Vanco і віргінські партизани

Компанія Vanco Prykerchenska Ltd, яка претендує на освоєння найбільшої ділянки на шельфі Чорного моря, продовжує нанизувати на себе скандали. Цього разу ведмежу послугу Vanco Prykerchenska зробив Кабінет міністрів України. Протримавши рівно три місяці «під сукном» розпорядження про мирову угоду із цією компанією, уряд нарешті наважився оприлюднити документ. Чого ж так остерігаються уряд та Vanco Prykerchenska, яка вже практично у кишені має «договір» на освоєння чорноморського шельфу?

-- Офшорні інвестори

П’ять місяців тому, у лютому, вперше із твердістю пролунало твердження про те, що Кабмін готовий звершити конфлікт і затвердити мирову угоду із віргінським офшором. На певний час спалахнула суперечка на тему правильно чи не правильно вчинить уряд фактично повернувши одну із найбільших нафтогазоносних ділянок шельфу компанії, яка лише на чверть є власністю Vanco International. Остання, як у матрьошці, належить Vanco Energy – більш-менш відомій материнській фірмі. Пригадується, що у тому ж таки лютому в одній із дискусій на тему як швидко і чи буде взагалі схвалена мирова угода із Vanco Prykerchenska позиція автора була наступною: «Ця влада доволі швидка в ухваленні своїх рішень. Вони будуть намагатися доволі оперативно все утрясти, згладити гострі кути між різними групами. Може, це займе тиждень, може, два, а може, до місяця». Влітку Україна дізналася, що рівно місяць і знадобився уряду, щоб затвердити мирову угоду.

До речі, паралельно існують три проекти освоєння шельфу, які мають підтримку у різних кабінетах влади. Насамперед, це підписаний меморандум між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» про нафтову структуру Паласа. Другим є спільний проект з російським «Лукойлом» щодо видобутку газу на Одеському та Безіменному родовищах, і нафти з родовища Суботіна. Третім проектом стала Прикерченська ділянка, якою має займатися Vanco Prykerchenska.

Хоча і тоді, і зараз багато хто ще продовжує вірити у те, що Vanco Prykerchenska залишиться без свого «пирога». Неодноразово доводилося чути різні версії подій: і що віргінські інвестори ще не домовилася з усіма конкурентами щодо освоєння шельфу, і що «мирової» не буде, бо відносини Януковича та Ахметова (співвласник Vanco Prykerchenska) уже вкрай погіршилися. Хоча, заднім числом тепер стає зрозуміло, що над подібними думками, впритул до липня місяця, у офшорній компанії лишень тихо посміювалися. Адже доля Прикерченсьокї ділянки фактично була офіційно вирішена ще 11 квітня.

З іншого боку, хто заважав фірмі Рината Ахметова ДТЕК, яка вже давно «ходить» у партнерах з Vanco Prykerchenska, вчасно оприлюднити рішення про мирову угоду й уникнути чергових незручних питань? Доречно буде згадати й інтерв’ю голови Державної служби геології та надр України Едуарда Ставицького, який, як кажуть, «ліпив із себе горбатого», коли в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» від 22 квітня (розпорядження, нагадаємо, вже було 11 квітня), що йому нічого не відомо про рішення Кабінету міністрів щодо мирової угоди. Бюрократична машина працює чітко і найпізніше вже 13 квітня Ставицький бачив цей документ, на якому стояв автограф Азарова.

До чого усі ці екскурси у темне минуле? Заради світлішого розуміння майбутнього. Власне, ще більша залаштунковість і потроєна швидкість – це оновлена стратегія Vanco Prykerchenska на нинішньому етапі боротьби за чорноморський шельф. Згідно логіки четвірки «інвесторів» (офшорні Vanco International, Integrum Technologies Ltd, Shadowlight Investments Ltd і рідний український ДТЕК), втрачено занадто багато часу. Робота із шельфом триває вже шостий рік, а віз і нині там. Не слід тішити себе думками, що шість років тому Vanco Prykerchenska мала плани поступового і розтягнутого у часі освоєння шельфу. Ні і ще раз ні. Але екс-прем’єр Тимошенко своїм рішенням розірвати відносини із Vanco Prykerchenska добряче таки перетасувала карти «інвесторам». Та й глобальна криза у 2008 році підклала їм свиню у пошуку реального чи глобального, а не «п’ятицентового» офшорного інвестора.

Тому сьогодні, слідуючи загальному тренду у владних коридорах, процес подальшої передачі шельфу Чорного моря буде прискорений у декілька разів. Тим більше, поки спостерігається відносне затишшя у світовій економіці, Vanco Prykerchenska може і справді спробувати «пропихнути» Прикерченску ділянку компанії із більшими технічними, фінансовими можливостями та з голоснішим ім’ям на ринку глибоководного нафтогазового буріння на нафтогазовому шельфі. Вибір тут невеликий: Shell, BP, ExxonMobil, Statoil, ChevronTexaco. Та й невідомо, чи вони захочуть брати участь у проектів із таким шлейфом.

Власне, тому і ховали розпорядження Кабміну про мирову угоду, і сама Vanco Prykerchenska по-партизанськи зберігала мовчання. Паралельно із цим увесь цей час тривав пошук глобального інвестора і якби не чергова хвиля чуток про Vanco Prykerchenska на початку літа, то ми б же довго не побачили розпорядження №627. Лише небажання четвірки «інвесторів» з Vanco Prykerchenska отримати додаткову порцію негативних інформаційних відгуків на світових ринках сприяло появі на світ новини про мирову угоду. Хоча не варто перебільшувати можливості і авторитетність Vanco Prykerchenska (як і Vanco International та Vanco Energy). Процес пошуку глобального інвестора буде непростим і ще доволі довгим. Тому якими б скритними та швидкими не були віргінські «інвестори» з їх очікує ще доволі довгий шлях.

-- Важіль для Vanco

Влада ж може з часом отримати іншу проблему із Vanco Prykerchenska. Фактично уже більше року уряд не має можливості впливати на цю компанію. Є три фактори, про які владі забувати аж ніяк не можна: непрозорість вибору переможця Прикерченської ділянки, віддача найбільшого за площею (13 тис. кв. км. ) проекту маловідомим інвесторам та «дивна» пропорція розподілу прибутків 70/30 (де 30% отримує Україна). Зважаючи на це у влади залишався єдиний варіант контролю за Vanco Prykerchenska – це політичний. Проте, схоже, політика все менше лякає компанію із Віргінських островів. Тому владі слід було потурбуватися про вироблення і формування додаткового дієвого важеля для стримувань і противаг у «співпраці» із Vanco Prykerchenska. А то з часом буде як у приказці: кінчаймо, батьку, торгувати , бо вже нема чим здачі давати.

До речі, коли заходить мова про досягнення і досвід роботи Vanco Energy, то чомусь не звертають увагу на те, що компанія працює виключно у пост-колоніальних африканських країнах, які, як і Україну, пожирає корупція. Мова йде про Кот-д’Івуар, Гану, Екваторіальну Гвінею і Габон. Заради справедливості варто згадати і про виняток. Vanco International також готується працювати у Румунії, де здобула право розробляти шельф разом із російським «Лукойлом».

Тепер про гроші. Одним із основних пунктів мирової угоди із Vanco Prykerchenska є захист міфічних інвестицій – 20 млрд. доларів. Міфічних, оскільки наразі ніхто не гарантує, що навіть пару мільйонів доларів буде вкладено у шельф. Зате у планах України за кожним із шельфових проектів передбачена своя державна «стаття витрат». Звичайно, за умов наявності коштів. Найбільше заважила структура Паласа, яка потребує 6 млрд. дол. лише державних інвестицій. Другим по ціні є родовища Одеське, Безіменне і Суботіна – 2 млрд. дол. Третім і найскромнішим є Прикерченська ділянка – 1 млрд. дол. (див. таб. №2)

Таб. №2

Попри свою скромність Прикерченська ділянка є найперспективнішою згідно запасів нафти і газу (див. таб. №1).

Таб. №1

Держава у цю частину шельфу мала би вкласти найменшу суму у розмірі 1 млрд. дол. Можна здогадатися, якому проекту Україна, у своїй скрутній фінансовій ситуації, може надати першочергову «допомогу».

Це є додатковою причиною чому так поспішають «причесати і прилизати» Vanco Prykerchenska. Треба випередити «Газпром» і «Лукойл», які «сидять» і чекають свого часу на інших ділянках шельфу. До того ж, на підсвідомості існує страх, що чергова зміна влади обнулить шельф…