Вітряки Ахметова проти газу Фірташа

Другою країною після Болгарії, на яку дуже серйозно дивляться інвестори в плані вітроенергетики, є Україна. Проте й українські бізнесмени не проти вкласти мільйони доларів в цю перспективну сферу. Ринат Ахметов вже в лютому має намір відкрити потужні вітроагрегати на Донеччині. Хоча наша держава використовує лише соту частину свого потенціалу у вітровій енергетиці і вкладає кошти в традиційні види.

Разом з тим, вітрова енергетика по своїм масштабам не може конкурувати з атомною, тепловою чи гідроенергетикою, бо займає тільки 0,001% від всієї енергопотужності України. Допоки цей показник не вийде до 10-20%, для серйозних гравців на газовому ринку це не конкуренція. Чи приживеться вітроенергетика в Україні?

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик та експерт з енергетичних питань Національного екологічного центру України Дмитро Хмара.

Богдан Соколовський: «Вітрова енергетика, маючи потенціал 20 гігават, сьогодні використовується на 0,2 гігават»

В світі вітрова енергетика активно розвивається, Україна, на жаль, пасе задніх. Були різні рішення Ради нацбезпеки і оборони, ще у середині 1990-х років було рішення керівництва України про активне використання вітрової енергетики, але вони виконані на 8-9% не більше.

Який потенціал України? За оцінками фахівців Національної академії наук України, в України є реальний потенціал 16-20 гігават встановленої потужності по вітру. Це багато, зважаючи на те, що сьогодні в Україні 52 гігават встановленої потужності всіх енергогенеруючих станцій – атомних, гідро, теплових і т.д. Вітрова енергетика, маючи потенціал 20 гігават, сьогодні використовується менше, ніж 0,2 гігават.

До «плюсів» вітроенергетики можна віднести те, що це екологічно безпечно для землі. До певної міри вітрова енергетика набагато більше безпечніша, в порівнянні з іншими видами енергетики, для людини, якщо вона не живе в радіусі 1,5-2 кілометри від головних генераторів.

«Мінусами» цієї енергетики у всьому світі є те, що вітряки є потенційною загрозою для пташиного світу. Для України це особливо важливо, тому що зони, які б були ефективні для вітрової енергетики, співпадають з зонами сезонного перельоту птахів. І однозначної відповіді, чи не пошкодить вітрова енергетика популяціям окремих видів птахів чи всіх видам, ніхто не дав.

В Україні основні вітрові зони – Причорномор’я, приазовські степи, Донеччина, високогір’я Криму, Карпати – співпадають із зонами активного сільського господарства. Атомна станція потребує приблизно у двісті разів менше площі, ніж вітрова тієї самої потужності. Тобто, активне запровадження теплової енергетики скорочує використання орних земель. Але наразі мені не відомі об’єктивні оцінки співставлення ядерної, теплової та вітрової енергетики по усіх параметрах, тому що це різна система координат.

В цілому, я скоріше «за» розвиток вітрової енергетики, аніж проти. Те, що в Донецьку іде процес по запозиченню і встановленню вітрових електростанції, є позитивним. Дай Бог, щоб не відбулося такого явища, яке недавно мало місце, здається, у Миколаївській області. Там був іноземний інвестор, була виділена земля, а потім, коли вже всі дозволи були оформлені, цю землю через суд і місцеву адміністрацію передали іншому інвестору.

До середини 1990-х основна технічна ставка на вітрову енергетику в Україні ставилася на національні розробки, їх насправді дуже багато, а зараз є крен в сторону імпортних технологій. Якщо, наприклад, робити ставку на німців, які виробляють понад 6% у своєму енергетичному балансі вітрової електроенергії, це добре, але хотілось би, щоб наші потужності все-таки будувалися за українськими технологіями і розроблялися та впроваджувалися вітчизняними спеціалістами.

Валерій Боровик: «В Україні за вітрові проекти взялися всі, кому не лінь»

За оптимістичними оцінками, сумарний річний потенціал української вітроенергетики становить 30-60 мільярддоларів за годину. При такому використанні цього потенціалу ми можемо замінити біля 4% різних генеруючих потужностей в Україні. Потужний крок в цьому напрямку був зроблений з прийняттям так званого закону про «зелений» тариф, який дозволяє продавати енергетику, вироблену з відновлюваних джерел енергії, по тарифу вдвічі більшому, ніж з традиційних джерел. Гарантія на 10 років цього «зеленого» тарифу і потім зменшення кожні п’ять років на 10%, 30% і т.д. дозволяє залучати досить непогані інвестиції для впровадження цього виду енергії.

Богдан Соколовський: В цьому законі дуже позитивним є полегшення процедури підключення до мережі.

Валерій Боровик: Позитивним також є те, що енергетичні компанії повинні обов’язково закуповували всю вироблену енергію.

Проблеми в тому, що цей «зелений» тариф впроваджується на 10 років, і те, що до кінця не розписана процедура запровадження «зеленого» тарифу Національною комісією по регулюванню електроенергетики. Будемо відверті, на сьогоднішній день потужних проектів ще в Україні не запустилося, тому що ідуть відповідні процедури.

Що включають процедури по впровадженню вітропарку в життя? По-перше, проведення ліцензованою аудиторською компанією вітровимірів, на що потрібно мінімум рік. Це повинна робити компанія, яку визнає інвестор, банк або інвестиційна компанія, яка буде впроваджувати проект. По-друге, проведення орнітологічних досліджень, під час яких визначається потенційний вплив вітропарку на міграцію птахів. Існує загальнодоступна карта перельоту птахів, і фактично орнітологічні дослідження потрібно робити для закріплення цих карт уже в законодавчому плані. Для розміщення площа вибирається таким чином, щоб вона була якомога ближче до потенційного включення в сітку, щоб було менше затрат на реконструкцію чи то підстанції, чи то лінії електропередач.

Дуже важливий земельний аспект. Спочатку іде процедура отримання рішення місцевої влади, щоб компанія могла проектувати. Потім, коли вона зробила всі етапи передпроектних робіт, відводиться земельна площа уже в довгострокову оренду, наше законодавство дозволяє на 49 років.

Що заважає потужному поштовху впровадження вітроенергетики? В західних країнах, які розвивали відновлювану енергетику, для передпроектної стадії роботи надається допомога з боку держави. Мається на увазі девелоперська стадія, під час якої компанія вкладає кошти в проведення орнітологічних, вітровимірів, проектування підключення до мережі, потім по оренді ділянок, де встановлюватимуться щогли для виміру вітропотенціалу. На другій стадії, коли все це проведено і є документи на відведену площу з дозволами на підключення, відбувається залучення інвестора, який встановлює вітропарк. Це варіант, по якому йшли сусідні країни. В принципі, коли компанії бачили перспективу вітроенергетики даної держави, держава допомагала їм з девелоперською стадією, яка орієнтовно коштує до 3 мільйонів євро.

Інший вид інвестора – це коли приходить компанія, яка, умовно кажучи, виробляє вітроагрегати. У них є свої чи то венчурні фонди, чи то спеціально створені консорціуми по фінансуванню проекту і вони фінансують переддевелоперську стадію для того, щоб продати свої агрегати чітко на цей проект.

В Україні за вітрові проекти взялися всі, кому не лінь, – і інститути, і причетні до влади люди. За цей період були відведені земельні ділянки під проектування вітропарків. При цьому у людей, що відводили земельні ділянки, не було коштів ні на дослідження, ні на наступні кроки. Вони зробили навіть проекти по підключенню цих вітропарків, при цьому не маючи досліджень аудиторських компаній. На сьогодні в Криму нова влада розбирається з тими земельними ділянками, які мають дозволи на підключення, при цьому у них немає інвесторів для розвитку цих вітропарків. Такі ж проблеми і в Карпатах, але на сьогоднішній день уже іде відсів компаній, які не можуть розвивати свої проекти, для того, щоб прийшли більш серйозні інвестори.

При цьому можуть бути відсіяні компанії, які вже зробили за рік певну роботу, у яких є потенційний інвестор. Згідно українського законодавства, іде перегляд відведення земельних ділянок після затвердження місцевою владою, тому робота цих компаній може піти нанівець. На сьогоднішній день влада дивиться на тих, хто не просто може, а хто причетний до влади і буде гарно співпрацювати з нею.

У вітроенергетиці приватного сектору на сьогоднішній день одні проблеми. Якщо ви у себе на дачній ділянці хочете поставити невеличкий вітроагрегат, то зіткнетесь з дуже великими проблемами. По-перше, треба зібрати дозволи для підключення до мережі, по-друге, місцеве обленерго, яке володіє сітками, може вас не підімкнути і створювати свої проблеми. По-третє, якщо ви будете виробляти більше енергії, ніж використовуєте, то не існує процедури опати державою цієї енергії. В країнах, які розвивають цю енергетику біля десяти років, є зобов’язання держави як для великого бізнесу, так і для приватного сектору, що якщо людина виробила більше енергії, її обов’язково повинні прийняти і оплатити по тарифу вдвічі більшому. Тому слова влади про розвиток енергозберігаючих технологій і альтернативних джерел енергії до діла не доходять, а якщо і доходять, то тільки по великих проектах, в приватному ж секторі ця процедура надзвичайно складна і мало хто проходить її до кінця.

Дмитро Хмара: «Вітряки – це не тільки екологічно чисто, ми не залишаємо нашим нащадкам гори відходів»

Не варто так багато уваги приділяти екологічним аспектам використання вітрової енергетики. По-перше, якщо є інвестор та бажання побудувати вітровий парк в якійсь області чи районі, то там можна знайти місце, яке не буде заважати не тільки птахам, а й іншим представникам нашої флори та фауни. По-друге, вітряки не дуже й заважають сільськогосподарським угіддям. Це не атомна станція, тож навколо них можна обробляти землю. Це все вирішується без особливих проблем. Більш того, їх можна суміщати не лише із землеробством, але й лісовим господарством, садівництвом та виноградарством. В усьому світі це працює.

Варто зосередитись на тому, що вітряки, на відміну від всіх традиційних джерел енергії, як то атомні чи теплові станції, не потребують палива, якого з кожним роком стає все менше і менше. Нафти, газу, урану залишилось максимум на 40-50 років. Більш того, чим його стає менше, тим воно дорожчає. Вітрякам цього всього не потрібно. До того ж немає ніяких відходів на вітровій електростанції, в той час як уранові відходи від атомної станції нам треба зберігати десятки років, а це дуже дорого коштує, це велика терористична небезпека для населення. Так само відходи від теплових електростанцій теж велика проблема на сьогодні в Україні. Вітрова енергетика не несе таких проблем. Головне, що ми купуємо більшість палива: атомне паливо на 100% російське чи американське, імпортуємо газ (60%) та нафту, навіть вугілля зараз почали імпортувати. Вітряки – це не тільки екологічно чисто, ми не залишаємо нашим нащадкам гори відходів. Це ще й енергетична незалежність України, а значить політична незалежність.

Розвиток вітрової енергетики як з точки зору енергетики, так і екології – це лише плюси. Крім того, ще є економічна складова. Якщо сьогодні атомна станція, зокрема добудова Хмельницької АЕС – це до 6 млрд. доларів, то вітрова станція з установкою такої самої потужності буде коштувати в чотири рази дешевше. Так, вітряки працюють не так, як атомні станції на 70%, а лише 30-40%. Це значить, що їх треба в два-три рази більше. Але все одно інвестувати у вітрову енергетику набагато дешевше. Після прийняття зеленого тарифу окупність проекту значно дешевше, ніж у традиційних станцій.

Але є велика проблема у всій цій картині. Не дивлячись на все, у нас є енергетична стратегія, яка на відміну від світових, розповідає, що в Україні в 2030 році буде лише 6% відновлюваної енергетики. В той же час Європа прийняла, що вже у 2020 році у них буде 20%, а в більшості країн стверджують, що в 2050 році буде 100% відновлювана енергетика.

Дивлячись на ті інвестиції та субсидії, які видаються нашій атомній галузі під державні гарантії, кредити та прямі кошти, десятки мільярдів щороку на вугільну галузь, жодна серйозна інвестиційна компанія сюди не прийде. Інвестор бачить, що держава не планує вкладати в альтернативні джерела, лише на словах підтримує це, а реально гроші вкладаються в традиційні джерела енергії. Це є дуже велика проблема. Поки в Україні не буде державної підтримки цього всього чи хоча б енергетичної стратегії, не буде реального розвитку.

Богдан Соколовський: Щодо питання інвестицій у вітрову та атомну енергетику. На сьогодні за світовою практикою, дійсно, на одиницю встановленої потужності це майже співмірні величини. Але приклад добудови Хмельницької атомної станції – це авантюра, оскільки вартість, яку виставив головний виконавець - Росія, в три-чотири рази вища від собівартості. Таких самих два блоки, такої ж потужності той самий «Росатом» будує у Китаї «з нуля» за 1,7 млрд. дол., а в Україні залишилось виконати 60% робіт і їх оцінили в 5-6 млрд. дол.

Світова практика показує, що ще десять років тому різниця в капіталовкладеннях була велика. Приблизно в десять разів перевищували за 1 ГВт кошти на вітрову енергетику, порівняно з атомною. Зараз це майже зрівнялось.

А щодо птахів я б не був таким спокійним, тому що є солідні дослідження, в тому силі у нашої Академії наук, що не все так просто. Не можна дуже легко знайти місце в одному районі, де ви хочете розмістити один 1 ГВт встановленої потужності. Але остаточних досліджень на цю тему ще немає.

Валерій Боровик: Щодо птахів, то для того і ведеться річне орнітологічне дослідження, беруться карти про те, які на сьогоднішній день існують міграції птахів, вони є міжнародними. Дійсно, там є свої корективи, для цього і ведеться річне дослідження, щоб підтвердити це чи ні. Без цього ніяка серйозна інвестиційна компанія ніколи не прийде, тому що екологічний аспект для них дуже важливий. Кожен вітропарк – це десь 100 МВт, це орієнтовно 130-150 мільйонів євро, 400 МВт – до 600 млн. євро. Таких прямих інвестицій по великому рахунку в українську енергетику ще треба пошукати.

Мушу не погодитись з тим, що серйозні інвестори на прийдуть в Україну, бачачи, що держава вкладає гроші в традиційні джерела енергії. Дійсно, на це дивляться, це викликає запитання, подив. Але що для великого інвестора потрібно? Дуже прості речі: вітровий потенціал, затверджений провідною аудиторською компанією, орнітологічне дослідження, затверджене компетентним органом, гарантоване підключення до сітки, де будуть виписані умови по модернізації чи реконструкції, щоб це не випадало з 10% від вартості проекту, і гарантування державою стовідсоткового викупу енергії по затвердженому тарифу. Ще одне – відведення земельної ділянки фактично у власність. Інвестори довго не розуміли, що оренда на 49 років – це потенційно власність в умовах українського законодавства і їх вже ніхто не вижене звідки, доки це не підтвердили міжнародні аудиторські компанії, які працюють в Україні. Коли є ці аспекти – приходить інвестор.

Рік тому в Брюсселі я зустрічався із керівництвом Європейської вітрової енергетичної асоціації. Виявилось, що другою країною після Болгарії, на яку дуже серйозно дивляться в плані вітроенергетики, є Україна. Думаю, що сюди прийдуть інвестори. Інше питання, скільки їх буде, і наскільки це будуть міцні компанії, які не будуть перепродавати проекти.

Як будуть надалі співіснувати дві впливові групи у владній команді: з одного боку Фірташ і Ко, які лобіюють газ, з іншого – Ахметов та Клюєв, які вкладають гроші в альтернативну енергетику? Вони є зараз конкурентами чи поки вітроенергетика має не значну долю на ринку, то ніхто нікого чіпати не буде?

Богдан Соколовський: Дай Боже здоров’я і Фірташу, і Андрію Клюєву разом з Ринатом Ахметовим, бо до тих пір, поки вони конкуруватимуть, все рівно переможе альтернативна енергетика. Газ, безвідносно до того, хто у владі, все рівно буде скорочувати обсяги. Якщо взяти Німеччину і подивитись по балансу енергоносіїв за останні роки, то вона вдвічі скоротила споживання газу. Там нарощення вітрової енергетики та інших альтернативних видів йде дуже ефективно. Ми споживаємо зараз порядку 70 млрд. кубів газу. Це все рівно, що себе вбивати постійно діючим наркотиком. Але, з іншого боку, якби не було цього споживання, то не було б мотивації у альтернативних ініціаторів. Як би ми не ставились до Клюєва чи Ахметова, але те, що вони стоять за альтернативною енергетикою – це факт.

Валерій Боровик: Ви говорите дуже спрощено. Ніякої боротьби на сьогодні немає. Десь 0,001 % вітрової енергетики – це і всі потужності України на сьогоднішній день. Тому допоки цей показник не вийде до 10-20%, для серйозних гравців на газовому ринку це не конкуренція.

Великий бізнес пішов в цей вид енергетики, бо вона ефективна, гонорова та бізнесово приваблива. Той, хто перший ввійде та введе потужності до 2013 року, по максимуму продасть цю енергію по зеленому тарифу. Але це класний бізнес проект з окупністю при сьогодні діючій ставці за 7-8 років максимум.

Богдан Соколовський: Ще є така річ, як мода. Уявіть собі Монте-Карло, сидить Фірташ – король газу та інший містер Х – король вітрових станцій. До кого більше буде йти преса? Очевидно, що така ситуація не на користь Фірташа. Це також має значення для тих, хто має багато грошей, впливів. Він буде йти на сонячну, вітрову і іншу альтернативну енергетику, бо це модно сьогодні в світі і такого чоловіка поважають.

Дмитро Хмара: Енергетична стратегія, яка була прийнята в Україні, буде переглядатися кожні 5 років. В цьому році до серпня місяця вона має бути відкоригована. Згідно повідомленню «Інтерфаксу», цим займається іноземна компанія за підтримки Фонду ефективного управляння Рината Ахметова. Фактично, вони готують ті зміни до енергетичної стратегії, які мають бути прийняті Міністерством палива та енергетики.

Але Мінпаливенерго керує ще один так званий газовий лобіст Юрій Бойко…

Дмитро Хмара: От в серпні, коли будуть затверджені Кабміном ці зміни, ми подивимось, які плани у нинішньої влади по розвитку альтернативної енергетики.

Які інвестиційні проекти запроваджуються вже зараз і плануються в найближчі роки? Про які суми та потужності йде мова?

Валерій Боровик: Повністю закінченого проекту з вітровимірами, орнітологічними дослідженнями, дозволами на підключення і відведеними земельними ділянками на сьогоднішній день немає або вони ось-ось з’являться на Донеччині, Криму, є розмови і про Одесу. В Криму найкращий потенціал, за нашими вітровимірами, це 6-8 метрів в секунду. Там цим займаються компанії «Конкорд», «Новітні енергетичні технології» та ін., тобто три-чотири проекти на сьогоднішній день в досить непоганому стані.

Якщо почнуть запроваджувати, то до 2012 року 300-400 мегават увійде в роботу – це мої дуже оптимістичні враження. Введення в роботу вітропарку завжди є покроковим. Спочатку вводиться 30-40 мегават, потім нарощується більше і більше, адже введення 100 мегават для роботи сітки, яка приймає цю енергію, є катастрофою. «Мінусом» у вітроенергетиці є те, що не завжди дається 50 герц в сітку, як потрібно. Тому для стабільності роботи енергетичної сітки потрібно, щоб були ще компенсуючи потужності, якими може бути, наприклад, теплоенергетика.

Богдан Соколовський: На сьогодні однією з причин затримки цих проектів є те, що у нас вимагають термінової реконструкції нашої електромережі. Аби сьогодні кинути в мережу 50 мегават потужності, потрібно технічно щось змінювати, тобто платити гроші. Зараз увага держави буде прикута до ліній електропередач, що пов’язано з розбудовою Хмельницької електростанції. Ми сьогодні мало використовуємо установлену потужність атомних станцій, основною причиною цього є відсталість електромереж.

Дмитро Хмара: На сьогодні в Україні встановлені потужності по генерації електрики повністю не використовується, теплова енергетика використовується на 25%, атомна – на 70%. На фоні такого величезного потенціалу уже існуючих потужностей, будівництво нових не є дуже доцільним. Єдине, що 80% потужностей атомної енергетики до 2020 року будуть застарілі, а теплова майже повністю закінчить термін експлуатації в 2014-2015 роках, їх треба буде виводити з експлуатації, і краще всього заміщувати їх відновлюваними видами енергії.

Інша частина проблеми це те, що у всіх сферах життєдіяльності ми використовуємо забагато енергетичних ресурсів, наприклад, в ЖКГ ми споживаємо в десятки разів більше, ніж Європа. Україні потрібно звернути увагу на це і на заміщення відновлюваними джерелами енергії.

В Новоазовському районі Донецької області будуть запущені найбільші в Україні вітроагрегати. Коли відбудеться запуск, якого виробництва установки і скільки вони коштуватимуть?

Богдан Соколовський: За неофіційними джерелами, установки уже на оформленні або уже і перетнули кордон України. Це західні технології. Питання фінансів на установку вирішено, це недержавні кошти.

Валерій Боровик: Це приватні інвестори, німецька компанія «Fuhrlaender». Перші декілька установок будуть встановлені вже в цьому місяці.

На сьогоднішній день всі компанії ідуть шляхом великогабаритного зборки тут на місці в Україні. У нас дійсно можна виливати щогли і уже є відповідні проекти. Тим більше у нас є непогані потужності трубних заводів, можна використовувати їхнє обладнання чи встановлюючи інше. Також були розмови з потенційними клієнтами, які готові були виливати і самі лопасті. Це вигідніше робити тут. Звісно, електричну начинку ніхто в Україні робити не буде, тому що там відпрацьована технологія до мінімальних аспектів. Поки ми возилися з старими агрегатами, вони пішли дуже далеко. Нас уже не порівняти з технологічним потенціалом агрегатів «General Electric», «Vestas», «Nordex», не кажучи вже про «Enerkon».