Івана чи Купала?

Традиційно Івана Купала в Україні святкують з 6 на 7 липня, стрибаючи через вогнище під купальські пісні. Проте етнологи кажуть, що нинішні обряди лише наполовину, фрагментарно відтворюють старі, а саме свято стало переважно молодіжним. Українські ж рідновіри, яким ближче стародавнє язичницьке світосприйняття, вже відсвяткували Купайла 21 червня – в день справжнього сонцестояння. Саме в цю найкоротшу ніч хлопці ламали Марену, а дівчата палили Купайла, а потім пускали вінки на воду, шукаючи собі пару.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповідали завідувач відділу «Полісся» Державного музею народної архітектури і побуту України Ірина Несен та етнолог Алла Качуріна.

Ірина Несен: «Молодий чоловік, який під час обряду встигав зривати верхівку деревця, в цьому сезоні мав одружитися»

Свято Івана Купала без сумніву є дохристиянським. Воно асоціюється з вогнем, водою та дівочими вінками, але мало і локальні варіанти в різних регіонах України. Наприклад, на Поліссі, крім такого візуального образу, який пов’язаний з молоддю, ми можемо говорити про три аспекти цього свята: сакральний, господарський і еротичний.

Сакральний момент. Ті, хто зараз позиціонують себе як сучасні язичники, і переводять обряд Купала в площину ідеології та релігії, пов’язують день Івана Купала з моментом сонячного сонцестояння. Археолог кінця ХХ століття Дмитро Прозоровський взагалі пов’язував Івана Купала з моментом нового року, на кшталт давніх єгиптян, у яких розлив Нілу теж пов’язувався з початком чергового календарного року. Віктор Петров виводив це свято не з моменту сонцестояння, а з общинно-родового ладу, шлюбного та господарського моменту. З цією основою він пов’язував ту міфологічну пару атрибутів, які беруть участь у святі Купала, - це Марена (в більшості регіонів використовували деревце) і Купайло (вогонь).

Господарський момент. На Поліссі Купала було пов’язано з потребою захисту від нечистих сил, які активізуються в момент сонячного сонцестояння. Там воно взагалі могло не стосуватися дівочих обрядів, це було так зване «бабське» Купало, яке селяни справляли з метою захисту худоби від відьми. До місця для Купала треба було йти тією дорогою, якою худобу гнали на поле. З «бабським» Купалом на Поліссі пов’язують обряд, коли треба виявити і нейтралізувати відьму, яка могла нашкодити худобі, але робити це треба було обережно. Для цього використовували рослини, найчастіше колючі або ті, які вважалися обереговими, – це осика, шипшина, дикий мак, який називається ведюк або ведун. Цими рослинами, як і на Трійцю, обтикували обійстя, особливо хліви. Вже після свята для захисту оселі також використовували попіл від самого Купала.

Шлюбний аспект виявляється в дійствах молоді. Деревце (Марену) на тому ж Поліссі могла заміняти тичка – це висока палиця, на верхівці якої закріплювати сіно, солому або бочку, з тим, щоб її запалити. Символіка цих атрибутів пов’язана з вогнем як з запліднюючої сили, і деревом як першого створіння від шлюбу двох природних стихій – землі і неба. Зрубували тільки дикоростуче деревце. В центральній Україні використовували вербу, на Поліссі могла бути і береза, в деяких регіонах його взагалі не було, а на Поділлі та етнографічній Волині (територія сучасної північної Хмельниччини, північної Тернопільщини, північної Львівщини) Купало і Марена були у вигляді подібному до людського – це опудала, які одягали у народний одяг, з них і починався хід на свято.

Алла Качуріна: «Для мене улюблене свято Купайла. Я не святкую Івана»

Слов’яни святкували Купала без Івана, це вже потім відбулося поєднання християнського свята Івана і давньослов’янського свята Купала в один день. Так сталося тому, що народ просто не міг забути це веселе, щасливе і енергетично насичене свято, тоді церква поєднала і назначила святкування дня Івана разом з Купайлом. Наші предки слов’яни відзначали це свято в період літнього сонцестояння, яке за астрономічним календарем відбувається 20, 21 або 22 червня.

Це свято було і є дуже великим, тому що українці і слов’яни є хліборобської нація, тому ми будували свій обрядово-життєвий календар за принципом відповідності гармонії в природі. Рідновіри України та інших країн світу і зараз святкують Купайла у дні літнього сонцестояння. Це дуже важливо, тому що саме в цей день сонце грає, воно найближче до землі у літній час, це найкоротша ніч у році. Це свято моє найулюбленіше, воно пов’язане не тільки з тим, що молоді закохані люди стрибають через багаття, плетуть вінки, що теж само по собі гарно, а в цей день відбувається ще й зміна структури води, як і на Водохрест в січні. На Купайла вода стає більш благодатна для кохання, освячення домівок на злагоду, добро, взаєморозуміння.

Яка найважливіша частина цього обряду?

Ірина Несен: Густинський літопис повідомляє, що Купало, подібне до елінської Церери, є божеством збіжжя та врожаю. Той, хто має жати, повинен стрибнути через вогонь. Життя селянського суспільства ХІХ століття складалося з великої кількості різних робіт, тому насамперед вони дбали про худобу і урожай. Молоді ж люди думали про шлюб. Розбирали деревце, щоб нести на воду, і вважалося, що той молодий чоловік, який встигав зривати верхівку його, в цьому сезоні одружиться. Якщо дівчина клала цю квітку під подушку, то мала побачити уві сні свого судженого. Одружені жінки кидали вінки собі в городи на огірки або на капусту, що мало забезпечити врожай. Тому у кожного був свій найважливіший момент обряду.

Алла Качуріна: Основним принципом було запалення священного очисного багаття. В духовному плані це вогонь кохання, а вода бере участь у відродженні нового життя. Тому дуже важливо в цей день стрибати через багаття, яке зовсім не пече, воно дуже ніжне. Ви відчуєте особливу насолоду від цього. Вербичку, Марену, кидають у воду, як символ постійного відродження. Верба – це священне дерево українців, бо воно завжди оживає і є символом української жіночої вроди, краси та вічності. Тому вогняні і водні процедури дуже корисні в ці дні.

Стрибають через вогнище не тільки незаміжні і неодружені люди, стрибають всі з метою очищення, для підсилення любові, ладу, добробуту в сім’ї. Це саме той день, коли ці почуття відновлюються.

Дівчата пускають вінки на воду, щоб їх ловили хлопці, і таким чином кожен мав знайти свою пару. Вінки плели і заміжні жінки, але вони їх не кидали на воду, бо у них вже була своя доля. Натомість заміжня жінка йшла до води, мочила свій віночок, а потім закидала його на найвищу гілку на дереві.

Які народні прикмети пов’язували з святом Купайла?

Алла Качуріна: Дуже добре, коли іде невеличкий дощ на Купала, бо саме в цей період закладаються бруньки на врожай наступного року. В Запорізькій Січі отамани і кошові розпускали на Купайла козаків по домівках, бо саме в цей час зачинається дуже сильне потомство. Потомство, народжене у період збільшення дня, близько 21 березня (якраз через дев’ять місяців після Купала), дуже витривале і кріпеньке.

Ірина Несен: Продовжуючи тему, не можу не застерегти, що етнографічна народна мораль і християнство попереджають: діти, зачаті у великі свята, можуть народитися хворими чи каліками. Навіть знахарки, які шепчуть і лікують, ніколи не роблять цього у свята та в неділю, бо нічого не подіє.

Як сьогодні святкується Купала?

Ірина Несен: Зараз в селах стало популярним святкувати Івана Купала, але воно відзначається на свій розсуд, там можна побачити і Нептуна, і все, що завгодно. А от традиційна основа, обрядові пісні достатньо сильно поруйновані і призабуті.

Алла Качуріна: У нас є пісні, вони віднайдені і відконструйовані дослідниками. Рідновіри відзначали це свято 21 червня, саме тоді відбувалися гуляння, співали пісень, дівчата водили кривий танець, щоб збити зі сліду нечисту силу.

Думаю, що сьогодні святкуватимуть таким чином: будуть виготовляти ляльку Купайла, набивати її сіном, та прикрашати вербу стрічками – це буде Марена, стрибатимуть через вогнище. Потім дівчата будуть захищати Марену як символ своєї краси та гордості, але в міру, бо хлопці мають її зламати і розібрати по частинкам, а деревце вкинути у воду. Хлопці ж будуть захищати свого Купайла як символ чоловічої неприступності та твердості, але теж в міру, бо дівчата з факелом мають підпалити його. Символічно це означає, що вони запалюють Купайла любов’ю, тож він має згоріти від кохання.

Важливо стрибати через вогнище не «туди-назад», а лише в одному напрямку. При цьому кількість стрибків має бути 1, 3, 9 або далі аж 27, скільки кому вистачить снаги. Не варто зупинятись на 2-х, 4-х і так далі.

Під час цих святкувань також відбувалась посвята дівчат у дівочки. Ритуально вибирали купальницю – наймолодшу дівчинку, співали їй пісень, одягали віночок. Це своєрідна ініціація. Потім вже восени є інший обряд, коли дівчата йдуть за свіжою калиною, а хлопці на них нападають – ягідки відбирають.

Пані Ірино, ви сказали, що в музеї є достатньо інформації про сам обряд. Що ви робите для того, що його популяризувати під час тих же фестивалів?

Ірина Несен: Це проблемний момент - реальна реконструкція свята. Попри те в музеї кожного року відтворюється купальський обряд певного регіону України. Ми запрошуємо колективи, які найкраще зберегли цей обряд і мають у своєму репертуарі достатню кількість пісень, але кожного року це стає робити дедалі складніше. Ми відтворюємо виключно те, що підтверджено джерелами. Тобто, опудало робимо в тому вигляді, як було зафіксовано у давніх записах. А сучасні фестивалі десь на 50% вже мають новітню форму.

Це свято суто слов’янське чи його коріння сягає індоєвропейських часів?

Ірина Несен: Воно йде ще з індоєвропейських часів. Свято вогню – дуже давнє та зафіксоване в Європі практично у всіх народів. Наприклад, у чехів 6-7 липня є відносно новітнє свято Яна Гуса, але воно пов’язане з купальською ідеологією. До речі, це державне свято і там передбачені вихідні дні.

Якщо проаналізувати традиції вогняної атрибутики (спалювання коліс чи кінського черепа в деяких народів), то воно, вочевидь, ще індоєвропейське.

Алла Качуріна: Так, я погоджуюсь з колегою, багато народів святкують свята вогняного циклу. Українці ж були з давніх часів сонцепоклонниками, вогнепоклонниками.

Раніше ці обряди підкріплювались віруваннями. Наскільки зараз вони дієві, коли більшість молоді здійснює їх лише як забавку?

Алла Качуріна: Це закладено та збережено на генетичному рівні, тож у молоді в цьому просто є потреба. Це наша природна тяга. На жаль, багато втрачено за цей період і люди не завжди розуміють сутність цих свят.

Тобто, зараз це більше молодіжне свято, а та складова обряду, де старше покоління просить гарного врожаю вже втрачена?

Алла Качуріна: Для врожаю буде трішки пізніше час святкування - на початку серпня. А в червні святкувалось свято любові, свято закладення врожаю на наступний рік.

Ірина Несен: В етнографічній традиції українці починали жнива від Петра та Павла – 12 липня. Звідси й прислів’я «На Петра трохи хліба припекла, а на Іллю повну піч намелю».

Пані Алло, ви сказали, що для вас свято Івана Купала улюблене…

Алла Качуріна: Для мене улюблене свято Купайла. Я не святкую Івана, бо не належу до якогось фольклорного колективу, який вивчив пісню та просто її співає, це для мене спосіб життя. Тому я перейшла на святкування цих свят тоді, коли вони відбуваються в природі. Я відчуваю, як це діє, коли ти робиш правильно.

Тобто, ви вважаєте, що ці свята треба все ж таки святкувати окремо?

Алла Качуріна: Івана – це церковне свято. До 17 століття включно є археологічні знахідки, дослідження, що люди ще проводили старі купальські обряди.

Ірина Несен: Це якраз одне із небагатьох свят, яке церквою заперечується. Насамперед тому, що зараз триває петрівський піст. Крім того, це особливий день, коли всі сили активізуються – і чисті, і не дуже, тож церква пропонує бути обережними. Але поняття «свято Івана Предтечі» та «свято Купала», дійсно, навіть у фольклорних текстах розведені. Згадайте як в пісні: «Сьогодні Івана, а завтра – Купала, стороною дощик іде…»

Алла Качуріна: Так склалося життя, що багато поєдналося нашого прадавнього із уже накинутою нам релігією. Але ця синкретизація відбувалася не на користь церкві. Іван Предтеча – це людина, якій відрубали голову. Як можна танцювати в цей день, коли людина так постраждала?.. Але у нас було свято набагато раніше, аніж це сталося. В цьому святі немає ніякого Івана, а є дві іпостасі – чоловіча та жіноча (Купайло та Марена). Це був завжди символ парності, у слов’янстві не віталося чернецтво, бо це протиприродній спосіб життя – відмова від продовження роду. Наше завдання бути тут і жити цим життям.