Шкіль: від їжі в тюрмі помираєш повільно, без неї - швидше. Ч.1

Справа Юлії Тимошенко, яку розглядає Печерський суд Києва, просувається до фіналу. Тож розмови про те, яким є перебування в СІЗО екс-прем’єрки, дещо вщухли. Доти вони велися переважно у фривольно-знущальному ключі: Юлії Володимирівні пригадали і заплетення коси, і макіяж, і стильний одяг – хто, мовляв, опікуватиметься тепер «look`ом» ув’язненої номер один? Решта моментів ЗМІ хвилювала мало.

Хоча насправді тюрма – це аж ніяк не «стьобно» і не смішно. Авторка цих рядків побувала у п’яти в’язницях – слава богу, в якості екскурсанта. Зокрема, й у знаменитому Лук’янівському СІЗО, де наразі утримують Юлію Володимирівну. На початку 2000-х у складі пула Ніни Карпачової довелося поїздити по «пенітенціарним закладам», як любила це називати Уповноважена з прав людини.

І хоч з відвідин першого з таких «закладів» минуло мало чи не дві п’ятирічки, враження й досі доволі гострі. Багато що забулося, а от те, в яких умовах перебувають українські ув’язнені, намертво зачепилось за окраєць пам’яті.

Але одна річ – зайти та вийти, повернутись у затишний офіс, запарити кави і почати писати статтю, і зовсім інша – лишитись на нарах й рахувати дні (місяці, роки) до фінального ‘Freedom!’ – майже як у фільмі Мела Гібсона… Мабуть, більший жах собі годі й уявити. Адже доводилось бачити й такі камери, що день смерті у них – мав рацію Еклезіаст – кращий за день народження.

Одначе все це – ламентації непричетної, людини, яка лише напіввідкрила двері у тамте пекло. Значно важливіші свідчення тих, хто на власній шкурі зазнав «принади» тюрми. «Обозреватель» записав інтерв’ю з Андрієм Шкілем: народний депутат від БЮТ десять років назад перебував за гратами за участь в акції «Україна без Кучми».

Шкіль провів у неволі 13 місяців – перші дев’ять припали на одиночне ув’язнення в СІЗО СБУ, останні чотири – на Лук’янівське СІЗО (там у камері разом з Андрієм перебували семеро кримінальників). Вийшов на свободу 12 квітня 2002 року – після перемоги на 121-му мажоритарному округи Львівщини.

«Обозреватель» поцікавився у Шкіля умовами існування у в’язниці і дізнався про таке.

- Пане Андрію, почнемо, скажімо, з «вікна у світ». Які газети можна було читати в СІЗО?

- Щодо газет – багато залежить від того, в якому статусі перебуває в`язень. Якщо йому заборонено все, він має право на одержання тих видань, які вже передплачені в СІЗО. Однак у СІЗО СБУ був дозвіл на передачу будь-яких видань, окрім тих, що мають написи, закреслення тощо. Газети потрапляли до мене із запізненням на добу, тому що вони неодноразово перевірялися.

Пізніше, за місяць, вони перестають запізнюватися, якщо перевіряючий бачить, що на сторінках нічого нема. Нав`язувалися “Киевские ведомости”, “Факты”, “Демократична Україна”, “Урядовий кур`єр”, Найцікавішим з того, що передплачувало СІЗО СБУ, була газета “Голос України” – найпридатніша для читання.

- Чи можливо було залишити при собі мобільний телефон? Скільки б це коштувало?

- Щодо СІЗО СБУ, то це, швидше за все, неможливо. Що стосується Лук`янівки, то я не знаю, скільки це коштує. Але чутки про те, що час від часу вилучають мобільні телефони, постійно ходять по тюрмі. Через шість камер по коридору зафіксували роботу мобільного телефону, шукали один апарат, а вилучили два. Вилучають ще фотоапарати, відеокамери. Говорили, що протягом одного рейду якось вилучили щось близько 25 мобільних і, здається, 15 фотоапаратів.

- А навіщо в тюрмі фотоапарати?

- Так само як і відеокамери – навіщо? Деякі фотографують, потім повертаються на волю зі знімками. Дехто любить так звані тюремні “двіженія”, “дороги” – для когось це романтика. “Дорога” – це коли між двома камерами протягується нитка і утворюється такий собі міжкамерний зв`язок, за що карають. Але це робиться, закручуються послання: “Братва з такої-то хати вітає вас…” – вступ на п`ятнадцять слів, а далі: “Передайте це в руки тому-то”.

- А ви таким займалися?

- Звичайно, що ні. По-перше, за мене це вирішило керівництво СІЗО. Тому що мене посадили в камеру, яка відділена від спілкування з іншими. Наді мною була господарська частина, де працюють люди з системи слідчого ізолятора, які в той же час являються ув`язненими. Під нами був кабінет оперативників, а збоку – туалет, яким користувалася господарська частина. Тобто, ми були відрізані іпри всьому бажанні спілкуватись (хоч у мене його і не виникало) було неможливо.

- А що з приводу харчування?

- Я не пробував тюремної їжі. Коли мене перевели в Лук`янівку, я голодував. По виході з голодування я жив передачами, які мені носили рідні. За умов, коли тебе підтримують з волі, собі завжди можна дати раду. Якщо ж тобі передач не надсилають, перед тобою два виходи – помирати повільно або помирати швидко. Від тюремної їжі ти будеш помирати повільно, без неї – швидше. З їжі, яка нам давалась, ми використовували картоплю. З тюремної баланди бралася картопля, вимивалася приблизно в двадцяти водах, дрібно нарізалася і тушкувалася.

- Чи відрізнялося ставлення до політв`язнів від ставлення до іншого контингенту?

- По-різному було. Все залежало від людей, звичайно. Хтось ставився краще, хтось – гірше, хтось – однаково, як і до інших. Ті, хто не в формі – лікарі, господарська частина – зазвичай відносились краще, могли передати, приміром, свіжішу білизну, поміняти ковдру. Мені спочатку видали ковдру трохи більшу за рушник.

- Чи переходили в`язні на українську мову у вашій присутності?

- Мало зауважував, щоб таке відбувалося. Хоча в камері поступово звикали, що я спілкуюся тільки українською, і коли я щось говорив, то інші потім переповідали сказане один одному теж українською.

- А чи знали у в`язниці, що ви в ній знаходитесь?

- Звичайно, слава перед нами приїхала за тиждень, двічі обійшла тюрму.

- Як складалися стосунки із співкамерниками?

- Знаєте, там можна жити за правилами і за так званими “понятіями”. Я був прихильником того, щоб жити за правилами. Мається на увазі не за тими, що на стіні вісять, а за принципами міжлюдського спілкування. Є певний етикет – треба за собою дбати, прибирати, не залишати бруду, тобто поводитись так, як ти на волі живеш.

Якщо оточуючі бачать, що ситуація саме така, вони з тобою спілкуються як із людиною – рівною чи не рівною їм, – то вже інша справа. Хоча в основному вони таки відчувають певну різницю між собою і нами, адже вони тут за гроші сидять, а ми – за переконання.

- На що зазвичай витрачається час у камері?

- 90 відсотків часу витрачається на спілкування із судом, прокуратурою, слідчими. Адже більшість ув`язнених відчула необхідність захищати свої права. Залишок часу – це, звичайно, розмови, спілкування. Навіть дискусії. Ми дискутували з багатьох питань – починаючи з того, що знищило Македонського – римські мечі чи його власна зухвалість, і закінчуючи роллю радянської зброї в другій світовій війні.

Підіймалася й тема української мови. Я довів на прикладах, що вона досконаліша і логічніша. Ось дивіться, кажу, українці святкують воскресіння Христа раз на рік, а росіяни, виявляється – щотижня, в сьомий день, в “воскресенье”, за яким чомусь настає “понедельник”, а не “повоскресник”.

- Яким було ставлення у тих, хто сидів у тюрмі, не дополітв’язнів, а до подій 9 березня в цілому? Чи володіли вони взагалі інформацією щодо подій в Україні – того ж таки кассетного скандалу?

- Достеменною, правдивою інформацією, зазвичай, не володіли. Щось чули уривками. Але треба знати настрої, які панують у Лук`янівці. Майже всі, хто там перебуває, вважають себе несправедливо ув`язненими. Буває, що це так і є, буває, що ні. Там чимало людей, які постраждали через свої, так би мовити, економічні “переконання”, бо вважали, що в Україні можна мати свій бізнес і не залежати ні від кого. На виборах 2002 року Лук`янівка дала 90 відсотків за опозицію, але керівництво СІЗО, звісно, зуміло сфальсифікувати остаточний результат.

- Чи було у вас передчуття, що ви переможете?

- Таке передчуття з`явилося десь за десять днів до виборів. Мені снилися тоді провокативно добрі сни.

- Що ж ви обіцяли виборцям, перебуваючи за гратами?

- Мої агітатори обіцяли єдине–що вони привезуть на округ Шкіля, якщо за нього більшість віддасть свої голоси. А коли це станеться, всі зможуть самі мені сказати, що вони хочуть, щоб я для них зробив.

- Давайте тепер повернемось до Юлії Володимирівни, яка наразі знаходиться у Лук`янівському СІЗО. Існує безліч версій щодо того, покине вона його стіни після вироку чи ні. Ви сподіваєтесь на те, що…

- Ми, звісно, до останнього сподіватимемося на справедливе рішення, проте готові до всього. А загалом не буде ніякого демократичного дива, ніякої демократії там, де суспільство не стає на її захист. Проблема не в тому, що нині заарештовано лідера найбільшої опозиційної партії, і навіть не в тому, що всі розуміють заангажованість та необгрунтованість цього процессу. Проблема в тому, що наступним кроком стане ліквідація демократичних інститутів в Україні. Тому ми зобовязані реагувати на це.

- Але ж, приміром, у Франції зараз судять екс-президента Жака Ширака. Проти нього порушено дві кримінальні справи, слідство у одній з них триває аж з 2007 року. Одначе за весь цей час ніхто не висловив сумнів у тому, що у Франції є демократія…

- І весь цей час Ширак знаходився за гратами? Він навіть не мав підписки про невиїзд, відпочивав собі, де хотів,останні місяці провів на французькій Рив`єрі… Розумієте, там – суд, а не кримінальні структури, які подекуди виконують його функцію в Україні. До того ж, може, ви володієте інформацією про те, що чинний президент Франції Саркозі вже заявив з приводу свого попередника, що провина його – доведена, і що Ширак буде сидіти у тюрмі? Чомусь Європа нині переймається зовсім іншими питаннями, а саме тим, як забезпечити просування України в ЄС та запобігти її сповзанню в тоталітарну прірву…

- До речі, з приводу Європи. Деякі експерти вважають, що Захід змусить Віктора Януковича помилувати Тимошенко, тим паче, що з Віктора Федоровича постає нині буцімто цілком щирий «євроінтегратор»…

- З боку влади це лише гра. Гра для тих 60 відсотків українців, котрі хочуть бачити нашу державу в Євросоюзі. І ще це спроба заробити бонуси у торгівлі з Кремлем. По суті, при теперішній владі уся наша євроінтеграція знаходиться в руках Кремля: варто лишень Путіну знизити ціну на газ, як Янукович забуде про Європу.

P.S. Цю розмову ми розраховуємо продовжити, але вже в іншому ключі. Днями Андрій Шкіль заявив на брифінгу у Верховній Раді, що Парламентська ассамблея НАТО (а Шкіль є керівником української делегації в ПА НАТО і заступником голови парламентського комітету із закордонних справ) розгляне питання щодо ситуації в Україні. Після вироку Юлії Тимошенко буде привід підсумувати всі заяви, котрі звучали на Заході – як з приводу ув`язнення екс-прем`єрки, так і з приводу європейського поступу України. Тож – далі буде.