Нові правила вступу до вишів

Кардинальних змін у правилах вступу до університетів проти 2011 року немає. Новаціями стали хіба що підвищення мінімального балу на профільний предмет зі 124 до 140, введення нового предмету для вступників на факультети міжнародних відносин та скорочення на один день вступної кампанії через проведення «Євро-2012». Проте фахівці нарікають, що досі невідомо, яким буде держзамовлення і уряд має визначитися з цими параметрами вже до січня-лютого.

Про ситуацію в освітній галузі України в прес-центрі «Главкому» розповів екс-міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко.

Станіслав Ніколаєнко: «Учителі повинні виставити свої вимоги, а не переходити на особистості, застосовувати квіти чи бейсбольні бити»

Добре, що нові правила прийому до університетів з’явилися у жовтні. Це позитив, тому що правила гри стають відомі, і університети можуть уже сьогодні планувати свою діяльність, визначатись із термінами відпусток та графіками роботи. Щодо змісту цих правил, то суттєвих кардинальних змін проти 2011 року немає. Залишилось положення про те, що юнак чи дівчина мають право вступати до п’яти університетів на три спеціальності. Хоча я пропонував дещо скоротити цю кількість, залишити хоча б три університети на дві-три спеціальності.

Пільги обмежені, але вони існують. Замість того, що раніше просто вступали поза конкурсом або взагалі на пільгових умовах, зараз визначені бали для переможців всеукраїнських олімпіад, Малої академії, міжнародних і т.д. Атестат враховується так, як і раніше. Новація є така: якщо раніше був мінімальний бал 124, який дозволяв здавати документи і брати участь у конкурсі, то зараз з’явилась додаткова норма про те, що по профільному предмету бал повинен бути не менше 140. Крім того, у переліку предметів, які будуть здаватися, з’явилась «Всесвітня історія» для тих, хто вступає на факультети міжнародних відносин.

Хто не буде приносити тести, сертифікати? Це ті, хто хворіли і мають довідки, а також ті, хто прийшов після армії. Їм дозволяється складати іспити.

Щодо термінів здачі документів, то вони встановлені з 2 по 31 липня. Зарахування на державну форму буде до 11 серпня, а на контрактну – до 25 серпня. Тобто, ці терміни особливо не змінилися, навіть враховуючи те, що буде «Євро-2012».

Але ви знаєте, що диявол завжди криється у дрібницях. Одне питання: а коли буде сформоване держзамовлення? Цього року воно було доведено до університетів тоді, коли уже повним ходом йшла вступна кампанія. Тоді ні батьки, ні абітурієнти не знали, скільки є місць на ту чи іншу спеціальність, де яка конкурсна ситуація. Якби уряд хоча б у січні-лютому чи за два місяці до вступної кампанії сказав, яке буде державне замовлення, то це значно полегшило життя нашим вступникам та прийомним комісіям. В минулому році державне замовлення було дуже суб’єктивне. Те, що сьогодні хочуть все комерціоналізувати, це наносить серйозну шкоду українській освіті, оскільки вчити потрібно тих дітей, у кого є розум, незалежно від того, у якій вони сім’ї народились. Є глибока світоглядна помилка, коли обмежують державні замовлення на окремі спеціальності. Практично у багатьох університетах забрали державне замовлення по підготовці юристів, економістів, бухгалтерів і т.ін. Чому ми ці спеціальності робимо виключною прерогативою багатих? Це що ж – вводиться так званий майновий ценз на професію? Так, їх має бути менше, але це ж не означає, що треба зовсім перекрити кисень для вихідців із бідних сімей.

Знаю, що існує питання у зв’язку із заявою Миколи Азарова про те, що потрібно скоротити вдвічі кількість студентів із вищою освітою, натомість наростити кількість учнів профтехучилищ. Сьогодні Україна має приблизно 2,6-2,7 мільйона студентів. Якщо брати на 10 000 населення, то ця цифра дещо нижча або ж така, як середньоєвропейська. Японія сповідує загальну вищу освіту різними формами (державна, контрактна, приватна). Вони не бояться, якщо робітник буде з вищою освітою, бо він працює на високотехнологічних виробництвах, які вимагають освіченості. Якщо взяти США, то там 2/3, навіть до 70 % учнів отримують вищу освіту і від цього держава та бізнес не бідніють. Тому тут я б не йшов репресивними методами. Я знаю Миколу Яновича, він любить репресивні методи, він чоловік рішучий: може відрізати, а тоді починати думати. Він повинен був би уважно подивитися на міжнародні норми і спокійно, проаналізувавши, прийняти рішення. Якщо говорити про профтехосвіту, то дійсно, потрібно, щоб туди йшли юнаки та дівчата, потрібні висококваліфіковані робітники, бо цього сьогодні вимагає ринок праці. Але чи здатна сьогодні наша профтехосвіта такому вигляді, як вона є, давати висококваліфіковану підготовку? Якщо там 80% обладнання до 1990 року, якщо на 300 сільськогосподарських профтехучилищ є всього 10-15 сучасних тракторів, якщо у нас сьогодні станків із сучасним цифровим програмним управлінням практично немає, то кого ми там готуємо? Я вважаю, що сьогодні потрібна революція в освіті. Особливо у взаємовідносинах бізнесу і освіти.

Завтра відбудеться третій З’їзд вчителів. Газети пишуть, що це «таємничий з’їзд», тому що навіть журналісти не знають, які там питання будуть розглядатися. Вчора виступав перед деканами, замдеканами, директорами технікумів, так половина з них дійсно не знайома ні з якими документами. Тому Громадська рада освітян та науковців України підготувала проект нової концепції розвитку освіти. Ми її назвали «Від освіти масової до якісної», бо рівня масовості ми вже досягли, а тепер потрібна якість. Приблизно 450 тисяч людей по Україні нашими зусиллями провели невеликі дискусії з приводу того, що потрібно сказати на з’їзді і які рішення прийняти. Тут є план заходів по виводу української освіти з кризи, чітко розписано, які закони та постанови прийняти, які кроки треба здійснити.

Є п’ять складових цієї програми: перша – це європейська світова якість та доступність освіти. Другий напрямок – це запровадження інноваційних технологій, поєднання освітнього і наукового процесів. Третє – престиж праці вчителя. По закону він повинен заробляти не менше 4 000 грн., а отримує на руки до 2 000, у вищій школі повинен заробляти 8 000 грн., а отримує близько 3 000 – 4 000.

Четвертий напрямок – це питання, як залатати озонову діру в душах наших дітей, це питання моральності, духовності і демократії. Вчора всій Україні демонстрували демократію у вищій школі, коли Міністерство задумало методом «не мытьем, так катанием» звільнити ректора КПІ. Таким же методом вони діяли в Університеті харчових технологій, Донецькому університеті та інших. Ректора не призначають, а призначають виконуючого обов’язки, два-три місяці вибори не проводять, людина ходить навколо університету, махає рукою на навчальний заклад, а тоді вони свого проводять через підкуп, шантаж, погрози. Сьогодні питання автономії університетів, студентського самоврядування, самоврядності всіх шкіл, профтехучилищ, технікумів – питання номер один. В кожному навчальному закладі повинні бути або опікунська, або наглядова рада, затверджена відповідною радою високого рівня. Ця рада повинна здійснювати жорсткий суспільний контроль за діяльністю всіх навчальних закладів – за бюджетом, за кадровими призначеннями і т.ін.

П’яте – це нова економіка освіти, нова оплата праці. Затрати всіх державних і комунальних університетів України станолять приблизно 20 мільярдів гривень. Доля бізнесу в цій сумі менше 1% (а в Європі 15-20 %), все інше - батьки і бюджет,

Дехто дуже скептично ставиться до З’їзду освітян. Але освітяни – це армія, яка здатна розвернути курс країни в любому напрямку. Сьогодні майже 2 мільйони освітян і 3 мільйони студентів. В освіті з батьками і всіма іншими охоплено до 10 мільйонів людей. Не випадково Бісмарк сказав, що вирішальну битву під Садовою виграли вчителі. В заключному слові під час параду перемоги Сталін теж сказав, що битву виграв радянський вчитель. Той же Бісмарк говорив: дайте мені 2 тисячі гарних вчителів, і я розбудую нову Німеччину.

Тому від вчителів, від З’їзду освітян багато залежить. З’їзд не повинен проголосувати за те, що принесе відомство Міністерства освіти і науки, він повинен високо підняти планку щодо вимог до держави. Сказати: виділяйте на освіту 10% ВВП, як законом передбачено, а не 6%, як у нас зараз. На науку - 1,7%, а не 0,6%. Давайте міняти законодавство, щоб бізнес вкладав в освіту, реформувати заробітну плату, робити демократію, індустрію технічних засобів, переглядати зміст навчання, робити єдиний потужний державний підручник. Якщо всі освітяни будуть на цьому стояти, то я глибоко переконаний, що ситуація в державі зміниться.

Але без зміни світоглядних координат нічого не буде. Якщо з ВВП на людину на бюджет буде йти лише 27%, то українська освіта, культура, медицина, наука якісними ніколи не будуть. Потрібно, щоб, як в Європі, перерозподілялося через бюджет не менше 45-50%. В Союзі колись було 52%, а в Швеції - 57%.

Невже ви думаєте, що вчителі можуть виступити проти міністра, вони ж боятимуться втратити роботу?

Станіслав Ніколаєнко: Непотрібно виступати проти міністра. Якщо мені вдасться виступити на з’їзді, то я розпочну зі звернення до Президента, прем’єра, голови Верховної Ради із настійною вимогою коригувати державний курс не в інтересах п’яти фінансово-промислових груп, які тримають 70% економічного потенціалу, а в інтересах людини. І якщо в цьому році ми не спрямуємо хоча б 32-35% ВВП на людину, нічого не буде. Коли я прийшов міністром у 2004 році, на освіту виділялося 4,7% ВВП, і мені казали, що це максимум. Коли я пішов у 2007-му – було 7,2%. Тобто, учителі повинні виставити свої вимоги, а не переходити на особистості, застосовувати квіти чи бейсбольні бити. Якщо ж влада цього не визнає, то у вчителів є можливість вести за собою батьків, громаду і підтримувати на виборах тих, хто буде робити Україну економікою та суспільством знань, а не, вибачте, затхлою, антидемократичною, олігархічною державою.

Ви сказали, що ситуація з виборами ректора КПІ може закінчитися міжнародним скандалом. Студенти за втручання вже обіцяють Дмитру Табачнику «Сталінград». Чим може завершитися це протистояння?

Станіслав Ніколаєнко: Я вважаю, що цей конфлікт повинен вирішити колектив вчених, працівників, студентів КПІ. Мені здається, що вже прийнято рішення про те, що найближчим часом будуть вибори, чого і вимагає КПІ, вони будуть на альтернативній основі, кого обере колектив, той дійсно буде ректором.

Те, що Міністерство освіти і науки мало якісь претензії до ректора, воно могло їх мати, але потрібно було висловити це публічно і поставити завдання: або виправляйте недоліки, або буде робити інший. Якщо цього не робили, то які претензії до нього ви зараз пред’являєте? Звичайно, сам колектив до ректора претензії пред’явить і за базу, і за гуртожитки, і за стан навчального процесу, і за окремих викладачів, які не зовсім добре ставляться до своїх обов’язків. Але в рейтингах українських університетів КПІ постійно перший, другий, третій. В Microsoft працює до тисячі випускників КПІ, я вже не кажу про авіаційну галузь, космос, машинобудування і т.ін. Той же самий Згуровський входить до складу багатьох міжнародних комісій. Коли вирішувалося питання підписання Україною Болонського процесу, то ми поряд з ним сиділи на нараді, і все це відстоювали, всі закони разом писали.

Сказали, що сьогодні вже дадуть відповідь, думаю, вони її дадуть. Якщо ні, то буде ефект, коли з маленького камінчика утвориться лавина. Знаєте, хто такі таліби? Це студенти, випускники духовних семінарій. Вони до сих пір воюють, і ні Америка, ні Союз не могли з ними нічого зробити. Тому непотрібно жартувати з молоддю. Якщо вона відстоює свої конституційні права, закон про працю, закон про вищу освіту, то потрібно йти на поступки і визнавати помилки. Тому у Міністерства немає іншого виходу. Якщо ж воно цим шляхом не піде, то буде лавина загальностудентських заворушень по всій Україні.