Україна потопає в смітті

В Україні накопичилося 30 мільярдів тон сміття, одна тільки столиця виробляє 1,3-1,5 мільйонів тон щороку. На всю Україну діє близько тридцяти сміттєпереробних заводів, потужностей яких не вистачає. Більше того, від технологій, які використовуються у нас, європейські країни вже давно відмовилися. Тому одна справа педантичні німці чи австрійці, які можуть спокійно спати в п’ятистах метрах від сміттєпереробника, а інша справа - мешканці лівого берега, які носом відчувають ступінь очистки заводу в Києві. Бо головне не лише спалити сміття, а отримати від нього користь і при цьому очистити атмосферні викиди. А в Україні сьогодні на це дороге задоволення грошей немає ні у влади, ні у громадян.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» дискутували директор Інституту міста Олександр Сергієнко та директор ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» Валерій Кравченко.

Олександр Сергієнко: «Говорити про спалювання сміття – це повертатися в кам’яний вік»

Говорити про спалювання сміття – це повертатися в кам’яний вік, це все одно, що спалювати гроші. Країни тієї чи іншою мірою відмовилися чи відмовляються від спалювання.

Зараз в Україні існують і вітчизняні розробки, і закордонні, які дозволяють робити безвідходне виробництво, навіть солі важких металів брикетуються, пакуються і певним чином використовуються. З цього може виходити біогаз, рідкі та сухі добрива, паливо, дизельна та бензинова фракція, метали. При цьому пластикові пляшки небезпечні тим, що при спалюванні вони утворюють діоксин, результат від якого приблизно такий, як був на обличчі Ющенка. Непростою є ситуація і з переробкою скла, адже його виробництво є надзвичайно енергоємним процесом. Світовий досвід показує, що найпростішим способом вирішення проблеми збору склотари, є встановлення високої закладної вартості пляшки. Тобто, купляєте пляшку пива, повертаєте пусту тару і отримуєте половину ціни, що примушує людей не викидати та бити, а здавати її назад.

В європейських країнах запроваджено роздільний збір. Наприклад, в Барселоні стоїть чотири ящички різного кольору, туди кидають одне, туди - інше. Те, що намагалися зробити в Києві, просто смішно. Кілька місяців тому з’явилися якісь контейнери. Але весь сенс такого збору сміття в тому, що туди не залазять бомжі, бо якщо вони повиймають найбільш корисні складові сміття, то роздільний збір втрачає сенс. В Барселоні ящики герметичні, засунув і все.

По-перше, цей процес треба добре організувати, по-друге, необхідна просвітницька громадська кампанія. В Німеччині людям навіть доплачували, щоб вони роздільно збирали і викидали сміття, а потім через певний час почали штрафувати за порушення цієї системи.

Рішенням Київради ще 2007 року було виділено 5 гектарів землі біля ТЕЦ-6 для будівництва сміттєспалювального заводу. Після того міська влада обіцяла, що у нас то японці прийдуть і побудують, то австрійці, то ще хтось. Навіть міністр екології Микола Злочевський в березні цього року обіцяв, що до Євро-2012 сміттєспалювальний завод буде. В результаті, остання заява пана Мазурчака, де він сказав, що ми зараз ні технічно, ні психологічно не готові до будівництва такого заводу.

Дійсно психологічно ми не готові. Той же Мазурчак наводив цифри, що реконструкція заводу «Енергія» вимагає 240 мільйонів гривень, з них 100 мільйонів іде на фільтр і очистку. Знаючи нашу технологічну дисципліну та намагання директорату зекономити, можна стовідсотково сказати, що технології очистки дотримуватися не будуть. Одна справа педантичні німці чи австрійці, які можуть спокійно спати, знаючи, що за 500 метрів стоїть сміттєспалювальний завод, а інша справа, що мешканці лівого берега носом відчувають ступінь очистки на заводі «Енергія».

В 2008 році ВАТ «Київспецтранс» закупило 1950 контейнерів для збору сміття, вартість кожного 2,5 тисячі гривень. Натомість, завод «Коммаш» ті самі контейнери продає по 900 гривень. Фактично з кишені киян на цій операції чиновники вийняли 3 мільйони, наваривши на кожному контейнері 1,5 тисячі. ВАТ «Київспецтранс» купив 31 сміттєвози по 322 тисячі за кожний. При цьому один з вітчизняних заводів таку саму машину продає за 130 тисяч. Тобто, вони наварили по 200 тисяч на кожній машині, які розклали між своїми кишенями київська влада і керівництво підприємства. Цей приклад показує, що проблеми у нас не вирішуються не тому, що у нас немає технологій чи техніки, а тому що розруха в головах.

Проблема сміття дуже болюча. Київ кожного року виробляє 1,3-1,5 мільйонів тон відходів, кожна людина по 200-300 кілограмів. В Україні накопичилося 30 мільярдів тон сміття, по 500 тисяч тон на кожен квадратний кілометр території. Це сміття має таку структуру, що воно в природі воно не переробляється, в Пирогово, на п’ятому полігоні постійно йде виділення фільтрату. В 1990-х вбухали гроші на завод по очистці цього фільтрату, але ефекту немає. В результаті, щоб якось заткнути рот мешканцям навколишніх сіл, прокладають шляхи, будують школи, водогони, бо вода в криницях отруйна. Те, що в київському бюджеті закладають водогони, дороги, школи, – це факт, який відображає, що околичні села п’ятого полігону знаходяться в зоні екологічного лиха, і така доля чекає решту України.

Валерий Кравченко: «Если уже делать, то несколько заводов, и строить их надо за чертой города»

В мире нет ни одного города, который бы полностью перерабатывал свой мусор, про что я уверенно говорю, потому что наш институт занимается этой проблемой со времен Советского Союза. В этом году мы выиграли тендер по разработке схемы санитарной очистки города Киева, что является программой действий по сбору, вывозу и утилизации всего мусора, который образуется в городе, включая токсичные отходы. Поэтому говорить о мусоросжигательных заводах не совсем правильно. В Европе принято решение вообще отказаться от мусоросжигательных заводов, но это не значит, что исключается термообработка и термоутилизация отходов. Все делается для того, чтобы снизить токсичность образующихся отходов и чтоб что-то получить в результате переработки.

Говорят, что завод «Энергия» пахнет, но это не он пахнет, а рядом стоящая Бортническая станция аэрации, где обрабатываются сточные воды. Завод «Энергия» почти 20 лет назад выработал весь свой ресурс, но поскольку мусор девать некуда, он продолжает работать. Он требует реконструкции, в нем практически вообще нет очистки. Этот завод строился как пилотный проект, каких всего было построено в четырех города Украины. Из них сейчас еще иногда работает завод в Днепропетровске и постоянно в Киеве.

Говорят, что киевская власть что-то делает для близлежащих к полигонам сел. А куда она денется, ведь наш с вами мусор вывозится рядом с этим селом и оно должно иметь привилегии? Да, Пирогово нельзя назвать полигоном, это, скорее всего свалка, а такие свалки у нас в каждом лесочке. Поэтому я согласен, что мусор надо перерабатывать любым путем.

Но кто будет платить за переработку мусора? В Европе, где идет переработка, это убыточное производство, которое в конечном итоге оплачивает человек. За куб мусора они платят в десятки раз больше, чем мы, потому что мусор идет на переработку. Если вам завтра скажут, что каждый человек должен платить за мусор, как за границей, 100 евро в месяц, сможете ли вы их платить? Самое страшное то, что мы не хотим понять, что мусор – это полезный продукт, если его правильно использовать. Но чтобы его правильно использовать, наши хозяйки должны перестать в один и тот же кулек сбрасывать весь мусор. В Америке вообще запрещен сброс органической фракции в мусор, там все отходы продуктов должны сбрасываться в канализацию.

Нужна ли термическая обработка мусора? Естественно, но только горючих фракций, поэтому нужно мусор разделять. Только в бывших советских странах и странах Варшавского договора остались общие свалки, больше их нигде нет.

Нужно использовать любые методы, потому что если мы не будем решать эту проблему, то очень скоро Украину мы не увидим. Будем искать, где наш чернозем, потому что сверху будет лежать мусор.

Якщо сміттєспалювальні заводи – це вчорашній день, то якими є сучасні технології

Валерий Кравченко: Пиролизные заводы. Пиролизный газ – это метан, окись углерода, водород, этот газ можно дополнительно выжигать, нагревать воду, получать электроэнергию, то есть получается более-менее замкнутый цикл. Плазменные технологии, но до этого еще очень далеко. Еще делается дезификация и электрошлаковый переплав по принципу доменной печи. Но все равно это термообработка. Можно использовать современные мусорные заводы, но это очень дорогое удовольствие именно за счет очистки газов, которые очень токсичные вплоть до диоксина.

Де ці новітні технології вже запроваджені?

Валерий Кравченко: В Европейском Союзе. Американцы же находят территории, которые больше нельзя использовать. 12 или 14 штатов свозят мусор на одну площадку, которая стала самым крупным полигоном в мире. Свозят без переработки и считают, что через 250 лет этот мусор уже будет не токсичен.

Ці сучасні заводи є абсолютно екологічно безпечними, чи все одно є доля забруднення?

Валерий Кравченко: Если будет строиться объект по термопереработке какой-то органики, то он должен выдерживать наши нормы. Мы не производим оборудования для очистки, но у нас есть требования, которые по отдельным компонентам выше, чем европейские.

Олександр Сергієнко: Сучасні технології направлені перш за все на сортування, заводи так і називаються – сміттєсортувальні станції. Там є і механічне сортування, і ручне. Виділяється все, що можна переробити. Принципова відмінність України від розвинутий країн в тому, що у нас різна морфологія сміття, бо у нас є органічна фракція. В США на кожній кухні в зливі стоїть млинок. Господарка почистила картоплю, увімкнула цю дробилку, перемолола відходи і вони пішли в каналізацію. У нас же на полігоні суміш, тому іде фільтрат, отруєння і т.і.

Валерий Кравченко: В западных странах максимальное количество отсортированного мусора при раздельном сборе 40-50%. У нас же ни одна установка не обрабатывает больше 15% мусора. Никто не отрицает, что это надо сортировать, но что 100%, что 85%, все равно надо куда-то девать.

Как мировое сообщество смотрит на ситуацию в Украине? Приходили ли иностранные инвесторы со своими проектами в Украину?

Валерий Кравченко: Постоянно есть такие предложения. И сейчас по Киеву рассматривается этот вопрос. Инвестор есть, но каждый из них, вложив деньги, хочет их вернуть. А чтобы их вернуть, играет наш с вами карман. Мы должны понимать, что любые экологические проблемы являются убыточными.

Олександр Сергієнко: Австрійська компанія відмовилася вкладати гроші і відверто заявила, що причиною відмови є політична нестабільність України.

Валерий Кравченко: Есть предложение от некоторых фирм, которые предлагают бесплатно поставить нам завод, но дополнительно завезут токсические отходы.

Скільки заводів в Україні переробляють пластик?

Олександр Сергієнко: Здається, в Києві є одне виробництво, яке переробляє ПЕТи. Це дуже корисна сировина, якщо з нею правильно поводитися.

Валерий Кравченко: Заводов ни одного, есть отдельные фирмы. Но вообще эта проблема у нас пока не ставится.

Скільки заводів є на всю Україну і скільки потрібно?

Олександр Сергієнко: Будь-яке місто від 50 тисяч повинно мати завод для переробки або кооперацію. Треба рахувати відстані, тому в будь-якому товарі сидить складова пального. Треба рахувати, чи ставити на одне місто кілька заводів, чи в кожному місті по одному.

Валерий Кравченко: Сейчас их порядка 30 на всю Украину. Перерабатывать надо в каждом селе, а не только в больших городах. Более того, в Киеве один завод быть не может. Нас перестали приглашать на совещания в мерию, когда мы сказали, что делать один концентированный завод в Киеве на Троещине, – это глупость. Если уже делать, то нужно несколько заводов, и делать их нужно за чертой города. Можно было бы, получая тепло, частично решить проблему природного газа. Ведь мы сейчас не можем запустить кучу технологий, того же пиролиза и т.д., потому нужно чем-то высушить мусор, а это все газ.