Лілія Гриневич: «Для жодної влади в Україні освіта не була пріоритетом»

За кілька днів в українських школах пролунає перший дзвоник. Цьогоріч 1 вересня за парти сядуть 4 млн. 100 тис. учнів. З них понад 4 тисяч первачків. Чиновники вже прозвітували - школи до нового навчального року готові, підручниками будуть забезпечені всі, без винятку діти. Втім, чи насправді ситуація така оптимістична, зокрема, у питанні забезпечення книжками школярів, ми розпитали координатора напрямку «Суспільство знань» Фронту Змін Лілію Гриневич. Розмовляла Ірина Главацька.

Пані Ліліє, за Вашими даними, яка на сьогодні ситуація із підручниками. У Міносвіти запевняють, що необхідні книжки будуть в усіх школярів. Яку інформацію маєте ви?

Всі ми памятаємо, що минулого року відбувся провал з підручниками, коли надходили підручники в кінці навчального року - у травні і червні. І навіть зараз ще додруковуються деякі підручники за десятий клас. Очевидно, що це продемонструвало повну некомпетентність Міністерства освіти, якщо вони довели ситуацію до такої крайності, що впродовж навчального року діти вчилися без комплекту підручників. І тому, певно, для них нині є надважливим завданням продемонструвати що вони можуть таки надрукувати підручники для одинадцятого класу. Цьогоріч Кабінет міністрів виділив кошти на ці цілі у лютому місяці. І в принципі мали би книжки надрукувати вчасно.

Але проблема с підручниками не тільки в тому, щоб вони надійшли вчасно. Сьогодні не рідкістю є випадки, коли діти вчаться за геть зношеними книжками?

На жаль, для жодної влади в Україні освіта не була пріоритетом. Тому, сьогодні маємо таку ситуацію. Наприклад, діти, які навчаються зараз у третьому – четвертому класі користуються підручниками, які надруковані в 2003 – 2004 роках, а термін зношування підручника становить п'ять років. Дуже легко порахувати, що їх вже давно пора передруковувати. У переможних виступах міністра освіти йде мова тільки про підручники для одинадцятого класу. А це лише частка того, що влада мала б забезпечити.

Тобто, мова йде про те, що оновлення підручників відбувається не систематизовано, як це мало б бути?

Сьогодні дитина в пересічній українській школі, там де вона користується підручником з бібліотеки, як правило навчається за підручником поганої якості. Часто цей підручник є застарілий, зношений, пошарпаний, що суперечить державним санітарним нормам. Поряд з цим підручники не оновлюються вчасно за своїм змістом. А сьогодні потік інформації надзвичайно швидкий, змінюється і сучасний учень. Ми не можемо сьогоднішніх дітей навчати так, як нас вчили десять чи двадцять років тому. Підручник має оновлюватися відповідно до вимог часу і дозволяти вчителю використовувати відповідні методики навчання. Зараз підручник не може фіксувати лише необхідний обсяг знань. Він має бути навігатором у пошуку необхідної інформації. Дитина в процесі роботи з підручником має навчитися шукати відповіді на запитання, використовуючи різні джерела інформації, зрозуміти способи роботи з нею, критично її осмислювати і робити власні висновки. Підручники повинні також віддзеркалювати сучасну наукову думку і демонструвати її плюралізм, якщо такий наявний. Щоб цього досягти, слід змінити систему підготовки і закупівлі підручників.

А на вашу думку, система створення підручників в Україні, вона якісна?

Це дуже гостра проблема сьогодні у системі освіти. Ми дуже часто чуємо від вчителів багато незадоволень с приводу змісту підручника, наявності помилок. Окрім того, вчитель сьогодні не має можливості вибору. Навчати він мусить за тим підручником, який потрапить до шкільної бібліотеки. Цей підручник готується за такою схемою: Міністерство освіти оголошує конкурс на написання підручників, автори пишуть. З кожного предмета експертна комісія відбирає по два-чотири підручники. Аби підготувати хороший підручник, потрібно хоча б півроку. Окрім того, мала б бути ґрунтовна апробація підручника і в результаті цієї апробації, як правило, необхідно внести ще якісь зміни. Видавництвам теж необхідний час для належного друку підручника. Проте у нас все відбувається поспіхом, а кошти на закупівлю підручників виділяються кожного бюджетного року надто пізно. Усе це знижує якість підручника та сприяє непрозорості як у виборі підручників-переможців так і у використанні бюджетних коштів на їх закупівлю.

А чому такий поспіх, чому не можна, наприклад, оголосити сьогодні конкурс на створення підручника, який видаватиметься у 2012 року?

Проблема полягає в тому, що у нас, на жаль, немає наступності від однієї влади до іншої. А освіта потребує власне еволюційних підходів. Тим часом, нові приходять і намагаються не продовжити, а скоріше, зруйнувати здобутки попередніх. У нас немає наступності, це перше. І друге, у нас ніхто не мислить категоріями майбутнього. Прийшов до влади і вирішує лише поточні проблеми та реалізує власні інтереси. На превеликий жаль ми сьогодні не маємо стратегії розвитку української освіти до 2020 року. Раптом згорнули перехід до 12-річної освіти – реформу, в яку вкладено значні інтелектуальні та фінансові зусилля. Вона давала відповіді на те, як розширити можливості наших дітей вивчати іноземні мови, інформаційні технології, відповідно до власних нахилів мати власну освітню траєкторію. Зараз ми знову маємо 11-річку, яка на території Європи залишилася тільки у Білорусі та Росії, а наші старшокласники стають все більш перевантажені, що або знеохочує їх до навчання, знижує якість освіти або ж загрожує їх здоров’ю. Система освіти знову зупинилася на роздоріжжі і невідомо куди її далі ведуть.

А чи не здається мам, що ще однією важливою проблемою якості підручників є кваліфікація тих людей, які їх затверджують. І саме вони мають виявляти ті помилки, яких припустився автор. А помилок сьогодні, погодьтеся, в підручниках дуже багато?

У підручниках є помилки. І ця проблема свідчить про неповноцінні апробацію та експертизу. В багатьох країнах, наприклад в Польщі, де маємо відкритий ринок підручників, існує серйозна система оцінки якості підручників. Там є незалежний від органів влади інститут, який має закриту базу експертів. До числа таких експертів входять і науковці, і вчителі-практики, і психологи, що визначають відповідність видання віковим особливостям учнів. Важливо те, що імена експертів цілком конфіденційні, працюють вони за усталеними стандартами оцінки якості навчальної книги, а процедури експертизи виключають протекціонізм щодо окремих авторів чи видавництв. Тільки після такої справді неупередженої багатосторонньої експертизи підручник може потрапити у продаж. У нас, на жаль, ситуація інша.

Підручник це книжка, яку дитина мала б брати найчастіше у руки. Зважаючи на силу його впливу на формування світогляду дитини, всі його складові (зміст, мова якою він написаний, дизайн, впорядкованість, ілюстрації) мають працювати на бажання дитини читати цю книжку. Тому дуже добрий підручник під силу колективу авторів, які здатні подивитися на книжку з різних точок зору.

Вчитель сьогодні може обирати, за якою книжкою навчати дітей?

Нещодавно міністр освіти Дмитро Табачник запевнив, що підручники надаватимуться не за замовленням Міносвіти, а за замовленням шкіл. Хоча, насправді, цього року ніхто не питав школи за підручниками яких авторів вони хочуть навчатися, а замовлення на підручники формувалися відповідно до контингенту учнів. Тобто, є певна кількість учнів, друкується певна кількість підручників і вона ділиться на різні підручники різних авторів. І тому сьогодні школа може отримати підручник за яким мусить навчати, хоча це не подобається вчителю. Це нівелює будь якусь педагогічну свободу вибору для вчителя. Тому що він не навчає за тим підручником, який він вважає кращим, а навчає за тим, що наданий до бібліотеки. Це наслідок неефективної системи підготовки підручників, пов’язаної з централізованими фінансуванням їх друку та розподілом. Я вже не кажу про іншу складову, яку звичайно мали б доводити інші органи, корупційну складову. Але ми знаємо, там де органи державної влади розпоряджаються великими потоками грошей, як правило ці гроші не зовсім ефективно і об’єктивно використовуються. У більшості країн, зокрема європейських, є практика свободи вибору підручника. Кошти на закупівлю підручників надають органам місцевого самоврядування, або ж безпосередньо школам. І тоді школа вирішує, які підручники треба купити дітям. Це створює дуже хороший конкурентний простір серед видавців. Тому що вони намагаються зробити свій підручник більш якісним, продемонструвати його переваги перед вчителями, доповнити його низкою сучасних методичних матеріалів. Наприклад сусідня Польща має таку систему. Очевидно, що це повністю нівелює можливості для якихось централізованих закупівель, і «відкатів» від цих закупівель. І переносить використання коштів безпосередньо до споживача, до шкіл. І поки ми не змінимо існуючу систему фінансування підручників, не забезпечимо здорового конкурентного середовища для створення якісної навчальної книги, буде так, як є.

Тобто, відмовлятися від такого централізованого підходу чиновникам просто не вигідно?

Для цього потрібно мати велику політичну волю, тому що така система пов’язана з грошовими потоками. І, очевидно, тоді уряд має взяти зобов’язання щодо створення сприятливого простору для видавців, які будуть займатися такою книгою. Адже підручник повинен мати відповідну ціну. Середня загальна освіта є обов’язковою і має надаватися безкоштовно, то підручник для учня має бути закупленим за державні кошти. Що де-факто відбувається? У значній частині шкіл вчитель збирає батьків на батьківські збори і каже: «У підручнику, який ми отримали до бібліотеки, є багато помилок. Є кращий підручник авторів, за якими ми навчалися минулого року. Пропоную для наших дітей його купити». Як правило, у такому випадку батьки погоджуються і на книжковому ринку купують підручник вже за ціною не 18 гривень, декларованих для закупівлі державою, а, скажімо, за 35.

І платять за підручник двічі, один раз сплативши податки, другий – купуючи книги?

А як же. Тому що там відбуваються процеси, які відірвані від безпосереднього споживача. І ось це коло ми повинні розірвати, забезпечивши повноцінну незалежну експертизу їх якості та прозору систему фінансування, яка буде наближена саме до школи – споживача ринку підручників. Без цього не буде справжнього розвитку вітчизняного підручникотворення.

Цього року дошкільна освіта, принаймні для п»ятирічок, є обов»язковою. Знайома у Броварах віддає дитину до такого підготовчого класу. Посібників для дітей немає жодного. У цьому конкретному випадку. Поясніть, чому впроваджуючи щось, влада не забезпечує дітей необхідним?

У нашого Уряду, і у нашого Міністерства освіти є така характерна риса - це декларації, які на жаль під собою приховують зовсім інший зміст. Так звана «обов’язкова» освіта з 5 років – це якраз показовий приклад ? Перш за все, у нас є Конституція, і згідно з нею обов’язковою є тільки повна загальна середня освіта. Поряд з цим, сьогодні є діючий Закон «Про дошкільну освіту», який каже про те, що кожен має право на дошкільну освіту. Проблема в тому, що це право на дошкільну освіту держава поки що не здатна забезпечити. У дитячих садочках у великих містах сьогодні стоять черги, і недостатньо місць. У нас є населені пункти, селища і села, де взагалі немає дитячих садочків. Оце проблема, яку потрібно вирішувати. Рішення про обов’язковість навчання з 5 років скоріше було як відволікаюче від питання того, що при згортанні переходу на 12 річне навчання, владі хотілося продемонструвати, що цей рік буде забезпечено в дошкільному віці. А ви розумієте, яким полегшенням для бюджету є оцей забраний додатковий рік навчання? Це просто чистої води економія на освіті. А ми маємо знову красиву заяву, за якою, по-перше є порушення законодавства, по-друге не стоїть реальних справ. Бо що мало б бути тут важливим, то це створення додаткових можливостей для охоплення дітей дошкільною освітою, запровадження нових форм дошкільної освіти, збільшення кількості місць у комунальних дошкільних закладах, забезпечення їх відповідним обладнанням та посібниками, реальне покращення можливостей для створення приватних дошкільних закладів.

Є ще гірші приклади. Коли за новими ініціативами приховані масштабні бізнес-проекти. Цієї весни Міністерство задекларувало, що хоче оцінити якість освіти в країні для підготовки нових державних освітніх стандартів і з цією метою провести підсумкові контрольні роботи для учнів п’ятих, шостих, сьомих і восьмих класів. Та ці підсумкові контрольні роботи мали відбуватись обов’язково за збірниками завдань, затвердженими Міністерством освіти. Конкретне видавництво отримало можливість їх надрукувати, надрукувати за одно ще й відповіді до цих збірників. І що відбулося? Зрозуміло, багато батьків хотіли допомогти своїм дітям у підготовці до контрольних і купили ці збірники. Масштаби акції:десятки мільйонів гривень. Та найцікавіше: Міністерство рекомендувало збірники завдань, а потім перед самими контрольними виявилось, що у книжечках збірниках багато помилок. Наприклад з історії, із тридцяти шести варіантів рекомендували використовувати тільки десять, бо у решті були помилки. Знову низька якість, знову відсутність відповідальності.