Бідні українці

Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день боротьби з бідністю. В Україні бідними вважаються люди з доходом менше 1 025 гривень, таких у нас налічується 24,1% населення. В категорію бідняків в першу чергу потрапляють пенсіонери та сім’ї з дітьми, при чому з появою в сім’ї вже другої дитини ризик стати бідною зростає в два рази. В цілому ж у злиденності в нашій країні жіноче обличчя, тому що 62% тих, у кого доходів не вистачає навіть на їжу, є жінками.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили завідувач відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України Людмила Черенько, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко та старший програмний менеджер ПРООН Катерина Рибальченко.

Катерина Рибальченко: «Починаючи з 2001 року бідність в світі скоротилася з 1,8 мільярдів людей до 1,4 мільярдів у 2005 році»

У 1993 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй резолюцією 47/196 проголосила 17 жовтня Міжнародним днем подолання бідності. З тих пір цей день відзначається щороку у всіх країнах світу. Бідність - це найважливіший негативний феномен, властивий будь-якому суспільному устрою, що відображає загальний стан економіки країни і рівень життя населення, ступінь нерівності і забезпечення прав людини, ефективність реалізації державних економічних та соціальних програм. Відтак, боротьба з бідністю є одним з головних викликів сьогодення, що об’єднує зусилля світової спільноти.

Подолання бідності є завданням порядку денного глобального розвитку, першочерговим завданням для досягнення «Цілей розвитку тисячоліття» до 2015 року, під якими підписалася Україна та багато інших країн на Світовому самміті Організації Об’єднаних націй – Самміті тисячоліття у 2000 році.

Бідність суттєво обмежує можливості людського розвитку, породжує соціальні конфлікти, є загрозою єдності суспільства. Необхідним завданням є зниження рівня бідності не тільки відповідно до доходів населення, але і до так званої багатовимірної бідності, що обумовлена обмеженістю доступу до якісних послуг охорони здоров'я, освіти, комунальних послуг, умов життя.

Тема 2011 року: від бідності до сталого розвитку, люди в центрі інклюзивного розвитку. Під інклюзивним розвитком ми розуміємо розвиток, що спрямований на залучення всіх людей до суспільного життя. Разом із увагою на підготовку до глобальної конференції Організації Об’єднаний Націй «Ріо+20», яка відбудеться у червні наступного року в Бразилії, присвяченої питанням сталого розвитку, дуже важливо звернути увагу на подолання бідності для побудови сталого майбутнього для всіх. Люди, які живуть у бідності, стикаються з численними проблемами, такими як зміна клімату, деградація навколишнього середовища, зростання цін на продовольство, що ставить під загрозу їх майбутнє існування і виживання. Шляхи до сталого розвитку повинні забезпечувати те, щоб люди, які живуть в бідності, були залучені до процесів прийняття рішень, а ті рішення та конкретні заходи, які приймаються, були реалізовані вчасно. Інвестування у стійкий розвиток вже не є питанням вибору, воно є єдиним варіантом. В Програмі розвитку Організації Об’єднаних Націй ми вважаємо, що справжній сталий розвиток в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь повинен зберегти екосистеми, а також сприяти економічному та соціальному прогресу. Сталий розвиток також забезпечує підвищену стійкість країн до зовнішніх шоків і захист досягнень у майбутньому в галузі розвитку.

За оцінками Організації Об’єднаних Націй, починаючи з 2001 року бідність (за рівнем 1,25 долара на день) в світі скоротилася з 1,8 мільярдів до 1,4 мільярдів людей у 2005 році. Загальний рівень зубожіння (крайній ступінь бідності) скоротився з 46 до 27 %. Багато досліджень, в тому числі Світового банку та Організації Об’єднаних Націй, вказують на те, що до 2015 року кількість людей на планеті, які живуть за межею бідності, скоротиться до 0,9 мільярдів. Основним внеском в таке зниження будуть країни Південної Азії - Китай та Індія.

За офіційними даними, рівень бідності в Україні за відносним критерієм у 2010 році склав 24,1%. Цей показник знизився порівняно з 2009 роком, тоді за межею бідності було 26,4% населення України. Національною межею бідності визначено 75%-ий поріг медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат у розрахунку на умовного дорослого, що визначається за даними обстеження умов життя домогосподарств. Протягом останніх десяти років за цим критерієм рівень бідності до 2010 року залишався відносно стабільним (на рівні 26-27%). Але необхідно зазначити, що національна межа бідності в той самий період часу зросла майже в п’ять разів (з 175 гривень у 2001 році до 944 гривень у 2010 році). Аналіз динаміки рівня бідності впродовж останніх десяти років свідчить про певні проблеми у профілях бідності, а саме - надвисокі індикатори бідності серед дітей та доволі високі значення індикатора серед працюючих на фоні певної стабільної ситуації взагалі в країні.

Залишається високим рівень бідності в сільській місцевості (32,3%), який значно перевищує рівень бідності у містах (20,2%). Не розв’язана проблема охоплення бідних людей соціальною підтримкою.

Людмила Черенько: «В найгіршій ситуації перебувають сім’ї з дітьми, починаючи з другої дитини ризики зростають катастрофічно»

Я хочу зупинитися детально на даних 2010 року по Україні, оскільки бідність треба досліджувати не лише за річними даними, вона має серйозну сезонність. 2010 рік став доволі цікавим в зміні тенденцій щодо ситуації з бідністю, що є впливом кризи 2008-2009 років. Показники відносної бідності стрімко знизилися, тому що більше 10 років не вдавалося зрушити, принаймні, до якоїсь позначки рівень відносної бідності. Ми мали стабільні показники диференціації в нижній частині розподілу, розшарування в доходах було стабільним, воно не зменшувалося. Держава вимушена підтримувати населення з низькими доходами навіть в період гострої кризи, тому під час кризи держава залишила всі гарантії на попередньому рівні. Тобто, в найменшій мірі кризу відчули саме низькодоходні верстви суспільства, при цьому середньодоходні групи стали отримувати менше не тільки в реальному вираженні, але й в номінальному. Таким чином, відбувся перерозподіл від середніх до бідних в доходах суспільства, ми бачимо зменшення розшарувань в нижній частині, що є прямим наслідком кризи. Ми прагнемо до зниження показника відносної бідності для того, щоб бідним на фоні середньосуспільних стандартів жилося краще. Але, на жаль, бідним не стало жити краще, просто знизилися середньосуспільні стандарти.

В 2010 році прожитковий мінімум серйозно вартісно зріс, в порівнянні з тими роками, коли він просто індексувався або взагалі не індексувався. Можливо, частково через це, а, можливо, через наслідок кризи і втрати багатьма групами населення доходів, в 2010 році відбулося збільшення рівня бідності за критерієм прожиткового мінімуму, причому суттєво. Якщо брати по витратах – це з 12 до 16,8%, а по доходах – з 5,3 до 8,8%. Але уже перший квартал 2011 року демонструє, що все-таки бідність за критерієм прожиткового мінімуму знижується. Думаю, ця тенденція продовжиться і надалі. Нагадаю, що з 2002 року по 2009-й бідність за критерієм прожиткового мінімуму знизилася з 80% до озвучених 5,3% і 12%.

Бідність за міжнародним критерієм 5 доларів США на добу в паритеті купівельної спроможності в 2010 знизилася – було 3,5%, а стало 2,5%. Тішить те, що людей, які існують на межі виживання, стає дедалі менше. Думаю, що до 2015 року, як зазначено в «Цілях тисячоліття», реально звести фактично до нуля відсоток людей, які живуть на такі гроші.

Підтвердженням того, що криза все-таки вплинула на бідність, є такий нейтральний структурний критерій: якщо сім’я понад 60% своїх ресурсів витрачає на харчування, вона є бідною. В 2010 році за цим показником відбулося незначне, але збільшення – з 40,9% до 41,2%. При тому, що в попередні роки цей показник потихеньку, але знижувався.

Що стосується соціальновразливих груп населення, то у нас в найгіршій ситуації перебувають сім’ї з дітьми. Якщо в сім’ях з однією дитиною показники бідності знаходяться на рівні середньоукраїнських значень, то саме починаючи з другої дитини ризики зростають катастрофічно. Тобто, це уже не 24-25%, а 40-41%.

В 2010 році відбулося зниження з 26,4% до 24,1%. За рахунок кого? Бідність сімей з дітьми знизилася лише два відсоткові пункти, а по сім’ях без дітей, це в основному сім’ї з осіб працездатного віку і пенсіонери, дійсно відбулося суттєве покращення ситуації.

Внаслідок кризи в 2010 році відбулося з одного боку позитивне явище – зближення показників бідності між містом і селом. Але оскільки бідність відносна, зблизилися вони не тому, що селянам стало жити краще, а тому що криза насамперед вдарила по міському населенню.

Михайло Міщенко: «У злиденності у нашій країні жіноче обличчя»

Соціологи застосовують так звані суб’єктивні показники, тобто відповіді людей на запитання, вважають вони себе бідними чи ні. Ми застосовували відповіді на запитання: на що вам вистачає ваших доходів? Комусь вистачає лише на харчування та придбання необхідних недорогих речей, а хтось може необмежено купляти все, що забажає. Якщо порівнювати за цим показником, то з початку 2008 року ми спостерігаємо деяке погіршення показників. Тут ми повинні виділити не лише рівень бідності, а і рівень злиденності. Злиденними є ті люди, які відповідають, що вони ледве зводять кінці з кінцями, їхній доходів їм не вистачає навіть на їжу. Таких на початку 2008 року було 12,5%, на початку жовтня 2011 року - 13,8%. Стосовно бідних ми застосовували відповідь: вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей. Таких було 34% у 2008 році, а в жовтні 2011-го їх стало значно більше – 41%. Тобто, показник бідності зріс, порівняно з періодом до початку економічної кризи. Після зміни влади цей показник не змінився: у січні 2010 кількість тих, хто відповідав, що йому не вистачає грошей, становила 15%, а зараз – 15,8%. Також кількість тих, хто відповідав, що йому не вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей, була 39% у січні 2010-го, за даними останнього опитування – 41%. Тобто, статистично значуще нічого не змінилося.

Ми намагалися скласти соціальний портрет тих, хто є злиденним (кому не вистачає навіть на їжу), і хто є бідним. Потрібно сказати, що у злиденності у нашій країні жіноче обличчя. 62% тих, кого можна назвати злиденними за нашими показниками, - це жінки.

Як і слід було очікувати, рівень освіти у тих, хто відніс себе до злиденних та бідних, значно нижчий, ніж у тих, у кого є доходи. Серед злиденних лише 14% мають вищу освіту, а серед бідних – 26%. Відповідно, серед злиденних 50% - це люди віком 60 років та старші, серед бідних таких значно менше – 29%.

Рівень життя в селі істотно нижчий, тому серед злиденних значно вища частка жителів села – 41%, ніж серед населення України в цілому. Звичайно, за соціальним статусом тут переважають пенсіонери. Серед тих, хто відніс себе до злиденних, 58% зазначили, що вони є пенсіонерами, серед бідних таких 36%.

Існують істотні відмінності між статтями витрат злиденних, бідних та високодоходних категорій населення. 41% витрат тих, хто відніс себе до злиденних, йде на продукти харчування, 29% - квартплата, 15% - ліки і 8% - одяг. Тобто, ця категорія людей на ліки витрачає значно більше, аніж на одяг. Серед бідних витрати на ліки та одяг приблизно однакові – по 10%.

Щодо субкультури бідності, бо це не лише матеріальний рівень, а й стиль життя та мислення. Емоційне самопочуття бідних людей значно гірше, ніж інших категорій населення: серед злиденних лише 19% відповіли, що за останній місяць у них домінував позитивний настрій, тоді як серед бідних таких значно більше – 41%. Серед тих, хто відповів, що він в цілому забезпечений, таких 53%, а серед високозабезпечених – 61%. Тобто, ми бачимо, що рівень бідності напряму визначає рівень соціального невдоволення. Однак при цьому рівень налаштованості на участь в акціях протесту у бідних людей, особливо у злиденної категорії населення, значно нижчий, ніж у інших. Це суперечить поширеній точці зору, що чим гірше економічне становище населення, тим частіше вони схильні вдаватися до акцій протесту. Навпаки, як показують наші дослідження, до акцій протесту частіше схильні вдаватися люди з високими доходом. Тобто, бідні люди не налаштовані ні на те, щоб змінити свій стиль життя в економічному сенсі, шукати іншу більш дохідну роботу, а в соціальному сенсі – не налаштовані захищати свої права. Звичайно, це пов’язано з демографічними причинами, бо більшість людей, які перебувають за межею злиденності, - це пенсіонери, які просто не мають на це фізичної можливості. Однак субкультура бідності передбачає замкнене коло: люди не є соціально активними, не можуть забезпечити собі високий рівень життя і часто не налаштовані на те, що змінити свій стиль життя. Водночас не завжди це пов’язано із похилим віком, бо серед цієї категорії відносно молодого віку спостерігається високий рівень соціальної пасивності.

То Україна у нас бідна, злиденна чи забезпечена?

Катерина Рибальченко: Не можна так сказати однозначно, бо треба виміряти відносно чого, за якими критеріями вона такою є.

Відносно Європи чи інших країн світу?

Катерина Рибальченко: Відповідно до деяких країн Європейського Союзу, таких як Німеччина, Франція, очевидно, що Україна знаходиться нижче за рівнем бідності. Якщо ми говоримо про нові країни ЄС, такі як Польща та Болгарія, то розрив із нашою країною не такий значний.

Віце-прем’єр-міністр сказав, що Україна знаходиться на другому місці за рівнем бідності серед країн Європи. Ви погоджуєтесь із цим?

Людмила Черенько: Бідністю часто називають все, що завгодно: і рівень заробітної плати в перерахунку на долари, і ВВП на душу населення. Всі визнають, що Україна – це країна із загально низькими доходами та низьким рівнем життя. Хоча до кризи міжнародні організації нас уже відносили до країн із середніми доходами, але зараз, напевне, ми знов відносимося до країн з низьким доходами. Нічого тут не поробиш, бо ми всі розуміємо, чим та як відрізняємося від Західної Європи.

Відносна бідність – це відсоток населення, яке живе нижче середніх суспільних стандартів даного суспільства в цей момент. Тобто, не ті, які бідні по стандартам Франції та Німеччини, а ті, які бідні за нашими українськими стандартами, яким не вистачає на наше середнє українське життя.

Межа бідності, за даними першого кварталу 2011 року, становила 1 025 гривень і перевищила офіційно встановлений прожитковий мінімум для всіх категорій населення та всі мінімальні державні гарантії - мінімальну зарплату та мінімальну пенсію. Це та сума, яка відділяє бідних від небідних. За даними 2010 року таких було 24,1%.

Михайло Міщенко: Ми ставили запитання: «Скільки грошей вам потрібно, щоб жити нормально?». Серед тих, кому не вистачає грошей навіть на харчування, сказали, що їм достатньо 2 914 гривень, серед тих, кому вистачає на продукти харчування та деякі речі вже більше - 5 222 грн., серед тих, кому в цілому вистачає на життя - 4 058 грн. Тобто, чим більше людина має, тим більші в неї соціальні запити.

Катерина Рибальченко: Якщо ми говоримо про рівень бідності, відповідно до шкали – 5,05 доларів на добу за рівнем купівельної спроможності, цей показник сягає 2,5%. По світових стандартах це досить низький показник.

Чому у злиденності жіноче обличчя?

Людмила Черенько: З економічної точки зору, у жінок нижчий рівень заробітної плати, і з цього витікає традиційно нижчий рівень пенсії. До категорії надвисокої бідності потрапляють жінки старших вікових груп 75+.

Михайло Міщенко: Так, серед пенсіонерів дещо вища частка жінок в силу об’єктивних причин, бо вони довше живуть.

Чи вважаєте ви достатніми заходи української влади у боротьбі з бідністю?

Катерина Рибальченко: Наскільки нам відомо, зараз розробляється нова програма по подоланню бідності, яка має на меті забезпечити ще більше зниження кількості людей, які живуть на межею бідності. Будемо сподіватися, що ця програма забезпечить як необхідні заходи, так і необхідне фінансування для цієї мети.

Людмила Черенько: Звичайно, що у держави сьогодні дуже великі зобов’язання у соціальній сфері, їх розмір вже перевищив всі можливості бюджету, сьогоднішньої нашої економіки. Треба шукати якісь шляхи підвищення ефективності соціальних трансфертів, оскільки подалі їх збільшувати вже нереально, далі нікуди.

Михайло Міщенко: У лютому 2011 року ми запитували: «Наскільки ви задоволені допомогою держави?». Загалом цей показник серед населення становить 1,6 бала за п’ятибальною шкалою. Серед тих, кому не вистачає грошей навіть на їжу, – 1,5 бала, серед бідних - 1,8, серед високодохідних категорій населення цей показник теж досить низький - 1,9 бала. Тобто, всі незадоволені.