Що віддамо за дешевий газ?

Наскільки Україна наблизилася до вирішення газового питання із Росією, чим Київ готовий поступитися у складних переговорах з Москвою, і якою насправді має бути ціна на газ для України? Про це у ході «Енергетичних дебатів» говорили президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-клуб» Олександр Тодійчук та голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик.

Олександр Тодійчук:

Заява прем’єр-міністра України стосовно нової ціни на російський газ та близького завершення переговорного процесу прозвучала сенсаційно. Однак досить швидка реакція Кремля та Президента України засвідчила, що подібна передчасна заява може бути певним сценарієм переговорів. Традиційно російська сторона намагається дотягнути завершення газових переговорів з Україною до 31 грудня, оскільки з наближенням нового року українська сторона почуває себе все більш дискомфортно в переговорному процесі.

Чим характеризуються нинішні переговори між Україною та Росією стосовно умов постачання природного газу? По-перше, обговорюється зменшення ціни до рівня $220-230 за тисячу кубометрів, що є досить низьким рівнем у порівнянні з середньоєвропейськими цінами. По-друге, залишається питання про те, чи буде переглянуто формулу, за якою обчислюється ціна на російський газ. На мою думку, це найкраще, що могла би зробити українська сторона. Оскільки чергова знижка, на кшталт минулорічної «харківської», не є вигідною для України. Вона носить тимчасовий характер, і Росія завжди матиме право призупинити її дію.

Україна призупинила процес прийняття державного бюджету на 2012 рік та переговори з МВФ, що свідчить про зростаючу ціну переговорного процесу стосовно ціни на російський газ. Одночасно відсутність реформи «Нафтогазу» експерти пояснюють намаганням української влади врахувати «побажання» російських партнерів. На мою думку, відсутність реформи «Нафтогазу» є втратою одного з козирів, на який українська сторона могла би розраховувати у переговорах з Москвою.

Росія ніколи не приховувала того, що хоче отримати контроль над українською ГТС. Однак останні події навколо «Північного потоку» та «Південного потоку» свідчать про те, що ситуація розгортається не за сценарієм «Газпрому». Відповідно, у таких умовах зростає ціна української «труби». Існують серйозні загрози для будівництва «Південного потоку», що дає українській стороні додаткові карти у переговорному процесі з «Газпромом».

Існують і певні проблеми із споживанням російського газу на ринках країн Європи. Після років економічної кризи у Європі відбувається невелике зростання обсягів споживання. На руку «Газпрому» зіграла відмова Німеччини від використання ядерної енергії, що призведе до необхідності заміщення ядерних блоків генеруючими потужностями, які використовують вуглеводневу сировину. Але налякані україно-російськими газовими війнами, європейські країни розраховують скоріше на взаємодопомогу, активно будуючи інтер-коннектори, що пов’язують між собою національні системи газопроводів. Завдяки цьому країни ЄС зменшують вплив «Газпрому» на внутрішніх ринках. Не вдалося «Газпрому» використати й китайський напрямок для збільшення обсягів імпорту газу, який компанія розглядала у якості певної альтернативи європейському ринку.

Незважаючи на непоодинокі випадки, коли європейські контрагенти «Газпрому» намагаються у судовому порядку переглянути умови контрактів, я підтримує більш зважену позицію українського уряду у даному питанні. Але, якщо компромісу за столом переговорів таки не буде досягнуто, Україна має повне право звернутися до Стокгольмського арбітражу. Я вважаю, що на цьому фоні несправедливість ціни на російський газ для України особливо впадає в око.

Шість мільярдів доларів, про які говорив Микола Азаров, Україні просто так ніхто не віддасть. Тому чимось доведеться поступитися. Однак хочу зазначити суттєвий момент, який мають враховувати нинішні переговорники. Не виключено, що через кілька років нові газові контракти можуть бути оскаржені в суді, і нинішні керівники енергетичної галузі будуть вимушені доводити свою правоту. Це серйозний стримуючий фактор, що дозволяє сподіватися на адекватні умови нових газових контрактів. Зазначу, що кожен наступний газовий контракт з Росією – гірший за попередній. Саме тому хотілося би, щоб ця тенденція була, нарешті, заламана.

Валерій Боровик:

Хочу привернути вашу увагу до того факту, що представники української влади багато заявляють про те, що «ось-ось» підпишуть нові газові контракти з Росією. Однак буквально на наступний день російська сторона дезавуює ці заяви. Ця тенденція склалася тому, що офіційний Київ видає бажане за дійсне.

З моменту приходу нова влада постійно заявляє про перегляд газових контрактів. Але українська сторона, йдучи на важкі переговори, фактично на бій двох юридичних служб та конфлікт політично-стратегічних бачень зміни чинних контрактів постійно заявляє про компроміс. З російського боку ми не чуємо таких заяв. Росія ставить свої стратегічні цілі і досягає їх. Досягає їх за рахунок свого стратегічного партнера, себто України, який і надалі розраховує на компроміс.

На мою думку, ще навесні 2011 року, коли розпочалися переговори про перегляд газових контрактів, уряд повинен був визначити термін, після якого Україна звернулася би до Стокгольмського арбітражу. Наприклад, до 1 червня. Відразу після цього «Нафтогаз» з урахуванням аргументів, які допомогли європейським компаніям виграти суди в «Газпрому», мав би подати відповідний позов.

«Газпром» сьогодні знаходиться у досить непростому становищі. Компанія отримує вал претензій щодо базових ставок транзиту, формули ціни на газ, обсягах закупки газу тощо. В очікуванні другої хвилі економічної кризи європейські споживачі не будуть збільшувати обсяги купівлі російського газу. Також не зростатимуть і ціни на нього.

«Газпром» має і інші проблеми. Так, газопровід «Північний потік» був розрахований на транспортування додаткових обсягів газу в інші регіони Європи. І сьогодні, коли помпезно представляють «Північний потік», то це хороша міна при поганій грі. Адже інвестори розраховували на додаткові обсяги газу, а Росія сьогодні заявляє, що газ буде перенаправлятися із українських газопроводів. При цьому максимум від України можна відібрати 10-15% для першої черги потужністю 27 млрд. куб. м. Якщо забирати більші обсяги, то газ для ЄС стане дорожчим.

Існує також план побудови «Південного потоку». Але ENI, італійський учасник компанії із побудови «Південного потоку», ще досі не підтвердила свої фінансової участі у проекті. Також немає відповіді на питання про те, скільки буде коштувати транзит газу «Південним потоком». Я думаю, що він буде у п’ять разів дорожчим, ніж транзит територією України.

До того ж ЄС не включає «Південний потік» до своєї енергетичної стратегії. Другий важливий момент - до 2020 року Євросоюз планує 20% енергії отримувати із альтернативних джерел. По-третє, Європа планує збільшувати закупівлю газу у Норвегії та інших постачальників альтернативного газу. Тому поки що «Південний потік» - це лише заяви, які не підкріплені конкретними діями.

Що на цьому фоні Росія хоче отримати від України? Це - тотальний вплив на Україну. А ми, на жаль, не використовуємо тих важелів впливу на Росію, які маємо. У ЄС середня ставка транзиту складає 7 дол. (від 2,6 до 13 дол.). Україна отримує 2,8 дол., а могла би вимагати більшого. Ми ж бо займаємо монопольне становище із транспортування російського газу до ЄС.

Проблема полягає й у тому, що до влади приходять люди, які хочуть отримати від Росії економічні і політичні преференції. Вони мають психологічний «пунктик» меншовартості у відносинах із Росією.

Це ж відбулося в 2009 році, коли Тимошенко уклала газовий контракт. Україні тоді слід було почекати ще декілька тижнів. У нас як тоді, так і зараз не було договорів з європейськими країнами щодо транзиту газу. І потрібно було у 2009 році чекати доки Європа або домовилася із Росією, або домовиться з нами. Або нехай возили би російський газ до себе літаками.

Українська влада завжди боялася публічно розпочати війну із Росією, яка де-факто триває уже дуже давно. А війна іде під гаслом – захопити економіку України якомога різними методами. Зараз Росія озвучила дві вимоги – приєднання до Митного союзу і передача частини ГТС. Митний союз – це фактично васальство України перед Росію.

Стосовно ГТС, то мені здається, що буде створено консорціум за участю України і Росії. Якщо переговори між Києвом і Москвою відбуваються мало не щодня, то європейська сторона як потенційний учасник консорціуму взагалі не бере участі і практично не знає про факт переговорів. Європа лише думає, хто міг би взяти участь у консорціумі. А ми їх ще навіть не запросили офіційно. Є інший важливий момент – чи будуть відповідати європейським директивам компанії, що будуть створювати консорціум? Варто пам’ятати, що «Газпром» не допускають до приватизації енергетичних компаній у ЄС, оскільки російська компанія не виконує вимоги розподілу компанії на видобувну, транспортну і збутову складову.

Отож зараз ми бачимо лише проголошення бажання створити консорціум у форматі Україна-Росія-ЄС, а насправді все йде до того, що компанію з управління ГТС буде створено лише між Україною і Росією.

«Енергетичні дебати» - спільний проект «Інституту енергетичних досліджень» та Інформаційного агентства «Главком»