Чи зможе Україна «збити» ціну на газ?

Україні під кінець року «світить» ціна в 400 доларів за тисячу кубометрів російського газу. Очевидно, що це непосильний тягар для української економіки. Проте знизити ціну можна буде лише за рахунок серйозних політичних та економічних поступок. Причому серед привабливих для росіян «пропозицій» є не лише вступ України до Митного союзу та наша ГТС, а й підготовлені на продаж облгази та українська хімічна промисловість. Але перш за все «збити» ціну пану Азарову треба для того, щоб не підвищувати тарифи для населення, бо подорожчання газу «регіоналам» виборці точно не пробачать.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич та провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Сергій Дяченко.

Сергій Дяченко: «Діючий контракт стане предметом економічних та політичних поступок з боку України»

Чи зможе Україна знизити ціну на російський газ? В принципі зможе, але питання в тому, чим треба буде для цього пожертвувати. Російське керівництво в особі президента Медведєва та інших посадових осіб спочатку натякали, а останнім часом прямо заявляють, що діючий контракт буде переглянутий в разі серйозної зміни формату українсько-російських відносин. Очевидно, що діючий контракт, і перш за все цінове питання, стане предметом серйозного торгу, економічних та політичних поступок з боку України.

Дмитрий Марунич: «Будущее ГТС – это единственный крупный аргумент, который может стать прорывным в переговорах с «Газпромом»

Однозначно придется чем-то жертвовать. Мы шли к этой ситуации с 2003 года, когда на нашем рынке появилась компания «РосУкрЭнерго» в качестве посредника. Потом были, по тем временам якобы удачные, переговоры в 2006 году, когда «РосУкрЭнерго» уже закрепилось на украинском рынке, и наша страна получила первое серьезное повышение цены на газ. За этим следовали достаточно нерешительные действия последующих правительств, и решение отказа от посредника в 2008 году производило внушительный эффект. В конечном итоге, газовый кризис 2009 года, когда Тимошенко вынуждена была подписать эти контракты, продемонстрировал всю глубину конфликтов, которые накапливались в этой сфере.

Сейчас мы находимся в наиболее экстремальной ситуации, потому что резерв компромиссов и уступок Украины просто исчерпан. Мы уже отдали Черноморский флот, и не понятно, что же еще Украина может предложить «Газпрому» для того, чтобы изменить цену на газ. «Газпром» формула устраивает. Туда, наверное, нужно было закладывать другие коэффициенты, и там слишком высокая цена, она была не совсем адекватна тому уровню цен, но это нормальная мировая практика. И Украина в любом случае перешла бы на формульное ценообразование, вопрос только во времени и составляющих формулы.

И теперь, когда министр Бойко ведет эти сложные для страны переговоры, возникает вопрос, что мы можем предложить «Газпрому» в качестве компромисса? По всей видимости, это может быть только будущее украинской ГТС, других активов в отрасли точно нет. Во внешнеполитической сфере - это может быть Таможенный союз, однако, насколько этот компромисс может быть адекватен для страны в целом, и насколько он может быть воспринят основными политическими игроками? По всей видимости, будущее газотранспортной системы – это единственный крупный аргумент, который может стать прорывным в переговорах с «Газпромом». Нам нужно готовиться к тому, что так или иначе ГТС частично будет переходить под контроль иностранного оператора.

Мне кажется, что Бойко в некоторой степени ведет двойную игру с «Газпромом». Заявления о том, что «Нефтегаз» будет выходить на IPO, и о том, что «Южный поток» угрожает национальным интересам Украины, тоже должны держать в тонусе нашего восточного партнера. Очевидно, он понимает, что те старые связи, которые тянут его вместе с господином Фирташем в сторону «Газпрома», никуда не делись, но есть откровенные попытки дистанцироваться и показать свою самостоятельность. Насколько эта карта сыграет, мы увидим в ближайшем будущем. Дай Бог, чтобы он не ошибся в этой игре.

Сергій Дяченко: В Україні є ще і інші ресурси, які б могли цікавити Росію. Звичайно, окрім політичного ресурсу, а саме - намагання втягнути Україну в інтеграційні процеси, які Росія зараз будує навколо себе. Наприклад, це внутрішній ринок газу. Росія давно робить спроби активно увійти на європейські ринки газу як прямий постачальник, тобто, на правах прямого контрактера із споживачами. Це питання було в цікаве для «Газпрому» і на території України.

Зараз в стратегічних підприємствах, так званих облгазах, проведена серйозна санація – для них списані дуже великі боргові зобов’язання. Це виглядає так, що їх готують до продажу. Ці підприємства в купі були б цікаві як актив для «Газпрому».

Не треба забувати і про те, що великі вертикально-інтерговані газові підприємства схильні до приєднання до себе непрофільних активів, як правило, електроенергетичних. Тому я б розширив коло питань, які б могли становити інтерес для Росії і стати предметом для поступок.

Чи вважаєте ви обґрунтованою нинішню ціну?

Сергій Дяченко: Коли собівартість видобутку 20-60 доларів, а продають його за 200-300, то я таку ціну ринковою назвати не можу. Чи справедлива вона для України? Якщо вважати, що Україна - європейська країна і ціноутворення у неї повинно бути наближене до європейського, то є несправедливі моменти – у нас кошик не відповідає нашому споживанню. Звичайно, і врахування транспортних витрат в такому випадку теж має бути. Тому система «нетбек» була б для нас найсправедливішою. Так питання ставилося ще до укладання цих контрактів, але така постановка не знаходила підтримки з російського боку.

Дмитрий Марунич: Предлагаю вам посмотреть на цифры. Как известно, в первом квартале средняя цена экспорта российского газа в Европу была 345-354 доллара. Украина получала газ по 290. Если вычесть затраты на транспортировку, естественно, этот газ мы получали в рамках скидки по Харьковским соглашениям. Если от формульной цены вычитаем 100 долларов, по сути, Украина получала практически рыночную цену на газ с учетом того, что «Газпром» продавал сюда газ и не транспортировал дальше в Европу. То есть, в принципе с учетом Харьковских соглашений в первом полугодии текущего года цена была более чем адекватна.

Наскільки може знизитися ціна?

Сергій Дяченко: Це вже як домовляться. Азаров озвучив наші забаганки в 200 доларів разом зі знижками. Будуть намагатися, але торг – це предмет компромісу. Я не думаю, що такої ціни досягнуть, це ж ще 100 доларів. Можливо, десь посередині, але дивіться, що вони здадуть за це. Якщо ГТС – це ж за різними оцінками 30-150 мільярдів, чи буде адекватна така знижка?

Дмитрий Марунич: Снизить просто так цены мы не можем. Цена в 200 долларов, о которой говорил г-н Азаров, нереалистична. Ее невозможно достичь без неких серьезных уступок нашим российским партнерам, в том числе политических. Но это слишком большая цена, которую мы можем заплатить за подобного рода переговоры.

Другой вопрос, для кого и как снижать цены? Мы же прекрасно понимаем, что газ в основном потребляется украинскими промышленными предприятиями, собственники которых уже давно не имеют отношения к государству. Они свою продукцию продают за рубеж по вполне рыночным конкурентным ценам, получая очень серьезные прибыли. Поэтому правительство при всей заботе о возможном удешевлении российского газа должно понимать, что наверное нужно стимулировать собственников предприятий каким-то образом уменьшать энергопотребление и заботиться о развитии собственного бизнеса не за счет государства, а с помощью изысканий внутренних ресурсов.

Так что в первом полугодии 2011 года цена на российский газ была адекватной рыночным реалиям и вряд ли нам удастся без серьезных уступок «Газпрому» добиться ее снижения. Кроме того, в ходе нынешних переговоров, наверное, будут как-то корректироваться и Харьковские соглашения.

Сьогодні в Україну приїжджає глава «Газпрому» Олексій Міллер. За вашими прогнозами, про що можуть домовитися?

Сергій Дяченко: Відкладений візит означає, що не могли домовитися і чекали, коли буде якийсь прогрес. Росія в українській історії – це завжди активна сторона. Тобто, Міллер щось привезе. Я вже сказав, що приблизно це може бути, але можливі і непрогнозовані речі.

Найбільша проблема українських газових стосунків з росіянами – це непрозорість. Якщо в нинішніх контрактах дещо стало видно, принаймні, 11 мільярдів, то значна його частина залишилося десь в тіні. Це дуже велика проблема України, тому росіяни в разі потреби користуються цим, що зараз і відбувається: від влади пішла людина, з якою ці домовленості неформально були, ці домовленості загубилися, а офіційна сторона, дуже невигідна Україні, залишилася. На жаль, поки що немає підстав говорити що ця практика буде змінена.

Дмитрий Марунич: Г-н Миллер должен был приехать еще на прошлой неделе, почему он этого не сделал, никто не озвучил официальных версий. Известно, что глава российского газового монополиста приезжает тогда, когда уже есть некая согласованная повестка дня и есть какие-то согласованные позиции со стороны России. Хотелось бы знать, что он конкретно привез в Украину. Однозначно это будут некие предложения украинской стороне идти на уступки. Думаю, это будет пакет предложений, который касается украинской газотранспортной системы и, возможно, более серьезного входа российского бизнеса в целом в Украину. Ведь были небезосновательные предположения о том, что «Газпром» готов купить нашу «химию», которую г-н Фирташ в течении последнего полугода агрессивно концентрировал в своих руках, возможно, не до конца имея кредитные ресурсы. Очевидно, ему было тяжело скупать сразу столько предприятий, в общей сложности выложив за них порядка 2 млрд. долл. Возможно «Газпром» ищет точки входа в украинский рынок не только на рынок газа, но и химии, и других сопредельных отраслей. И это уже проблема г-на Азарова, как украинское правительство будет регламентировать эти отношения с «Газпромом».

Чи не станеться так, що російська сторона затягне переговорний процес до початку опалювального сезону і Україні вже нічого не залишиться, як йти на будь-які поступки?

Сергій Дяченко: Російській стороні немає сенсу затягувати, тому що найбільша небезпека для неї – це асоційована угода з Європейським Союзом. Всі пропозиції, які висувала російська сторона, вони так чи інакше зашкодять європейським процесам в Україні. Йдеться про Митний союз як альтернативу в плані зовнішньоекономічних стосунків. Створення спільного підприємства з експлуатації ГТС буде протирічити європейському законодавству, тим зобов’язанням, які взяла на себе Україна в рамках приєднання до енергетичного співтовариства. Тому, з точки зору росіян, було б краще зараз добитися прогресу і вирішити ці питання.

Дмитрий Марунич: Российскую сторону устраивает нынешняя формула. Им нет смысла затягивать эти переговоры и вообще их вести. Для них опасность заключается в том, что если, не дай Бог, переговоры затянутся и что-то случится, то повторение очередного конфликта, перекрытие каких-то газовых потоков в сторону Европы и вообще скандал с Украиной не нужен никому. «Газпром» понес очень серьезные имиджевые и финансовые потери, поскольку были предъявлены требования со стороны западных контрагентов и они оплатили часть неустоек. «Газпром» однозначно не хочет повторения какого-либо скандала и конфликта с Украиной. Он не будет затягивать переговорный процесс, но будет торговаться и пытаться добиться для себя максимальной выгоды.

Возможно ли такое, что сторонам так и не удастся договориться? Какой тогда будет цена?

Дмитро Марунич: Конечно, возможно. Среднегодовая цена будет порядка 330 долларов, но в четвертом квартале она может вырасти до 400. Понимая, что цена растет, г-н Бойко и г-н Бакулин рекордно ускорили закупки газа в Российской Федерации в первом и втором квартале, значит, будем мало закупать в третьем-четвертом. К сожалению, на это наложилась ситуация с «РосУкрЭнерго», когда мы отдали 11 млрд.кубов из баланса, 7 из которых – в этом году. Этот фактор негативен.

Кого мы опять спасаем – металлургов или химиков? Растет цена на газ и автоматически на мировых рынках растет цена на аммиак и удобрения. Правительство таким образом пытается спасти теплоэнергетику, потому что рост импортного газа скажется на росте тарифов. У нас нет другого пути, потому что резерв неповышения тарифов в сфере жилкомуслуг уже исчерпан. Все это хозяйство изношено до такого состояния, что если его не привести к нормальной рыночной модели функционирования, мы потеряем эту сферу. Понятно, что не хочется делать это перед выборами, но это неизбежно. Придется повышать тарифы и это отразится на популярности правительства Азарова, они этого бояться. Но есть рыночные реалии: никто нам дешевый газ просто так не продаст, никто наши ТЭЦ не реконструирует и не подаст дешевое тепло в дома.

Сергій Дяченко: При великій ціні на газ, дійсно, у них не буде іншого виходу, як підвищувати ціни на тепло для населення. З точки зору хіміків, все залежить від видів продукції: у виробництві мінеральних добрив до 40% собівартості складає газ, а є й такі , як аміак, де ця частка сягає 70%. Так, Фірташ скупив значну частину «хімії» і начебто знайшов шлях постачання дешевого туркменського газу. Думаю, що йдеться про ті 11 млрд. кубів, які він отримав, бо насправді це був газ туркменського походження. Якщо це так, то цей газ не пішов з балансу України.

Хімічна промисловість, скоріш за все, ціни такого рівня не витримає, тому що ми конкуруємо на світових ринках з виробниками, які розташовані в місцях видобутку газу у великих обсягах. Це Близький Схід, Північ Африки, вони мають суттєво дешевший газ, ніж Україна. Думаю, якщо не буде вирішено питання постачання дешевих ресурсів, все закінчиться тим, що росіяни скуплять цю промисловість. Добре це чи погано? З точки зору економічної безпеки, серйозні держави обмежують інші країни у володінні активами в національній економіці, наприклад, до 15-20%. Чи доцільно це робити зараз у в Україні? Не знаю.