Чи проковтне Україна наживку Путіна?

Переговори України з Європейським союзом щодо зони вільної торгівлі не дають спати російським чиновникам.

Переговори України з Європейським союзом щодо зони вільної торгівлі не дають спати російським чиновникам. Цього вони бояться навіть більше, ніж вступу України до НАТО. Російський прем’єр приїхав до Києва, аби особисто пообіцяти «золоті гори» за входження України до Митного союзу, що звісно поставить хрест на переговорах з європейцями. Зокрема, Путін переконує, що інтеграція з Росією, Білоруссю та Казахстаном зекономить для України на російському газі 8 мільярдів доларів. Експерти називають ці цифри наживкою, бо в такому разі ми маємо експортувати російський газ за ціною 116 доларів за тисячу кубометрів. Та й вигоди, які Україна може отримати від входження до Митного союзу будуть короткостроковими. Наразі ж офіційний Київ зайняв позицію сидіння на двох стільцях, ведучи переговори і з Євросоюзом, і з Росією. Але Україні радять подолати інстинкти жадібності щодо дешевого газу, і зайняти принципову позицію, тому що вікно можливостей з Європейським союзом не буде відкритим безкінечно.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили виконавчий директор Міжнародного Фонду Блейзера Олег Устенко, директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар та експерт-міжнародник, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Перепелиця.

Григорій Перепелиця: «Наш повільний рух в сфері ЗВТ з Євросоюзом викликає дуже сильні побоювання в Москві, навіть більші, аніж ймовірне членство в НАТО»

Щодо офіційних підсумків візиту російського прем’єра в Київ, то ніяких суттєвих угод про вступ України до Митного союзу не було підписано. Тож ми можемо говорити тільки про стратегію Митного союзу, яке він займає місце взагалі в україно-російських відносинах та які виклики чи преференції містить, з точки зору європейського та російського інтеграційних проектів.

Ідея створення Митного союзу була закладена в так званому Єдиному економічному просторі, який був висунутий у 2003 році Росією. Власне це був суто геополітичний проект, пов'язаний з реінтеграцією України та інших країн до Росії. Оскільки до цього часу залишається питання вибору моделі майбутнього для РФ, нова російська еліта, перше за все, в особі Путіна, повернулась до побудови Росії як нової імперії на терені Радянського Союзу. Але як її створити? За часів Петра І це відбулося шляхом воєнної експансії, а сьогодні таким інструментом є економічна та інформаційна експансія.

Цілком зрозуміло, що ідея реінтеграції в Росію залишається головною, коли мова йде про Митний союз. Чому Росія прискорює цей процес? Тому що наш навіть повільний рух в сфері зони вільної торгівлі з Європейським союзом викликає дуже сильні побоювання в Москві. Навіть більші, аніж ймовірне членство України в НАТО. Власне НАТО не складає ніякої загрози для Росії, перш за все економічної. Але якщо Україна стане членом ЄС, тоді Росія втрачає будь-який економічний вплив на Україну і таким чином руйнується проект відтворення Росії як імперії. Тому Росія так і форсує питання Митного союзу.

Заяви Партії регіонів і інших провайдерів російських інтересів про те, що це абсолютно не суперечить одне одному – дуже сильне лукавство. Воно розраховане на таку поведінку української сторони як при Харківських угодах, що Україна проковтне все, що їй запропонують, тільки б там помахати дешевим газом. Але тут результатів поки що не відбулося, і це питання, чому, оскільки приманка дешевого газу до цього часу маячить перед офіційним Києвом. Але це все абсолютно контрадикторні речі. Лідер фракції Партії регіонів пан Єфремов заявив, що ми не відмовляємось від євроінтеграції і вона іншим не суперечить. Але є дуже маленьке питання: коли ми стаємо членами Митного союзу, то переговори з ЄС по зоні вільної торгівлі вже веде не Київ, а Москва. Таким чином, європейські чинники дали зрозуміти, що як тільки ви вступаєте у Митний союз, будь-які переговори по ЗВТ припиняються відразу. В принципі ці митні тарифи нікуди не діваються, тільки пересуваються зі східного кордону на західний, але вже регулюються Москвою. Тобто, фактично ми втрачаємо можливість проводити нашу національну торгівельну політику. Далі це означає, що фактично збільшується мито з боку ЄС на кордоні, а товари, які ми імпортуємо з ЄС, перше за все, високотехнологічні. Плюс наші товаропотоки переорієнтовуються з більш ємкого європейського ринку на російський ринок. Він хоч не вибагливий, але ми втрачаємо шанс до модернізації нашої власної економіки. І тоді про наш цивілізаційний європейський вибір треба забути остаточно.

Олег Устенко: «Выгоды, которые можно получить от подписания с Таможенным союзом, в большинстве случаев будут краткосрочными»

Сложно комментировать результаты визита Путина, потому что большая часть переговоров проходила в закрытом режиме. Что касается основных вопросов экономики, которые на наш взгляд обсуждались во время визита, то это, прежде всего, вопрос Таможенного союза, цены на газ, возможность реконструкции украинской ГТС, вопросы, связанные с увеличением товарооборота Российская Федерация-Украина. Накануне визита пресс-служба премьера Путина делала заявления по поводу нескольких моментов, которые будут обсуждаться (и мы думаем, что они обсуждались) во время визита, – это наше сотрудничество в авиастроении, энергетике, включая ядерную, вопросы, связанные с развитием транспорта, инноваций, аграрного сектора. Возможно, затрагивались вопросы, связанные с дополнительной приватизацией, которая может происходить на Украине.

Мы думаем, что все переговоры проходили в плоскости более рациональной и с точки зрения прагматичного подхода. Свидетельством тому является первоначальное заявление «Газпрома» накануне визита премьера Путина в Украину о том, что Украина может получить в годовом исчислении скидку 8 миллиардов долларов за газ, который мы покупаем в Российской Федерации. Я думаю, что российская сторона, скорее всего, использовала эту цифру как взятку за лояльность, которую можно получить с украинской стороны накануне визита. Свидетельством тому является и то, что некоторые экономисты Российской Федерации озвучивали уже совершенно разные цифры, в том числе и сам премьер Путин сказал по поводу возможной выгоды от вхождения в Таможенный союз от 1 до 6-7 миллиардов долларов. Похоже, что в Российской Федерации единая концепция касательно Таможенного союза вряд ли существует, и цифры используются на спекулятивном уровне.

Позиция Российской стороны достаточно ясна и понятна: они хотят видеть Украину в Таможенном союзе, про что неоднократно заявлял премьер Путин, который сказал, что Таможенный союз будет органично смотреться только в том случае, если там будет Украина. Что касается вообще статистики, то товарооборот Украина-Россия находится отнюдь не в плачевном состоянии. Кризис 2008 года кардинально поменял ситуацию в распределении товарных потоков Украина-Европа и Украина-Российская Федерация. В 2002-2004 году Европейский союз занимал порядка 34,2% нашей торговли, в то время как Россия и СНГ занимала до 30%. После этого ситуация начинает кардинально меняться. Несмотря на риторику, которую мы видим в Украине последние 5-7 лет, по поводу того, что Украина держит курс на европейскую интеграцию, экономические данные показывают, что процесс был совершенно обратным. В 2010 году доля ЕС в общем товарообороте Украины снизилась до 30%, в то время как доля СНГ и Российской Федерации, наоборот - поднялась до 35%.

Если в 2008 году наш товарооборот с Европейским союзом занимал порядка 55 миллиардов долларов, то зразу после кризиса уже в 2010 году он снизился до 35 миллиардов. Такое снижение означало, что кто-то пытается вытеснить Европу и занять ее позиции. Украина и сама пытается отбить свои позиции, ведь 50% своего ВВП она получает за счет экспорта. С этой точки зрения, если для нас закрылась Европа в момент кризиса, то оставались открытыми Российская Федерация и СНГ. В 2010 году наш товарооборот с Российской Федерацией составил уже 37,1 миллиарда долларов.

С Европейским союзом у нас постоянно было хорошее торговое сальдо до 2004 года, тогда оно составило 2 миллиарда долларов, это был еще «плюс», а после 2004 года мы зашли в зону «минуса». У нас есть постоянный дефицит торговли с Европейским союзом, это означает, что мы больше покупаем оттуда, нежели туда продаем. С Европой сальдо остается отрицательным, в 2008 – 10 миллиардов, в 2009 – 6 миллиардов, в 2010 – 6 миллиардов долларов дефицита.

При этом импорт из России растет колоссальными темпами. 2010 году прирост в импорте из Российской Федерации составил 67%, но в большинстве случаев это увеличение не количества продукции, а цен на энергоносители. Наш экспорт в Российскую Федерацию составляет 14 миллиардов долларов, тут мы тоже наблюдаем определенный рост, но он все равно меньше, чем рост импорта. Это значит, что диспропорция нашей торговли в экономических отношениях с Российской Федерацией продолжает нарастать. Если импорт из России к нам вырос на 67%, то наш экспорт туда – на 54%.

Для Украины действительно важна и Российская Федерация, и Европейский союз. В 2010 году доля украинского экспорта в Европейский союз составила 25% (а в 2004 году треть нашего экспорта шла в Европейский союз), в Российскую Федерацию (без СНГ) – 26,1%. Доля Российской Федерации в общем объеме украинского внешнего товарооборота – 32%. Что касается импорта, который мы получаем со всех стран мира, то из Российской Федерации мы получаем 36%.

Основной аргумент, который используется, в том числе и Российской Федерацией, по поводу того, что Украина должна быть членом Таможенного союза состоит в том, что Украина в Европейский союз в основном продает товары с низкой добавленной стоимостью. Действительно, 56% нашего экспорта в Европейский союз – это металлы и изделия из них, порядка 20% - минералы и химическая продукция, 14% - машиностроение, приборостроение. Продукция, которую мы продаем в Российскую Федерацию, имеет гораздо более высокую долю прибавленной стоимости, и теоретически мы можем от этого получать выгоды. Российской Федерации мы продаем в основном машиностроительную продукцию, трубы большого диаметра.

Но не все так однозначно в экономическом мире, и если наша машиностроительная продукция не является конкурентоспособной на мировых площадках, она вполне конкурентоспособна в Российской Федерации. Но в какой-то момент времени бизнес в Российской Федерации будет достаточно четко понимать, что нет смысла покупать неконкурентоспособную машиностроительную продукцию из Украины, если можно переориентироваться на Европу, Азию. То есть, теоретически те выгоды, которые можно получить от подписания с Таможенным союзом, в большинстве случаев будут краткосрочными. В средне- и долгосрочной перспективе, скорее всего, этих выгод не будет.

Относительно возможной скидки на энергоносители, во-первых, никто не сказал, как долго будет эта скидка, во-вторых, никто не сказал, насколько выгодно это Украине. Опять таки, в краткосрочной перспективе это может быть выгодно, но тогда Украина не будет заинтересована в модернизации и повышении энергоэффективности, энергоемкости производства. То есть, такой краткосрочный выигрыш может сыграть медвежью услугу для Украины в долгосрочной перспективе.

Украинская сторона во время визита премьера Путина была крайне осторожна в своих переговорах по поводу Таможенного союза. Украина, с одной стороны, пытается решить проблемы, связанные со скидкой на газ, с продвижением своих экспортеров на мировых рынках, но с другой стороны, она обременена, она не может взять и сказать, что движется в сторону Таможенного союза, потому что у нас ведутся переговоры с Евросоюзом, в которых достигнут прогресс. Похоже, что после последних критических разговоров с Европейским союзом, сразу же последовала реакция со стороны Москвы о том, что необходимо продвигать идею, связанную с Таможенным союзом. Это наталкивает на мысль, что переговоры с Европейским союзом продвигаются достаточно эффективно, что, похоже, беспокоит российскую сторону.

Есть еще дополнительный конфликт, связанный с тем, что Украина является ко всему же и членом ВТО. Поэтому для Украины взять и войти в Таможенный союз не просто нелегко, а крайне сложно. Есть три основных момента, которые характеризуют Таможенный союз. Первый – отсутствие технических барьеров и нулевые пошлины на передвижение товаров внутри его. Второй - одинаковые ввозные пошлины на границах Таможенного союза. Третий – какой-то орган наверху, который руководит все этим Таможенным союзом, и формирует единую таможенную политику, что уже противоречит любому другому интеграционному направлению. Украина теряет возможность влиять на свою таможенную политику, она будет влиять на нее опосредовано через этот высший орган, который представлен в согласии с тем, у кого какой ВВП. В данном случае Украина не будет ключевым игроком, им будет оставаться Российская Федерация.

У нас есть связанные тарифы по правилам ВТО, а в Таможенном союзе есть свои тарифы. Я сравнил пошлину по трем товарам. Для золота на украинской границе пошлина 2-5%, в зависимости от того, какого оно качества, в Таможенном союзе – 20%. Если бы у них пошлина была меньше, тогда, может быть, не было бы проблем. Но она больше, и это значит, что мы должны возобновить переговоры со всей группой стран ВТО, с которыми мы и так уже достаточно долго говорили, ломали копья, разругивались, потом снова возвращались за стол переговоров. То есть, это не так легко. На лекарственные средства пошлина 0% у нас, 10% - в Таможенном союзе. Автомобили 5-10% - у нас, в Таможенном союзе она начинается от 30%. Тогда надо просто сказать, что мы пытаемся выходить из ВТО, или же снова передоговариваем все эти тарифы. Только после того, когда мы об этом всем передоговоримся, мы можем начинать наши подвижки в сторону Таможенного союза. В противном случае результат будет нулевой.

Я не говорю, что с Европой все легко, там тоже есть масса проблем в соглашениях по свободной торговли, но мы пытаемся их вести. Теоретически мы можем следовать формуле «3+1», действительно это может быть альтернативой. Мы подписывает соглашение о свободной торговле с Европейским союзом, тогда мы подписываем соглашение не с каждой страной отдельно, а со всей группой стран (трех, а может четырех, как вчера было объявлено в Российской Федерации). Они единое целое и Украина - единое целое, тогда мы можем подписать соглашение.

Также не является никакой проблемой иметь подобно рода соглашение о свободной торговле с бóльшим количеством стран. Примером тому является Мексика, которая имеет порядка 20 соглашений свободной торговли, и Израиль – больше 40. То есть, в мировой практике эти примеры есть, другой вопрос, правильно использовать ее и вести четкий прагматичный подход. Не все так однозначно, потому что не все, к сожалению, или, может, к счастью решает экономика, есть и геополитика, и энергетика, и просто политика.

Михайло Гончар: «Якщо український уряд буде звертати увагу на білоруський приклад інтеграції до Митного союзу, то має однозначно прийти до негативного висновку»

Що стосується енергетики, то в даному випадку швидше газ виступав в ролі своєрідної «наживки» для того, щоб схилити Україну до прийняття неоднозначних рішень. Не буду повторювати цифри, але звичайний аналіз вказує на те, вони носять достатньо умовний характер, ніхто реально їх не обраховував. Було просто взято схожий порядок цифр, який приблизно дорівнює зовнішньоекономічним та фінансовим проблемам України в поточний період. Якщо проаналізувати можливу структуру преференцій на 8 млрд. дол., які нібито Україна може зекономити на ціні російського газу в тому випадку, якщо приєднається до Митного союзу, то аналіз показує безглуздість цієї цифри. Тоді або Україна повинна була б отримувати газ по ціні, за якою отримують газ регіони, розташовані західному Сибіру, де знаходиться основний газовидобуток, або ж російська сторона має піти на безпрецедентні преференції за схемою Харківських домовленостей минулого року. Тоді було знято експортне мито на російський газ, зараз треба придумати щось подібне. Уряд має можливості в умовах зростання цін на нафту на світових ринках віднайти інший резерв. Але чи готовий буде піти на це російський уряд з урахуванням того, що прем’єр готується до балотування на посаду президента Росії?.. Зрозуміло, що «Газпром» в цьому плані відіграє роль священної корови. Зверніть увагу, що тільки в одному контексті одна теза прозвучала з боку «Газпрому» і більше він не був активним гравцем в цьому раунді переговорів.

Більше того, було зміщення акцентів. Спочатку говорити про внутрішньоросійські ціни на газ в тому випадку, якщо Україна погоджується на приєднання до Митного союзу. Потім непомітно теза була трансформована в рівнодохідні ціни, а це далеко не одне і те ж, тому що внутрішньоросійські ціни на газ дуже диференційовані. Там існує 60 цінових поясів, встановлених Федеральною службою тарифів РФ. Різниця між цінами майже двократна. Можна, звичайно, вивести середньоарифметичну як середньоросійську ціну, але в даному випадку має значення конкретна цифра, яка стосовно України не називалася.

Ми змоделювали один із можливих варіантів, найбільш ймовірний з нашої точки зору, і така цифра вийшла десь на порядок 116 доларів за тисячу кубометрів. Тобто, такою мала б бути експортна ціна російського газу для України, якщо вірити обіцянкам Російської Федерації. Але тоді 8 млрд. ніяк не виходить. Зараз ми отримуємо газ по ціні 293 дол. за тисячу кубометрів, сусідня Білорусь, яка входить в усі можливі форми інтеграції на пострадянському просторі, включаючи і Митний союз, по новому кварталу отримує газ по ціні 244, 7 дол. Тобто, немає внутрішньоросійської рівнодохідної ціни для Білорусі, яка по ідеї не теоретично, а практично повинна служити для нас взірцем. Якщо український уряд буде звертати увагу на білоруський приклад інтеграції до Митного союзу і всіх інших форм пострадянської інтеграції, то він має однозначно прийти до негативного висновку щодо приєднання до Митного союзу. Таке приєднання абсолютно не буде панацеєю, як на це дехто розраховує.

Звичайно, російська сторона абсолютно чітко зрозуміла психологію української правлячої команди і намагається по максимуму використати тезу доступності дешевого газу в обмін на політичні поступки з боку України. В цьому плані об’єктивно спрацьовує і чинник того, що 2010 рік – це рік не лише зростання ВВП, а й рік серйозного зростання енергетичних затрат на одиницю ВВП. Це дуже важливо, тому що практично Україна відвертається від енергоефективної моделі розвитку економіки і повертається до енергозатратної. Наведу лише одну цифру: споживання газу минулого року зросло на 11,1%, ріст ВВП склав 4,2%. Тобто, уряд офіційно декларуючи готовність розвивати та впроваджувати енергоефективні технології, насправді займається абсолютно іншими справами. В цьому контексті абсолютно не дивно, що якщо такими темпами і далі буде все відбуватись, то ми за пару років вийдемо на рівень енергоспоживання, який був в докризовий період 2008 року. По імпорту газу та його споживанню ми практично вийдемо на показники 2007 року в районі 73-74 млрд. кубометрів в умовах зростання ціни на газ.

Структура нашого імпорту з РФ свідчить про те, що по суті через імпорт енергоресурсів по завищеній ціні ми субсидуємо економіку Росії. Звичайно, росіянам дуже вигідно використати цей фактор, тому звідси такі достатньо обережні кроки російської сторони, тому що існуючий статус-кво в принципі їх влаштовує. Якщо тенденція до росту цін на нафту зберігається, то маючи той контракт на постачання газу до України, який був підписаний минулим урядом 19 січня 2009 року, Росія і, перш за все «Газпром», колосально збільшили свою виручку. Ми бачимо це по тенденціях 2,3,4 кварталу поточного року, і тому можна прийти до такого важливого висновку: чим більше в Росії доходи від експорту нафти та газу, тим меншими є українські шанси та перспективи отримати виграш від приєднання до Митного союзу. Тому що високі доходи росіян дозволять їм купувати високотехнологічну продукцію, ігноруючи українського постачальника. Це те, що має місце зараз. Пан Устенко говорив про «сиюминутные» переваги, але через пару років вони можуть просто випаруватися. Так і було в минулому. Якщо взяти період першої половини минулого десятиліття, коли почалась впевнена динаміка зростання цін на нафту на світовому ринку, ви побачите, як мінялась структура зовнішньої политики Російської Федерації. Було різке зменшення частки країн СНД і зростання частки в імпорті в Росію Євросоюзу та інших країн західного світу. Тому в даному контексті газові ціни – це швидше приманка для української влади, природу якої чудово розуміє російська сторона. Фінансово-економічний базис нинішньої владної команди становить газо-олігархічне угруповання, яке зав’язане перш за все на інтересах, пов’язаних з газохімічним сектором, де ціна на газ відіграє визначальну роль.

Я думаю, що раунд київських переговорів був проміжним. Він готує підґрунтя для подальших рішень під час зустрічі, яка має відбутися у червні в рамках міждержавних комісій. Українська сторона буде займати достатньо обережну позицію, оскільки окрім бажання сидіти на двох стільцях існує ще й серйозна ймовірність того, що ці два стільці можуть одночасно роз’їхатися. Звичайно, в уряді можуть придумати різні конструкції, такі як «3+1», які не протирічать одне одному, але ви чудово розумієте, що коли сідаєте в автомобіль, то ви можете їхати або вперед, або назад.

В даному випадку це питання менше всього стосується економіки. Значною мірою цифри, які наводилися з російського боку, несуть маніпулятивний характер. І вигоди, які на сьогодні теоретично можуть бути, завтра можуть бути абсолютно іншими. Основні пропагандистські бої ще попереду, буде багато цифр і маніпуляцій. Проблема, яка чекає українську сторону, пов’язана з тим, щоб подолати інстинкти жадібності щодо ціни на газ і зайняти принципову позицію, тому що вікно можливостей з Європейським союзом не буде відкритим безкінечно.