Юрій Мірошниченко: краще б ВО "Свобода" була в парламенті, аніж на вулиці

З Представником Президента у Верховній Раді, народним депутатом Юрієм Мірошниченком ми зустрілися наприкінці робочого дня у його кабінеті. Під час інтерв’ю парламентарій розповів про можливості, що відкриє новий Закон про вибори народних депутатів України, перспективи злиття партій «Сильна Україна» і Партії регіонів, а також про те, що йому подобається і не подобається у сьогоднішній Раді…

– Юрію Романовичу, якими є функції представника Президента у Верховній Раді?

– Представник Президента у ВРУ – це людина, яка представляє позицію Глави держави щодо тих чи інших законопроектів, котрі розглядаються народними депутатами. Також я презентую документи, які очільник країни виносить на розгляд парламенту. І озвучую зауваження Президента, у випадку, якщо він повертає ВРУ закони, що йому надавалися на підпис – застосовує право вето. Окрім того, в Раді багато перемовин, а також засідань, роботи різних (тимчасових, спеціальних, слідчих) комісій… Так що справ вистачає (посміхається – Авт.).

– Кілька місяців тому партія «Сильна Україна» оголосила про злиття з Партією регіонів. Що, на Вашу думку, це дасть обом політичним силам?

– Мені важко коментувати перспективи такого кроку. Хоча я чув ці заяви. Нагадаю, що ПР, свого часу, створювалася шляхом об’єднання п’ятьох політичних сил, в основі яких була Партія регіонального відродження України. Пізніше влилися ще кілька організацій. Шлях на посилення політичної структуризації, на об’єднання політичних сил і політиків супроводжує діяльність ПР з моменту її утворення.

Що ж стосується «Сильної України», то ми чули заяви її лідера, Сергія Тігіпка, який, фактично, вже є членом нашої політичної команди і, очолюючи соціальний напрямок в уряді, інтегрований у спільну роботу. Як на мене, такі об’єднання були б органічними з політичної точки зору. Що стосується технічної процедури злиття – як тільки буде офіційне рішення, це питання розглядатимуть керівні органи ПР.

А загалом я вітаю об’єднання. Адже свого часу сам очолював політичну партію «Нова генерація України» і тоді деякі наші члени ввійшли до складу ПР. Досвід роботи в невеликій команді є хорошим підґрунтям, коли йдеш в органи влади.

– Тим не менше, у «Сильній Україні» були люди, які не захотіли об’єднуватися з Партією регіонів. Наприклад, Олександра Кужель, Кость Бондаренко. На Вашу думку, чому так сталося?

– Це їхнє право. Знову ж таки, проведу аналогію з партією «Нова генерація України» – не всі її члени тоді об’єдналися з ПР. Це абсолютно природно і нормально, коли кожен визначається щодо своєї політичної перспективи. Я би не хотів якось коментувати такі дії. Єдине, що можу висловити, це повагу до їх рішення.

– До речі, в інтерв’ю УНН Олександра Кужель говорила, що вона – Ваша хрещена матір у політиці. Це так?

– Так (посміхається – Авт.) Я це підтверджую і дуже вдячний, що вона мені допомагала і багато чому навчила, коли я ще очолював «Нову генерацію України». Потім ми також з нею не раз співпрацювали (і щодо об’єднання підприємців, і в Трудовій Україні). Про Олександру я можу говорити тільки позитивно. Про її щирість, принциповість, професійні якості. Саме тому я поважаю її рішення.

– Юрію Романовичу, які маєте плани на майбутнє? Припускаю, що Вам не хочеться весь час бути Представником Президента у Верховній Раді?

– Безумовно! В мене великі плани на майбутнє. Вони здебільшого не пов’язані з політикою, але політика є домінуючою частиною мого життя. Коли намагаєшся сумлінно працювати в політичній площині, зокрема, як народний депутат, доводиться виконувати дуже значний обсяг роботи. Надходить величезна кількість звернень громадян. Буває їх до 400 на тиждень, а апарат у мене невеликий. Принагідно хочу подякувати своєму помічникові Ользі, яка відповідає за цю ділянку роботи та іншим моїм працівникам. Бо не всі витримують таке навантаження, дехто звільняється. Як правило, це молоді люди, яким потрібно влаштовувати своє особисте життя.

Є робота народного депутата і Представника Президента. Статус народного депутата дуже допомагає. Тому що сама присутність у сесійній залі дозволяє особисто підійти і поговорити з будь-ким із парламентаріїв. Якби я не мав такого статусу, то не отримав би якісного спілкування. Скоріше, був би більше спостерігачем, аніж учасником. Але це цікава робота!

Не можу поскаржитися, що займаюся не своєю справою. Маю юридичну освіту, розумію хід законодавчого процесу. Тому мені набагато легше, ніж деяким моїм колегам, які прийшлі з народного господарства і є чудовими управлінцями, менеджерами, економістами, але не юристами… Я тут почуваюся органічно.

Що ж стосується політичних перспектив, то я відчуваю себе членом команди. Чи здатний я робити ще щось? Звісно, здатний. Чи буду я штучно, якимось чином себе просувати? Я думаю, на все є воля Божа. Треба сумлінно виконувати свої обов’язки і не шукати виправдання особистим невдачам, намагатися постійно вдосконалювати себе. Тоді, я переконаний, успіх обов’язково прийде. До мене він уже прийшов - я займаю високу посаду, а гідно представляти Президента в нашій країні вдалося небагатьом.

От бачите (показує рукою на стіну, де розміщені фото всіх Представників Президентів України у ВРУ в різні часи – Авт.), якщо порівняти мій скромний термін на цій посаді, то дехто з них був Представником Президента значно менше, ніж я. І, напевно, я підтвердив довіру Глави держави, якщо досі ще є на своєму місці.

– Скажіть будь-ласка, що Вам подобається в нинішній Верховній Раді, а що ні?

– Мені імпонує компроміс політичних сил щодо Закону про вибори народних депутатів України. Я дійсно вболівав за цей документ. Ви собі не уявляєте, скільки емоційних ситуацій, перешкод і ризиків довелося пережити членам парламентської тимчасової спеціальної комісії і всім нам, хто брав участь у цій роботі. Але я щасливий, що вона завершилася 366 голосами «за». Це свідчення того, що в Раді є не просто компроміс, а консенсус і приклад того, як політики демонструють відповідальність. Це показник нашої європейськості, таким вчинком може пишатися кожен народний депутат і українська демократія в цілому.

Мені подобається Верховна Рада за те, що тут перемагають люди, в яких більше аргументів. Причому, ці аргументи лунають не тільки в комітетах, а й під час узгоджень позицій з урядом і Президентом…

Цей майданчик є зосередженням суспільного життя. Так чи інакше до роботи парламенту дотичні всі, кому надано велику честь і відповідальність тут працювати.

Не скажу, що мені щось не подобається. Я, розуміючи логіку кожного вчинку, не можу на когось ображатися. Як мовиться: «зрозумів і вже пробачив». Мене засмучують лише ситуації, коли розумні, небайдужі люди, які представляють різні інтереси, не можуть знайти між собою спільної мови. Мені прикро, коли амбіції беруть гору над амбіціями. Такі випадки, на жаль, є…

Ще мене засмучує, коли ведеться певна гра в популізм. Не хочу називати це лицемірством… Коли люди говорять про те, що не відповідає дійсності, але може бути позитивно сприйняте суспільством. Це прикрість. Проте вона притаманна всім представницьким органам у тій чи іншій мірі. І в Європі, і в США, і в інших країнах деякі політики експлуатують популізм як засіб для самопіару. Зрілість демократії в тому і полягає, що співвідношення популізму і державницької позиції завжди на користь останньої. І ми йдемо до цього.

– Чи побачимо ми нові політичні сили в парламенті наступного року?

– Думаю, що так.

– Які саме?

– Ну як мінімум, це «Фронт змін», який вже задекларував своє існування на президентських виборах. Лідер партії Арсеній Яценюк є відомим і популярним політиком. Я думаю, що ця сила буде представлена в парламенті. Я, звісно, можу коментувати підвищення довіри до партії «УДАР» Віталія Кличка і цілої низки інших політичних сил, але не хочу когось окремо піарити…

– А як щодо ВО «Свобода»?

– «Свобода» теж сьогодні заявляє про свою популярність. Не можу сказати, що її рейтинг сягає 5%, але такий сценарій не виключений. Взагалі-то, я думаю, краще, щоб «Свобода» говорила в парламенті, аніж на вулиці. Я прихильник того, щоб у режимі не вуличного протистояння, а парламентського діалогу розв’язувалися різноманітні суспільні проблеми. Мені здається, що Закон про вибори народних депутатів далекий від ідеального. Я особисто є прихильником відкритих регіональних списків. Але як компроміс, як мистецтво можливого в дії, ухвалений закон про вибори вважаю серйозним здобутком.

– Чи були у Вас колись так звані «виробничо-парламентські» травми?

– Ні, ніколи не бився у Верховній Раді, якщо ви саме це маєте на увазі. Я брав участь у блокуваннях трибуни, але не пишаюся цим. Коли меншість не має іншого способу донести до більшості свою позицію, такі радикальні заходи застосовувалися раніше і нині застосовуються.

– Давайте відверто, є люди, які просто хочуть потрапити до ВРУ, щоб убезпечити свій бізнес, заради депутатської недоторканості. Як ви до цього ставитеся і чи буде в наступному парламенті більше бізнесменів, аніж є зараз?

– Думаю, їх буде менше. Що ж до бажання бізнесу потрапити в парламент – (ви правильно підмітили), то, як правило, підприємці йдуть у політику, щоб захистити власний бізнес. Тут варто зазначити, що політика Президента полягає в тому, аби створити для підприємців безпечні умови ведення бізнесу. Скасувати корупційні схеми доступу до ринків, різних дозволів. І цьому сприятиме реформа дерегуляції господарської діяльності, декриміналізація окремих статей КПК, гуманізація правопорушень в сфері господарської діяльності тощо…

Ціль Президента – забезпечити такі умови для бізнесу, щоб у підприємців не виникало потреби йти в політику, аби захиститись. І щоб не було шансу у нечистих на руку людей, користуючись присутністю в політиці, створити собі якісь преференції в тих сферах, де вони працюють. Бізнес має підтримуватися державою, але не вибірково, а в цілому.

Я думаю, що підприємці підтримають саме ті політичні сили, які візьмуть на себе забов`язання створити максимально сприятливі умови для розвитку підприємництва.