Підвішений стан українських нагород
Українська система нагород - це продукт змішання загальносвітової тенденції і кальки з радянської системи.
Українська система нагород - це продукт змішання загальносвітової тенденції і кальки з радянської системи. Поряд із заснованими за роки незалежності орденами Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Данила Галицького головною відзнакою країни лишається скопійована ще з радянських часів «Золота зірка» Героя України. Водночас лише в Україні є суто жіночий орден Княгині Ольги. Проте зараз певним чином зламано систему проходження матеріалів на представлення до нагород. Геральдисти навіть не виключають, що найближчим часом нинішня влада взагалі переформатує цю сферу.
Чи буде медаль до 20-річчя незалежності України? Яка доля великого Державного Герба? Чому оригінал українських державних нагород можна купити за 150 грн. на антикварному ринку? Чи буде нести відповідальність Леонід Кучма після отримання нагороди від росіян «За служение Отечеству»?
Про це в прес-центрі «Главкому» розповів український геральдист, заслужений художник України, автор понад 100 розробок геральдичних комплексів державної ваги Олексій Руденко.
Олексій Руденко: «Ніде в світі немає практики вручення нагород за статевою ознакою, крім України»
В Україні за роки незалежності було створено досить складну і розгалужену систему державних відзнак. Тим більше, що у нас фалеристика як наука про нагороди в прямій залежності від політики в державі. Тому Україна відзначилася тим, що на певному етапі свого розвитку за ці 20 років спочатку було створено унікальну систему нагород лише однієї гілки влади. Справа в тому, що Верховна Рада з моменту проголошення незалежності ніяк не могла вирішити питання, якій бути взагалі нагородній системі України. Тому з приходом до влади Президента Кучми 1994 року було створено систему відзнак Президента України, тобто лише однієї гілки влади. І тільки після певних політичних колізій, коли був вихід частини депутатського корпусу з парламенту, коли вони засідали в Українському домі, було прийнято Закон України «Про державні нагороди України», і відзнаки Президента моментально стали державними нагородами України.
Система державних нагород України складається з орденів та медалей. Найвищою нагородою вважається орден Держави з врученням відзнаки у двох виконаннях «Герой України». Далі слідують орден «За заслуги», орден Богдана Хмельницького, орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги (це єдина відзнака в країні за статевою ознакою, вручається лише жінкам). Існує два ордени, засновані за влади Президента Ющенка, – орден Свободи і орден Данила Галицького. І низка медалей – «За військову службу», «За працю і звитягу» та ще декілька нагород.
До системи державних відзначень відносяться офіційні символи Глави держави. До цього комплексу відзнак відноситься Штандарт Президента, Знак (колар) Президента, Гербова печатка Президента і Булава Президента.
Казати про логічність і продуманість державної нагородної системи складно - це продукт змішання загальносвітової тенденції і кальки з радянської системи. Зокрема, це стосується найвищої відзнаки в Україні - ордену Держави і знака «Герой України», який і за суттю, і візуально нагадує відзнаки «Герой Радянського Союзу» та «Герой Соціалістичної Праці». Я вже не кажу про досить неоднозначну практику присвоєння звання «Героя України».
Якщо порівнювати нашу систему з системою державних нагород інших країн, то прямих аналогій немає. Хоча якщо казати про нагородну систему Російської Федерації і про загальну ідеологію Росії, то це поєднання радянської системи, яка екстраполювалася в сучасну Російську Федерацію, і нагородної системи Російської імперії, хоча Росія в жодному документі не називає себе спадкоємицею Російської імперії. Так само і Україна є правонаступницею лише Української Радянської Соціалістичної Республіки. Про правонаступництво Української Народної Республіки і Української Держави в певній частині документації йдеться, але напряму такого спадку Україна не отримала. Тому, на жаль, в сучасній нагородній системі України немає жодної відзнаки, яка могла бути заснована під час першої її незалежності в 1917-1921 роки.
Решта суміжних з Україною держав, зокрема, Польща мають досить традиційну нагородну систему, яка складалася роками. Я вже не кажу про країни західної демократії, де нагородні системи складалися протягом століть. Україна не мала такого шансу, тому всі протиріччя, які є в перехідному етапі становлення державності, які ми маємо зараз, відображені і в нагородній системі України.
Чи замовлялися якісь нагороди до 20-ти річчя незалежності України?
Олексій Руденко: Ставлення до відзначення 20-тиліття України у влади і у народу трошки різне, та навіть всередині влади немає єдності з цього приводу. Спочатку вийшов указ Президента України про заснування відповідної відзнаки, потім цей указ було відкликано, а невдовзі з’явилася інформація, що медаль на честь 20-ліття незалежності буде. Я можу сказати точно, що медаль таки буде, автором її є один із співробітників Адміністрації Президента. Наскільки мені відомо, це пан Біляєв, який у свій час працював на Банкнотно-монетному дворі. Тираж цієї медалі буде 3,5 тисячі одиниць, хоча офіційної інформації про це немає. Кому вона буде вручатися, який статут та підхід у нагородженні, не маю жодного уявлення, але, думаю, що будуть відзначені найдостойніші.
Чи вважаєте ви адекватною ту кількість нагород, яка існує зараз в Україні?
Олексій Руденко: Мені складно про це казати. Наприклад, ніде в світі немає практики вручення нагород за статевою ознакою. Хоча я пишаюся орденом княгині Ольги, але не ділив би громадян України за статевою ознакою. Один з прикладів жіночої нагороди є в нагородній практиці монархічної Данії, а також Катериною ІІ колись була заснована відзнака, яку вважають жіночою.
У свій час концепція про створення ордену княгині Ольги полягала в тому, що треба відмовитися від вручення відзнаки «Мати-героїня», а зосередитися взагалі на ролі жінки в розвитку українського суспільства. Після появи «Матері-героїні» знову, виходить, що функції ордену княгині Ольги дублюються, бо вона також передбачає нагородження за відповідальне материнство.
Я особисто вважаю, що треба відзначати такі видатні постаті в національній історії, як Данило Галицький. Але при цьому орденом Данила Галицького дублюється частина функцій медалей «За працю і звитягу» і молодших ступенів ордену Ярослава Мудрого.
На жаль, це не тільки наша практика. От нещодавно колишнього Президента України Леоніда Даниловича Кучму відзначено нагородою Російської Федерації «Орденом за заслуги перед Отєчєством». Я думав було обурюватися, але потім довідався, що таку ж саму відзнаку отримав колишній президент Франції Жак Ширак і т.д. Хоча статут цієї відзнаки передбачає нагородження виключно громадян Російської Федерації.
Наша нагородна система могла би бути більш стислою, а взагалі ідеальної форми немає, в кожної країни є своя специфіка. При цьому, враховуючи потяг українців до морального заохочення, оскільки іншого інколи і не дістається, розгалуженість нашої нагородної системи є прямим відображенням національної традиції.
Чи часто зараз порушується статут нагород?
Олексій Руденко: Зараз певним чином взагалі зламано систему проходження матеріалів на представлення до нагород. За законодавством України діюча система повинна полягати в тому, що існує Комісія державних нагород та геральдики при Президенті України, існувала Служба державних нагород на геральдики Адміністрації і Секретаріату Президента. Нині створено Службу державної геральдики та церемоніалу і в невідомому стані перебуває Комісія державних нагород та геральдики. Тобто, сам характер подання на нагородження та характеристика осіб, яких відзначають, поки що знаходиться в підвішеному стані.
Якщо комісія з питань нагород у підвішеному стані, за чиїм наказом тоді роздають ордени та медалі? Хто це вирішує?
Олексій Руденко: За українським законодавством, ордени та відзнаки вручаються Президентом України. А от порядок проходження дещо незрозумілий. Я сам певний час був членом комісії з питань нагород та геральдики, і тоді система була абсолютно логічною. Є перелік організацій, які мають право законодавчої ініціативи, в тому числі і щодо подання на нагородження. У нас таким правом володіють обласні керівники та керівники міст Києва та Севастополя. Подані ними матеріали на нагородження розглядалися цією комісією, оброблялися Службою державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України і тоді виходили на підписання главою держави.
Неодноразово в ЗМІ була інформація про те, що державні нагороди купуються та продаються. Коли розпочалася ця практика?
Олексій Руденко: Я не готовий когось в чомусь звинувачувати та говорити, що хтось за певні дивіденди роздає нагороди тим людям, які цього не достойні. Але інколи дивишся на списки Героїв України та просто дивуєшся. Мені не відомі конкретні випадки, хоча я неодноразово читав в інтернетних публікаціях про те, що в нашій державі нагороди роздавалися за гроші.
Інша річ, що сьогодні держава не контролює процес саме фізичного придбання державних нагород. На будь-якому антикварному ринку можна спокійно купити державну нагороду України, причому не підробку, а оригінал.
За яку суму?
Олексій Руденко: Я страшенно пишався тим, що створив відзнаку Президента України, а нині державну нагороду – орден Богдана Хмельницького. Колись вважав, що це буде рідкісна військова нагорода України. Після того, як її зробили масово тиражованою, почали вручати ветеранам, здається, що її було випущено декілька мільйонів одиниць. Зараз молодші ступені ордена Богдана Хмельницького можна спокійно купити за 100-150 гривень на антикварному ринку. Я вважаю, що це неприпустима практика.
Держава повинна була б слідкувати за цим процесом. Але якщо згадати, що колишній Президент сам був постійним відвідувачем антикварного ринку та спокійно дивився, як на його очах торгували держаними нагородами України, дуже важко говорити про контроль держави за цим процесом. Це - тривожний симптом.
Що стосується корупційних дій в галузі нагородження, я можу висловити припущення, що щось таке відбувається. Українці страшенно полюбляють бути нагородженими. Причому більшість наших державних мужів не роблять різницю між державними нагородами України, державними нагородами інших країн, нагородами громадських організацій і церковними нагородами і, як вінегрет, носять їх одночасно. Це дуже дивно, бо є державні мужі, які є фахівцями в галузі фалеристики. Маю на увазі нинішнього міністра сім’ї, молоді та спорту і освіти та науки Дмитра Володимировича Табачника. Він певною мірою є батьком української нагородної системи, бо саме його прихід в якості глави Адміністрації Президента України в першу каденцію правління Кучми поклало основу створення державної нагородної системи. Тим не менше, сам Дмитро Володимирович був неодноразово помічений за носінням нагород як державних, так і від різних громадських організацій одночасно.
Як правильно носити нагороди?
Олексій Руденко: Перевага надається державним нагородам України. На другому місці державні нагороди Радянського Союзу, якщо людина була відзначена в той час. Далі - нагороди інших держав. Решта – нагороди церкви, якихось громадських організацій, тим більше сумнівних, таких як Орден Святого Станіслава, які всіма юристами трактуються як міжнародні шахрайські організації, одночасно носити державним мужам просто не прийнятно.
Скільки зараз існує орденів та медалей?
Олексій Руденко: Зараз існує 8 чи 9 орденів, понад десяток медалей. Крім того, в цій же нагородній системі є відзнаки до державних премій. Окремо існують відзнаки Кабінету Міністрів. Ця система досить розгалужена, бо якщо брати до уваги заохочувальні відзнаки міністерств та відомств, то в одному лише Міністерстві внутрішніх справ понад 30 нагород. А ще є в СБУ, Міністерстві транспорту та зв’язку, тож це просто нагородний вал.
А у Верховної Ради?
Олексій Руденко: Якраз Верховна Рада тут відзначається великою скромністю, вони відзначають лише грамотами. Але, з іншого боку, парламент не міг прийняти протягом декількох років рішення про державну нагородну систему. Наприклад, з приводу прийняття ордену Богдана Хмельницького депутати перших скликань Верховної Ради взагалі висловлювали думки неандертальського характеру. Сама нагорода у вигляді лапчастого хреста темно-червоної емалі з гербом Богдана Хмельницького в центрі та з мечами на діагоналях. Окремі депутати говорили, що це взагалі тевтонський хрест і Україна, створюючи таку відзнаку, наближається до нацистської держави. На жаль, мало компетентності державних мужів в цій сфері.
Ви згадали про те, що Кучму та Ширака нагородили російським орденом «За служение Отечеству». Чи існує кримінальна відповідальність таких президентів, які служать «не своему Отечетсву», а іншої держави?
Олексій Руденко: Насправді існує практика нагородження керівників інших держав. Президент Кучма свого часу нагородив короля Іспанії Хуана Карлоса першим ступенем ордена Ярослава Мудрого, а сам Леонід Данилович отримав вищу нагороду іспанської корони і т.д. У нас кавалерами ордену Почесного Легіону Франції є Сергій Тігіпко, Дмитро Табачник та інші політики. Так само низка наших державних мужів нагороджені вищими нагородами Ватикану – орденами Святого Папи Григорія і т.д.
Така практика існує, але для цього у статуті самої нагороди повинно бути це передбачено. Я висловив сумнів з приводу того, що нагороджено Кучму російським орденом «За заслуги перед Отечеством» в силу того, що це не передбачено статутом цієї нагороди. А враховуючи специфіку україно-російських стосунків взагалі, нагородження Кучми цією відзнакою президентом на прізвище Медведєв носить характер «ведмежої послуги». Врученням такої нагороди підливається масло у вогонь антикучмівської пропаганди.
З яких металів виготовляють державні нагороди? Який їх середній кошторис?
Олексій Руденко: У світі є практика, коли державні нагороди є ще й дорогоцінними. На жаль, в Україні це не так. У нас лише дві чи три нагороди виготовляються із дорогоцінних металів: із золота – знак Героя України, із срібла з позолотою - старші ступені деяких орденів, а решта – із звичайних металів.
Середній кошторис дуже важко назвати, тому що існує державна монополія, і скільки бере Банкнотно-монетний двір, я сказати не можу. У світі існує трішки інша практика, там монетні двори займаються саме монетами, медалями, а держані відзнаки виготовляють приватні підприємці, які зарекомендували себе століттями. У Франції, як мінімум, три ювелірні доми створюють державні нагороди, крім власне монетного двору.
Чи знаєте ви щось про те, на якій стадії розробки зараз перебуває великий Державний Герб України?
Олексій Руденко: Перші думки про великий державний Герб України виникли ще у 1993 році, а його існування було закріплене Конституцією 1995 року. Цей конкурс триває досі, останні спроби його провести закінчились в останній рік правління Президента Віктора Ющенка. Переміг варіант великого Державного Герба України у виконанні Олександра Івахненка та Віталія Мітченка в обробці Сергія Якутовича. Концепцію герба складали науковці Марія Дмитрієнко та Юрій Савчук. Вся боротьба довкола великого Державного Герба йде вже в площині не те, «що» зображувати, а «як» це робити. Хоча всі фахівці геральдики в цій країні прекрасно знають, що Україні взагалі не потрібен великий Державний Герб. Це не забаганка, не примха політиків, а геральдична практика. Якби Україна прийняла зараз рішення про зміну Конституції в цій частині і прибрала поняття створення великого Державного Герба, малий Державний Герб, відповідно, став би нормальним гербом країни і на цьому питання було б завершено.
Всі спорадичні спроби прийняти великий Державний Герб України, з моєї точки зору, безперспективні, тому що його прийняття пов’язане з конституційною більшістю у Верховній Раді. Жоден з проектів в цій країні не набере відповідної більшості голосів, хоча його концепцію можна вважати прийнятною.
В проектах великого Герба України відображено певні історичні етапи розвитку України, починаючи від періоду Київської Русі до сьогодення. В центрі розташовано малий Державний Герб України, його увінчано вінцем київських князів, щитотримачами виступають герб Війська Запорізького Низового – козак з мушкетом і галицький лев як символ Галицько-Волинської держави, яка обіймала в середні віки всю територію нинішньої України та частину земель, які їй зараз не належать. Так що, з геральдично-художньої точки зору, на ці варіанти великого Державного Герба можна було б погодитись, якби Верховна Рада була готова проголосувати і нарешті закінчити цей марафон.
Був ще проект пані Білозір з кимось із дам-депутатів, до якого періодично повертаються, а потім знову забувають. Там герб специфічний, бо насправді не є гербом, тому що в ньому відсутня головна складова – гербовий щит.
Але процес створення великого Державного Герба періодично вкидається в якості якогось яблука розбрату, доходить до певної межі, а потім процес затухає.
Якщо казати про геральдичну практику, треба було б поставити в цьому процесі крапку, прибравши поняття про великий Державний Герб України. Цілком достатньо того Герба, який зараз є та вже закріплений у масовій свідомості. Він досить лаконічний, симпатичний, тож можна було прибрати хоча б одну дискусійну тему.