрацьовувались, але це ніяк не вплинуло на прийняття бюджету в цілому. Навіть, якщо в комітеті є більшість із представників опозиції – це ні на що не впливає, тому що в залі все одно є повна більшість у владної коаліції.

Під час останньої сесії, напевно, десь загубили регламент Верховної Ради, потім про нього забули. Досить багато головних рішень приймається всупереч нормам регламенту, про які навіть перестають згадувати.

Скасування так званого імперативного мандату давало можливість прогнозувати, що у нас буде парад суверенітетів, парад нових фракцій, проте цього не відбулося. Це зрозуміло, тому що міняється загальнополітична ситуація в державі. Створення окремої фракції у ВР – це заявка на самостійність, особливу позицію, на представництво на Погоджувальній раді, в комітетах та на всіх переговорах. Хто ж «там» потерпить сьогодні самостійність? Без дозволу «звідти» фракцію можуть робити зовсім неадекватні депутати, а таких на фракцію не набирається. Створення нових фракцій можна прогнозувати напередодні парламентських виборів, аби надавати інформаційну підтримку певним брендам для того, щоб вони протягували в списках мажоритарників на виборах.

Бійка була найбільш скандальною подією у Верховній Раді. Мало кого здивувало те, що регіональна сторона пішла на це. Так само передбачуваною була паніка серед блокираторів. Загалом, в кожній політичні силі є кілька груп, які кажуть, що вони займаються безпекою і дуже активізуються, коли ділять виборчий бюджет, а коли з’являється реальна небезпека для політичної сили, всі ці куратори безпеки кудись пропадають. Ніхто не підслухав переговорів про те, що агресори скоро будуть атакувати. Ніхто не запропонував якісь банальні речі, наприклад, двері міцніше зачинити. На кадрах хроніки видно, що першу лінію оборони представили бійці явно неспортивної статури - Бондаренко та Гнаткевич. Тому фізичне протистояння стало ілюстрацією, яка відповідає політичному протистоянню, потенціалу кожної із сторін та її методам роботи.

Щодо прогнозу на наступну сесію у Верховній Раді, то перше питання – це конституційна реформа. Думаю, на початку лютого без жодних проблем 300 голосів набереться за зміни до Конституції, які розставлять крапки в питаннях термінів повноважень та дат проведення наступних виборів, тому що дострокові вибори нікому не потрібні. Можливо, крім Тягнибока.

Щодо подальшої ролі парламенту, то буде ще одна «червона лінія», ще одна точка неповернення – це перша історія із наданням згоди на притягнення до кримінальної відповідальності когось із депутатів. На сьогодні кілька історій обговорюється, і як тільки перша пройде і «звідти» буде команда, що можна одного здати – це зробить парламент ще більш ручним. Недоторканість є запобіжником для багатьох депутатів, і вони звикли до цього, тож ведуть себе більш вільно. Коли вони зрозуміють, що недоторканість знімається дуже швидко, голосуванням простої більшості, то в парламент буде зовсім скучно ходити.

Тобто, виборів парламенту у 2011 році не буде, хоча це зробити було б логічно, не лише тому, що це передбачено діючою Конституцією, а й загалом всю Верховну Раду можна було б вже оновити. Нинішній парламент не відображає структури електоральних симпатій.

Анатолій Луценко: «Партія влади посилила свої впливи на життя парламенту, а опозиція об’єктивно ніякої серйозної протидії не запропонувала»

Одне зауваження до спічу мого колеги: насправді немає нічого поганого в тому, що є велика кількість законопроектів, прийнятих в швидкому режимі. Я вважаю, що дуже добре, коли ініційовані урядом законопроекти приймаються в такому темпі. Це природна ситуація, яка характерна для західних демократій. Наведу приклад Латвії, де 80% законопроектів приймаються з ініціативи уряду. Це нормально, тому що більшість у парламенті приймає законопроекти, сформованого нею уряду. Тут я не бачу суперпроблеми.

Ця сесія Верховної Ради конституціонувала відкат політреформи 2004 року. На ній закріпилась проміжна ситуація, в якій перебуває вся політична система в очікуванні більш масштабної та серйозної політичної реформи.

Щодо політичної ситуації, то за весь цей період проявилась та тенденція, яка була на попередній сесії. Це те, що партія влади посилила свої впливи на життя парламенту, а об’єктивно ніякої серйозної протидії опозиція не запропонувала. Більше того, є брак стратегії, і про це говорять багато політиків з опозиційного табору. Є відсутність альтернативної інтелектуальної боротьби. Відповідно, повна роздрібненість, яка переходить в розгубленість. Бійка в Раді показала, що коли їде цей «каток», під нього підставляють найслабших. Це квінтесенція методології ведення політичної діяльності в парламенті і максимум, на що здатна нинішня опозиція.

Звичайно, без об’єднавчих, інтеграційних процесів опозиційний табір в парламенті та поза ним не має майбутнього. Прийдуть інші опозиціонери, і ми вже бачимо, що деякі з них у вигляді певних регіональних проектів активно розвиваються, і зметуть тих, хто не спроможний організуватися та запропонувати конкретні політичні кроки та стратегії.

Що стосується законодавчої діяльності, мені здається, що все-таки найбільший дискурс цієї сесії – це Податковий кодекс і те, як він приймався. Суспільна реакція на нього показала, що у чиновників різного рангу, які беруть участь у підготовці більшості документів, завжди є спокуса понаписувати таких речей, які б їм давали певні привілеї та лазівки, в тому числі й для корупційних маніпуляцій. Технологічно дуже складно відстежити це в таких великих документах. Щоб цього уникнути, західні моделі пропонують наступну схему: такого роду документи не розробляються тими, хто їх має виконувати. Податковий кодекс показав, що влада не вміє працювати з третім сектором. Якби вони це зробили, то не потрібно було б їздити потім на Майдан, а, навпаки, на цьому ще більше попіаритись. Тож характерна особливість нинішньої владної команди - вона не вміє працювати з третім сектором, з групами лояльності. Це потрібно вирішувати, бо очевидно, що ліквідувати ці інститути немає ніякої можливості.

Щодо прогнозів, то ті тенденції, які були закріплені на цій сесії, посиляться. Дуже важко сказати, яка модель буде запропонована по конституційні реформі, але навряд чи вона буде парламентською.

Віталій Бала: «Цей парламент мене дуже здивував, тому що це була еволюція від революціонерів до політичних мазохістів»

Зроблю зауваження до зауваження мого колеги з приводу дуже швидкого прийняття законопроектів. В тих країнах, де це так швидко робиться, є стовідсоткова гарантія, що якщо уряд щось недобре робить, його міняють. У нас такої гарантії немає.

Сьома сесія Верховної Ради в цифрах: на вчорашній день прийнято 367 документів, один кодекс та 101 закон.

Цей парламент мене дуже здивував, тому що це була еволюція від революціонерів до політичних мазохістів. Революціонери – ті, хто йшов в парламент, щоб взяти реванш, вони тоді були такі свободолюбові. Зараз спостерігаючи, як парламент перетворився на територію, де збираються політичні мазохісти, ми розуміємо, що від них вже нічого не залежить. В цьому сенсі можна не робити якісь прогнози цій Верховній Раді, бо там вже нічого не буде. Трішки здивував і Литвин. Він очолив цей похід до політичного мазохізму, відстоював та красиво про це говорив.

Щодо конституційної реформи я б дуже великих ілюзій не мав, бо мені видається, що зараз не йде мова про те, яка буде модель – парламентська чи президентська. Влада мене дивує іншим: вони прийшли до влади і все ще продовжують за неї боротися. Коли вони приймуть нову конституційну модель, це буде модель, яка з їхньої точки зору не дозволить змінити їх при владі. Буде вона парламентською чи президентською, вже не має значення. Це дуже небезпечно, бо ця сесія та парламент показали головну ваду українського суспільства – це велике бажання позбутися політичної конкуренції, бо тоді немає руху вперед.

Головне завдання будь-якої держави – підвищувати життєвий рівень людей. Закони, що приймаються, та різні моделі – це просто інструментарій. При такій системі цього не відбудеться і це дає оптимізм, що люди відреагують. В повітрі запахло «совком», коли ніхто нічого не може говорити, всі вишикувані в шеренги. Різниця полягає лише в тому, що все-таки при Радянському Союзі були якісь гарантії на завтра-післязавтра, а зараз їх немає. Звідси починаються розмови про те, що треба виїжджати з України. Насправді, не треба цього робити, бо нічого хорошого чи поганого не буває вічно.

Якщо ці політики, які є при владі та в опозиції, не будуть думати стратегічно, абсолютно велика вірогідність того, що на їхнє місце просто прийдуть інші. Якщо будуть серйозні проблеми, цей процес може бути прискорено в комунікації з громадянським суспільством. В будь-якому випадку це станеться рано чи пізно.

Як вплине на внутрішню політику та наш міжнародний імідж те, що Чехія надала політичний притулок Богдану Данилишину?

Віталій Бала: Коли Данилишин поїхав у Чехію і потім попросив політичний притулок, малося на увазі, що як тільки Чехія дасть згоду, це Європа покаже своє відношення до України. Насправді зараз мова йде не про імідж країни, а про українську владу. І приїзд Фюле показав, що всі ці речі вже є недипломатичні, але попередження для України та її влади. Єдине, що може на нас негативно вплинути, якщо влада не дослухається до цих попереджень і не почне виконувати те, про що дуже часто говорить, ми можемо опинитися в політичному карантині. Єдина надія, що він буде стосуватися лише певних політичних діячів та чиновників, а не простих громадян.

Ігор Попов: Принциповим є ще те, що притулок надала країна нової Європи. Я б більше здивувався, якби це зробила якась із країн старої Європи. Треба пам’ятати, що між ними є певні протиріччя.

Щодо внутрішньополітичної ситуації, то в тій системі координат, яка діє зараз, урок влада винесе для себе такий: тепер на підписку про невиїзд треба саджати всіх, бо будуть тікати, отримувати притулок, і будемо знову ганьбитися.

Анатолій Луценко: Міжнародна політика, як правило, робиться не прямими діями, а символічними кроками. В даному випадку, це такий маркер ставлення керівництва Європарламенту, яке висловлювало занепокоєння щодо затримань і т.д. і зрештою вийшло на це рішення.

Щодо політичних сил, яких можуть витіснити з парламенту. Кого саме викинуть, і хто прийде на їх місце?

Ігор Попов: Потрапляння більшості персоналій із нинішнього складу до наступного парламенту є під великою загрозою, тому що вони розучилися вигравати в округах. Ситуація змінюється і не всіх візьмуть у списки. Люди розслабилися, бо останні роки надавали перевагу тому, щоб домовитися з вождем і потрапити в прохідну частину.

Щодо брендів, то зрозуміло, що в деяких є запас міцності, проте доведеться списки дуже укорочувати. Деякі знаходяться на межі. Не виключено, що прохідний бар’єр буде піднято і лише три-чотири політичні сили будуть долати його впевнено, а решта боятимуться. Між 3 та 5% балансуватимуть досить багато політичних сил. Тож навіщо ризикувати, якщо зараз є тепле місце та гарантія перебування в парламенті майже на два роки?

Якими є шанси Литвина?

Ігор Попов: Рейтинги показують, що 3% ним долаються не завжди і не в усіх опитуваннях. Чи буде подоланий бар’єр – це велике питання. Місцеві вибори спростували останній міф про те, що Блок Литвина має дуже багато яскравих індивідуальностей. Більшість з них вже давно перейшли до Партії регіонів і Народна партія Литвина має менше шансів провести своїх мажоритарників. Саме тому позиція голови Верховної Ради однозначна щодо дати виборів.

Якщо, з ваших слів, де-факто парламент став підрозділом Адміністрації Президента, чи вигідно Януковичу міняти його склад?

Ігор Попов: Звичайно, невигідно. Для нього немає мотивів на те, щоб сьогодні міняти парламент.

Анатолій Луценко: Хочу нагадати вам 2002 рік. Частина депутатського корпусу йшла з мажоритарних округів, навіть під патронатом тодішньої влади. Все одно через півроку відбувається психологічна асиміляція щодо парламентського життя, свого статусу і т.д. Ці люди через півроку будуть займати більш незалежну позицію і грати свої ігри з більшим задоволенням. До того ж ліквідовано імперативний мандат. В мене великий сумнів, що обраний за змішаною системою парламент буде більш контрольованим, ніж цей.

Віталій Бала: Мені видається, що є групи впливу, які хочуть проведення виборів у 2011 році для того, щоб переформатувати парламент та посилити свої позиції. Але все залежить від того, чи зможуть вони переконати Януковича? Думаю, що двері не закриті для проведення виборів у 2011 році.

Титульное фото: tsn.ua