З чого сміються українці?

У всі часи українці вміли посміятися над собою, наш гумор сповнений іронії. Психологи говорять, що гумор є одним з ключових інстинктивних механізмів боротьби з неврозами, який підвищує імунітет. Почуття гумору називають основним індикатором психічного здоров’я, і в цьому контексті наших політиків називають страшно серйозними. Щодо українського гумористичного продукту, то існує проблема, що копіюючи американські, канадські чи французькі проекти, їх намагаються накласти на наш менталітет. Разом з тим, існує думка, що гумор має бути довговічний, загальнолюдський і не повинен мати ніяких кордонів. Актори і психологи для покращення самопочуття в один голос радять «не заморочуватись», відмежовуватись від негативних подій та людей і побільше посміхатися.

Про це на прес-конференції в «Главкомі», присвяченій Дню сміху, говорили український актор театру і кіно Віктор Андрієнко та соціальний психолог Олег Покальчук.

Виктор Андриенко: «Украинцы сейчас просто ждут, чтобы начать или смеяться, или плакать»

Ценится украинский юмористический продукт, наверное, потому, что 60-70% украинцев работают в этом бизнесе в России, то есть наших там больше. Но мне кажется, что если это смешно, то это смешно, независимо от того, в какой стране ты находишься. Если юмор смешной, в нем не существует границ, и он бывает разный, бывает абсурдный, ниже пупа, выше пупа, интеллектуальный и т.д.

Над чем смеются украинцы? В данный момент мне сложно сказать. Они сейчас просто ждут, как все это закончится, для того, чтобы начать или смеяться, или плакать. Они на перипетии, власть только пришла, только расставила приоритеты какие-то. Посмотрим.

Если мы говорим о конкретных проектах, то, к большому сожалению, мы берем какие-то американские, канадские, французские проекты, которые там прошли, но это не значит, что этот продукт ментально ляжет на нашу землю. Украинцы настолько по своей природе ироничны (я говорю так, как говорят о нас москвичи), они настолько романтичны, лиричны… Например, в России все немножко конкретнее: это что, я такой дурак, что ли? В Украине существует некоторое отстранение, мы не считаем, что это мы, мы считаем: «о, дурні, о, дурні, о, роблять». «Долгоносиков» же потому и закрыли, никто не «вкурил» этот юмор.

Когда мене говорят, мол, вы кроме себя никого не любите, я отвечаю: почему? я уважаю «Кроликов», «95 квартал» и всех остальных, потому что каждый найдет своего зрителя. Если «Кролики» уже столько лет на сцене, если «95 квартал» на канале с утра до вечера, то, наверное, это кому-то надо, как и моя последняя работа «Кумські байки» получила хороший рейтинг.

Я считаю, что юмор должен быть общечеловеческий и долговечен, он не должен заканчиваться только сегодняшним днем.

Олег Покальчук: «Почуття гумору є першим індикатором психічного здоров’я»

Українці в принципі сміються з того, з чого сміються всі білі східноєвропейці. Взагалі гумор, сатира, іронія – це метод психологічного захисту, один з ключових інстинктивних механізмів боротьби з неврозами.

Виктор Андриенко: Я поддерживаю. Когда меня посадили на 15 суток, от унижения, которое я тогда еще в Советском Союзе испытал, спасал только юмор. Вдруг поперло такое… Мы ржали все время.

Олег Покальчук: Еволюціонування українського почуття гумору йшло від іронії до сарказму по мірі того, як загальносуспільна ситуація ставала менш зрозумілою пересічному громадянинові. Чому жарт може бути зрозумілим? Тому що він віддзеркалює певні стереотипи незрозумілого, дивного, кумедного, химерного, іноді страшного, бо коли бачиш страх, його висміювання є найефективнішим механізмом боротьби з ним.

Є таке явище як стимулювання політичного сарказму. Ця ніша завжди існувала ще з радянських часів як політичний анекдот. Вона включена в світосприйняття українців, але не є ключовою, природною. Подивіться на фольклор, на тип поведінки – це тема алкоголю, сексу, кумедних ситуацій. Але в принципі український гумор не злостивий по природі своїй, він має елементи самоіронії, але має і тенденції перетворення в сарказм, оскільки нас змушують міняти сприйняття, і режисери, які це роблять, очевидно, навіть не у нас в країні знаходяться. Так стається, світ змінюється.

Гумор залежить від мови не тільки в семантичному, а і в культурному розумінні. Що торкається таких глибинних речей, як гумор, або, навпаки, як страх, то ви однаково можете налякати людей слов’янських земель, але не факт, що це злякає негра або азіата. Вони скажуть: подумаєш, у нас за вікном таке робиться, це не проблема.

Правда ли, что смех продлевает жизнь?

Виктор Андриенко: Я могу рассказывать факты, но это получается, что я сам себя хвалю. Ну, давайте расскажу один эпизод в моей жизни, который произвел очень сильное впечатление. В конце нашего спектакля пришла женщина и сказала: ой, ребята, спасибо. Я думаю, почитатель таланта пришел, сейчас подпишу ему автограф, дам сувенирчики. А она говорит: я вам так благодарна, я не знала, зачем я купила этот билет, и не поверите, я смеялась, благодаря вам я завтра переживу еще один этап моей жизни – завтра будут судить убийцу моего сына… Продлевает жизнь или нет?

Я знаю много таких эпизодов, которые мне рассказывали уже через 15 лет, через 10. Когда человек хотел покончить с собой, он остался один, все вокруг него умерли, он сидел один в доме и думал, а нужно ли ему существовать. Потом он рассказал: благодаря вашим программам я здесь остался. Сейчас он очень известный художник, пошел дальше, церкви расписывает...

Олег Покальчук: Будь-яка позитивна реакція і налаштування підвищують загальний опір організму та імунітет. А продовження життя - це міфологічна категорія. Ви будете себе краще почувати, коли у вас хороший настрій, це очевидно. Тому не заморочуйтесь і будете довше жити.

Сегодня очень сильно расплодились юмористические шоу. По вашему мнению, это от того, что украинцам, кроме того, что смеяться, больше ничего не остается?

Виктор Андриенко: До того, как вышла «Моя прекрасная няня», все считали, что юмор – это второсортный продукт, который любой дурак может сделать. Снимали мы с Юрием Стецковским «Дружную семейку», он говорил: Витя, ну почему так, почему, когда создашь слезоточивый сериал «Растянутые розовые сопли» говорят: о! люди работали, а вы - клоуны, ширпотреб. А Когда Александр Акопов и Александр Роднянский создали такую вещи как «Няня», все вдруг поняли, что на юморе можно заработать. И тогда начали расти как грибы вот эти сериалы.

Плохого в этом ничего нет. Но тут есть два варианта: работа профессионала и работа человека, закончившего экономический или юридический факультет. Я то не иду работать экономистом, потому что считаю, что это не моя профессия, а почему он идет туда, и считает, что может в этом разбираться? Я не имею права сказать «нет», я 13 лет председатель жюри фестиваля «СТЭМ», куда приходит огромное количество молодых ребят, это хороший пример. Но если ты смотришь 205-й «Лучший фильм», я устаю, и люди рядом устают, потому что ты видишь качество кадра, хороший звук, а в кадре стоит человек непрофессионал, это видно, и он начинает кривляться. Есть люди, которым Бог дал талант, да, у него нет специального образования, но тебе интересно за ним наблюдать. А есть… Вот в чем проблема: засилье непрофессионалов.

Олег Покальчук: Я уважно слухав Андрієнка, він говорить як психічно здорова людина, що буває, до речі, дуже рідко. Наші політики страшно серйозні люди. І для мене як для фахівця почуття гумору є першим індикатором психічного здоров’я. Якщо у людини є заміщення почуття гумору чи іронії сарказмом, то, значить, у неї є комплекс, який вона намагається подолати. Нехай хоч так. Чим серйозніші люди, які нами керують, тим більше виникає питань.

Людина тверда, непорушна, зажата якимось комплексами. Взагалі наші політики в переважній кількості сформувалися в результаті стресів років 20 тому. Розумієте, людина крала, крала… а раптом прийдуть і заберуть. Тому треба бути весь час серйозним, «держать лицо». Я з багатьма з них працював і у них різний тип психологічної акцентуації, вони всі на чомусь поведені, але їх всіх об’єднує страх. А гумор і іронія – це легкість поведінки. Тому у них от така проблема.

Дайте пораду, як підняти собі настрій?

Олег Покальчук: Слухайте Андрієнка.

Виктор Андриенко: Ні, психолога.

Олег Покальчук: Я працюю вже з конфліктами драматичними, це цікавіше, чесно кажучи. Коли людина дивиться комедійний серіал, а їй вже не до сміху - це до мене. Насправді, є два типи покращення самопочуття: перший – засвоєння чогось позитивного, другий – не набирання негативу.

Виктор Андриенко: «Не читайте советских газет». Помните Булгакова?

Олег Покальчук: Це класична порада доктора Преображенського, і я абсолютно її рекомендую. І це стосується не тільки преси, а й негативного спілкування з людьми, які несуть в собі негативну енергетику, які вас просто грузять, і ви самі себе грузите в першу чергу.

Виктор Андриенко: А еще проще: посмотрите на себя в зеркало и улыбнитесь.

Як ви вважаєте, 1 квітня хороше свято?

Олег Покальчук: У нас кожного дня 1 квітня.

Виктор Андриенко: И уже давно. Улыбайтесь, вам это идет.

Рисунок: planeta.rambler.ru