«Укртелеком» купив Льовочкін?

Український монополіст зв’язку пішов з молотка. І хоча офіційним покупцем є маловідома австрійська компанія, досі достеменно невідомо, хто ж став його справжнім власником. Є версії, що «Укртелеком» отримала людина з найближчого оточення Президента, зокрема називають ім’я Сергія Льовочкіна, який давно працював у одній зв’язці з нинішнім керівником компанії Георгієм Дзеконом. Проте не виключено, що компанію забрала собі сім’я Президента, бо є лише одна людина, яка могла б відмовити у придбанні цього об’єкту самому Рінату Ахметову, який постійно проявляв підвищений інтерес до компанії.

Очевидно одне, що з самого початку умови конкурсу були дискримінаційними для західних компаній. Решта умов «відсіяли» з конкурсу російські компанії та дві вітчизняні, і в кінцевому підсумку «Укртелеком» продали майже по стартовій ціні і лише одному покупцю.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповів народний депутат, перший заступник голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації Олександр Бондар.

Олександр Бондар: «Реальними власниками «Укртелекому» є люди настільки наближені до Президента, що вони могли відмовити Ахметову»

Що мене турбує в ситуації, яка склалася навколо «Укртелекому»? По-перше, ця влада мене дивує кожний раз все більше і більше. Мені здавалося, що яка завгодно влада хоче сподобатися ззовні, показати свій позитивний імідж, щоб її зустрічали на Заході. Кращого варіантну продемонструвати цивілізованість, прозорість і відкритість нашої країни для залучення інвестицій, ніж продаж «Укртелекому», уявити собі неможливо. «Укртелеком» - це унікальний об’єкт, якого в Україні ще не продавалося і більше продаватися не буде. Він інвестиційно більш привабливий, ніж «Криворіжсталь», Одеський припортовий та безліч інших об’єктів. Влада, на жаль, не скористалася цією можливістю.

Продаж «Укртелекому» зайвий раз показує, що в угоду особистим інтересам керівництва держави було втрачено можливість до залучення мільярдних інвестицій в економіку України. Я не кажу, що залучились би вони конкретно в «Укртелеком», але залучення якогось стратегічного відомого інвестора західного або навіть російського до продажу «Укртелекому», набагато б збільшило відкритість України для залучення інвестицій. Після останніх продажів, які відбулися у минулому році за цієї влади, говорити про залучення інвестицій взагалі є абсурдом, тому що три відомих об’єкти були продані в одні руки і по стартовій ціні – це северодонецький «Азот», МАУ і «Укртелеком».

Друга проблема. Ви, мабуть, дуже добре пам’ятаєте 2005-2007 роки, коли вдруге продавали «Криворіжсталь», коли були спроби уряду Тимошенко продати Одеський припортовий, що відбувалося в нашому телепросторі і журналістському середовищі. Це просто була топ-тема, всі найрейтинговіші програми, включаючи Шустера, Куликова і ін., були присвячені цим продажам. Зараз в телепередачах згадують продаж «Укртелекому» на тому ж рівні або і нижче, як події в Японії або заворушення в північній Африці. Тобто, втрачений інтерес, громадськість сприймає продаж «Укртелекому», як абсолютно нормальну річ, нікого це не дивує і не бентежить. Політики-опозиціонери дають коментарі, влада захищає себе, до речі, досить неаргументовано і непрофесійно.

«Укртелеком» має 10 мільйонів абонентів стаціонарного зв’язку по всім областям України, включаючи важкодоступні регіони, де навіть не працює мобільний зв'язок. Мільйон абонентів системи інтернету 3G – це зараз найшвидкісніший інтернет, на який держава виклала кругленьку суму, думаю, декілька мільярдів гривень туди пішло. 600 тисяч абонентів мобільного зв’язку. І на сьогоднішній день жодна людина, крім тих, хто насправді купив цей об’єкт, не знає, в чиї руки це все перейшло. Жодних виступів власників цієї компанії не було, ніхто і слова не сказав, хто там керівник, що він збирається робити з «Укртелекомом», за які гроші він його купує, і які далі перспективи його розвитку. Якщо покупців «Криворіжсталі» «Міттал Стіл» знав весь світ, керівника знали в обличчя і всю його біографію, то тут повний нуль. Це дуже небезпечно, тому що громадяни України, які користуються послугами «Укртелекому», не знають, чого завтра чекати.

Умови, записані в договорі, на які посилається Рябченко, – це абсолютна теорія. Я вам відверто скажу, що всі ці умови можна змінити, а якщо там власник такого рівня, як я собі уявляю, то взагалі ніхто ніяких умови виконувати не буде. Важко буде, наприклад, Фонду викликати реального власника «Укртелекому», якщо він входить до найближчого оточення Президента, і вимагати, щоб він виконував умови – це просто фантастика. Тому в плані подальшої долі «Укртелекому» ситуація дуже небезпечна.

Я не вхожу в найближче оточення влади, знаходжуся в опозиції, тому не маю чіткої інформації, хто купив «Укртелеком». Думаю, це знають декілька людей, до них або не зверталися, або вони правду не кажуть. Але співставляючи різні варіанти підготовки до продажу і те, що публікувалося в пресі, можна зробити наступні висновки. Вчора знайшли слід Сороса для того, щоб завести журналістів в сторону. Уявіть собі, щоб першому олігарху країни наближеному до влади Рінату Ахметову сказали: ти в конкурсі не приймай участь, тому що ми запланували його продати Соросу. Ви можете собі уявити, щоб він на це спокійно відреагував і заради Сороса відмовився від «Укртелекому», до якого він появляв цікавість всі роки, які він готувався до продажу.

Друга версія: купують для того, щоб перепродати Ахметову. Це знову ж таки нісенітниця, бо найперший олігарх не буде користуватися якимось сумнівними посередниками для того, щоб їм переплатити, якщо у нього є можливості зробити це напряму.

Остання версія, яка найбільш підходить, - реальними власниками «Укртелекому» є люди настільки наближені до Президента, що вони могли відмовити Ахметову. Тепер уявіть, скільки таких людей є, і хто це може бути.

Аналізуючи економічну політику чинного уряду і влади в цілому, по багатьом принципам я можу оцінити її як абсолютне дублювання арабського шляху розвитку країни. І, думаю, що наслідки будуть такі самі – це непомірне збагачення верхівки, повне зубожіння населення, абсолютно керований адміністративний тиск на економіку. І однією з ознак цих країн, включаючи Єгипет є те, що діти або найближчі родичі перших керівників держави володіють мобільним зв’язком, бо це стратегічний об’єкт, через який можна впливати на населення, в першу чергу на виборах. Думаю, керівництву держави було пояснено, що віддавати його будь-кому неможливо і треба цей бізнес концентрувати в своїх руках. Коли в 2000 році продавалося шість обленерго, тоді я, міністр економіки та міністр енергетики на чолі з Ющенко їздили в Лондон та Париж презентувати обленерго. Був великий інтерес, ці об’єкти було продано доволі дорого. Хоча не всі бажаючі приймали участь, але західні компанії були представлені, в тому числі і росіяни через словаків. Якби чинна влада зробила презентацію «Укртелекому» за кордоном, це б дуже гарно виглядало. Зараз це нікого не хвилює, думають, що воно само якось буде, і їх зустрічатимуть на Заході, аплодуватимуть після таких дій. Думаю, це скоро закінчиться, ізоляція буде аналогічна Білорусії і арабським країнам. На жаль, населенню від цього не легше, ми від цього будемо тільки втрачати. Але, безумовно, більше втратять керівники держави, тому що у них там рахунки, у них там діти навчаються, вони полюблять їздити закордон.

Ви сказали, що є можливість того, що покупець взагалі не буде виконувати зобов’язання. Перерахуйте умови, за якими продано «Укртелеком», і зобов’язання, які має виконувати покупець?

Олександр Бондар: Першою дискримінаційною умовою, яка є найразючішою для іноземних інвесторів, є дата проведення конкурсу 28 грудня – це католицьке Різдво. Думаю, той же Сорос в цей час відпочивав на різдвяних канікулах, і вся банківська система, всі інвестори та посередники в цей час відпочивають, ніхто не займається купівлею «Укртелекому» (до речі, для того, щоб він був привабливий, його треба було ще гарно презентувати і представити покупцям).

Друге – для того, щоб найвідоміші компанії світу, включаючи російські телекомунікаційні компанії, не змоги прийняти участь в конкурсі, керівництво «Укртелекому» і Міністерство зв’язку (вони формували умови, це у мене точні дані) сформували умову, що якщо іноземці мають більше 25% своєї іноземної власності, то вони не мають права приймати участь в конкурсі. Це умова, яка вперше з’явилася в історії української приватизації. (У нас є умова, яка стосується державної української власності, яка цілком природна, тому що держава не може сама у себе купувати. Але є приклад продажу при цій владі «Луганськтепловозу» Брянському машзаводу, він входить в «Трансмашхолдинг», що є наполовину державним. Тоді абсолютно нікого це не турбувало, і ніхто умови не ставив. Тобто, існує подвійний підхід). За цією умовою зразу під умови конкурсу не підпадають «Дойчтелеком», «ФрансТелеком», норвезький телеком і російські компанії, які опосередковано мають державну частку, - це засновники і МТС і «Київстар».

Залишилися ще наші дві компанії МТС і «Київстар». Для того, щоб і у них не було ніяких шансів, зробили обмеження по обсягу послуг на цьому ринку, здається, 30%, за якими «Київстар» точно не потрапляв, а МТС, якщо врахувати його інтернетівські можливості, теж можна підвести під цю риску.

Всі інші – це або дрібні телекомунікаційні компанії, або так звані оператори фондового ринку посередника. Один з таких з’явився – це EPIC, якого ніхто не знає, який колись здійснював якісь послуги «Укртелекому». Зразу ж тут відслідковується зв'язок з Дзеконом, який, думаю, приймав безпосередню участь в підготовці і продажу цього об’єкту. Власником він ніяк бути не може, тому що у нього немає політичних і фінансових можливостей, він скоріше за все отримає за це посаду голови правління, яку займає зараз, в обмін на такі активні дії. Він зараз більше всіх пояснює результати своєї бурхливої діяльності на посаді в «Укртелекомі». З 2004 року при всіх владах він очолює цю компанію, і останні заяви, що він банкрут, нікому не цікавий і 10 мільярдів це навіть дорого – це результат його діяльності, під яку він набрав безліч кредитів для збільшення інвестиційної привабливості «Укртелекому».

Коли я був головою Фонду держмайна, виділялись кошти із Державного бюджету для того, щоб дорожче продати «Укртелеком». З цією ж метою вони вводили систему інтернету 3G. Виявилось, що компанія за ці роки взагалі дійшла до ціни трішки більше мільярда доларів.

Щодо умов конкурсу та участі інших операторів мобільного зв’язку, тут ситуація стала одразу зрозумілою. Візьміть оператора мобільного зв’язку, який належить СКМ, вони мали право брати участь, але, думаю, їм пояснили, хто буде реальним власником цього об’єкту, щоб вони заспокоїлись та чекали своєї генерації, яка в цьому році буде повністю ними приватизована. От такий їм буде запропонований компроміс.

Реально за якою ціною можна було продати «Укртелеком»?

Олександр Бондар: Ніхто не назве реальну ціну об’єкту, якщо його не показати і не виставити на продаж. Ціна, яка була виставлена в 1,2 млрд.дол., визначалася експертами як стартова. Передбачалося, що з цього почнуться торги, підняття карток та конкуренція. Думаю, що можна було підняти до 20 млрд.грн. Тобто, близько 2 млрд. доларів – це та ціна, яка мінімально могла бути піднята, якщо б було кілька учасників та конкуренція.

Якщо б з’явились учасники типу Сороса – це спекулятивний оператор, який може грати на підвищення ціни для того, щоб збільшити активи «Укртелекому». Згадайте ажіотажний попит, який відбувся при продажі «Криворіжсталі», ніхто тоді не передбачав, що вона коштуватиме 24 млрд.грн., а ціна могла піднятись і вище. Юлія Володимирівна вчора сказала, що держава втратила 3-4 млрд.грн., думаю, насправді набагато більше, бо на цьому ми втратили взагалі безліч можливостей залучення іноземних інвестицій в Україну, які вимірюватимуться десятками мільярдів.

Ми з вами підходимо об’єктивно економічно до цієї проблеми. Але у людей, які це організовували, зовсім інша логіка – втратила держава, а надбання наше особисте. Тут основний конфлікт інтересів, який існує в цій владі. Якщо проаналізувати все, що робиться абсурдне незрозуміле для нас (підвищення цін на гречку, тощо), то стане очевидно, що конкретні люди, займаючи конкретні посади в цій владі, з цього мають шалені прибутки. Йде просто елементарне набивання кишень тими, хто при владі. Найкращий показник – 31 млрд. дол., виведений в минулому році за кордон і статки найбільшого олігарха в Україні, які за останній рік збільшились втричі. При тому, що нам весь час розказують про кризу і те, що треба потерпіти, бо складна економічна ситуація.

Ви вважаєте, що Дзекон залишиться на посаді?

Олександр Бондар: Судячи з його інтерв’ю та зацікавленості саме в такому продажі, думаю, що він в цьому впевнений, йому дали гарантії. Чи буде він мати якісь 1-2% «Укртелекому», це не принципово. Він заробив своєю багаторічною підготовкою об’єкта і організацією самого конкурсу в плані формування умов. Рябченко ці умови просто підписував, навіть не приховуючи, що він там тільки для того. Я вважав, що на цій посаді для влади більш прийнятний Чечетов, тому що за наслідки своїх дій він позбавлений будь-якого страху, виконує все, що йому скажуть. Я думав, що Рябченко в цьому плані буде більш боязливий, а виявилося, що він при цій владі теж нічого не боїться, хоча боятися треба, якщо такі привабливі об’єкти потрапляють в коло найвищого керівництва держави. Це буде перший об’єкт, з якого почнуться майбутні проблеми, якщо зміниться влада.

Тобто, ви не виключаєте, що голова Фонду держмайна в майбутньому може бути покараний за ці дії?

Олександр Бондар: Цього не може виключати ніхто, але досвід попередніх керівників каже про те, що це в нашій державі малоймовірно. Чечетов себе доволі нормально почуває, хоча у нього було юридичних проблем більше, ніж зараз допускає Рябченко. Абсолютну вакханалію, ігнорування будь-яких норм та законів демонструвала Семенюк. Вона взагалі перевищила Чечетова в плані чистоти проведення та організації. Рябченко робить це більш кваліфіковано, але справа в тому, що тут немає кому подавати в суд. Цікаво, як би повів себе Рябченко в ситуації, яка виникла у Чечетова, коли в день проведення конкурсу по продажу «Криворіжсталі» принесли рішення суду, що конкурс заборонений? Чечетов його провів. Ніхто в суди зараз не подає. А з ким небезпечно судитись у нашій державі? Зрозуміло. Тож у Рябченка більш пільгові умови для праці, аніж були у мене, Чечетова чи Семенюк. Тоді суди нічого не давали нам робити.

Подивіться, навіть по МАУ який скандал підняв «Приват», тому що там є особиста зацікавленість. Але ж до суду ніхто так і не подав. МАУ буде продано Арону Майбергу в одні руки за тією ціною, яку він визначив, а не держава.

Ви згадали про те, що ми йдемо по арабському сценарію, коли діти лідерів контролюють мобільний зв'язок. Чи можна це розуміти, що саме сім’я Януковича, його сини отримали «Укртелеком»?

Олександр Бондар: Рано чи пізно ми все одно про це дізнаємось. Я не можу це стверджувати, бо не маю фактів. Я просто аналізую події, коли кажу, хто в цій державі міг відмовити Ахметову в участі в цьому конкурсі, якого рівня людина? Називають двох – або Президент та його сім’я, або Льовочкін, оскільки його зв'язок із Дзеконом давно відомий, вони давно працювали в парі. А можливо вони там всі разом.

З особистого досвіду скажу, що до мене багато разів підходили бізнесмени, які хотіли придбати якийсь об’єкт на пільгових умовах і пропонували, щоб мій син був засновником. Для мене це було категоричне табу, бо я одразу потрапляв під контроль прокуратури. В мене сини до сьогоднішнього дня не володіють ніякою власністю. Для людей цієї влади це правило: син Лариновича – основний оператор на реєстрації прав власності, монополіст, син Азарова займається бізнесом, сини майже всіх посадовців такі ж бізнесмени, доволі серйозні, з пільговими умовами. Це вже стиль цієї влади: якщо в тебе діти не депутати чи не займаються бізнесом, то ти ніхто.

Що тепер буде з державним спеціальним зв’язком?

Олександр Бондар: Записано, що новий власник за кілька років повинен цей зв'язок побудувати, передати державі. Це все абсолютна нісенітниця. Думаю, що він буде використовуватись на певних умовах структурами, які ним користуються. Я не бачу тут проблеми.

Проблема в іншому: якщо ми знаємо, хто купив об’єкт, наприклад Дойчетелеком, то доручили б йому сидіти на спецзв’язку при певному контролі СБУ, бо зрозуміло, що це за структура. «Укртелеком» купив EPIC, про який ми взагалі нічого не знаємо. А може він Аль-Каїду представляє? Чому ні? Гроші ж він звідкись взяв, не маючи власних. Ніхто не перевіряв, звідки у нього фінансування. Жодний керівник з цього EPIC не сказав, звідки у нього гроші і для чого він купує компанію. Тут може бути який завгодно сюрприз і зі спецзв’язком. Проте думаю, що ті, хто керує спецзв’язком, знають, хто насправді купив «Укртелеком» і довіряють цій особі.

Чи ви особисто плануєте оскаржувати цей продаж?

Олександр Бондар: Ні, я не Валентина Петрівна Семенюк, по судах ніколи не ходив і ходити не буду. Для цього треба мати бажання, час та підготовлених юристів. Я вважаю, що подавати в суд повинні саме структури і навіть зміни в закон подавав про те, що фізичні особи не мають права подавати в суди по питаннях приватизації, тому що вони не є суб’єктами процесу. От якби хтось, кого не допустили, чи хто хотів брати участь у конкурсі, а йому не сподобались умови, подавали в суд, це було б абсолютно логічно. Але зараз це даремна трата часу, бо жоден суд навіть на розгляд це питання не прийме. Якщо більш впливові люди, які мають юридичні служби, цього не зробили, то що там робити нам? Це не ті часи, коли Семенюк вигравала суди по «Криворіжсталі» та Нікопольському феросплавному.

Тому краще б був іноземний інвестор, на якого дійсно можна через судову владу, профспілки та інші громадські організації впливати щодо виконання умов конкурсу. Тут впливати ніхто не зможе, поки не зміниться влада.

Як тепер буде розвиватись «Укртелеком»? Чи збільшиться, наприклад, абонплата за користування зв’язком? Що принесе простому українцю ця ситуація?

Олександр Бондар: Ця ситуація дасть лише збільшення тарифів, тому що стаціонарний сільський зв'язок збитковий для «Укртелекому» багато років. Для того, щоб мати хоч якісь прибутки, повернути кошти, які вони взяли в кредит для оплати об’єкту, є два варіанти. Можуть бути зроблені такі умови на ринку стільникового зв’язку, що преференції нададуть «Укртелекому» і він збільшить кількість абонентів, і, відповідно, прибутки. Може йому нададуть якесь монопольне право на інтернет, тоді теж у нього буде не мільйон абонентів, а набагато більше або ж будуть збільшені тарифи на стаціонарний зв'язок. Думаю, що все буде робитись одночасно.

Після приватизації «Укртелекому» проблеми можуть з’явитися не лише у населення, а й у наших мобільних операторів, які належать структурам СКМ, «Київстар» та МТС, бо з’явиться оператор, якого лобіює конкретне найвище керівництво держави. Я хочу подивитись, як вони зможуть працювати на цьому ринку. Хай тепер думають мобільні оператори, які в суди не подавали, нічого не висловлювали проти та тихо спокійно думали, що їх це не торкнеться.

Може бути така ситуація, що до відповідальності може бути притягнуто керівництво «Укртелекому», Дзекона та його топ-менеджмент, яке за останні чотири роки понизило його ринкову вартість і компанію продали не за 25 млрд.грн., як планувалося раніше, а лише за 10 млрд.? Є юридичні підстави для цього?

Олександр Бондар: Якщо політична ситуація зміниться, до відповідальності можна буде притягнути багато кого по цій справі. Це буде політичний процес, пов’язаний з тим, під кого ця оборудка готувалась. Дзекон при нормальній владі після свого інтерв’ю про «Укртелеком» мав би просто бути звільнений. Він дуже гарно розказав, який ганебний стан компанії і вона нічого не варта, забувши про те, що з 2004 року саме він управляв цим об’єктом, ще й так, що нікому не давали туди втручатись. Це була людина, яка охоронялась владою. Безумовно, він зробив все від себе залежне, щоб таким чином його продати. Ясно, що він це зробив для чинної влади і буде нагороджений та ніякої відповідальності нести не буде. Він все робив для того, щоб знецінити «Укртелеком» і потім його продати у потрібні руки.

Коли «Укртелеком» готувався до продажу урядом Тимошенко, тоді Дзекон нам доводив, що стартова ціна 2 млрд.дол. – це мінімум, що компанія коштує набагато більше. Тоді у нього була зовсім інша позиція. Також можу нагадати, які висловлювання були від Дзекона, Азарова, Тігіпка та Рябченка, коли в жовтні минулого року виставляли на продаж цю компанію. Мовляв, криза закінчилась, зацікавленість Україною в зв’язку з політичною стабілізацією найвища, інвестори рвуться в Україну, ми можемо виставляти «Укртелеком» і отримати багато покупців, яких Рябченко називав поіменно, і продати дуже дорого. В січні місяці, коли відбувся конкурс, всі ці особи, крім Тігіпка, доказують, що ніякої зацікавленості немає, нікому він не потрібен, у нас продовжується криза і ми, слава Богу, що знайшли хоч одного покупця. От логіка цієї влади.