Про що домовився в Азії Віктор Янукович?

Економізація зовнішньої політики України зводиться до одного – пошуку грошей у тих країн, де вони ще є. Візит Віктора Януковича до Південно-Східної Азії – не виключення. Проте скептики вважають, що навряд чи інвестиції підуть в Україну, доки тут не подолано корупцію. Тож Віктору Федоровичу спершу варто скористатися досвідом колишнього сінгапурського прем’єра Лі Куан Ю, який зрозумів, що незалежність судів – це найвищий важель для її подолання. Питання було вирішено досить просто – Верховним Судом Сінгапуру став міський суд міста Лондона. Після того він відправив до в’язниці своїх родичів та зятя за корупцію. Тепер Сінгапур – одна з країн з найвищим рівнем життя, не маючи при цьому ні корисних копалин, ні навіть питної води, яка постачається трубопроводом з Малайзії.

Про підсумки візиту Віктора Януковича в прес-центрі «Главкому» говорили сходознавці, професор, завідувач кафедри глобальних і регіональних систем Дипломатичної академії України Сергій Шергін та заступник завідуючого відділом зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Гончарук.

Андрій Гончарук: «Коли дізнаєшся, що 82% населення Сінгапуру живе у наданих державою безкоштовно квартирах – це показово»

Другий рік президентства Януковича засвідчив продовження змін у зовнішньополітичній стратегії України. Поява в ній східного вектору – дуже позитивний фактор, який певним чином компенсує деяку однобокість української зовнішньої політики попередніх років. У вересні 2010 року був здійснений візит Януковича до Китайської Народної Республіки, який закрив досить тривалу паузу у відносинах між двома країнами, що тривала з 2003 року. У січні цього року був здійснений держаний візит Президента до Японії і зараз - візити до В’єтнаму, Сінгапуру та Брунею. Вибір саме цих країн був дуже вдалим, бо вони певним чином відповідають характеристикам взаємодоповнюваності з точки зору економічного розвитку для України. Щодо В’єтнаму – це перший державний візит до цієї країни. Тут підписання навіть рамкових угод та декларативних документів вже багато значать для формування відносин між країнами. Не слід забувати, що йдеться про конфуціанський світ, де церемонія досить важлива і її виконання створює підґрунтя для подальших взаємин.

Сергій Шергін: «Сьогодні у нас із В’єтнамом торгівля в сім разів менша, ніж могла б бути»

Щодо країн АСЕАН (Асоціація країн Південно-Східної Азії), то цей візит треба розглядати в більш широкому контексті, ніж звичайну поїздку, спрямовану на те, щоб щось поновити, подолати, позичити, придбати чи продати. Йдеться про глобалізаційний, регіоналізаційний контекст нашої зовнішньої політики. Процеси, які відбуваються в цілому в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а також в субрегіоні – Південно-Східній Азії спонукають нас замислитися над тим, чи може Україна долучитися до них. Географічно ми не належимо до цього регіону, а є суто європейською державою, яка розташована в самісінькому центрі Європи. А це означає, що ми не можемо скористатися тими перевагами, що мають країни, які до того ж інституціоналізовані передусім в регіонально-економічній інтеграції. Це мінус. Україна не є ані членом АСЕАН, ані спостерігачем в цій організації. Вона також не є членом більш широкого, більш аморфного, менш інституціоналізованого, але більш могутнього угруповання – АТЕС (Форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва).

В’єтнам приваблює нас цілою низкою економічних переваг, він дуже швидко розвивається. Темпи економічного зростання, незважаючи на кризові явища, просто вражають і поступаються тільки Китаю – близько 7-7,5%. Криза, яка почалася в 2008 році, завдала збитків багатьом країнам, але не тим, в яких інституціоналізована державна форма влади. Йдеться про контроль влади та центристський підхід до вирішення будь-яких проблем. Це стосується передусім Китаю і певною мірою В’єтнаму, де правлять комуністичні партії і будують свою ринкову економіку. Тобто, у В’єтнамі соціалізм з китайською специфікою та ринкові відносини, які мають соціальне спрямування.

Дійсно, останній візит до В’єтнаму на вищому державному рівні було здійснено ще нашим Президентом Леонідом Кучмою в квітні 1996 року. Я приїздив туди у серпні 1997 року на чолі передової групи для того, щоб відкрити наше посольство. Пізніше ми підготували зворотній візит тодішнього президента В’єтнаму Чан Дик Ліонга, який відбувся у квітні 2000 року. Уявіть собі, що упродовж десятирічного періоду жодного візиту на рівні або глави уряду, або глави держави не було. Тобто, треба було подолати ту паузу, яка склалася. Ні, в’єтнамці на нас не образились, торгівля йшла нормальним чином. У 2003 році ми отримали найбільшу вигоду від наших торговельно-економічних стосунків з В’єтнамом, тоді торгівля перевищила 260 млн. дол. Хоча за даними китайської служби, ця цифра сягала 350 млн. дол. На жаль, далі почався спад: у 2005 році – 145 млн.дол., у 2005 дещо більше - 152 млн.дол., а потім 140 млн., в кризовий 2009-й - 118 млн. і в 2010 році після подолання кризи вийшли на 240-250 млн.дол.

Я зустрічався з колишнім міністром планування та інвестицій В’єтнаму у 2001 році, він сказав, що на даний етап нормальний стан торгівлі між країнами - це мінімум 500 млн. дол., максимум – 1,5 млрд.дол. Тобто, сьогодні у нас в сім разів торгівля менша, ніж могла б бути.

У нас непогана договірно-правова база двостороннього співробітництва, підписано понад 36 документів в різних галузях співробітництва. Вона достатня для того, щоб щороку нарощувати темпи економічних стосунків між двома країнами. На території України розташовано понад 40 спільних підприємств з в’єтнамським капіталом, які є і під Києвом, і в Тернополі, в Донецьку, в Одесі. Вони займаються виробленням харчових продуктів, пластмасових виробів і т.ін., хоча вклали в нашу економіку вже не так і багато – близько 30-35 млн. дол. Але ми вважаємо, що В’єтнам, який накопичив в своєму господарстві майже 80 млрд. дол. в якості інвестиційних проектів, міг би залучити набагато більше грошей в розвиток української економічної інфраструктури, хоча поки що цього не робить.

Головне те, що були підписані конкретні документи, які продовжують традицію розширення договірно-правової бази. Це угода про співробітництво в галузі стандартизації та метрології, угода між Нацбанком України та Державний банком В’єтнаму, угода про співробітництво у сфері сільського господарства, угода про співробітництво в галузі освіти. До речі, ми щороку маємо квоту направляти туди для навчання не більше 30 студентів 2-3 курсів. Але тут є дисбаланс, бо в’єтнамці вивчили на території України 8 тисяч своїх студентів. Водночас, коли повертаються наші студенти з В’єтнаму, то починають тут шукати роботу і не можуть працевлаштуватися. Незважаючи на те, що підписано угоду про взаємне визнання дипломів про вишу освіту, про наукові ступені та вчені звання, практично ці документи не мають легітимного стану. Ця проблема поки що не вирішена.

Був також підписаний план співробітництва між двома Міністерствами закордонних справ на 2011-2012 роки, угоду про співробітництво між Міносвіти, Мінкультури та туризму, молоді до 2015 року. Дуже важливо для нас, що був підписаний меморандум в галузі інвестицій. Ми сподіваємось, що В’єтнам, який має значний інвестиційний капітал, може вкласти ці гроші для оновлення української економічної інфраструктури.

А щодо Сінгапуру та Брунею?

Андрій Гончарук: Сінгапур - це досить невелика країна з населенням менше 3 мільйонів людей, його територія менша за Київ з відсутністю будь-яких корисних копалин та питної води, яка постачається трубопроводом з Малайзії. Тим не менше сьогодні це країна з одним із найвищих в світі рівнем життя, з дуже великим відсотком ВВП на душу населення, де частка високотехнологічних виробництв найвища в світі, навіть в порівнянні з Японією та США. Тому в якості прикладу Сінгапур для України дуже важливий.

По-друге, хоча нині торговельно-економічні відносини між Україною та Сінгапуром зазнали значного впливу після світової кризи, але у 2008 році обсяг взаємної торгівлі перевищив 1 млрд. дол., що для такої країни досить показово.

По-третє, Сінгапур – це країна, яка за останні сорок років пройшла величезний шлях, в першу чергу, в подоланні корупції. Для України цей приклад може бути дуже корисним.

Щодо Брунею, то, з одного боку, можна сказати, що цей візит – екзотика для Президента України, з іншого боку – це одна з найбагатших країн Південно-Східної Азії, яка дійсно має енергоресурси та великі валютні кошти, які вона може вкласти в тому числі в економіку України. До того ж після одного візиту українського президента підписано угоду про безвізовий режим між Україною та Брунеєм. Зрозуміло, що для пересічного українця це не та країна, куди треба їздити кожен рік, але можливість така є. Це питання ставлення однієї країни до іншої: Бруней бачить в Україні європейську державу, народ якої можна безвізово запрошувати до себе.

Сергій Шергін: Ми порівняно нещодавно відкрили Посольство в Сінгапурі, яке активно запрацювало з 2005 року. Передусім він привабливий для нас своїми індустріально-технологічними можливостями. Якщо порівнювати В’єтнам та Сінгапур, то останній вже на сьогодні вклав в економічний розвиток інфраструктури України в десять разів більше. Впродовж 2005-2010 років ця сума склала близько 285 млн. дол. Зараз в Одеській області будується великий логістично-індустріальний комплекс вартістю близько 1 млрд. 100 млн. дол. Це говорить про можливості Сінгапуру.

Президент України, зустрічаючись з президентом Сінгапуру Силапан Раманатан Натаном (йому майже 87 років і він обирається кожні шість років на безальтернативній основі), сказав, що в Сінгапурі дуже сприятливий бізнесовий клімат, що ми хотіли запозичити цю атмосферу абсолютної безпеки для бізнесу. Дійсно, перша «фішка» Сінгапуру серед інших країн регіону в безпеці бізнесу, там дуже легко заснувати власний бізнес, легко репатрувати прибутки за кордон, там немає корупції, її просто було винищено. Лі Куан Ю, який був прем’єр-міністром Сінгапуру з 1959 по 1990 рік, казав, що йому навіть довелося заарештувати своїх близьких родичів, в тому числі і свого зятя за корупцію. Деякі міністри просто залишили країну, вважаючи, що це краще, аніж сидіти в буцегарні. Він навів абсолютний порядок та спокій. Це країна комфортна та безпечна, там суворо дотримуються економічної безпеки. Це суперідустріалізована країна з населенням не три, а п’ять мільйонів, з яких 75% - китайці, яка виробляє сьогодні 240 млрд.дол. сукупного ВВП (дані за 2010 рік). Характерно те, що Сінгапур перевищує всі країни Південно-Східної Азії разом за обсягом власної зовнішньої торгівлі, що складає приблизно 800 млрд.дол. Навіть велику країну Індонезію з населенням в 51 мільйон він вдвічі перевищив за обсягом власного товарообігу.

Візит до Сінгапуру дав нам наступне: ми підписали відповідні угоди в галузі вільної торгівлі та залученні інвестицій. Розглядалося питання про створення безвізового режиму, але поки що воно не було вирішено через певні причини. Візит до Сінгапуру – це намагання приєднатися та скористатися індустріально-технологічними можливостями найбільш розвиненої (після Японії) країни цього регіону.

Сінгапур, який поки тримає досить високі темпи економічного зростання на рівні 4,5-5%, для нас є прикладом успішності економічного менеджменту, високої бізнесової культури. Нещодавно Лі Куан Ю в якості почесного гостя був в Україні та казав добірною англійською мовою, відповідаючи на питання: «Я не уповноважений вирішувати, яка у вас буде перша мова, але другою повинна бути англійська». Саме англійська мова надала можливість Сінгапуру активно увійти у світову економіку та освіту. Сінгапурський національний університет є зразком вищих учбових закладів для всієї Південно-Східної Азії.

Щодо Брунею, то це не просто туристичний візит. Це не така вже й приваблива країна для туризму, тим більше, що це дорога країна. Для настелення, яке проживає там, Бруней абсолютно комфортний, але не для іноземців. П’ятизіркові готелі за платнею дорівнюють найкращим готелям Європи чи США, і все там далеко не безкоштовно для іноземного туризму. Ми залучаємо іноземний капітал, в тому числі і з Брунею з декількох причин. У нас скоро буде «Євро-2012», а Сінгапур і Бруней володіють можливостями розбудови готельного бізнесу, зведення офісів та розважальних центрів. Сучасна апаратура для «Євро-2012», зокрема освітлення стадіонів, плазменні екрани для демонстрації того, що відбувається на стадіонах, нам також потрібні, а цим володіє та має певну монополію Сінгапур.

Але нас цікавить залучення інвестицій. Власне, безвізовий режим ми зробили не для наших громадян, а для бізнесу, щоб вони без будь-яких перешкод та бюрократичної тяганини перетинали кордон з Україною, вкладали гроші і сприяли розвитку нашої економіки.

В свою чергу, що ми можемо поставляти до цих країн? Які товари вже експортуємо?

Сергій Шергін: Україна постачає туди традиційні експортні товари, передусім вироби металургійної промисловості. В нашому експорті щодо В’єтнаму продукція металургійної промисловості України складає більш ніж половину всього товарообігу. Далі йдуть продовольчі товари, хімдобрива, продукція хімічної промисловості, енергетика (обладнання для гідроелектростанцій, побудованих Україною разом з іншими країнами). Зокрема, в галузі гідроенергетики ми тримаємо рівень разом з Росією. Але наші компанії-поставщики потребують оновлення своїх фондів, тому співробітництво з В’єтнамом – це не просто продаж, а можливість оновити основні виробничі фонди України за рахунок прибутку від торгівлі.

Андрій Гончарук: В’єтнам найбільше від інших країн світу воював у 20 столітті, і весь цей час озброєння до цієї країні постачав Радянський Союз. Абсолютно природно, що модернізація озброєнь та військово-технічне співробітництво – це один із напрямків, який може бути цікавим для України, яка втрачає свої позиції на світовому ринку озброєнь і за підсумками 2010 року випала з десятки. Під час візиту, думаю, обговорювались і ці питання.

Щодо Сінгапуру, то в цій країні практично немає сільського господарства, а продовольство завозиться. В цьому сенсі розвиток України як продовольчої бази для Сінгапуру досить актуальний і наш агропромисловий комплекс може розраховувати на певні інвестиції саме в цьому розумінні. Що стосується співробітництва з Китаєм, то там є камінь спотикання – це обов’язкові державні гарантії України на надані інвестиції. Що стосується приватних інвестицій з таких країн як Сінгапур, вони не потребують цього, тому що для них є прийнятними гарантії банків та міжнародних фінансових установ. Тобто, цей механізм більш гнучкий та перспективний.

До Сінгапуру ми експортуємо продукцію металургійної промисловості, сталеві вибори, продукцію нафтопромислового комплексу, хімічної промисловості, титановий оксид, коштовні метали, меблі, горілчані вироби, кераміку, побутову техніку, продукцію легкої промисловості.

Я не думаю, що до Брунею є якісь серйозні обсяги експорту.

Сергій Шергін: У нас з Брунеєм майже немає торгівлі.

У Сінгапурі є така особливість: там є чотири торгово-промислові палати, які розподілені за національним принципом – індійська, китайська та інші. Тому в Міністерстві промисловості свого часу нас запитали, з якою саме палатою ми б хотіли підписати меморандум про співпрацю. Росія в цьому плані вчинила мудро – вона підписала з країнами АСЕАН домовленість про створення ділової ради разом з АСЕАН, а не поодинці з кожною країною. В 2005 році Росія набула статусу постійного ділового партнера цієї організації, було підписано особливу угоду по співробітництву між всіма десятьма країнами АСЕАН і Росією. В Держдумі Росії є підкомітет по співробітництву з країнами Азії, чого немає в нашому парламенті. Тому цей досвід треба запозичити у нашого північного сусіда, але враховуючи наші більш скромні матеріальні та фінансові можливості.

Андрій Гончарук: Щодо Сінгапуру, то нашим урядовцям було дуже цікаво дізнатися, що викинутий недопалок на вулиці – це штраф 600 американських доларів, не спущена вода у громадському туалеті – 80 доларів, за жуйку в своїй кишені ви можете викласти 1 000 доларів, тому що вона там заборонена.

Можна вважати це порушенням прав та свобод людини, але коли дізнаєшся, що 82% населення Сінгапуру живе у наданих державою безкоштовно квартирах і житлове питання вирішується саме через надання житла у власність, бо тоді вона про нього краще дбає – це показово, при тому що вартість цього житла досить висока, вища ніж в Європі. Все, що стосується запозичення цікавого для України досвіду, все це на користь.

Рівень життя там теж дуже високий. Зокрема, прем’єр-міністр Сінгапуру зараз отримує найвищу в світі серед своїх колег платню майже 3 млн. дол. щороку.

Сорок років тому вони мали країну, де 90% жило практично на вулиці і не мало жодної промисловості, 40% було неписемних, тому все відбувається протягом життя одного покоління і це дуже суттєво.

Свого часу мене вразив той факт, що коли Лі Куан Ю вирішив боротися з корупцією і зрозумів, що незалежність судів – це найвищий важель для її подолання, питання було вирішено досить просто – Верховним Судом Сінгапуру став міський суд міста Лондона. Тепер уявіть собі, що хтось із Сінгапуру поїде в Лондон давати хабара…