Соціальні бунти в Донецьку: ризики для влади

Сьогодні владі складно «загасити» соціальні протести навіть у своєму регіоні. Ні спроби домовитись з лідерами «афганців» та чорнобильців, які вже давно не контролюють ситуацію, ні залякування, ні заговорювання теми нічого не дадуть без реального діалогу влади з громадянами. Експерти переконані, якби одразу після трагічних подій у Донецьк до своїх земляків полетів Янукович, все ще можна було б змінити. Зараз же горді донецькі «верхи» та «низи» можуть загострити ситуацію настільки, що вона матиме непередбачувані наслідки. Отже, якщо влада не змінить свою політику, 2012-й стане роком соціальних бунтів та конфліктів.

Про це в прес-центрі «Главкома» говорили директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала та голова центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов.

Віталій Бала: «Владі треба починати реально вести соціальний діалог з громадянами, бо інакше будуть проблеми»

Багато речей, які робляться в першу чергу з боку влади, виглядають алогічно, бо можна було реагувати набагато ефективніше та простіше. Я називаю це небажанням чи неможливістю ведення діалогу зі своїми громадянами з боку чинної влади. Якщо ми говоримо про Донецьк, то це донецькі представники влади перестраховувалися і таким чином «вирішили» питання тих людей, які зібралися. Розганяти той майдан, тим більше вночі, абсолютно ненормально і в цьому не було ніякого сенсу ні технологічно, ні з точки зору утвердження своєї правоти чи неправоти. І те, що зараз відбувається біля Кабінету Міністрів, є продовженням, яке підкреслює цю алогічність.

Є ризик, що якщо такі імпульсні виступи не досягнуть певного результату, вони можуть розчарувати людей. Але в нашій ситуації це може бути по-іншому, бо політичні опоненти влади будуть використовувати це в політичних цілях, як, наприклад, трагічну подію – смерть людини. Це будуть брати на прапор боротьби з владою, як у нас завжди і відбувається, замість того, щоб пропонувати якісь альтернативи.

Буде апелювання до емоційного фактору, в даному випадку саме до негативних емоцій, які рано чи пізно виллються в агресивні дії. Наприклад, як вчора люди похилого віку стояли з вилами. Це серйозний сигнал, і влада неправильно реагує. В цьому випадку, навпаки, треба намагатися шукати можливостей домовлятися, знаходити компроміси, іти назустріч, приймати не зовсім добрі з точки зору виконання-невиконання бюджету рішення. Тобто, потрібно показати громадянам, що влада дбає про їх інтереси. І це має набути не сегментованого характеру, бо владі потрібно почати говорити не тільки про чорнобильців чи афганців, а і про інші соціально малозахищені верстви населення, щоб нівелювати можливі подальші виступи і використання невдоволення політичними опонентами. Натомість, ми бачимо намагання тим чи іншим чином заборонити акції чи навіть їх придушити. Боюся, щоб «весна» не наступила трохи раніше, ніж це передбачено порами року.

Коли висуваються вимоги не політичного, а соціально-економічного характеру, коли людина невдоволена владою, бо не може задовольнити свої перші потреби, такі виступи дуже важко контролювати. Я чую думки, що іде боротьба груп впливу в самій Партії регіонів, тому вони ініціюють чи каталізують ті чи інші виступи. Насправді координувати такі рухи неможливо, вони виходять з-під контролю і потім, в тому числі ті, хто їх ініціює, стають заручниками чи навіть жертвами всіх подій. В останні 20 років є два міфи: теорія змов і велика роль політтехнологів, які все вирішують. Це не так, бо вони можуть тільки змоделювати певний хід подій, але для того, щоб ці події почали відбуватися, має бути багато суб’єктивний речей. Для політики, де є психологічні фактори, не все так просто, як написано в сценарії.

Є дуже простий вихід із цієї ситуації. Владі треба реально починати вести соціальний діалог з громадянами, бо інакше будуть проблеми у влади, опозиції, простих громадян і в України. Коли є відчуття того, що ти нікому не потрібен, що з тобою ніхто не рахується, коли нема чого втрачати, бо людина економічно загнана в глухий кут, тоді реакція може бути непрогнозованою. А цим можуть скористатися авантюристи, аферисти і т.і. Для країни це нічого доброго не дасть, прикладом чого є події в арабських країнах, де все ніби пройшло дуже добре, а потім наступило розчарування, бо немає плану дій, що робити далі. Проблема полягає в тому, що опозиція, замість того, щоб використовувати ці події в своїй політичній війні з опонентами, мала би дати порядок денний для України на найближчі рік-два-три. Якщо вони самі не розуміють, що буде далі відбуватися, то можливість непередбачуваних сценаріїв достатньо висока.

Андрей Золотарев: «Если власть не изменит свою политику, 2012 год станет годом социальных бунтов и конфликтов»

Есть очень хорошая фраза у Мартина Лютера Кинга, которая прекрасно иллюстрирует то, что мы сегодня наблюдаем под стенами Кабмина: «Бунты – это язык тех, кого не выслушали». Ситуация с афганцами и чернобыльцами начинает приобретать все черты кризиса. Эти выступления так ничему и не научили нынешнюю власть, она по-прежнему с упорством, достойным лучшего применения, пытается проводить политику социальной оптимизации и решать текущие бюджетные проблемы за счет наиболее малоимущих слоев. Это глубинный катализатор, что бы там ни говорили про майданарбайтеров, про то, что это все инспирирует оппозиция или отдельные группы внутри власти. Никакая политтехнологическая рука не в состоянии поднять такую массу людей. Ритуальное сожжение куртки с надписью «Наш выбор – Янукович» - это своего рода символ. Тем более, что это происходит не во Львове, не в Тернополе, а в Донецке. При всех возникающих вопросах к донецкой ситуации, все-таки корни лежат в социально-экономической политике, в нарастающем недовольстве людей и отсутствии нормального диалога между властью и народом.

Регионалам стоило бы покаяться в грехе социального популизма, в котором они так истово обвиняют своих политических предшественников – Тимошенко и «БЮТ-Батькивщину». Если мы вспомним, то в 2004 году именно премьерские надбавки к пенсиям дестабилизировали Пенсионный фонд и вытащили колодки из-под бюджетного состава, который с тех пор упорно шел под откос и пришел семь лет спустя фактически к ситуации социального дефолта. Если мы проанализирует проект бюджета-2012, то увидим предпосылки для последующих выступлений бюджетников, студентов и других наименее социально защищенных групп.

Что сегодня предпринимает власть? Это попытки договориться с лидерами афганцев и чернобыльцев, которые давно уже не контролируют ситуацию. Видим попытки запугивания и заговаривания темы, но не видим нормального диалога. Я согласен с коллегой в том, что появись Николай Янович в Донецке и лично возьми на себя бремя разрешения этой ситуации, он хотя бы показал, кто хозяин положения. Увы, этого не произошло, и сегодня под стенами Кабмина стоит несколько тысяч чернобыльцев, а эти выступления будут продолжаться по нарастающей.

Все это происходит на фоне того, что в бюджете, например, есть 15 млрд. грн. государсвтенных гарантий частным компаниям, такие себе «новогодние подарки» для наших олигархов. То есть, все разговоры о том, что в бюджете дыра и нет денег, это от лукавого. Поэтому если власть не изменит свою политику, 2012 год станет годом социальных бунтов и конфликтов. Хотя некоторые политологи говорят, что Донбасс до революции еще не созрел, ни один человек в здравом уме не может предвидеть дату и место этого события. Возьмем Тунис, который был вполне стабильной и относительно благополучной арабской страной, где 30 лет правил режим Бен Али. С чего все началось? Не было никакой оппозиции, не было протестных выступлений. Дело в том, что 30% тунисцев – это молодежь, причем среди них очень много людей с университетским образованием, которые не могли найти место в этой жизни, чувствовали себя брошенными и неустроенными, многие шли торговать на базар. Все началось с банальности: молодой торговец овощами без лицензии столкнулся с налоговыми полицейскими, среди которых была женщина. В результате лоток был опрокинут, женщина ударила торговца и плюнула на него, что в арабских странах считается страшным оскорблением. Он взял банку растворителя и сжег себя возле мэрии. Именно этот банальный бытовой конфликт послужил детонатором ситуации. Мы не знаем, будут ли трагические события в Донецке или что-то другое таким детонатором, но то, что ситуация в стране взрывоопасная, это на лицо. Мы не знаем, что завтра станет катализатором последующей цепочки инцидентов, которая может привести к очень большим и опасным для страны событиям. А то, что они могут быть, сегодня уже никто не спорит.

Чому це сталося саме в Донецьку, а не в Дніпропетровську чи Запоріжжі, адже у всієї країни одні проблеми?

Андрей Золотарев: Во-первых, донецкие наиболее болезненно ощущают отсутствие обещанного «покращення». Власть слишком долго не обращала внимания на рост протестных настроений по социально-экономическим мотивам как раз в базовых для нее регионах. Ключевыми здесь являются ожидания: мы думали, что наши земляки себя покажут, а нас в очередной раз обманули.

Во-вторых, в Днепропетровске, Донецке, Запорожской области очень много чернобыльцев, и там они достаточно сплочены и организованы. Неоправдавшиеся социально-экономические ожидания «плюс» политика социальной оптимизации, дефолт в отношении льгот чернобыльцев «плюс» высокая сплоченность чернобыльских организаций послужили причинами протестных выступлений в Донецке.

Віталій Бала: По-перше, ніхто не може передбачити, де і в якому місці прорве. По-друге, найбільш соціально залежними є саме регіони промислової частини країни, в даному випадку ми говоримо про Донецьку область. По-третє, відсутність соціального діалогу не дала зрозуміти владі одну просто річ - психологію людей, які там проживають. Всі політики-вихідці з Донбасу говорять, що вони - гордий народ. І це стосується не тільки них, а і людей, які їх там обирали. Момент наступає тоді, коли ці горді громадяни починають відстоювати свої права. Ще декілька місяців тому ми говорили, що якщо щось і почнеться, то якраз із південного-сходу України. Тоді виступи у Львові чи Тернополі здаватимуться навіть не квіточками, а бруньками.

Я хотів би упередити опозицію, щоб вона намагалася менше експлуатувати цю тему з точки зору радикального захоплення влади, бо якщо це у неї вийде, то влада буде радикальніше захищатися. Якщо нова влада прийде через радикальні методи, не через вибори, то наступна влада теж захоче так прийти. І ми можемо стати свідками, коли не матимемо можливості міняти владу через вибори. Ця тенденція вже проглядається, а опоненти захочуть це використати.

Небезпека для влади і опозиції в появі нових фюрерів, бо тоді їм не буде місця на політичній мапі Україні. Керувати хаосом неможливо, і гратися в такі ігри небезпечно в першу для тих, хто їх провокує.

Андрей Золотарев: Попытки оседлать социальную стихию и надеяться воспользоваться ею в своих узких интересах приведут к тому, что если начнут жечь Конча-Заспу, то не будут разбирать, где оппозиционный политик, а где провластный.

Порочность позиции власти, в частности, заявления Колесниченко и донецкого губернатора, я бы охарактеризовал одним словом – социальный цинизм.

Кому на руку использовать эту ситуацию как поле для манипуляций впреддверии выборов-2012 – власти или оппозиции?

Віталій Бала: Це називається – «гра вдовгу». Але щоб так грати, треба реально збудувати стратегію поведінки, причому мають бути відправні точки, дійшовши до яких, потрібно підвищувати чи понижувати градус. Я боюся, що ні одні, ні другі з цим не впораються. Вони не зможуть контролювати цей процес, ситуація буде розвиватися алогічно, на що можуть наштовхнути дії влади. Соціальні проблеми ж не тільки у чорнобильців чи афганців, а також у військовослужбовців, міліціонерів, які також не захочуть таку владу захищати. Бо ідея в не в тому, щоб когось розганяти, бо може наступити момент «Ч» і все буде навпаки.

Ідеальний варіант для опозиції, якби вибори були весною, до осені ж нинішнім опонентам буде досить важко. Особливо, якщо з’являться інші люди, які дійсно зможуть розставити всі крапки на «і». Тому я не здивуюся, якщо через день-два чи через тиждень ми почуємо серйозні заклики до проведення позачергових парламентських виборів. Технологічно опозиції треба це робити, бо вони не дотягнуть до осені.

Андрей Золотарев: Есть проблемы и у власти, и у оппозиции. У них нет тактики «бега на длинную дистанцию», работать на перспективу.

Віталій Бала: Після трагічних подій у Донецьку політконсультанти мали порадити Президенту все кинути, поїхати туди, бо це твої земляки, показати, що ти для них – рідний батько, публічно звільнити там якогось міліціонера. Це треба було зробити, бо тут вже йдеться не про технології, а про якісь людські моральні якості. Вони цього не зробили. Для мене це незрозуміла лінія поведінки, яка лише загострює ситуацію. Навіть ті люди, які хочуть повалити Кабінет Міністрів та поставити туди своїх, могли чітко позиціонувати, що хороший Президент і поганий уряд, відвівши цей негатив у потрібне русло…

Як влада може загасити зараз ці соціальні бунти? Що конкретно для цього вона має зробити вже сьогодні?

Віталій Бала: Я б порадив, по-перше, почати вирішувати проблеми в Україні не тільки за рахунок громадян, а й себе. Наприклад, підняти податок для серйозних структур, які зараз взагалі нічого не платять, і щоб люди це побачили. По-друге, зменшити всі можливі та неможливі привілеї. У протестуючих в Сімферополі матерів був один цікавий плакат «Пральна машина – це не розкіш, три автомобіля – це розкіш». Треба почати повертати хоч якусь довіру до влади, бо без цього нічого не буде.

Крім того, треба дати можливість відчути підтримку влади на місцях, бо чиновники там реально «беспредельничают». Близько 50-60% негативу концентрується якраз на місцях. Тож треба почати з ними боротися. Це зробити дуже просто: найняти соціологічну фірму, яка протягом двох тижнів видає на гора всіх людей, які заважають жити в цьому регіоні. Їх треба знімати з посад, і головне, щоб люди побачили, що там щось було зроблено. Треба, щоб влада та громадяни почали разом вирішувати цю проблему.

Андрей Золотарев: Во-первых, затягивать пояса в Украине должны все, горькие лекарства должны выпить и бедные и богатые, а то у нас продажи автомобилей премиум-класса что-то не падают.

Во-вторых, надо власти перестать одевать штаны через голову. Наш либерал вице-премьер Тигипко сегодня пытается имплементировать инициативы коммунистов о налоге на роскошь и налогообложении в оффшорах, демонстрируя именно такой подход. Вы уже знаете, что будут проверять матерей-одиночек, есть ли у них породистая собака, стиральная машина, заглядывать в холодильник и т.д. – это полный идиотизм, поскольку администрирование налога перекроет все выходы для бюджета. Но если ввести акциз на эти товары, то администрирование провести намного проще. Снижение НДС на товары первой необходимости автоматически приведет к снижению цены. Надо дать людям возможность работать, а не пытаться шарить у них по карманам. Вот в чем суть поворота политики в сторону интересов большинства населения, которое может помочь выйти из той печальной ситуации, в которой сегодня находится Украина. У нас же процветает социальный цинизм, который ни к чему хорошему не приведет.