Шпигунський скандал не по-європейськи

Україна могла скористатися «шпигунським скандалом» з Чехією. Якщо чеські дипломати дійсно були не чисті на руку, все можна було зробити за загальною євросоюзівською практикою. Вислати цих «шпигунів» і попросити чехів більше так не чинити, мовляв, ми ваші друзі і сподіваємося на ваше партнерство і підтримку в Євросоюзі.

Парадокс в тому, що не існує жодного посольства, в якому б не було розвідників. Україна в середньому щороку оголошує персонами нон-грата до 10 іноземних осіб, але їхні імена так і лишаються невідомими громадськості. Тому за розголошенням шпигунських скандалів стоїть лише політика, бо рішення про це приймає в тому числі Президент.

Цю ситуацію в прес-центрі «Главкому» прокоментував заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Сергій Солодкий: «Україна все ж таки має зробити перший крок назустріч Чехії, тому що вона повела себе не по-європейськи»

Українській контррозвідувальній діяльності не властиві шпигунські скандали. За 20 років незалежності України ми можемо пригадати лише два публічні скандали, обидва з яких відбулися в 2009 році і не були провоковані Україною. Перший на початку року з Румунією, другий в липні – з Росією. В першому випадку Румунія, нібито, виявила наших шпигунів в посольстві в Бухаресті і вислала двох дипломатів. В ситуації з Росією Україна вирішила вислати двох дипломатів і зробила це тихо, як і прийнято в дипломатичній практиці. Але російська сторона вирішила оприлюднити цей скандал, коментував Лавров, були відповідні наслідки, зокрема, вислання одного дипломата з Росії.

Я тому звертаю увагу на публічність шпигунських скандалів, що зазвичай шпигунів виявляють набагато більше. Лише в деяких випадках політичне керівництво вирішує оприлюднювати цей скандал.

Який алгоритм діяльності виявлення шпигунів? Спершу працює контррозвідка СБУ, виявляє шпигунів, збирає достатньо інформації, яку потім передає Президентові. Він вирішує, чи достатньо цих аргументів, щоб вислати дипломатів. Якщо вирішує висилати, то ця інформація направляється до Міністерства закордонних справ, яке передає ноту протесту і просить в середньому за 48 годин залишити територію країни.

Якщо приймається рішення зробити скандал публічно, здебільшого за цим стоїть політика. На шпигунському скандалі в румунській ситуації піарився президент Румунії Бесеску перед своїми виборами, хотів показати, як вдало дбає румунська влада про власну безпеку. В ситуації з Росією, ви пам’ятаєте, які напружені стосунки були між нашими країнами в 2009 році. Все закінчилося листом Медведєва до Ющенка у серпні, в якому також згадувалося про висилку дипломатів з України.

З одного боку, можна було б сподіватися на те, що Чехія виявиться більш благородною і не буде такою ж мстивою, як Україна. Ми розуміємо, яка політична складова була в ситуації з чеськими шпигунами: Чехія надала притулок українському екс-міністру, який входив до опозиційного до нинішньої влади табору. Але ми бачимо, що Чехія вирішила не спускати ситуацію на гальма, адже було повідомлено про висилку українського дипломата з Праги. Це звичайна симетрична практика в подібних ситуаціях. І навіть якщо певна країна висилає дипломатів за шпигунську діяльність не публічно, то все одно відбувається симетрична реакція іншої країни, і теж висилаються дипломати.

Чи будуть якісь політичні наслідки? Наскільки мені відомо, міністр закордонних справ Чехії уже обдзвонив своїх головних колег з Європейського Союзу, повідомивши, що Україна політично мстилася Чехії. В Чехії доволі обурені і ображені діяльністю України.

Насправді Україна могла б дещо виграти в цій ситуації. Так, цілком можливо, що чеські дипломати займалися шпигунською діяльністю. Але все можна було зробити за загальною євросоюзівською практикою, а саме вислати цих дипломатів і повідомити чехам як друзям і партнерам: будь-ласка, цим не займайтеся, так не чиніть, розумійте, що ми ваші друзі, і сподіваємося на ваше партнерство і підтримку в майбутньому.

Україна могла б від цього тільки виграти, тим більше, що у нас партнерів і друзів в Європейському Союзі не так вже і багато. Чехи якраз належали до країн, які підтримували європейську інтеграцію України. Чехія – один із моторів, генераторів проукраїнського лоббі в Європейському Союзу. Проект «Східне партнерство» запускався саме з Праги два роки тому. Чехія належить до так званої Вишеградської четвірки (Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща) – групи країн, які підтримують європейську інтеграцію України. Більше того, два тижні тому до Києва прибули директори політичних департаментів МЗС цих чотирьох країн аби дізнатися, в чому потрібно підтримати Україну на шляху до Європейського Союзу. Вишеградська четвірка вирішила активізувати свою діяльність і Україна для неї була своєрідним викликом і проектом, який вони хотіли бачити успішним. В зв’язку з цим скандалом, не знаю, як Чехія буде діяти. Тут може спрацювати і політичний, і суто людський чинник.

Не слід забувати і про те, що Україна зараз фактично на завершальному етапі переговорів про укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Останній раунд перегорів буде в червні, а в грудні в Києві має відбутися самміт «Україна-ЄС», на якому має бути оприлюднено про завершення переговорного процесу. Подальший етап – це ратифікація Угоди про асоціацію (кожна країна-член Європейського Союзу має її ратифікувати). Будемо сподіватися на благородність наших партнерів в ЄС, на чехів, що вони не будуть мстивими і все ж таки ратифікують цю угоду. Але якщо ні, то ті політичні діячі, які вирішили надати розголосу цьому шпигунському скандалу, будуть відповідати в тому числі і за це.

Ви сказали, що можна було цю ситуацію вирішити «по-тихому». Кому вигідно було робити з цього скандал?

Сергій Солодкий: В рішенні по висилці дипломатів є три сторони: спочатку СБУ збирає інформацію, потім приймає рішення Президент, МЗС дає ноту протесту. МЗС працює активно, акуратно, грамотно над тим, щоб не зірвати переговорний процес по Угоді про асоціацію. Воно розуміє про наслідки такого політичного скандалу, тому не думаю, що воно до цього доклалося. Хоча саме МЗС вперше оприлюднив рішення про вислання двох дипломатів. Президент чи СБУ? Тут вже можна тільки гадати.

Є версія, що це може бути спецоперація Росії. Воно виглядає так, що від цього Росія виграє. Чи брало в цьому участь якимось чином ФСБ? Не маючи доказів, не можна стверджувати. Можна сказати, що Росія частково опинилася у виграші. І ті чинники, які приймали рішення в Україні, мали б теж думати про наслідки. Символічно, що це відбулося саме минулого тижня. Ви пам’ятаєте події 9 травня, про реакцію на це МЗС Росії, МЗС України, фактично перший серйозний дипломатичний скандал між Україною та Росією. На цьому тлі Україні демонстрували, що у нас, окрім європейського шляху, більше нічого не лишається, відступати далі нікуди. І цього ж тижня Україна приймає рішення про вислання чеських дипломатів та робить це публічно. Україна знову опиняється наодинці і показує, що ми, нібито, не з Росією, але поступаємо не зовсім по-партнерськи зі справжніми друзями в Європейському Союзі.

Чехія буде головувати в Вишеградській четвірці цього року. Які наслідки матиме нинішня ситуація для України в цьому контексті?

Сергій Солодкий: Дуже багато залежить від порядності і благородства чеської сторони. Певний осад ця ситуація, звичайно, залишить. До України зараз доволі прискіпливе ставлення в Європейському Союзі, там незадоволені тим, як відбувається в Україні реформування, вони не задоволені ситуацією з демократичними, а швидше, антидемократичними тенденціями. І поза тим, ця Вишеградська четвірка була готова підтримувати Україну. Я думаю, що в короткостроковій перспективі цей випадок не призведе ні до чого хорошого. А найголовніше, що в цій короткостроковій перспективі Україна розраховує на доленосні для себе результати співпраці з Європейським Союзом.

Чи можуть такі дії української влади означати те, що вона до кінця не вирішила, чого хоче – зону вільної торгівлі з ЄС чи Митний союз?

Сергій Солодкий: Я б не змішував поняття європейської перспективи та цього інциденту. Думаю, що українська влада насправді остаточно вирішила, що Митний союз нічого їй не дасть, що ті переваги, які були озвучені російською стороною, є доволі контраверсійними. В принципі українська влада доволі чітко заявила про своє рішення інтеграції до Європейського Союзу. Але політична й дипломатична незрілість та короткозорість, до певної міри мстивість не дозволили дивитися більш далекоглядно в цій ситуації.

Думаю, що ті люди, які приймали рішення про публічність цього скандалу, теж вважали, що це не позначиться на європейській перспективі, але так чи інакше в короткостроковому плані таки позначиться.

Однією з можливих причин скандалу експерти ще називали те, що Україна та Чехія є конкурентами на ринку зброї. Це справді так чи українські спецслужби хочуть спростити ситуацію?

Сергій Солодкий: Чехія є доволі вагомим експортером зброї. Я не хотів би виправдовувати чеських дипломатів, які, можливо, займатися шпигунською діяльністю. Але потрібно розуміти, що не існує жодного посольства, в якому б не було розвідників. Україна в середньому щороку оголошує персонами нон-грата до 10 іноземних осіб. Тепер робіть висновок, чому імена тих людей так і лишаються невідомими громадськості, а деякі – розголошуються. Це вже не гонка на ринку озброєнь, а політика.

Відносини України та Чехії доволі бідні на події. За останній рік – це лише надання Чехією політичного притулку Богдану Данилишину. Тож проста арифметика показує, яка може бути політична складова у прийнятті рішень про публічний скандал з чехами.

Чи могли цією ситуацією скористатися проросійськи налаштовані чиновники в українських спецслужбах, які таким чином хотіли зіпсувати імідж України в очах Європи?

Сергій Солодкий: Гіпотетично – могли, але я не маю такої інформації ні від ФСБ, ні від СБУ. Але люди, які приймали рішення про розголошення скандалу, мали це враховувати. Промоніторте українські та закордонні мас-медіа і ви не побачите жодної статті, де б співалися оди контррозвідувальній діяльності України. Всі розуміють, що за цим стоїть політична складова.

Чи вигідна ця ситуація Росії? Вигідна, тому що Україна сама собі ставить палиці в колеса на своєму шляху до європейської інтеграції. На нашому іміджу це погано позначиться, після цього скандалу до України в Європейському Союзі ставитимуться негативно. Цим скористається зокрема той, хто кличе Україну до іншого союзу.

Як тепер налагоджувати стосунки двом державам? Хто має зробити перший крок назустріч – Україна чи Чехія?

Сергій Солодкий: Має пройти певний час, щоб ці пристрасті вляглися. Україна все ж таки має зробити перший крок, тому що вона себе повела (хоч це звучить дещо пафосно) не по-європейськи. Якщо в ЄС трапляються подібні інциденти, то все вирішується по-партнерськи тихо.