Українська мова за роки незалежності

Зараз філологи відмічають певний спад в процесах розвитку української мови, але ніякі політичні маніпуляції мовним питанням не можуть перекреслити 20-тирічного здобутку та зупинити тенденцію поступового збільшення її використання.

Зараз філологи відмічають певний спад в процесах розвитку української мови, але ніякі політичні маніпуляції мовним питанням не можуть перекреслити 20-тирічного здобутку та зупинити тенденцію поступового збільшення її використання. Сьогодні переважно російською вдома розмовляють 44,5%, а українською – 53,3%. Разом з тим, українську вважають рідною 62% громадян України, тому числу україномовних громадян ще є куди рости.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповіли директор Інституту української мови Павло Гриценко та керівник соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.

Павло Гриценко: «Я за теорію про «старшого брата», бо українці і є старшими братами»

За 20 років, які минули від моменту прийняття незалежності нашою державою, радикальних революційних змін з української мовою і в українській мові не сталося. Разом с тим, сталися цікаві зміни – це розширення функціонального поля української мови та її присутності у сферах, де раніше вона була відсутня. З’явилася українська армія, українські силові структури, український спорт, і, як не дивно, поступово з’являються і українські мільйонери, мільярдери, частина з яких вже переходить на українську мову.

Це зовнішні параметри розширення функціонального статусу, що так чи інакше вплинуло на внутрішні зміни мови, а саме - розширення словникового складу, формування нових сфер української термінології, удосконалення терміносистем і поступове укорінення української мови у житті суспільства. Сьогодні вже не дивина, що лікарі, політологи, економісти, говорять українською мовою.

Дуже відчутно змінився корпус текстів, які зараз доступні нам як читачам. Раніше частина української словесної культури була під загрозою, а за ввезення окремих творів сучасності давали 10-15 років таборів. При цьому велика творчість українського «Розстріляного Відродження», література діаспори прийшли до нас. Це вплинуло на наших письменників, публіцистів, їх мовлення стало пружним, розкутим, значно вільнішим. Цензура була знята і у видавництві, що так само вплинуло на виражальні можливості української мови.

За роки незалежності була здійснена спроба створити навчально-дидактичну вертикаль, яка би забезпечила укорінення української мови. Пам’ятаєте дискусію про українські садки та школи. Був період піднесення у розвитку цих ідей, зараз ми бачимо спад та деструктивні дії окремих чиновників, що ймовірно відповідає загальним установкам керівної партії в країні. Роль української мови як державотворчої, що визначено Конституцією, що прийшло в усвідомлення широких кіл громадськості, не буде редукована остаточно навіть за сьогоднішніх не зовсім сприятливих умов. Тому що виросло українськомовне покоління, 20 років дали значний імпульс у його формування. Коливання настроїв, коливання межи політиками, журналістами були, є і будуть, однак, вони не зможуть перекреслити 20-тирічного здобутку.

Цей рік особливий. Це не тільки рік 20-тиріччня нашої незалежності, це і рік 450-річчя Пересопницького євангелія. Ми відзначаємо вступ української мови у церковне життя, долучення української мови до світових священних мов. Те, що 29 серпня у селищі Пересопниця на Рівненщині буде велика урочистість, – це є якраз усвідомлення і нашим Президентом, і керівниками держави важливості цього акту.

Андрій Биченко: «Ми бачимо певний неусвідомлений тиск російськомовної частини суспільства на україномовну»

Всі роки незалежності питання мови більше були політичними, ніж тими, якими мусять бути, - питаннями спілкування, комунікації. Воно використовувалося різними політичними силами з метою отримати підтримку на виборах. Ми з 2000 року проводимо дослідження, і за цей період мовне питання ніколи не входило навіть до першої десятки найболючіших проблем, що турбують українців, при цьому в дискурсі політичних баталій воно є найгострішими і найбільше мусується. Це робиться тому, що за 20 років незалежності жодний уряд не зміг продемонструвати своєї спроможності у вирішенні проблем, які тривалий час хвилюють громадян понад усе, – це економічні проблеми, проблеми боротьби з корупцією, реформа медичної галузі.

Хоча питання мови і не є найбільш болючими для громадян, проте, є дуже великий протестний потенціал. Тобто, якщо ці питання піднімати, то можна провокувати на цьому підґрунті конфлікти, що дуже активно використовується всіма політичними силами в Україні.

Ця ситуація дуже шкодить розвитку української мови, але тим не менше за останні 11 років вживання української мови не лише по окремих сферах людської діяльності, а і на побутовому рівні розширюється. Використання української і російської мови вдома, де на людину нічого не тисне, є приблизно порівну, і тут кардинальних змін не відбулося. При цьому якщо у 2000 році українською вдома розмовляла дещо менша кількість громадян, то в 2004 році це співвідношення було приблизно рівним. Тобто, поступово все більше і більше громадян вдома користується українською мовою.

Існує дуже помітний регіональний розподіл. В центральних і західних регіонах вдома значно більше спілкуються українською мовою, в східних і південних – значно більше російською. Є два виключення із такої традиційної для України регіональної розбивки – це Київ, де приблизно порівну спілкуються українською і російською (але трошки більше все-таки російською), і Дніпропетровська область, де співвідношення також є рівним. Звичайно, чим більше місто в Дніпропетровській області, тим більше переважає російська мова, але в селах та невеликих містах - українська.

Є частина двомовних громадян. В серпневому дослідженні ми ставили питання: якою мовою ви переважно розмовляєте вдома – російською, українською, іншою, важко відповісти (без альтернативного варіанту «і українською, і російською»)? Результати показали, що переважно російською вдома розмовляють 44,5%, українською – 53,3%, іншою – 1,4%, вагалися відповісти – 1%.

Чи не насильницько впроваджуються українська мова? Я вважаю, що ні, тому що, незважаючи на те, що кількість тих, хто спілкується українською мовою росте, все одне кількість їх значно менше, ніж тих, хто вважає українську мову рідною (62%). Тобто, ми ще маємо наслідки радянської мовної політики, коли була головна повноправна мова російська і національні мови, які використовувалися у фольклорі.

Наслідки цього ми можемо побачити також у співвідношенні відповідей на запитання: якою мовою ви розмовляєте вдома та якою на вулиці і громадських місцях? Якщо українською вдома розмовляють 53,3%, а російською 44,5%, то в громадських місцях українською – 49,2%, а російською 48,7%. Тобто, ми бачимо певний неусвідомлений тиск російськомовної частини суспільства на україномовну. При чому на заході немає статистично значимої різниці між тим, якою мовою розмовляють вдома та на вулиці, при цьому у центрі, на сході і півдні кількість людей, які розмовляють російською на вулиці або в громадських місцях перевищує число тих, хто розмовляє російською вдома. Саме в цих регіонах зберігається ситуація, коли у спілкуванні з незнайомими частина людей переходить на російську мову, незважаючи на те, що вони є україномовними.

Пишаються українською мовою 31,8% громадян України. 56,6% вважають, що кожен громадянин України, незалежно від національності, повинен володіти українською мовою. Незгодні з такою думкою – 38,2%, вагалися з відповіддю - 5,2%.

Ви сказали про періоди піднесення та спаду української мови, коли саме вони відбувалися?

Павло Гриценко: Був період, коли чітко було визначено функції української мови як державної, говорили про державотворчий структурувальний процес навколо мови. Пам’ятаєте, що окремі політики упродовж своєї каденції змінювали свої погляди у бік українськості. Той же Леонід Данилович Кучма, виступаючи в своїй інавгураційній промові, сказав, що російська мова буде другою державною, а вже на фіналі діяльності і сьогодні він чітко заявляє позицію, що в Україні єдина державна мова - українська.

Діяльність Віктора Андрійовича Ющенка, ніби, була українськоцентрична, спрямована на посилення українізації. Проте чимало із проектів не вдалося реалізувати, хоча ідеї були добрі. В роки президентства Віктора Ющенка у суспільстві почала набувати сили ідея мовної толерантності, з одного боку, а з іншого боку - ідея необхідності мовної освіти суспільства. Тобто, відкритості кожного члена соціуму до багатьох мов і уміння переймати і сприймати інформацію різними мовами. Це одне з досягнень, але сьогодні воно відійшло у тінь. При цьому дії, спрямовані на так звану деукраїнізацію, що ми зараз спостерігаємо на рівні скасування окремих обов’язкових іспитів, навіть кандидатських, - все це негативно відбивається як на суспільному усвідомленні ролі української мови, так і на іміджі та позиціях нашої влади.

Мені здається, що зараз відбуватиметься певне поглиблення, переосмислення ролі мови і мовних проблем нашою Адміністрацією і Президентом держави. Може, у нас буде віце-прем’єр з гуманітарних питань, що імовірно також вплине на концентрацію обговорення цих питань.

Ви сказали, що мова сучасних публіцистів стала багатшою. Назвіть конкретні імена.

Павло Гриценко: Ми маємо філософа, гуманітарія, філолога за освітою Івана Дзюбу. Коли читаємо його тексти, відчуваємо, наскільки це пружне і багате мовлення, при цьому він виходець з Донеччини і закінчував Донецький (Сталінський) педінститут. Той же педінститут закінчував видатний український поет Василь Стус. Я з величезним задоволенням читаю те, що пише Михайло Слабошпицький, Оксана Забужко. Кожен із них має абсолютно індивідуальний і неповторний стиль, немає навіть отого усередненого стилю, коли найбільше, що могли собі дозволити публіцисти, – це якийсь неологізм. Я для себе вивів формулу: вільний розвиток мови у плані мовотворчості можливий лише у людей, які почувають себе вільними. Ці люди духовно, внутрішньо вільні, що відчувається і з їхнього творення.

Чи є різниця у співвідношенні вживання української та російської мов між різними віковими категоріями?

Андрій Биченко: Серед людей 60 і старше років значно більша частка спілкуються українською мовою вдома. А серед інших вікових категорій (від 18 до 59 років) статистично значимих відмінностей немає – скрізь є невеличке переважання української мови.

Пане професоре, яке ваше ставлення до так званого суржика?

Павло Гриценко: Є суржик, який зумовлений певними соціо-територіальними особливостями. Навіть в одному селі є частина російськомовних, старообрядців, російських переселенців, а є українці. Звісно є контакт між ними, тому і утворюється суржик, від якого ніде не дінешся.

Інший тип суржика, коли людина свідомо робить крок у бік української мови і не може одразу її опанувати. Тому інерція досвіду, коли блоками та певними штампами витягується із мовної свідомості та чи інша фраза… Наш Інститут писав до Верховної Ради роз’яснення, що досить говорити «я рахую» замість «я вважаю». Рахуйте баранів, не можна так говорити в цьому контексті, бо це від російського «я считаю», і інші подібні покручі. Ми давали цілі списки, дехто прислухався, а декого ця інерція мовної практики і далі штовхає до використання таких елементів. Але це можна вважати переходовим моментом.

Але є і недбальство через незнання. Очитаність і причетність до культурних імпульсів певної національності забезпечує добре володіння мовою, і коли ми говоримо переходовість від російської мови до української, це явище позитивне. Коли ж суржик пов'язаний з недбалістю, це не може викликати підтримку.

Як ви оцінюєте спроби спілкування українською Миколи Азарова? В даному випадку це недбальство через незнання чи переходовий етап від російської до української?

Павло Гриценко: Микола Янович Азаров робить гігантські спроби, надзусилля, щоб опанувати українську мову. Не все вдається тому, що імовірно надто великий мовленнєвий досвід і багаж десятиліть тисне на нього. Йому ще не поставили артикуляцію, це мусять бути спеціальні заняття.

Юлія Володимирівна так і не навчилася відрізняти «о» і «а». «Галасувати» в значенні «голосувати» означає не що інше, як кричати. Над цим треба спеціально працювати, і публічним людям треба допомогти в цьому плані.

А те, що згідно із вимог Конституції, законів і підзаконних актів, Микола Янович робить крок до української мови, це треба вітати. Інша справа, що йому в цьому треба допомогти.

Чи реально російськомовній людині навчитися розмовляти українською ідеально?

Павло Гриценко: Звичайно. Більше того, є десятки російських вчених, перед якими можна схилитися за те, наскільки докладно і точно вони знали українську мову і українські діалекти. Ці люди віддали своє життя на вивчення української мови і культури. Наприклад, Толстиє об’їздили все Полісся і створили Поліський етнолінгвістичний атлас. Українці часто не зробили того, що зробили москвичі.

Чому українці так і не навчилися пишатися своєю мовою?

Павло Гриценко: Я б не ставив питання так категорично. Треба просто усвідомити, що таке українська мова? По-перше, це мова автохтонна, це мова, по якій проходили орди, а вона відновлювалася на своїй території. Коли ми бачимо, наскільки була розвинута українська і давньоукраїнська книжність, то починаємо чітко усвідомлювати, що у нас не могла постати Софія Київська та інші пам’ятки, бо рівень культури був дуже високий. Це відповідь на питання про старшого брата. Я - за теорію про «старшого брата», бо українці і є старшими братами, тому що тут раніше була книжність і прийняття християнства.

У нас є кілька томів, де зібрані графіті давньоруського періоду. Це означає, що смерди приходили в Софію Київську і видряпували «Господи, поможи рабу твоєму…» і далі прохання. Який це мав бути рівень розквіту культури, писемності, шкільництва і всього іншого. Вдумайтеся, чи є об’єкт для гордощів? Інша справа, що ми сто разів на тиждень можемо давати якесь пусте телешоу, а програми, де можна це все показати, немає. У британській бібліотеці наше Пересопницьке євангеліє на одному з перших місць у базі даних шедеврів світової книжності. А хто про це знає в Україні?

Андрій Биченко: Я абсолютно погоджуюся, що є чим пишатися в минулому, але якщо так підходити, то і у латини є безліч пам’яток, якими можна пишатися, але пишатися вже нікому. Якщо ми не хочемо, щоб українська мова повторила долю латини, де є багато пам’яток, але нею зараз ніхто не розмовляє, потрібно, щоб українська виконувала всі функції мови. Сьогодні Україна дивиться на світ або російською, або англійською мовами, тому що всі новини із-за кордону ми отримуємо від західних чи російських агентств - це не український погляд. Коли Україна і українська мова будуть мати можливість дивитися на світ українськими очима, отримувати світові новини українською мовою, тоді ситуація могла б змінитися на краще і значно більше людей пишатимуться своєю мовою.