Тетяна Мокріді: «Сьогоднішня влада своїми руками виліплює нового президента…»

Колись найавторитетніша у вітчизняному політсередовищі партія «Наша Україна» ніяк не вийде із затяжного піке. Її продовжують покидати ті, хто цю партію ставив на ноги. Нещодавно демонстративно вийшла з «НУ» колишній керівник її інформаційного департаменту Тетяна Мокріді, дружина колишнього голови Центрвиконкому Романа Безсмертного. Заявила, що зробила це через низький професійний рівень партійного менеджменту, закулісні чвари у «НУ». Більше про причини свого прощання з партією Тетяна розповіла кореспондентові «Високого Замку».

– Що вас не влаштовувало у партії, керівництво якої на кожному кроці заявляє про ренесанс? Ваші докори адресовані «новій гвардії» в особі Наливайченка, Бондарчука, Огризка…

– Моє рішення не було якимось спонтанним чи емоційним. Хотіла зробити це ще більше року тому. Я була членом ради партії, а мене з неї виключили, не запитавши про звіт. Сказати було що – за плечима залишились розбудована інформаційна структура, пристойна команда фахівців у кожному регіоні, мережа партійних сайтів, партійні бюлетені, тренінги. Так само, як зі мною, вчинили з багатьма однопартійцями. Декому захотілося звільнити місця для тих, хто залишив владні кабінети після програшу Ющенка на президентських виборах. Більшість з них роками нищили партію і стверджували, що вона не потрібна Ющенку…

Замість того, щоб розбудовувати партію в регіонах і вирішувати матеріальні проблеми низових осередків, є велике бажання шукати винних серед тих, хто створював партію… Названі вами керівники «НУ» прийшли зовні, а не виросли у партійному середовищі. У нас ніколи не цінували вірних бійців. Завжди наступав «час ікс», коли з’являлися «парашутисти». З часом ці люди, окрилені своєю «потужною політичною вагою», йшли створювати нову партію. Політичний десант, а відповідно і зради стали нормою у «Нашій Україні». Мене завжди дивувало, як в присутності Ющенка, після чергової зміни голови ради партії (а їх було п’ять), деякі мої колишні однопартійці готові були підпалити себе на знак вірності. Огидно! – і так п’ять разів.

– Чи не здається вам, що кожен такий, як ваш, демарш деморалізує рядових партійців, прискорює зникнення колись провідної політичної сили?

– Заява про вихід з партії не далася мені легко. Адже це десять яскравих років роботи в команді Віктора Андрійовича, за які вдячна. Ця команда дала мені можливість реалізуватися, саме тут знайшла друзів, зустріла свою долю. Але за ці роки чимало разів була свідком внутрішньополітичних змов, від яких страждали невинні люди. З роками партія стала синонімом болю. Коли дуже болить, часом краще відрізати, ніж лікувати…

– Ви тепер людина безпартійна і можете бути вільнішими у своїх судженнях. Що і хто погубило «Нашу Україну»?

– З часів владування НДП, СДПУ (О), «Нашої України», Партії регіонів доля провладної партії в Україні очевидна. Рейтинг партії починає стрімко падати з першого дня президентства. Українці живуть настільки погано, що ніколи не підтримуватимуть провладну партію. Тому весь час суспільство шукає нових облич і нових лідерів. Ми навчились відповідати на питання «Хто винен?», а не знаємо «Що робити?». Народження і смерть партій в Україні є нормальним явищем...

– Чи не бачите у фіаско «НУ» вини її почесного голови Віктора Ющенка, який самоусунувся від політики і від рідної партії зокрема?

– Ющенко був єдиним президентом України, який водночас очолював партію. І при будь-якому голові політради головний прапор і вождь – це Віктор Андрійович. Добре це чи погано? Важке питання. І досі є ті, хто вважає, що партія може вижити тільки у випадку, якщо Ющенко покине її лави, інші категорично проти цього. Партія вже давно не може народити нових амбіційних лідерів, тому що її стерилізували роками. «Наша Україна» – організаційно випотрошена структура. Майже кожен голова її ради йшов з партії, прихопивши зі собою частину організаційної структури для нової політсили. Ось так і наплодилося партій, в яких по два члени: лідер і його прапор.

Вважаю помилкою похід на вибори у форматі блоків, а не єдиної партії. Тому що кожен «потужний» лідер національно-патріотичної сили, яка не має і десятої долі одного відсотка підтримки, горланив про свою міць при створенні блоку. А потім починалося найсмішніше: бійка за місця в списку, за посаду, за кабінети, машини. У більшості випадків неадекватність перемагала здоровий глузд. Зараз деякі з цих псевдолідерів знаходяться в одній з найбільш рейтингових політичних сил, і це бомба сповільненої дії.

Ющенко – батько «Нашої України», усі решта в кращому випадку будуть прийомними батьками. Особистий рейтинг Ющенка віддзеркалився на партії, по-іншому не могло бути. Так, він був кумиром мільйонів, такої підтримки людей не мав ніхто. Але адекватна, а не емоційна оцінка явища Ющенка з’явиться з часом. «Помаранчева» казка не могла тривати вічність. Цю казку писав кожен з нас, очікування народу були надто великими, і треба визнати, не справдилося чимало сподівань. Знаєте, після шаленого кохання і нереалізації мрій завжди настає період ненависті. З часом люди на багато речей дивляться по-іншому. Впевнена: ті, хто був на Майдані, не можуть у ньому розчаруватися. Бо це означало би підписати вирок собі. На Майдані люди стояли за себе, за свою свободу, а не за Ющенка. На той момент він став уособленням свіжого вітру змін. Саме після Майдану будь-де за кордоном з гордістю кажу, що я – українка.

– З весни 2010-го, коли Роман Безсмертний став послом у Білорусі, а його дружина перестала бути членом Нацради з питань телебачення і радіомовлення, ви перебралися до Мінська…

– Не можу дорікнути Януковичу щодо мого звільнення. Коли чоловіка було призначено послом, я написала заяву за власним бажанням. Вчинила чесно, не стала гратися в гру з перельотами Мінськ-Київ у дні засідань Нацради.

– Уже як її «екс-член», спрогнозуйте майбутнє українського телеринку…

– Якщо власники деяких каналів не встигнуть скинути свої активи до наступних президентських виборів, не виключаю, що після них почнеться перерозподіл телевізійного ринку. Нова влада, яка прийде у 2015 році, може згадати і про сьогоднішні арешти, і про судові процеси. Якщо у кінці 2004-го, під час третього туру президентських виборів, було замовлено чимало чартерних рейсів на виліт з України, то у 2015-му, під час оголошення результатів екзит-полів, літаків може не вистачити. Я проти політики помсти, бо вона знищує країну. Не буває так, щоб усе, що робили політичні опоненти до приходу нової влади, було погано. Як і в будь-якій роботі, є плюси і мінуси. Але сьогоднішня влада вийшла на стежку війни з попередниками. І що цікаво мені як політтехнологу, вона своїми руками виліплює нового президента. Інколи здається, що у владі працює резидент Тимошенко…