Україна втрачає воду

В середньому на рік 60-80% проб з-під крану не відповідають вимогам держстандартів, а в 2007 цей показник досяг 96%. На сьогоднішній день ми маємо 88% річкових екосистем, екологічний стан яких або поганий, або катастрофічний, це при тому, що 80% питного водопостачання складають саме поверхневі води. Якість води з 1-3 класу давно перейшла в 4-5. На півдні 1300 населених пунктів довозять воду бочками. Фактори впливу відходів зараз займають площу 200 000 га, і їх кількість вже перевищила 30 млрд. кубометрів. Ще однією бідою експерти вважають ставки, де вода застоюється, їх кількість вже зросла з 28 тисяч до 40.

Більше того, ми почали втрачати вже і останній екологічний резерв людства – прісні підземні води, на які впливають добрива і хімічні засобів захисту рослин. Гірничі видобутки з залишками різних сполук і матеріалів, в тому числі токсичних, підземний ядерний вибух в шахті Юнком, Горловский хімзавод, де було отруєння відходами підземного простору, – ці та багато інших факторів отруюють підземну воду і нас з вами.

Потрібно негайно щось робити, бо інакше катастрофи нам не минути. Сьогодні мають бути змінені моделі виробництва та споживання таким чином, щоб ніхто не мав права торкнутися до водного чи іншого ресурсу, якщо він не заплатив адекватну ціну, яка потрібна для його відтворення.

Про це на прес-конференції в «Главкомі», присвяченій Всесвітньому дню води, говорили директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем Анатолій Яцик, екс-міністр екології, голова президії Українського товариства охорони природи Василь Шевчук та головний науковий співробітник відділу екологічної та техногенної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Євген Яковлєв.

Анатолій Яцик: «Найбільша біда – це ставки, тому що всі олігархи побудувалися біля річок і перегородили їх»

Всесвітній день води в цьому році проходить під гаслом «Вода для міст».

Україна має 87,7 мільярда метрів кубічних поверхневого стоку – це в загальному з транскордонними річками. В середній за водністю рік ми маємо 52,4 мільярдів метрів кубічних води, а в маловодний рік – 29,4 мільярда метрів кубічних, і такі маловоді роки бувають часто. Побудовані водоводи, канали і щорічно перерозподіляється до 15 мільярдів метрів кубічних поверхневого стоку. У нас є понад 1022 крупних водосховищ, об’ємом понад мільйон метрів кубічних.

Найбільша біда – це ставки, тому що всі олігархи, хто мав гроші, побудувалися біля річок і перегородили їх. А ви знаєте, що все живе живе, якщо воно рухається, інакше поступають забруднюючі речовини, іде інтенсивне споживання кисню, органіка починає гнити і кисень починає наближатися до нуля при нормі 4, а краще якщо 7-10. Якщо ми попередню соціальну соціально-економічну формацію закінчили з 28 тисячами ставків, то сьогодні маємо понад 40 тисяч, при цьому на півдні 1300 населених пунктів довозять воду бочками. Про яку санітарію можна тут говорити?

Ми повністю розробили наукові основи переводу нашого водного господарства на басейний принцип управління. Басейні управління у нас є, їх аж 9, але вони чисто декларативні. Потрібно робити по-європейському зразку. Ми розробили басейний принцип і навіть еколого-економічну модель, але фінансувати ці питання не дуже хочуть, тому що воно вимагає децентралізації влади: на всіх крупних шести річках, які у нас є, мають бути зроблені басейнові ради. Хто краще знає в Чернігові або десь там у Миколаєві, як управляти їхніми водними ресурсами, в Києві чи на місцях? Звичайно, на місцях. Виконавчим органом цієї басейної ради є водне агентство. На державному рівні ці проблеми має вирішувати Національна рада з водних проблем при Президентові України, а виконавчим органом має бути центральний орган державного управління. Понад 40 нормативно-методичних документів розроблено, «властьимущие» мають це все впроваджувати, а ми маємо робити авторських нагляд за впровадженням і надавати свою допомогу. Треба пам’ятати, що ми на 80% складаємося з води, яка вода, таке і здоров’я кожного з нас.

Василь Шевчук: «Вода заробляє стільки, що вона не повинна жебракувати в бюджеті»

Дефіцит водних ресурсів в Україні вже є, тому що ми маємо тисячу кубометрів на людину в рік, а за класифікацією ООН, якщо менше 1500 кубометрів, то це вододефіцитна держава. Норма ж становить 15 тисяч кубометрів в рік.

На зорі незалежності ми порахували, скільки держава втрачає від забруднення навколишнього природного середовища, в тому числі водних ресурсів. Ця цифра сягала 15% ВВП. Думаю, що вона на сьогодні не зменшилась, просто такі розрахунки не проводяться.

Україні у складі Радянського Союзу була відведена роль виробника металу, вугілля, зброї та харчів для всього союзу. Це потягнуло за собою розвиток енергетики, важкого машинобудування, хімії. Це всі надзвичайно водоємні галузі, а сток у нас при цьому не значний. Ця невідповідність економічного потенціалу природо-ресурсному, водному потенціалу була очевидною. В тих умовах ми почали впроваджувати національну екологічну політику, повністю розробивши законодавчу базу. Ми розробили економічний механізм водокористування, вперше запровадили плату за воду і сьогодні це серйозні кошти до Державного бюджету. Розробили програму оздоровлення ріки Дніпро, Чорного та Азовського морів. На той час були підготовлені проекти програм по Сіверському Дінцю, Південному Бугу, по Дністру, але вони так і не були доведені до затвердження. За десять років нам вдалося серйозно змінити ситуацію, ми проводили велику роботу на міжнародному рівні, вершиною чого стало надання Україні права провести в 2003 році пан-європейську конференцію «Довкілля для Європи», яка відбулася в травні. Тоді наша політика йшла поступальним шляхом, на жаль, після того екологічна політика перестала бути пріоритетом держави. Сьогодні забуті всі програми, які були затверджені Верховною Радою та урядом, в тому числі національна програма по Дніпру. Не відбулося завершення переходу до басейнового принципу управління, наукову основу якого розробив академік Яцик і до якого перейшли всі світові цивілізовані країни.

На сьогоднішній день ми маємо 88% річкових екосистем, екологічний стан яких або поганий, або катастрофічний. А, згідно з рамковою директивою ЄС, усі країни, які є або членами Європейського Союзу, або хочуть стати ними, повинні мати добрий екологічний стан водних ресурсів до 2015 року. Тож ми повинні розробити нову концепцію використання, охорони та відтворення водних ресурсів до 2015 року та врешті-решт задуматися над структурною перебудовою економіки України.

Сьогодні на фоні трагічних подій в Японії піднялися питання по добудові третього та четвертого енергоблоків на Хмельницькій атомній електростанції. А чи є для цього водні ресурси і звідки буде йти вода для обслуговування цих двох суперводоємних виробництв? За раніше зробленими висновками спеціальної комісії під керівництвом академіка Гродзинського, води для ще двох реакторів там немає.

В Україні 60% забруднень складає промисловість, 20% - сільське господарство, 20% - комунальне господарство. Чи потрібна Україні така промисловість, яка зберігається від часів Радянського Союзу? Чи все-таки ці кошти краще витратити на розведення виноградників, садів, вкласти в переробку. Майбутнє України пов’язане із агросектором, бо світ потребує продовольства, ми можемо це дати. Сьогодні гумус із полів втрачається, змивається, а річкам він шкодить, вони втрачають здатність до відтворення.

Треба довершити фінансово-економічний механізм. Коли ми вводили платність за водокористування, наш принцип був такий, що вода заробляє стільки, що вона не повинна жебракувати в бюджеті. Сьогодні ж ця цифра виміряється близько 700 млн.грн. Ці кошти, як мінімум, мають бути повернені на реалізацію програм охорони та відтворення водних ресурсів. Поступово треба підвищувати плату за використання водних ресурсів, знижуючи інші податки. Крім того, необхідно стимулювати екологічні інвестиції, приділяти увагу освіті та вихованню, щоб людина змалку дбала про економію водних ресурсів. Євген

Євген Яковлєв: «Ми починаємо втрачати якість останнього екологічного резерву людства – прісних підземних вод»

В резолюції ООН по водним ресурсам підземні води визначені як стратегічний екологічний ресурс людства і останній екологічний резерв. Тому що в умовах техногенезу найбільш сталий якісний стан ресурсів пов’язаний з підземними водами. В середньому людина вміщує 50 літрів води, споживаючи 3 літри води в день, за життя вона в середньому вживає 75 тисяч літрів. Тобто, водообмін в організмі складає десь біля 1,5 тисячі разів. Тому якість питних вод поверхневих чи підземного походження є якістю нашого здоров’я.

В перший період після чорнобильської аварії було забруднене повітря, ґрунти, будівлі, дерева, поверхневі води, і тільки підземні води були для нас безпечними. Сьогодні ми маємо вплив добрив і хімічних засобів захисту рослин на якість і поверхневих вод, і вод підземного горизонту.

Ми зупинили поверхневий водообмін, якість вод з 1-3 класу перейшла уже в 4-5. Жодна технологія не бере її для перетворення на питну воду. Те, що ми вживаємо, за якістю за одним і більше показників не відповідає вимогам навіть старого ГОСТу. В середньому на рік 60-80% проб з-під крану не відповідають вимогам ГОСТу, був один рік, здається, 2007, коли було 96%. Це вже серйозна проблема впливу і на здоров’я, і на економіку, і на перспективи держави.

Крім того, ми підняли рівні ґрунтових вод до денної поверхні і сьогодні маємо розвиток регіонального підтоплення земель. За підтопленням йде більш швидка міграція забруднень у підземні води і, таким чином, ми починаємо втрачати якість останнього екологічного резерву людства – прісних підземних вод.

За попередніми оцінками, у горизонтах ми втратили якість підземних вод приблизно на 10-20%. Дані навіть десятирічної давності свідчать, що підвищення мінералізації ґрунтових вод, які вже повністю вийшли з відповідності ГОСТу, охоплюють до 70% території України.

Сьогодні на фоні впливу техногенних перетворень геохімії і природних ландшафтів серйозними факторами впливу на якість і ресурси підземних вод стали гірничо-видобувні райони. У нас в надрах є не тільки гірничі видобутки з залишками різних сполук і матеріалів, в тому числі токсичних, у нас є підземний ядерний вибух в шахті Юнком Донецької області, у нас є Горловский хімзавод, де було отруєння відходами підземного простору. Сьогодні майже всі міста і селища, де є підтоплення, а їх біля 540, також є ділянками локального, але розсередженого просторово фактору впливу на забруднення підземних вод. Це і такі території, як, наприклад, зона обрушення у Кривому Розі – шахта Орджонікідзе. Зона осідання і зупинка поверхневого стоку і його забруднення відбувається і в Кривому Розі, і в Солотвино, і в Калуші, і в Стебникові, де є приклад карстової воронки.

Сьогодні є фактор негативного впливу на поверхневі та підземні води. Не треба забувати, що 80% питного водопостачання – це саме поверхневі води. А наші мережі сьогодні втрачають до 50% води та тепла. Тобто, ми подаємо якісну воду, змішуємо її з промисловими та іншими стоками, і все це повертається в наші водосховища та ставки, потім знов у системи водопостачання.

Після подій в Ожидові, потім в Японії ми зробили оцінку, що сьогодні комплексний вплив забруднення поверхневих вод, ландшафтів, підтоплення охоплює до 20-30% стратегічних інженерних комунікацій, включаючи мости та дорожне покриття міжнародних транспортних коридорів. В цілому стан водокористування такий, що ми повинні вийти на басейнові принципи та змінити стратегію водокористування.

Є ще фактор впливу відходів, які у нас зараз займають площу 200 000 га, їх кількість вже перевищила 30 млрд. кубометрів. А якщо врахувати сучасну дисципліну поводження з побутовими та промисловими відходами, то ми маємо наслідки – практично 3 000 фільтруючих ставків, в яких накопичились відходи, що дуже впливає на підземний стік.

Є також вплив військового комплексу, зокрема йдеться про радіоактивні відходи. Є близько 150 шахтних пускових установок, які закриті по-слов’янськи, кинуті напризволяще. Ризик у тому, що вони розташовані у зонах живлення підземних вод.

Якість поверхневих та підземних вод далі вже не може погіршуватися. Це стратегічний ресурс і нам нагально потрібно ставити питання про комплексну оцінку еколого-економічного та еколого-соціального стану водних ресурсів. Слід відновити дієздатний моніторинг цих процесів, бо зараз він не може попередити нас про назріваючі водно-екологічні ситуації. Ми живемо у режимі ліквідації надзвичайних ситуацій, і це не прикрашає жодну націю.

Чи проводились розрахунки, скільки коштуватиме для державного бюджету реалізація цих програм по водопостачанню?

Євген Яковлєв: Проводились. Йдеться про чималі суми, бо потрібно 10-15 млрд.грн. на рік. Але якщо ми врахуємо вартість втрат, то це виправдано.

Тут говорили про добудову двох блоків на Хмельницькій АЕС та на Ровенській, то слід згадати, що КПД атомних станцій десь біля 30%, більша частина, практично 70% тепла йде в поверхневий стік. Скільки ми вже можемо гріти річки? Це ж теплове забруднення. Обсяг води – це ще не все, важливий їх хімічний склад. Ніхто на це не дивиться, бачать, що у нас є 53 млрд. кубометрів загальних водних ресурсів і починається те, від чого ми відійшли в 1991 році, коли досягли астрономічної суми освоєння водних ресурсів – 70%. Ми вже використовували 35 млрд. кубометрів із 50-ти. Екологічна ж норма для держави, згідно з рекомендацією ООН, біля 20-30 млрд. кубометрів, залежно від стану відновлюваності. Ми знову ж наступаємо на ці ж граблі.

Василь Шевчук: Не хочу, щоб склалося враження, що це витратна діяльність і навантаження на бюджет. Нічого подібного! Сьогодні мають бути змінені моделі виробництва та споживання таким чином, що ніхто не має права торкнутися до водного чи іншого ресурсу, якщо він не заплатив адекватну ціну, яка потрібна для його відтворення.

Яка зараз якість питної води в Києві?

Євген Яковлєв: Київ, за даними національної доповіді МінЖКГ по стану питних вод, давав відхилення близько 30% від стандарту за одним і більше кількості показників. В системі водопостачання тут близько 30% підземних вод і 70% поверхневих.

Як бути з бюветами? З них безпечно пити воду?

Анатолій Яцик: Ще у 1986 році в чорнобильські дні виникло питання вирішення проблеми резервного водопостачання Подніпров’я. А в кожен бювет забираються підземні води з глибини не нижче 100 м, це чисті води, тож це вирішувало проблему.

До речі, у всьому світі (найперші це зробили американці) підземні води відносять до стратегічного ресурсу, і ніхто так просто не має права до них дістатися. А у нас всі, кому не лінь, взяли та залізли нижче 100 м і забирають воду. За це треба платити гроші, і при тому пристойні.

Євген Яковлєв: Бювети зіграли позитивну роль в той час, коли води Дніпра та Десни були дуже ризикованими.

Але є такий момент: це підземні води, якщо ми їх піднімаємо з глибоких горизонтів до поверхні, то це як відкриті консерви - 8 годин постояли і ви вже ризикуєте. У трубах скопичується до 8-20 метрів кубічних. Коли відбувається відбор бабусями у бідончики, то йде лише 3-4 кубометра, а вода йде по стволу 3-5 днів. Таким чином вона вже втрачає свої якості і становиться забрудненою. Потрібна культура водокористування бюветами: там має бути постійний водоток, щоб вода за дві-три години добігала з горизонту до людини і таким чином зберігала свої якості. А коли це не відстежується, а кинуто напризволяще, бювети починають втрачати свою роль і можуть бути небезпечними.