Чи готова Україна до аварій на кшталт ужгородської?

Більше тижня Ужгород лишається відключеним від газопостачання через вибух газу. Цього разу причиною стала необережність при проведенні підземних робіт. Проте експерти застерігають, що регіональні газові мережі зношені на 75%, тому вибух може пролунати коли і де завгодно. При цьому держава, навіть зберігши контрольний пакет в облгазах, не має реального впливу на ці структури, а отже і на вирішення ситуації.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили екс-міністр житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко та провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Сергій Дяченко.

Олексій Кучеренко: «На щастя, немає зими, бо інакше Ужгород був би і без тепла, тому що дві третини квартир перейшли на поквартирне опалення»

Щодо ситуації в Ужгороді, то як колишній губернатор можу сказати, що робив би я. По-перше, електричні мережі прокладала приватна компанія. Чому електро- та газомережі були в такій безпосередній близькості одна від одної? Чи у відповідності до містобудівної проектної документації проводилися ці роботи? І взагалі хтось в місті знає, де в нього які мережі і як робити так, щоб, як мінімум, прокладаючи електрокабель, не призвести до аварії газових мереж?

По-друге, треба розібратися, чи мала ця компанія ліцензію, досвід на проведення цих робіт? Але я можу апріорі сказати, впевнений на 99%... Сама система проведення тендерів на ті чи інші роботи, пов’язані або з будівництвом стадіону, або шляхів, або з будь-якими місцевими локальними тендерами абсолютно непрозора, робиться, як правило, під конкретні компанії зрозуміло з якою метою. Рівень корупції в країні зашкалює, при таких роботах, як мінімум, 50% йде так званих відкатів. Тому я б порадив громадськості Закарпатської області та міста Ужгорода розібратися, як ця компанія виграла цей тендер.

Символічно, що саме в Ужгороді вибухнула ця ситуація. За новацією його багаторічного мера Ратушняка, це було перше місто, яке оголосило про перехід на поквартирні котли. Ми розуміємо, що таке газ не тільки з точки зору безпеки/небезпеки, а й геополітики та стратегії економічного виживання в Україні. В розвинених країнах, наприклад, в Данії та Норвегії, законом заборонено на опалення використовувати газ.

Наскільки вразливим виявилося місто Ужгород перед цією газовою проблемою? Немає резервного шляху газопостачання, місто без хліба, без гарячої води. На щастя, немає зими, бо інакше воно було б і без тепла, тому що дві третини квартир в Ужгороді всупереч будь-яким екологічним нормам, вимогам безпеки та здорового глузду перейшли на по квартирне опалення. Для іншої третини, зрозуміло, тариф став у п’ять разів більше.

В країні до сих пір немає принципового документу на рівні закону – Стратегії теплозабезпечення нашої країни. Ми розвиваємо газопроводи, не розуміючи, що газ буде мати світову ціну. Ми не стимулюємо ні альтернативні джерела, ні енергозбереження. Треба принципово вирішити, на яких видах палива ми будемо будувати енергонезалежність і конкретні механізми реалізації цих програм.

Сергій Дяченко: «Державі дуже важливо якимось чином поновити свій вплив та контроль над облгазами»

Є ще дві сторони питання – це технічний стан газових мереж України та робота газотранспортних підприємств (облгазів). Про технічний стан фахівці давно говорять, але оскільки це менш політизоване питання, аніж магістральні газопроводи (ГТС), то мало хто звертав на це увагу. 10-12 років тому в Україні на поточний ремонт та підтримку роботи регіональних газотранспортних мереж витрачали десь від 15 до 30 % необхідних сум. З 2000-2002 рр. за межею фізичної зношеності уже знаходилось десь 65-70% цієї інфраструктури. Фахівці вже тоді попереджали, що за такої ситуації років через 5-10 ми станемо на межі техногенних катастроф.

Ця аварія сталася, тому що проводились роботи без дотримання необхідних вимог. Але можуть бути серйозні аварії і через проблеми технічної зношеності. З цього року ситуація покращилася, бо вже є більш-менш пристойний тариф на транспортування, який покриває витрати. Але все одно одномоментно це питання не вирішиш. Регіональні газотранспортні мережі в жахливому стані, і щось треба роботи, якась мусить бути програма і т.д.

Нагадаю, що газотранспортні підприємства приватизовувались напівдиким способом. Десь у 1996 році дві третини потрапили під ваучерну приватизацію, після закінчення якої частина їх «зависла». Тобто, є такі, де вже 70% належить приватним власникам, а є такі, де контрольні пакети залишились НАК. Десь 70-80% регіональних мереж все ще в державній власності, облгази їх експлуатують.

Це підприємства стратегічні. Окрім транспортування, вони забезпечують декілька стратегічних для держави моментів як-то системи телеметрії, формують регіональні баланси газу, повністю закривають торгівлю з населенням та бюджетною сферою. На сьогоднішній день держава фактично втратила контроль над цими підприємствами. Користуючись недоліками законодавства, міноритарні інвестори, призначивши своїх керівників облгазів, у випадках, коли держава намагається втрутитись у кадрову політику, не дають провести засідання. Ця ситуація була в 2008-2009 роках. Зараз керівництво НАКу з цими облгазами налагодило стосунки, так питання вже не стоїть, але все одно контроль над цими підприємствами в приватних структур, хоча в багатьох випадках держава ще володіє контрольним пакетом акцій. Ця ситуація потребує якогось вирішення, тому що ці підприємства за певних умов починають користуватися своїм стратегічним положенням. Принаймні, в 2008 році коли було непорозуміння з деяких фінансових питань з НАКом, вони просто перестали перераховувати гроші за газ, який вони отримували для постачання на місцях. Були і інші конфлікти, тому державі дуже важливо якимось чином поновити свій вплив та контроль над цими підприємствами, а також потребують модернізації правовідносини на користування мережами.

Тобто, держава зараз має мало впливу на той же «Закарпаттяоблгаз»?

Сергій Дяченко: Так воно і є.

Олексій Кучеренко: Держава сьогодні фактично не впливає на обленерго, облгази, скоро вона не буде впливати і на тепло- та водопостачання. Це політична проблема. Ви знаєте, як сконцентровані управління в системі облгазів. Ці сили роблять все, щоб не було належного державного регулювання, бо в першу чергу – це визначення з обсягом. На вході мають якісь лічильники і стосунки з НАК «Нафтогазом», а на виході переважна більшість населення без лічильників. Там великі обсяги списуються за якимись незрозумілими застарілими нормативами, і ця система продовжує діяти. Будь-яка спроба ввести систему обов’язкових лічильників завжди наражалася на те, що це дуже дорого, а у одного з керівників «Нафтогазу» був аргумент, що у населення такі малі кухні, що ці лічильники в них не помістяться. Це все при тому, що сьогодні діє закон про обов’язковість цих лічильників.

Конфлікт 2008-2009 років з облгазами своє «логічне» вирішення отримав цього року, коли було прийнято скандальний закон про списання боргів. В тарифі все було закладено (і на експлуатацію мереж, і на інвестиції), кошти з населення і інших споживачів збиралися, але не перераховувалися. При цьому єдине, що було в держави – це ліцензія, яку на той час теоретично видавала НКРЕ. Якби у держави була законодавчо прописана можливість видати ліцензію і ввести державного адміністративного керуючого, тоді б проблема буда вирішена і НАК «Нафтогаз» міг би ввести свій менеджмент і відновити державне регулювання в такий спосіб. Цього за законом не можна було зробити і, здається, 8 мільярдів боргів було списано просто так. Ця безвідповідальність крок за кроком призводить… Ми пам’ятаємо Дніпропетровськ, де в приватну кампанію мешканці будинку телефонували три доби: рятуйте, у нас пахне газом. Ніяк не відреагували, як результат - більше 20 жертв.

Наскільки зараз зношені газові мережі, якими користується населення?

Сергій Дяченко: Реальний стан цих мереж не знає ніхто, крім десятка-півтора фахівців, які десятиріччями працюють в облгазах. Вони знають, де яка труба, в якому вона стані, він розкаже, що там вона погнута, бо Петрович років десять тому зачепив її екскаватором. А взагалі технічний аудит трубопроводу приблизно дорівнює його балансовій вартості. Зробити технічний аудит – справа дуже коштовна, але все одно якимось чином треба порядок наводити. В 2000-му році ця цифра була 65%, думаю, сьогодні вона може сягнути 75% і далі. Реально треба створювати якусь програму, робити аудит, тому що там справи кепські.

Олексій Кучеренко: В нашій галузі рівень зношення десь на рівні 60-70%. Тобто, ми проїдаємо, амортизуємо, витягуємо кошти, і при цьому нічого не вкладаємо.

Я не можу погодитися, що він дорівнює балансовій вартості. Безумовно, проводити такий аудит – дороге задоволення, і його треба було робити, коли ці власники вступали в управління. Але самі мережі не передавалися, вони залишаються державними, приватизувалися лише контори, які мають ліцензії і угоди на управління цими мережами. Не було акту передачі, не проведений аудит, а сьогодні приватники все будуть робити, щоб не давати об’єктивну інформацію, бо на цьому їх заробіток. НКРЕ діє 15 років, але і досі не має статусу, немає відповідного закону, це ручний орган. Потрібна система незалежного державного регулювання, бо тільки цей орган може примусити зробити аудит, історію, всю документацію і дати реальну відповідь, який стані і які інвестиції потрібні для того, щоб запобігати аваріям.

Пане Сергію, ви сказали, що зараз замало спеціалістів у цій сфері. Чи може це бути однією з причин аварії і того, що її так довго ліквідовують?

Сергій Дяченко: Безпека - дуже витратна частина, настане чи не настане нещасний випадок, а платити треба зараз. Тому дуже потрібен державний контроль над цією сферою. Я працював у цій сфері і знаю особисто багатьох фахівців, там люди працюють десятиріччями, тому що людина, яка знає реальний стан і крутилася там багато років, дуже цінна. В свій час східні облгази почали змінювати керівництво, там технарі почали змінюватись на фінансистів. В Дніпропетровську так і відбулося, там були визнані фахівці Деркачов, Черніков, а потім з’явилися нові хлопці з фінансовою освітою, після чого і стався вибух. Вони прийшли гроші заробляти, це зрозуміло, але ж комусь треба і безпекою займатися.