Чи побудує Україна сховище для ядерного палива?

Уряд запропонував побудувати сховище відпрацьованого ядерного палива у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Уряд запропонував побудувати сховище відпрацьованого ядерного палива у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Україні економічно не вигідно вивозити це паливо на зберігання в Росію, тим більше за ціною в півтори тисячі доларів за кілограм тяжких металів. Водночас екологи застерігають, що подальше утримування такого сховища несе екологічні, терористичні та економічні ризики.

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували провідний науковий співробітник відділу енергетичної та ядерної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Ольга Кошарна та експерт з питань енергетики Національного екологічного центру України Дмитро Хмара.

Ольга Кошарная: «Россияне заломили нам такую цену, что она превышает среднеевропейскую – 1 500 долл. за килограмм тяжелого метала»

Реализация проекта по строительству централизованного хранилища для трех украинских АЭС однозначно полностью отвечает национальным интересам Украины. Во-первых, это увеличит энергетическую независимость от Российской Федерации. Во-вторых, это экономически выгодный проект для Украины.

Технология обращения с отработавшим топливом следующая: после того, как оно отработало 3 или 4 года в активной зоне, часть тепловыделяющих сборок изымается и помещается в приреакторные бассейны выдержки, где они находятся в течении пяти лет для того, чтобы уменьшилось остаточное тепловыделение и радиоактивность. После этого до сих пор они загружаются в транспортные контейнеры и отправляются в Российскую Федерацию. С двух энергоблоков 1-го и 2-го ВВЭР-440 Ровенской АЭС - идут в Челябинскую область на завод «Маяк», где происходит переработка отработавшего топлива. С остальных 13 блоков ВВЭР-1000 отправляется в Красноярский край в город Железногорск, где они хранятся долговременно, потому что Россия еще не запустила переработку топлива из такого рода реакторов. Из года в год цена на эти услуги Россией повышается, потому что она монополист. В связи с тем, что такая тенденция наблюдается давно, страны, которые эксплуатируют советские реакторы (сейчас они называются российские), в восточной Европе и в Финляндии отказались от практики вывоза отработавшего топлива в РФ и все создали такие хранилища на своих территориях.

Отработавшее топливо – это ни в коем случае не радиоактивные отходы, а ценное энергетическое сырье. Китай уже в течении года использует отработавшие в водо-водяных реакторах под давлением сборки, которые дожигаются в реакторах типа CANDU. В течении двадцати лет проводились научно-исследовательские работы о прямом использовании отработавшего топлива как топлива для тяжеловодных реакторов, а Китай уже приступил к опытно-промышленной эксплуатации. Дожигание топлива приводит к уменьшению объема радиоактивных отходов в переработке.

Второй момент - это топливо может стать ядерным топливом для реакторов на быстрых нейтронах. Весь мир собирается переходить на эту технологическую платформу после 2030 года для того, чтобы замкнуть цикл и более эффективно использовать природные уран и плутоний, которые при этом вырабатываются.

В 2009 году Украина не совершила ни одного рейса в Россию по отгрузке топлива, потому что не договорились по цене. К тому же в тот кризисный период упала электроэнергия потребления, и на это просто не было денег. По последним сведениям, россияне заломили нам такую цену, что она превышает среднеевропейскую – 1 500 долл. за килограмм тяжелого метала. При этом Украина в год может вывозить от 100 до 160 тонн, посчитайте, сколько это будет стоить. Если мы построим это хранилище у себя, то килограмм тяжелого металла будет обходиться в 1 800 гривен (!) с доставкой, обработкой и хранением. То есть, разница в 6 раз.

Бассейны выдержки нельзя заполнять бесконечно, там всегда должен быть свободный объем на случай какой-то аварийной ситуации, когда потребуется выгрузить всю активную зону. В середине 90-х, когда Россия приняла закон о том, что запрещено ввозить радиоактивные материалы из других стран, для украинской ядерной энергетики был большой риск остановки всех блоков. Это послужило толчком к разработке проекта сухого хранилища на площадке Запорожской АЭС, которое функционирует до сих пор, потому что там 6 блоков – это самый большой объем. Запорожская АЭС говорит, что ежегодно экономит до 40 млн. долл., не вывозя это топливо в Россию, так что это выгодно Украине.

Более того, если бы мы год не вывозили отработавшее топливо, то на эти деньги НАЭК мог бы построить первую очередь этого хранилища, это стоит около 150 млн. долл. Всего реализация проекта предполагает порядка 3 млрд. 675 млн. грн., согласно ТЭО от 2009 года.

Напомню, что это уже второй законопроект. Первый был подан в Верховную Раду в 2009 году, прошел все комитеты с положительными заключениями, но не был внесен в зал только потому, что это было накануне президентских выборов. Новое правительство отозвало этот документ и таким образом мы уже потеряли два года. Если бы тогда приняли его, то сегодня у нас уже было бы хранилище и НАЭК сэкономил бы приличные деньги. Я считаю, чем быстрее этот проект будет реализован, тем лучше будет для Украины.

Дмитро Хмара: «Через 20-30 років не буде ні одного атомного блоку, для яких будується це сховище»

Вирішення проблеми радіоактивних відходів з атомних станцій та відпрацьованого ядерного палива – це в інтересах України. Але створення нового ядерного об’єкту, навіть для його зберігання, а не вивозу в Росію, не в інтересах України.

Ми маємо дуже багато прикладів в атомній енергетиці України, які показують, що будь-який новий створений ядерний об’єкт – це величезні фінансові втрати в майбутньому для держави. Показова ситуація із Чорнобилем: як тільки була зупинена ЧАЕС , через кілька місяців закриття трьох блоків лягло не плечі НАЕК «Енергоатом», який заробляв на продажі електроенергії, а на бюджет країни. Зараз вона «висить» на балансі Міністерства надзвичайних ситуацій і ми фактично із своїх податків платимо за вивід із експлуатації цієї атомної станції. Так само може бути і з цим об’єктом.

Навіть з урахуванням продовження експлуатації через 20-30 років не буде ні одного атомного блоку, для яких будується це сховище. А проектний термін його експлуатації – 50-100 років. Фактично, станції закриються, нікому не будуть потрібні, ніхто не буде платити кошти, а ми продовжуватимемо за це зберігання платити з бюджету. Щодо озвучених тут сум економії, то не можна довіряти тому, що говорять наперед про кошторис в атомній галузі. Коли в 2005-2006 рр. розроблялася та приймалася енергетична стратегія України, вартість будівництва на Хмельницькій АЕС двох блоків з нуля закладалася приблизно на 4 млрд.грн. Сьогодні вони хочуть добудувати (!) два блоки за 40 млрд.грн. Тобто, вартість одного блока за п’ять років зросла, як мінімум, в п’ять раз. Так може бути і з цим сховищем.

Ми вже маємо дуже яскравий приклад будівництва сухого сховища на Запорізькій АЕС. Дійсно, Росія сказала, що в них уже немає де складати це відпрацьоване паливо, тож ви щось собі думайте. Україна була змушена побудувати це сховище. Тоді теж говорили, що будуть економити на вивозі в РФ, що потім це паливо можна використати для нових реакторів іншого типу, що це абсолютно безпечне сховище, яке ніяк не вплине на екологічну ситуацію. Після кількох років його експлуатації почали поширюватись чутки про збільшення рівня радіації. За наполяганням громадськості у 2004 році Кучма дозволив пустити експертів на той об’єкт і виявилося, що біля цих контейнерів радіаційний фон в сотні, тисячі разів перевищує природній. Але здійснено було лише єдиний захід – побудували навколо сховища цих бочок бетонний паркан в кілька метрів. Тобто, говорити про безпеку цього зберігання – це велика проблема.

До того ж вони планують будувати сховище не біля самої Чорнобильської АЕС, де є відповідні фахівці, дороги, інфраструктура, а глибоко в Чорнобильській зоні, де треба будувати майданчик, під’їзні дороги. При цьому кажуть, що за три метра від контейнерів вже не відчувається негативний вплив, то чого ж тоді цей об’єкт треба так далеко ховати?..

Ми пропонуємо: будуйте сховища відпрацьованого ядерного палива біля самих атомних станцій. Все рівно після зупинки АЕС її виведення із експлуатації буде вестись ще років сімдесят. Якщо це сховище розраховане на 50-100 років, то майданчики діючих атомних станцій запросто підійдуть для цього.

Взагалі з прийняттям минулого проекту по будівництву такого сховища було дуже багато проблем. Для того, щоб провести цей закон через Верховну Раду представникам атомного лобі навіть довелося змінити ядерне законодавство України. Якщо до середини 2009 року для того, щоб побудувати цей об’єкт дійсно треба було пройти процедуру громадських слухань, то в червні того ж року були внесені зміни і тепер все, що будується на території Чорнобильської зони, узгоджується тільки з МНС. На сьогодні ні в кого нічого не будуть питати. Думаю, цей закон з’явиться у Верховній Раді і дуже швидко буде прийнятий, оскільки ніякого контролю з боку громадськості на сьогодні неможливо здійснити.

В ТЕО при розробці централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива розглядався варіант розміщення сховищ біля кожної атомної станції. Але відкинули цей варіант тільки тому, що він на 20% дорожчий. Здається, що вони просто хочуть позбутися палива найдешевше. На сьогодні діє програма по реабілітації чорнобильської зони. В останні роки піднімається питання про повернення чорнобильських земель в народне господарювання, залишивши 5-10 кілометрову зону навколо станції. При цьому об’єкт, що збираються будувати, розташований приблизно на тих територіях, які планували повернути в народне господарювання. Тобто, він порушує діючі програми по реабілітації зони. На наші запити відповіли: так, є неузгодження з деякими діючими програмами, але з часом ми це виправимо.

Які саме наслідки для екології матиме будівництво цього сховища?

Дмитро Хмара: Наперед сказати, звідки будуть небезпеки, дуже важко. Наприклад, сьогодні вже «Енергоатом» визнає, що із Запорізького сховища вже не дістанеш паливо, бо невдало зробили об’єкт. Так тимчасове сховище перетворилось на могильник. Які гарантії, що цього не буде в Чорнобильській зоні з цим сховищем?

Потенційно під час руйнування контейнерів можливе потрапляння радіоактивних речовин, в тому числі довгоживучих ізотопів в грунтові води, оскільки там болотиста місцевість, в Дніпро. Можливо, у майбутньому виникнуть ще й терористичні загрози з огляду на те, що більш небезпечним є об’єкт з відпрацьованим ядерним паливом, аніж зі свіжим. Та й знаходитиметься він в 130 км від Києва.

Проте це сховище остаточно не вирішує проблему зберігання відпрацьованого ядерного палива, тож не дуже доцільно витрачати на нього кошти. Треба буде, як решта країн (Швеція, Фінляндія, Франція, планує США), витрачати десятки мільярдів євро на спорудження могильника для ядерних відходів.

Ольга Кошарная: Я не согласна с коллегой. По законодательству РФ, по Объединенной конвенции по обращению с отработавшим топливом и радиоактивными отходами страны, высокоактивные отходы из России после переработки нашего вывезенного топлива будут возвращаться сюда. Если бы мы заплатили 1 500 долларов за килограмм, и Россия там бы и захоранивала их после переработки, можно было бы решиться на такие траты. Но получается, что мы на хранение тратим много денег и потом все равно придется строить в Украине биологическое хранилище, поэтому все равно это экономически выгодно.

Что касается экологических рисков, то мы живем в техногенной среде, когда в газифицированных домах всегда есть риск погибнуть от взрыва бытового газа. Риск есть всегда, но технология этого хранилища уже апробирована в мире и отлицензирована регулирующими органами США и Испании.

Чи можуть наше сховище використовувати інші країни?

Ольга Кошарная: Нет. В первую очередь потому, что это дорогое сырье для будущих реакторов.

Нещодавно відбулася конференція, на якій було зібрано значну суму коштів на об’єкт «Укриття», але її виявилося недостатньо. Чи можна почати будувати цей об’єкт при тій сумі, яка вже зібрана?

Ольга Кошарная: Министр иностранных дел сообщил, что все деньги собраны, – это 780 миллионов евро. Все проекты в Чернобыльской зоне выполняются не в срок, и с момента принятия «Shelter Implementation Plan», он уже вдвое подорожал. В принципе, предварительные работы осуществляются, начали делать фундамент. Чем быстрее это будет построено, тем дешевле все это обойдется. Технический проект сейчас находится на рассмотрении Государственной инспекцией ядерного регулирования относительно экспертизы по ядерной безопасности.

Дмитро Хмара: Сьогодні на території Чорнобильської зони накопичено більше мільйона тон радіоактивних відходів. Четвертий блок, над яким будують саркофаг, - це всього 1% всіх радіоактивних відходів. На сьогодні не створено мапи з інформацією, де, що, скільки і як валяється. З тих сотень сховищ, які планували будувати за радянських часів, на сьогодні побудовано одне єдине, яке вже заповнене по самий верх. Решта звалищ радіоактивних відходів, обладнання та матеріалів, які використовувалися під час ліквідації аварії, лежать ніяк не оброблені, все більше руйнуються, і останнім часом зафіксовано збільшення виносу радіоактивних матеріалів через повітря і водні ресурси зони відчуження. Тому поки не провели інвентаризацію Чорнобильської зони, будь-які плани по її реабілітації дуже дивні, бо вони будуть лише точковим вирішенням однієї проблеми, і при цьому коштуватимуть мільярди гривень.

Ольга Кошарная: Я не согласна, потому что отходы отходам рознь. Существует классификация радиоактивных отходов: низкоактивные, среднеактивные и высокоативные. То, что осталось в четвертом блоке, это хранилища высокоативных отходов, которые обладают всеми видами излучения (альфа-, гамма- и бета-), там до сих пор 3000 рентген в час. Поэтому в первую очередь надо делать объект «Укрытие», потому что он самый опасный, а работы по паспортизации территории ведутся.

Чи є в України плани на будівництво ядерного могильника?

Ольга Кошарная: Есть государственная целевая программа по обращению с радиоактивными отходами. В принципе это запланировано, но площадка пока не выбрана. Эпизодически исследования по этому поводу проводились. В некоторых странах их размещают в соляных шахтах или в гранитных породах, как Швеция и Финляндия, которые наибольше продвинулись по созданию таких объектов. Но они не говорят, что это могильник, потому что это инженерное сооружение: тоннели с датчиками, вентиляцией и т.д. У нас пока системные работы не ведутся, потому что нет денег, а все это довольно дорого стоит.

Дмитро Хмара: Могильники на сьогодні проблему не вирішують, бо є ще нагальніше питання: паливо Рівненської АЕС переробляється в Росії, і вже з 2013 року радіоактивні відходи повертатимуться нам. На сьогодні немає сховищ, куди це все складати, і навіть не планується їх робити.

Пані Ольго, які ваші прогнози щодо прийняття цього законопроекту? Чи проголосує за нього проросійське лобі?Чи не завадять знову вибори?

Ольга Кошарная: Все атомщики в пределах России и Украины друг друга знают, потому что наши работали на российских станциях, и учились все, как правило, в Москве. Поэтому пророссийское лобби существует, у нас оно укоренилось, и это ни для кого это не секрет.

Надеюсь, что этот законопроект проголосуют осенью, еще до начала активной предвыборной кампании. Дело в том, что наши политики достижение тактических политических целей ставят выше национальных интересов. Вот почему не приняли этот закон в 2009 году, а мы уже миллионов 250 сэкономили бы. В 2006-2007 годах партия Тимошенко была против этого строительства, а потом ее же правительство внесло законопроект о том, что строить таки надо. В 2009 году уже выступала Партия регионов, пугая радиацией. Я очень надеюсь, что когда-то общенациональные интересы возобладают над политической целесообразностью.

В Європі почали активно проводити стрес-тести та АЕС. Чи проведенні вони в Україні? Якщо так, то чи виявлені у нас небезпечні станції?

Ольга Кошарная: В Украине план действий по проведению этих стресс-тестов принят даже раньше, чем в Евросоюзе, и в больших объемах, чем в Европе. Проверялось сочетание природных факторов (наводнение, землетрясение) с учетом Фукусимы, потеря внешнего энергоснабжения для внутренних нужд, устойчивость АЭС террористическим угрозам. Проектная угроза для станций - это совершенно секретный документ, который был принят в Украине 30 мая этого года указом Президента.

Украина в рамках Меморандума взаимодействия между Украиной и Евросоюзом в энергетической сфере завершила проект, по которому допустила на все свои атомные станции международные миссии, МАГАТЕ и экспертов Евросоюза для оценки безопасности наших АЭС. Многие страны не хотят допускать иностранных экспертов на свои станции. Выводы относительно наших станций положительные: украинские АЭС соответствуют мировым стандартам по безопасности.

Речь шла о том, что если Украина пройдет этот тест, тогда Евросоюз допустит нас в энергосистему экспорта электроэнергии в страны ЕС. Было понятно, что это немножко шантаж, но нам это помогло, потому что нигде в мире не делали оценку проектной безопасности к современным условиям. Ведь во многих странах проекты были реализованы 30 лет назад, а на Фукусиме - 40.

Сейчас будет сделана целевая переоценка безопасности с учетом этих факторов, в том числе с учетом склада боеприпасов, размещенного около Хмельницкой АЭС. На аварийное реагирование уже прошли учения на Запорожской станции, с учетом наводнения и других факторов. В сентябре это будет происходить на государственном уровне с привлечением всех структур. Да, у нас есть проблемы с оценкой сейсмичности, потому что площадки выбирались еще в советское время, но основное оборудование сейчас будет оцениваться.