Перспективи сланцевого газу в Україні

Україна сидить на газовій голці Росії, є її найбільшим споживачем, проте найдорожче платить за цей товар. Тож логічно, що саме російському «Газпрому» зараз невигідні жодні альтернативні енергоносії, особливо видобуток сланцевого газу, яким вже активно зацікавилась Європа. Великі поклади цього газу є і в Україні, проте перспектив видобутку, схоже, поки жодних. Причина проста: навіть якщо сланцевий газ буде і по 220 доларів за тисячу метрів кубічних, то Росії треба буде ставити хрест і на «Північному» і на «Південному» потоках, а на Штокманівському родовищі лише кататись на гірських лижах.

Про перспективи видобутку цього газу в Україні у прес-центрі «Главкому» говорили вчений секретар Інституту газу НАН України Борис Ільєнко, голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик та екс-голова «Нафтогазу України» Олексій Івченко.

Борис Ільєнко: «Сланцевий газ – це цікаво, але говорити про промислове виробництво зарано»

Перший вуглеводневий газ, який почали видобувати у світі, – це був якраз сланцевий газ. У 1821 році в Сполучених Штатах була пробурена перша свердловина. Але тоді інтерес до сланцевого газу впав, тому що його видобування було дуже дорогим.

Сланець - це гірська порода, горюча частина якого займає там десь 17-30%, в найкращих випадках більше. Газ утворюється в певних невеличких кишенях. Для того, щоб дістатися до цього газу треба мати певні технології. Ці технології з’явилися в США, тому що 70% всіх покладів сланцевого газу знаходиться саме там. В роки нафтової кризи американський уряд знайшов чотири дуже великих поклади сланцевого газу. Потрібні були технології видобування, якою стало горизонтальне буріння, але цього не достатньо, треба створити так званий гідроудар. Для того щоб його здійснити, треба закачати воду, пісок і певні хімікати.

Чому зараз несподівано виник інтерес до сланцевого газу? Співпали різні події економічного, політичного і технологічного плану. Справа в тому, що минулого року вперше за всю історію Сполучені Штати вийшли на перше місце по видобуванню природного газу, вони обійшли Росію. В Штатах видобули приблизно 625 мільярдів кубометрів природного газу, а в Росія – 588 мільярдів. Приріст 7,3% був якраз за рахунок сланцевого газу, запаси якого величезні. До речі, в Сполучених Штатах при обрахуванні ціни на газ відмовилися від прив’язки до нафтопродуктів.

І почався бум, який мав певну реакцію на європейському континенті.

У забезпеченні європейських країн енергоресурсами, диверсифікація мала дуже невелику роль, багато чого диктувала Росія, а минулого року вона втратила 22 мільярди доларів. Настав час диверсифікації - це, безумовно, Катар - 70-90 доларів за тисячу кубометрів газу. Нагадаю, що автором основних технологій виробництва зрідженого газу був відомий український вчений завідувач відділу Інститут газу НАН України професор Олександр Клименко. У нас були пілотні установки по цій технології. База залишилася, ми можемо цим займатися.

Оцінка покладів сланцевого газу в Україні не робилася, проте за деякими оцінками можна видобувати приблизно 15-20 мільярдів кубометрів. Є певний інтерес канадської, французької та польської компаній. На ці речі треба дивитися об’єктивно. Справа в тому, що у Сполучених Штатах та деяких інших країнах є великі дотації в промисловість. Штати, загальний бюджет яких складає 10 трильйонів доларів, виділяють 3-4% на науку – це більше, ніж наш національний бюджет.

Сланцевий газ в Україні є, його можна видобувати, але це мільярдні витрати. Вважається, що поклади у нас є найбільшими в Європі. Треба займатися, вивчати, і на це треба кошти.

Які задачі нам потрібно вирішувати? Перш за все – це енергозбереження, але це процес поетапний. По-перше, маловитратні технології по вдосконаленню обладнання, по-друге - маловитратні технології з покращення технологічних процесів, по-третє – впровадження нових технологій, на що потрібні великі гроші.

За загальними оцінками, до сланцевого газу можна дістатися через 7-8 років. Може це і так, але існують головні проблеми, котрі стоять перед країною зараз. Україна отримала від Радянського Союзу потужну сконцентровану промисловість, але із застарілими технологіями. Тому наша основна проблема – це енергозбереження, зниження енергоємності валового національного продукту. Сланцевий газ – це, безумовно, цікаво, потрібно займатися ним на науковому рівні, але говорити про промислове виробництво, я вважаю, ще зарано.

Валерій Боровик: «Сланцевий газ цікавий для України»

Дійсно, у 1821 році перша свердловина по сланцевому газу була пробурена у США. Потім ці технології були дорожчими, ніж видобування природного газу, отже пішло на спад вивчення цієї тематики. В 70-х роках знову почали про це говорити, коли прийшла перша енергетична криза. Коли природній газ став не таким дорогим, цю технологію підзабули. Але компанія Chesapeake Energy, яка на сьогоднішній день є лідером в цих розробках, пішла далі. Ця компанія дійсно в боргах, але зараз вона має досить серйозні контракти з провідними газо- та нафтовидобувними компаніями світу, які купують в неї технології для застосування в інших країнах.

Завдяки сланцевому газу у США до 4% збільшився видобуток газу загалом, при тому, що в Росії зменшився більше ніж на 12%. У США поклади сланцевого газу оцінюються десь в дві тисячі трильйонів кубічних футів при тому, що у Росії є лише півтора трильйона кубічних футів традиційного газу. Тобто перспективи досить непогані.

Сланцевий газ для України цікавий. По-перше, завдяки сланцевому газу енергетичний світ встановлює поріг підвищення цін на природний газ і вище 200-250 доларів в Європі він уже не вийде, тому що почалося буріння перших свердловин у Польщі. По-друге, завдяки сланцевому газу є профіцит скрапленого газу, який повернувся в Європу, він давить на цінову політику і зменшує попит.

Головними країнами з покладами сланцевого газу є Росія, Китай, США, Австралія, Індія, Польща, Німеччина, Великобританія та Україна, яка займає серед них 3-4 місце. Проте це дійсно це непроста технологія.

Не можна залишати сланцевий газ лише для розробників та просто для вивчення. Якщо є приватні компанії, зацікавлені в цьому, вони мають кошти та технології (в основному це американські технології горизонтального буріння), потрібно дати можливість їм тут працювати. Ці компанії вже зайшли в Україну. Польська Eurogas уже підписала договір про конфіденційність з французькою компанією Total по нашим нетрадиційним газам. В Західній Україні вони планують розробку можливо вже найближчим часом. Але, на мою думку, вони вибрали невірну тактику для проведення переговорів. Ці компанії пішли в Міністерство палива та енергетики, яке на сьогоднішній день очолює нафтогазовий блок уряду нової влади, а фактично лобісти російського газу. Вони, замість того, щоб зменшувати споживання природного газу в Україні, підписали додаток до угоди, де Україна зобов’язується закупити на три мільярди кубів природного газу більше. Тільки незрозуміло, куди він буде йти.

Думаю, що у нас протягом 8-10 років можна буде брати перший кубометр сланцевого газу, якщо буде хороше проходження цих контрактів та сприяння з боку української влади, яка б хотіла стратегічної диверсифікації енергоносіїв. Тим більше видобутку носіїв, які лежать під ногами. Але стратегічна тенденція, яка сьогодні зберігається в контрактах з Росією та в ставленні до енергозбереження, до технологій, які можуть бути серйозною альтернативою природному газу, що ми беремо у сусідньої держави, свідчить про протилежне. Про них будуть говорити, мовляв, це цікаво, але сприяння цьому не буде, тому що в них є зобов’язання перед сусідами взяти багато газу та заплатити за нього великі гроші.

Підписавши харківські угоди, ми нічого не добились, віддавши свої території. Севастополь на сьогоднішній день є дотаційним регіоном. Продовживши перебування Чорноморського флоту, ми фактично ще більше будемо дотувати цей регіон для того, щоб паралельно отримати ціну на газ, яка всього на 10 максимум 15% дешевша від ціни на європейському ринку. Весь минулий рік ми споживали газ дійсно дорожче, ніж Європа при тому, що плече доставки було мінімальним з Росії в Україну. Фактично ми здали свої стратегічні інтереси за поступку в ціні, яка завтра може зрости. Дійсно, була зроблена хибна формула прив’язки до нафтового кошика: мазут, газойль, нафта. Якщо завтра нафта буде рости, то не буде цієї ціни на газ, яка є сьогодні.

До того ж нам не зменшили ціну контрактів, залишилась базова ціна 450 доларів, при тому що у базових контрактах європейських споживачів ціна менша на 100 доларів. Ціна залишилась, просто забрали експортні мита. Це ті лещата, в які потрапила Білорусь, тепер коли вона робить якісь невірні заяви чи кроки, росіяни їм вводять експортне мито. Тільки-но вони віддають бажане Росії, експортні мита зменшують.

Сланцевий газ – це дуже цікава тема при сприянні держави видобутку цього енергетичного компоненту в Україні. Але чи буде він розвиватись – це залежатиме від тих людей, які знаходяться при владі, і від їх стратегічного підходу до диверсифікації енергоспоживання в Україні та здобуттю енергонезалежності.

Олексій Івченко: «Якщо ми зможемо видобувати 15-20 мільярдів кубів сланцевого газу, то відмовимося від імпорту російського»

Питання сланцевого газу є стратегічним для України як великої енергозатратної, енергоємної і енергозалежної країни.

Є декілька причини, чому на це раніше не звертали увагу, але це не тільки і не стільки економічні причини. Якщо говорити з точки зору економіки, то дійсно 10-15 років тому видобувати природній газ було набагато дешевше, ніж сланцевий.

Але все міняється, і на сьогоднішній день видобувати сланцевий газ однозначно вигідно. Держави, які думали про свою енергетичну безпеку та зменшення собівартості енергоносіїв, вкладали кошти в цей напрямок на десятки років наперед, і тепер вони мають результати. Прикладом цього є Сполучені Штати, яким у 2009 році вдалося понизити ціну на газ на внутрішньому ринку з 230 до 130 доларів. Це відбулося якраз за рахунок видобутку великої долі сланцевого газу. Їхні технології дозволяють вигідно видобувати сланцевий газ.

Взагалі, в середньому видобування природного газу коштує приблизно 40 доларів за тисячу кубометрів, а сланцевого – 70-130. Але за сьогоднішньої ціни природного газу, безумовно, всі фактори говорять про необхідність видобутку сланцевого газу, особливо в Україні.

Точні цифри стосовно запасів сланцевого газу назвати важко. Вони є в центральній Україні – Черкаська, Чернігівська, Кіровоградська області, на заході Україні – Львівсько-волинський басейн.

Чому у нас сьогодні не видобувається сланцевий газ? Причина не стільки економічна, як політична. На жаль, жоден уряд не приділяв належної уваги енергетичній безпеці держави. Якби правильно розподілили інвестування в енергозбереженні та власному видобутку як природного, так і нетрадиційного газу (сланцевий газ, переробка горючих сланців у сланцеві маслі), то за час незалежності ми могли б відмовитися від імпорту російського газу, а можливо, і від усього імпорту газу.

Це можна було зробити і в пізніші часи, з приходом, як ми її називаємо, демократичної влади, до якої я мав відношення, будучи з 2005 року головою «Нафтогазу України». Якби ми тоді почали вкладати кошти в альтернативні імпортному газу джерела, то сьогодні б мали абсолютно іншу картину. Треба було вкладати не тільки у власний видобуток і видобуток сланцевого газу, а треба було будувати термінал зрідженого природного газу на Чорному морі в районі терміналу «Південний». На сьогодні ми б мали повну диверсифікацію, більше того, ми б мали навіть надлишки для експорту.

Безумовно, це політика. На жаль, жоден уряд України не впроваджував незалежної енергетичної політики. В 2005 році як голова «Нафтогазу» я поклав на стіл проект та розрахунки для будівництва терміналу зрідженого газу в порту «Південному», знайшов гроші. Президент завізував, відправив в уряд, який успішно зарубав цей проект, аргументувавши невигідністю поставок зрідженого природного газу, який є дорожчим природного, що ми отримуємо по трубі.

Дійсно у 2005 році зріджений газ, який поставлявся по морю, був в два рази і більше дорожчим, ніж природний газ. Але сьогодні ми можемо отримувати зріджений природний газ по 80 доларів, а природний газ по трубі за рахунок скасування експортного мита ми отримуємо по 230 доларів. Це абсолютно не рятує нашу економіку. Це говорить про те, що в енергетичній політиці всі уряди були залежні від уряду Росії. Тому, безумовно, Україна попала на газову голку, яка з одного боку, забезпечує Росії найкращий ринок по збуту свого газу у вигляді України, а з іншого, не дає нам впроваджувати енергозберігаючі технології і займатися питаннями диверсифікації і видобутком альтернативних природному газу джерел.

Така політика ведеться і сьогодні. На жаль, зараз паливно-енергетичний сектор України веде не українську енергетичну політику, тому ми маємо найвищу ціну за газ в Європі.

Перше, що потрібно зробити державі та «Нафтогазу України» – припинити поставляти природний газ металургійним і хімічним підприємствам України. Це абсолютно невірна практика усіх урядів, коли за рахунок держави дотувалася неефективна металургійна і хімічна промисловість. Бо якщо було б по іншому, то на сьогодні всі власники металургійних і хімічних заводів вже б поставили енергозберігаючі технології, і ми б мали металургійні і хімічні комбінати конкурентні як мінімум європейським.

Що є головним для будь-якого виробленого продукту? Головне – це ринок. Чи потрібно було віддавати такі гроші за російський природний газ? Безумовно, ні. Сьогодні ми є найбільшим імпортером російського природного газу, від чого на 2/3 живе бюджет «Газпрому», і десь 15-20% - весь бюджет російський. Якщо ми зможемо видобувати 15-20 мільярдів кубометрів того ж сланцевого газу, то ми абсолютно відмовимося від імпорту російського. Я веду до того, що нам не потрібно було віддавати таку високу економічну ціну, як в контрактах від 19 січня 2009 року, і таку високу політичну ціну, як в харківських домовленостях. Контракти від 19 січня, безумовно, потрібно були міняти, але можна було це зробити просто за рахунок того, що ми є найбільшим споживачем російського газу - це є наша плата Росії. Щоб триматися за такого споживача, як Україна, Росія мала б віддати нам газ по найнижчій ціні в Європі. Саме тут мав бути торг, а не щодо газотранспортної системи чи Чорноморського флоту.

Газотранспортну систему потрібно модернізувати. Наші газоперекачуючі агрегати застарілі і мають низький коефіцієнт корисної і дії. Сьогодні для транспортування російського газу в Європу ми споживаємо 6 мільярдів кубів технологічного газу, який купуємо у Росії за такі великі гроші. Якщо ми модернізуємо нашу ГТС, то ми економимо на закупівлі технологічного газу 4 мільярди, а це близько 1,2 мільярдів доларів.

Для модернізації газотранспортної системи нам абсолютно ніхто не потрібен, ніякі консорціуми. Це абсолютно висококомерційний вигідний проект, під який дасть кредит будь-який банк. На це потрібно 2,5 мільярди доларів, які я знайшов в 2005 році. Проект модернізації ГТС, як і проект терміналу зрідженого газу, був загублений урядом. За рахунок модернізації ми отримуємо 1,5 мільярди доларів додаткового прибутку, окупність проекту – максимум 1,5 роки.

Минулого року «Нафтогаз України» міг збанкрутувати. Зараз прийнятий бюджет на 2010 рік, бюджетна підтримка цієї компанії зменшена. Чи немає такої загрози цього року?

Олексій Івченко: По відношенню до НАК «Нафтогаз України» політика всіх існуючих урядів була невірною. Всі ставились до компанії, як до дійної корови, коли нізвідки було брати гроші, щоб закривати дірки в бюджеті через невірну урядову політику. Знали, що з «Нафтогазу» останню сорочку можна зняти і забрати кошти в бюджет.

Проте при правильній організації роботи, бюджетуванні та фінансовому плані це є абсолютно високоприбутковим підприємством, навіть при тій кабальній податковій системі, яка сьогодні існує. Жодних дотацій «Нафтогазу України» не потрібно. За підсумками 2005 року нам вдалося збалансувати все: і 15 млрд. грн. заплатити в бюджет, і збільшити на півтора відсотка видобуток газу, і на 3% - видобуток нафти, і інвестувати в Єгипет та Емірати, де вже розпочався видобуток нафти.

Дійсно, в минулому році вперше «Нафтогаз» став дотаційним підприємством, що є неприпустимим і цього не може бути. Він отримав дірку в 40 млрд.грн., якби це продовжувалось, то, безумовно, ситуація стала б не підйомною у «Нафтогазі». Але в цьому році зменшуються дотації з бюджету, проте це також не дуже рятує ситуацію.

«Нафтогаз» сьогодні перебуває у тій ситуації, що продає газ теплокомуненерго дешевше, ніж купує. За рахунок чого покривати ці збитки? Політика уряду була невірною, коли «Нафтогаз» мав покривати ці збитки, а потім уряд дотував «Нафтогаз». Давайте дотації населенню – споживачу. Це має бути в бюджеті окрема стрічка, якщо ви хочете продавати дешевше газ, ніж купуєте.

Валерій Боровик: Внутрішні ціни та ціни на продаж енергоресурсів повинні бути економічно обґрунтованими. Лише тоді не потрібно ніяких дотацій, про які говорить уряд, тому що ми самі себе обдурюємо.

Наряд чи буде виконано Брюссельську декларацію щодо реконструкції газотранспортної системи, але там є важливий пункт – це виділення в окрему структуру компанії, яка буде транспортувати природний газ з економічно обґрунтованими цінами та тарифами, на яку не буде впливати жодний уряд ні одної із країн. Якщо ці два пункти виконати: обґрунтована економічна складова цін і виділення в окремі структури видобуток, транспортування і продаж природного газу, тоді цю структуру можна зробити рентабельною.

Потрібно чітко зрозуміти, а чи не хочуть ці люди, які зараз знаходяться при владі, навмисне збанкрутувати «Нафтогаз України»? На це питання ми отримаємо відповідь вже найближчим часом. Тенденція ліквідації «Нафтогазу» вже прослідковується. Бо якщо, наприклад, зміниться уряд чи прийде президент, який захоче розібратися в ситуації, що була до нього, то достатньо взяти кілька документів (всі знають, де вони лежать) по тендерних поставках, по продажу природного газу, по тому, які об’єми заходили в Україну, а які теоретично вносились в папір… Тоді багато хто постраждає з екс-керівників «Нафтогазу» і Мінпаливенерго.

Скільки потрібно коштів на перших порах, аби тільки видобування сланцевого газу розпочалося?

Борис Ільєнко: Ціну назвати не можу, але це мільярди доларів. Однак, знаю багато прикладів, коли в Україну приходили дуже серйозні інвестори, солідні технологічні фірми, але це пішло на дно через певні причини.

Не треба перебільшувати економічні можливості добування сланцевого газу. 99 доларів – це дуже мало, реально треба дивитись на більшу цифру.

Ми дійсно сидимо на газовій голці Росії і ми її єдина надія. Якщо сланцевий газ навіть буде по 220 доларів за тону, то Росії треба ставити хрест і на «Північному» і на «Південному» потоках. І Штокманівське родовище буде лише для катання на гірських лижах, бо туди треба вкладати величезні гроші. Росія у важкому стані і ми їм допомагаємо.

Олексій Івченко: Попередня собівартість видобутку газу на Штокманівському родовищі в Росії, за різними оцінками фахівців, буде приблизно від 180 до 320 доларів за тисячу кубометрів. Це не так просто, і на що розраховані ці обхідні потоки? Якраз на Штокманівське родовище. А коли воно буде розроблятись, по якій ціні і куди будуть збувати той газ, якщо він не буде потрібен, наприклад, Україні?..

Щодо собівартості видобутку сланцевого газу, то на початку вона буде дорожчою, можливо 150-200 доларів, коли більші обсяги видобуватимуться, ціна стане дешевшою - до 80 доларів. Але якщо 100 доларів в середньому коштуватиме видобуток тисячі кубометрів, то мільярд доларів – це 10 млрд. видобутку сланцевого газу. Мільярд доларів в рік можна вкласти навіть «Нафтогазу України» за рахунок економії і додаткових прибутків після модернізації газотранспортної системи, внутрішніх інвестицій.

Безумовно, потрібно на ці проекти пускати всіх інвесторів і бути коректними по відношенню до них, а не так, як у нас завжди виходить.

Чи існує загроза, що ліцензії на сланцеві родовища в Україні викупить «Газпром»?

Валерій Боровик: Якщо «Газпром» і буде вкладати, то потрібно розуміти, де він візьме кошти. Капіталізація «Газпрому» ще два роки тому упала на 60%, на сьогоднішній день у них немає коштів. Та й два «Потоки» теж за щось потрібно будувати. Тому «Газпром» якщо й буде в це інвестувати, то тільки для того, щоб заморозити. Цього потрібно уникати, бо він буде призупиняти все.

Які обсяги сланцевого газу має Україна?

Валерій Боровик: Прорахунків немає. По Європі це 16 трильйонів кубічних метрів. По країнах колишнього СРСР – 18 трильйонів кубометрів. У нас великі поклади, але дослідний центр в Німеччині з питань геології дасть своє масштабне дослідження по Європі лише у 2012 році.

Борис Ільєнко: Промайнула цифра в 10-15 млрд. кубометрів на рік. Це половина того, що ми беремо у Росії.