Українським судам поменшає роботи?

Скасування державного мита та введення судового збору з 1 листопада збільшить витрати тих, хто звертається до суду, і таким чином розвантажить суди від дрібних справ. Новий закон встановив, що за позов немайнового характеру громадянам замість 17 гривень доведеться викласти 98,5. Закінчилося майже безкоштовне обслуговування (3 гривні 40 копійок) в адміністративних судах, зараз майновий позов коштуватиме від 98,5 до 1970 гривень. Але найбільше подорожчання вдарить по кишеням малих підприємців, яким майновий позов до господарських судів обійдеться від 1 475 до 59 100 гривень. Юристи вважають, що для нашої країни ці суми є завеликими, але вони не зупинять потік людей, які дійсно хочуть судитися.

Водночас закон полегшив життя тим, хто позивається щодо нанесення моральної шкоди та захисту честі. Раніше за це доводилося платили від 1 до 10% від суми позову, а нинішнім законом прописано стягнення 1% і то з певного розміру ця сума залишається фіксованою. Занепокоєні представники медіа кажуть, що це створить умови для збільшення великих позовів на журналістів і посилення тиску на ЗМІ.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту медіа права Тарас Шевченко та адвокат Тетяна Монтян.

Тарас Шевченко: «Позови проти засобів масової інформації найбільш зручні у війні проти дрібних газет»

Законом збільшено судові збори. Тобто, громадянам, які захочуть подати судовий позов, потрібно платити більше грошей. Звичайно, копійчане державне мито не відповідає нормальним відносинам, людина все-таки має сплачувати за державну послугу трошки більшу суму, бо інколи послуга банку коштує більше. Тому, з одного боку, ми розуміємо, що платежі потрібно піднімати, але з іншого боку стоять права громадян. Тобто, це зменшення доступності судочинства, ускладнення подачі позову через те, що потрібно платити більше грошей. В принципі це створення перешкод для людей, в яких невеличкі справи, бо невигідно буде звертатися до суду.

В цьому законі внесені зміни до правил, які ми виписували в 2003 році. Станом на 2003 рік величезні позови до журналістів і ЗМІ були проблемою номер один. Через це закривалися газети, припиняли існувати електронні засоби масової інформації. Наприклад, газета «Вечерние ведомости» програла позов на п’ять мільйонів гривень. Справа «Україна-Центр» в Кіровограді, яка дійшла до Європейського суду, почалася з позову на 5 мільйонів гривень, в суді першої інстанції він був задоволений на 500 тисяч гривень, пізніше змінений до 50 тисяч гривень, але навіть такі гроші маленьке видання заплатити не могло. На момент ухвалення закону ми прийшли до необхідності розробити правила, які б стосувалися того, скільки можна просити у журналістів.

В 2003 році, коли були слухання проти цензури, я і Дмитро Котляр внесли законопроект, який передбачав десяток змін: визначення оціночних суджень, суспільнозначимої інформації, заборону органам влади подавати позови про відшкодування моральної шкоди з вимогою виплачувати гроші, визначення положення, що якщо журналіст діяв добросовісно і перевіряв інформацію, він може бути звільнений від відповідальності. Закон вимагав сплачувати 10% з великих позовів, 5% - з середніх, і 1% з менших. Тоді не було встановлено якусь межу, що ви не можете вимагати від журналіста мільйон доларів, можете, але було створено чітку перешкоду, що якщо ви хочете мільйон, то маєте одразу заплатити 1%, 5% або 10% цієї суми. Таким чином, закон самостійно стимулював позивачів просити менше грошей та зобов’язував раціонально задуматися, чи ти дійсно виграєш справу на таку суму. Нинішній закон говорить про стягнення 1% і то з певного розміру ця сума залишається фіксованою. Тобто, можливість подавати позови на великі суми кардинально збільшується. Ми піднімали це питання, закликали журналістів активно долучатися з вимогами заветувати цей закон, але великої солідарності та підтримки не було.

Одразу масованих позовів на мільйонні суми не буде, спочатку буде певна інертність. Тим паче, що більшість засобів масової інформації належить владі, і навіть немає сенсу вирішувати ці справи через позови, є інші способи тиску. Але цей закон створює умови для збільшення великих позовів в майбутньому і посилення тиску на засоби масової інформації через подання судових позовів на значні суми.

В Центральній Азії зараз одне з найважливіших питань – це позови на великі суми і кримінальна відповідальність журналістів за наклеп. Нас запрошували розповідати про наш досвід, яким ми пишалися. По-перше, Україна ще в 2001 році відмовилася від кримінальної відповідальності за наклеп і образу. По-друге, розповідали про нашу інновацію щодо обмеження судових позовів до журналістів через встановлення державного мита. Це було нашою особистою розробкою, яка реально працювала. Це не є стандартом ні Європейського Союзу, ні Америки, бо там немає проблем з великими позовами. Якщо ми довіряємо судовій системі, як в Америці чи Європі, то запобіжник на етапі подачі позову не особливо потрібен. Але, на жаль, в нашій країні суди справедливі рішення не виносять, ми не довіряємо їм визначати суму відшкодування, тому намагаємося стимулювати, щоб ці суми були меншими ще на етапі подання позову.

Тетяна Монтян: «Більше за все це вдарить по фізичним особам підприємцям, які будуть судитися в господарських судах»

Що стосується медіа, то у мене протилежна позиція. Я добре пам’ятаю справу Лавринюка, який був змушений шукати 5% від присудженої у нього суми. Нафтові магнати, які з ним позивалися, не мали ніяких проблем зі сплатою 10-ти відсотків мита, а він був змушений закласти квартиру, щоб знайти гроші на те, щоб просто подати апеляцію. Тому я вважаю правильним, що прибрали прогресивну шкалу стосовно позовів про моральну шкоду, захист честі і гідності.

Стосовно громадян і позовів майнового характеру, то фактично нічого не змінилося. Як був 1% від ціни позову, так і залишився. Єдине, що максимально для громадян замість 1700 гривень зробили 2955 гривень, більше яких з вас не стягнуть. Мінімальна межа – 197 гривень. Зрозуміло, що суми в 17 гривень за позов немайнового характеру були достатньо неадекватними, тому що це взагалі не гроші і більше витрачалося на те, щоб їх перерахувати. Тобто, за позов немайнового характеру замість 17 гривень буде 98,5 гривень. Це несуттєва різниця, в порівнянні з іншими судовими витратами.

Взагалі я прихильник того, щоб були звичайні марки судового збору, як в Радянському Союзі. Це було дуже зручно. Продавалися марки різної ціни, і коли хтось надумував подавати позов просто наклеював їх на позов. Якщо ви передумали подавати позов або вам його повернули, ви просто відклеювали ці марки і продавали комусь іншому. Але банківське лоббі, яке найбільше заробляє на судових зборах, нізащо не допустить, щоб замість сум, які треба перераховувати через банки, були звичайнісінькі марки.

В основному від підвищення постраждали комерсанти, тому що найбільше воно зачепило позови до господарських судів. Якщо раніше був 1% від ціни майнового позову до господарського суду, але не менше 102 гривень і не більше 25 500 гривень, то тепер буде 2% від ціни позову, не менше 1475 гривень і не більше 59100 гривень. Більше за все воно вдарить по фізичним особам підприємцям, які будуть змушені судитися в господарських судах.

Стосовно позовів немайнового характеру в господарських судах дуже суттєве підвищення – з 85 гривень до 985. І якщо раніше із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позовів мито взагалі не сплачувалося, то тепер доведеться платити 1475,5 гривень.

Підвищення стосовно господарських судів торкається касаційних скарг. Якщо з них стягувалося 50% мита, сплаченого при звернення до суду першої інстанції, то тепер ця сума складатиме 70%.

Якщо раніше громадяни судилися в адміністративних судах фактично безкоштовно, бо всі позови майнового і немайнового характеру коштували 3,4 гривні, то тепер це безкоштовне обслуговування закінчилося. Буде 1%, якщо це майнові вимоги, при цьому не менше 98,5 і не більше 1970 гривень. Стосовно позовів немайнового характеру в адміністративних судах – 29,94 гривні. Стосовно апеляції нічого не змінилося, стосовно касації - замість 50% буде 70%.

Підвищення суттєве, але суми, які були до прийняття цього закону, просто смішні. Я не думаю, що це суттєво вплине на кількість позовів. Безкоштовного правосуддя немає ніде, наприклад, в Америці за те, щоб подати будь-який позов до суду, потрібно заплатити 100 доларів. Стосовно наших цін і зарплат це мито завелике, але навряд чи це відсікатиме людей, які дійсно хочуть посудитися.

Пане Тарасе, чи не існує в законі норма, що журналіст має лише написати спростування недостовірної інформації і таким чином уникнути суду?

Тарас Шевченко: Така норма існує ще з 2003-го і стосується лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Органи державної влади не мають права вимагати відшкодування грошима, а лише спростуванням. Це положення дуже чудово працює, тому що раніше чиновникам простіше було судитися від імені міністерства, щоб в суд ходили міністерські юристи. Зараз політик має іти в суд індивідуально і то лише в тому разі, коли журналіст написав про нього особисто.

Друга норма, яка також є в законі з 2003 року, але майже не використовується, – це стаття 17 закону про державну підтримку та соціальний захист журналістів. Там вказується, що якщо посадова особа, виборчий блок або політична партія подає позов до засобу масової інформації або журналіста, то суд може задовольнити компенсацію моральної шкоди лише за умови наявності умислу в поширенні недостовірної інформації. Це достатньо високий стандарт, взятий з американського досвіду.

Тож невдовзі може розпочатися масове закриття невеличких ЗМІ?

Тарас Шевченко: Ми вже і так бачимо закриття, зокрема, на ринку телебачення. Припиняють мовлення регіональні телеканали, зокрема, в Харкові, Одесі. Це пов’язано з цифровим конкурсом і виданням цифрових частот. Позови проти засобів масової інформації найбільш зручні у війні проти газет, зокрема, дрібних регіональних, які менш здатні себе захищати.

Пані Тетяно, чи обмежує таке подорожчання право людини звертатися до суду?

Тетяна Монтян: Звичайно, це може обмежити права тих, кому шкода заплатити такі суми або хто їх не має. Для того це і робиться. Наша судова система перевантажена позовами, в тому числі безглуздими, тому що є купа людей, у яких є вільний час та натхнення, і вони бігають та подають всілякі безглузді позови. Цей закон - палиця у двох кінцях, бо не буває, щоб всім було добре. Звичайно, для нашої країні це великі суми, але не занадто, тому їх можна знайти при палкому бажання посудитися.