Як вплинуть на Україну газові відносини Росії та Білорусі?

Взяття «Газпромом» під повний контроль білоруської газотранспортної системи безпосередньо не вплине на перебіг газових домовленостей між Україною та Росією. Хіба що стане прикладом, як можна здати стратегічний об’єкт взамін на поступки в ціні і то лише тимчасово. Експерти переконані, що маючи сьогодні дешевий газ за 165 доларів за тисячу кубометрів, вже за кілька років Білорусь отримає знову ринкову ціну.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський та експерт із енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Богдан Соколовський: «Зараз російська сторона буде концентрувати свою увагу на українській ГТС»

Йдеться про споконвічну мрію «Газпрому» отримати у власність білоруську ГТС. Поки що невідомо про якийсь новий контракт, хоча називають ціну газу 164,5 доларів. Але ця низька ціна для Білорусі буде тимчасовою, тому що Росія іде до ринкових цін, а, значить, і Білорусь як союзна держава Росії теж прямуватиме до підвищення цін.

Тут немає особливого здивування, тому що Білорусь є «союзним государством» Росії, і частину її суверенітету передано у спільну власність Росії і Білорусі. Україна на сьогодні все-таки залишається суверенною державою, і ГТС України поки що - українська.

Росія морально і практично виграла – це факт. І те, що зараз російська сторона буде концентрувати свою увагу на українській ГТС, - також факт. Але це зробити не так просто, як у випадку Білорусі, бо там це було рішення керівництва держави, і в жодному випадку не власника ГТС – білоруського народу. Нам такий шлях не підходить.

Коли ще в радянські часи проектувалася українська ГТС, то на неї відводилася набагато складніша роль, ніж на білоруську. Українська ГТС сьогодні виконує суміжну функцію: постачальника газу українському споживачеві (а це і економіка, і громадяни) та транзиту. Розділити ці функції на сьогодні неможливо, хіба що будувати новий трубопровід через Україну. Тому пускати іншу державу до української ГТС означає допускати зовнішній контроль над українською економікою, українським громадянином.

Володимир Омельченко: «Росія відпрацьовує на Білорусі свою нову експансіоністську модель відновлення пострадянського простору»

Соціально-економічна і політична модель, так звана пострадянська система, яку будував пан Лукашенко, розвалилася. В першому півріччі цього року інфляція була там однією з найбільших у світі, і зараз білоруський президент та його система фактично не можуть прогодувати власний народ. Щоб протриматися в таких умовах, Лукашенко вимушений був піти на умови, нав’язані йому російською державою за певні компенсації.

Зараз перед Білоруссю постає умова не тільки передачі Росії ключового підприємства «Белтрансгаз», але і інших підприємств, пов’язаних з нафтопереробкою. Це стосується і найбільшого в Європі підприємства калійних добрив, хімічних та машинобудівних підприємств.

Росія відпрацьовує на Білорусі свою нову експансіоністську модель відновлення пострадянського простору, про що в завуальованій формі нещодавно заявив пан Путін. Ця модель полягає в тому, що фактично вся економіка буде підконтрольна російському бізнесу, а через нього - російським політикам. Всі ключові рішення, в тому числі політичні, будуть прийматися у Москві, а державі Білорусь залишиться прапор, гімн і соціальні проблеми.

Говорять про начебто якісь знижки для Білорусі та України. Це придумала пропагандистська машина Росії, а насправді ніякої знижки не буде. Фактично відбувається кредитування Білорусі з боку певних російських структур, і за цей кредит Білорусія вимушена буде розраховуватися своїми ключовими підприємствами за заниженими цінами та політичними поступками Москві.

Через Білорусь проходить магістральний газопровід «Ямал–Західна Європа» потужністю 30 мільярдів кубічних метрів. Цей газопровід вже на 100% належить Росії. До білоруської газотранспортної системи входить також система «Белтрансгаз», яка на 50%, а з сьогоднішнього часу вже фактично на 100%, належить «Газпрому». «Белтрансгаз» своїми газопроводами дозволяє транспортувати до Європи близько 15 мільярдів кубічних метрів російського газу «плюс» внутрішні поставки до Білорусі. Протяжність газопроводів цієї системи близько 7,5 тисяч кілометрів, 3 підземні сховища, 5 компресорних станцій. Тобто, вся ГТС і вихід на кінцевого споживача віддається в руки «Газпрому».

На сьогодні існує домовленість, що ціна на наступний рік для Білорусі буде 165 доларів з урахуванням кредиту, який повертатиметься об’єктами власності Білорусі. Але з 2014 року планується перехід на внутрішньоросійські ціни в рамках Митного союзу. Тобто, ціна для Білорусі складатиме вартість газу в Ямало-Ненецькому окрузі «плюс» витрати транспортні, на підземне зберігання та реалізацію природного газу всередині Білорусі. Єдине, що не буде експортного мита, бо воно не передбачено для країн-членів Митного союзу.

Така система Україні абсолютно не підходить. Різниця між Україною і Білоруссю, по-перше, в тому, що Білоруссю керує одна людина, це фактично авторитарна держава. В Україні система складається з багатьох олігархів, і невідомо, хто ким керує: олігархи владою, влада олігархами, чи це взагалі одне і те ж. Тут економічні інтереси напряму чіпляють наших олігархів, які не хочуть поступатися владою. Це і є основною проблемою, яку зараз не можуть погодити на перемовинах. По-друге, Україна приєдналася до Енергетичного співтовариства, другі і треті енергетичні пакети якого не дозволяють таким компаніям як «Газпром» інвестувати в енергетичну інфраструктуру.

Чи вплине на україно-російські газові переговори те, що сталося в Білорусі?

Богдан Соколовський: Морально вплине, причому на російську сторону в «плюсі», а в української сторони настане певне розчарування. Безпосередньо не вплине, тому що це різні системи, різні держави, і абсолютно різний статус: Білорусь – «союзное государство», член Митного союзу, а Україна – суверенна держава.

Володимир Омельченко: Україна не може досягти балансу інтересів з Росією на сьогоднішньому етапі, тому що з самого початку формат перемовин був обраний неправильно. Перемовини пішли не в економічній площині, як це робили основні європейські компанії, коли відпрацьовували економічні моделі з «Газпромом», а в політичній. Основні партнери «Газпрому» вже домоглися без жодних політичних поступок з боку своїх країн серйозних знижок на природний газ. І зараз європейські компанії продовжують дуже злагоджено тиснути на «Газпром», щоб домогтися знижок, не йдучи на жодні політичними поступки

Україна ж вирішила поторгуватись політично за економічні поступки. Але це тупикова модель, це не той формат, в якому можна переграти Росію, оскільки вона має набагато більшу політичну вагу.

Богдан Соколовський: В тому ми самі винні ще з часів Леоніда Макаровича Кравчука, коли начебто демократична єльцинська Росія нам підсунула газ як політичну карту. Економічна категорія стала політичною, коли пішли перші домовленості про Чорноморський флот, звідкілясь взялись 2 мільярди боргу, які ніхто не міг пояснити. Україна сама собі винна в тому, що економічна категорія «газ» перетворилася у політичну. І ця карта в розиграші і при Кравчуку, і при Кучмі, і при Ющенку, а тепер дісталася і Президенту Януковичу. На превеликий жаль, Росія від цього варіанту не відступає. Контракти 2009 року виписані так, що ніякий Стокгольмський суд не міг би гарантувати позитиву українській стороні. Він чітко відділяє політику та економіку, а з економічної точки зору сторони домовились, підписали, так самі тепер і розбирайтесь.

Які умови прийнятні для України? Зокрема, говорять про консорціум, де 25% віддати Росії, 25% – Європі і 50% залишити у нас…

Богдан Соколовський: Сьогодні Україна на транзиті заробляє максимум 1,5 мільярда доларів на рік. Якщо з кимось створювати консорціум, це означає ділитися і прибутком. Якщо Україна раптом не стане газотранзитною державою, то й невелика біда. Півтора мільярди – це для України некритична сума, якою можна торгувати незалежністю. Їх можна спокійно перекрити, якщо реформувати українську економіку.

Володимир Омельченко: Якщо дивитись на україно-російські відносини як на шахівницю, то у Росії дуже сильна перевага, вона диктує свої умови. Росія зараз готова пожертвувати конем для того, щоб потім оголосити Україні мат і виграти всю партію. Кінь – це ціна на газ, такий собі кредит, названий знижкою, за який Україна буде змушена розрахуватися не тільки ключовими стратегічними об’єктами, але йти на певні політичні поступки, фактично перекривши собі просування до Європи.

Політичні процеси, які розпочалися в Україні, надзвичайно звужують маневр для України в переговорах з Росією, тому що Україна сама собі поставила бар’єр на шляху до Європи, звузила коло для маневру і становиться доволі легкою здобиччю для російської монополії.

Росіяни зможуть приєднатися до Третього енергопакету? Що це означатиме для «Газпрому»?

Богдан Соколовський: Росія боїться Третього енергопакету, бо прозорість в російських реаліях означає відділити енергетику від політики, а це суперечить засадничим принципам російської зовнішньої політики. Так що я не вірю в це. До нього варто нам наближатися, але Росія ніколи на це не погодиться.

Володимир Омельченко: Третій енергопакет абсолютно протирічить російським інтересам щодо інвестицій в енергетичну інфраструктуру європейських країн. В цій битві переможе Європейський Союз, оскільки він проводить більш гнучку політику, активно розбудовує LNG-термінали, впроваджує енергозбереження, розвиває альтернативні джерела енергетики. До того ж ще 10-15 років європейська економіка не вийде з цієї кризи, отже буде дуже слабкою і не потребуватиме додаткових значних обсягів природного газу.

Приклад Білорусі нас навчив основному: 1) постсоціалістична модель економіки не працює; 2.) маневрування між Росією та Європою, коли країна не робить чіткий вибір, а намагається прослизнути поміж крапельками, приводить до краху всієї зовнішньої політики. Якщо Україна не визначиться зі своїм вектором, це рано чи пізно це закінчиться для неї такою ж ситуацією, що й у Білорусі.

На які поступки має піти Україна, аби отримати знижку на газ?

Богдан Соколовський: Ще раз нагадую, що ніяких знижок немає. У Харкові відбулося відтермінування платежу. Нам записують борг, причому ще невідомо кому – чи НАК «Нафтогаз» чи загалом державі, який має дорости аж до 40 мільярдів, і потім будуть з цього боргу списувати орендну плату за Чорноморський флот, яка ще невідома.

У Росії зараз немає жодної мотивації так просто іти на поступки Україні. Не для того вона підписувала контракти у 2009 році, аби легко від них відмовитися. Якщо з українського боку будуть якісь політичні поступки, то, очевидно, Росія має думати. Ідуть розмови про багато підприємств, які дуже цінні для України і перебувають сьогодні у державній власності. Так це чи просто розмови, важко сказати. Допоки у нас немає інструментів, які б доказували російській стороні, що ми і без їхнього газу обійдемося, до тих пір ми будемо завжди у ролі прохача, хто б не був президентом чи прем’єром.

Тобто, ми не можемо розраховувати навіть на середньоєвропейську ціну на газ?

Богдан Соколовський: Думаю, що ні. Це не є аргументом для Росії. Немає такого поняття як середньоєвропейська ціна. Середня від чого? Не забувайте, що прямого ринку газу ще не створено, як, наприклад, по нафті. Якщо порівнювати контракти та спотовий ринок, тут є багато питань, на які ще немає відповіді. Як можна порівнювати ціну у Німеччині та Словаччині, коли там різні обсяги та преференції? Був в Італії при владі проросійський Берлусконі, була одна ціна, яка тепер буде – невідомо.

У Росії немає мотивації переглядати ці контракти без значних поступок з українського боку. Якщо буде підписаний якийсь таємний документ, наприклад, що ми уступаємо 50 об’єктів на приватизацію російським компаніям, а взамін на це буде тимчасове зменшення ціни, це можливо.

Володимир Омельченко: Україна може розраховувати лише на зниження ціни як тимчасову поступку, за яку потрібно буде розраховуватися стратегічними об’єктами чи політичними перспективами. Вони дадуть знижку, якщо ми фактично перетворимося на протекторат Росії, при тому в гіршому випадку. Якщо російські губернії користуються певними економічними правами, отримують субвенції з центру, де влада несе соціальну відповідальність, то за моделлю, яка зараз запроваджується в Білорусі, все вирішуватиме Кремль, і при цьому не відповідатиме ні за які соціальні проблеми.