Політичні підсумки 2011 року

Ув’язнення Юлії Тимошенко, завершення переговорів щодо нової угоди з Європейським Союзом про асоціацію та зону вільної торгівлі, пенсійна реформа, ухвалення закону про вибори народних депутатів, кадрові зміни у виконавчій владі, а також суд над Юрієм Луценко та карна справа по відношенню до Леоніда Кучми стали найголовнішими політичним подіями 2011 року.

Ще однією новацією стала поява терміну «Сім’я» через концентрацію бізнесу в руках старшого сина Президента та розстановку його людей на вищих владних посадах.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський та директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Михайло Погребинський: «Теперішня українська влада вперше за 20 років найбільш незалежна»

Події 2011 року значною мірою визначалися тим, що відбулося в 2010-му. Насамперед я маю на увазі зміну політичної системи, конфігурацію влади в державі. Якщо до рішення Конституційного суду про скасування діючої Конституції і повернення до колишньої були стримувані переваги, які не дозволили б виконавчій владі відчувати себе без будь-яких обмежень, то з того моменту вся влада України зосередилася в руках однієї людини – Президента.

Що це означає з точки зору політичних наслідків? В світі розвивається кризова ситуація, тому було очевидно, що це обов’язково вплине і на Україну. А оскільки вся відповідальність за прийняття рішень покладається на Президента і його команду, позиції в громадській думці щодо рейтингу команди Януковича за таких складних обставин будуть погіршуватися. Що ми і спостерігали протягом всього року.

Це не призвело до зміни типу поведінки, протягом всього року продовжилося закріплення системи вертикалі української влади від Президента і далі. Вони отримали повний контроль над виконавчою владою та парламентом, величезний вплив на судову гілку влади, стовідсотковий контроль над регіональними владами. Це потребувало певного рівня кваліфікації, і команда Януковича з цим впоралася. Це дозволило створити певну стабілізацію в соціально-економічному плані, оскільки до того ми впали аж на 15%. Для команди Президента був низький рівень старту, але другий рік поспіль ми бачимо зростання. Скажімо, по промисловості ми відновили докризовий рівень, який був за Ющенка та Тимошенко. На фоні того, що відбувається в Європі, - це видатний результат. 5% зростання ВВП – це також «плюс» команди Президента. Є відповідні показники в соціальному плані, не такі вражаючі, але тим не менше вони є.

Якщо вся відповідальність лягає на одну людину та одну політичну команду, то в умовах складної ситуації, навіть попри певні успіхи, все одно страждатиме рейтинг цієї політичної сили і самого Президента. Нашим ноу-хау стало те, що одночасно не відбувалося зростання підтримки опозиції. Висновки мала б робити з цього опозиція, чого вона поки що не робить. Рішучим чином збільшується кількість людей, які не довіряють будь-яким політикам, і не готові брати участь у виборах, готові голосувати проти всіх, а такої графи у нинішньому законі про вибори немає.

Володимир Фесенко: «Зростає частка людей, які нікому не довіряють, такі приховані протестні настрої – це міна уповільненої дії»

Головна подія, яка вплинула не тільки на перебіг внутрішньополітичних подій, а ще більше на нашу зовнішньополітичну ситуацію, - це суд над Тимошенко та її засудження. Коли «Кореспондент» називає Тимошенко людиною року, я б додав, що лише зусиллями Віктора Федоровича, жодних її власних зусиль не було.

Друга подія позитивніша, але ще не завершена з точки зору своєї юридичної і політичної фіналізації. Йдеться про завершення переговорів щодо нової угоди з Європейським Союзом про асоціацію та зону вільної торгівлі. Переговори 19 грудня я не вважаю провалом, тому що завершена величезна чотирирічна робота. Вдалося виправити певні деформації та перекоси, які були в проекті угоди про зону вільної торгівлі ще на початку року. В поточному році переговори активізувалися, і якби не справа Тимошенко, можливо, вдалося б вийти на парафування в цьому році, а потім на підписання. Зараз де-факто результат є, в лютому-березні нам обіцяють парафування. Судячи з усього, Євросоюз не буде проти парафування, а от підписання буде залежати від нашої внутрішньополітичної ситуації, від долі Тимошенко та певною мірою Луценка, і від того, як у нас будуть проходити парламентські вибори.

Третя політична і соціальна подія – це ухвалення та початок пенсійної реформи. Вона викликала серйозні дискусії і вплинула на ставлення до реформ, при чому як у владі, так і у суспільстві. Певною мірою вона вплинула і на рейтингову ситуацію. Проблеми, які прямо чи опосередковано були пов’язані з пенсійною реформою, спричинили певне гальмування та заморозку соціальних реформ, хоча б до парламентських виборів.

Четверта дуже важлива подія, особливо для наступного року, - це ухвалення нового закону про вибори народних депутатів. Така інституціональна подія буде визначати конфігурацію політичного процесу, впливатиме на результати виборів та роботу майбутнього парламенту.

Важливою подією 2011 року були кадрові зміни у виконавчій владі. Певною мірою це рік появи, оформлення і посилення впливу бізнес-політичної групи, пов’язаної із старшим сином Президента. Але кадрові ротації, які відбулися, були не такими масштабними, як очікувалося. Нагадаю, що були спроби змінити керівництво уряду, але врешті-решт Президент відмовився від таких пропозицій. Наприкінці року Віктор Янукович другий раз продемонстрував, що він достатньо обережний в кадровій політиці і не хоче кардинальних змін. Тому нинішній очільник уряду та значна частина міністрів отримали певний аванс на майбутнє. Хоча у мене передчуття, що кадрові зміни все ж таки будуть, питання лише в тому, коли: навесні чи вже після парламентських виборів.

В поточному році ще дві події були дуже резонансними. Це суд над Юрієм Луценком та відкриття карної справи, а потім її закриття в судовому порядку, по відношенню до Леоніда Кучми. Ця подія викликала резонанс і закордоном, і у нас було багато чуток та версій. Інтрига ще залишатиметься, оскільки вирок суду оскаржила і прокуратора, і деякі фігуранти. Хоча ця подія повинна розставити крапки в подіях десятирічної давнини, але у мене передчуття, що повної істини у цій справі ми ніколи не дізнаємося. Можливо, справа буде продовжуватися, але, скоріше, це буде специфічна інформаційно-політична гра навколо Кучми і його оточення, а не з’ясування істини щодо цих подій.

Говорячи про тенденції 2011 року, хочу відзначити специфічний парадокс. З одного боку, макроекономічна ситуація в країні достатньо стабільна, ситуація наприкінці року виглядає трохи кращою, ніж прогнози рік тому. Але з іншого боку є зростання політичної та соціальної напруги, падіння рейтингів Президента та правлячої партії. Як це пояснити? Достатньо потужними виявилися негативні наслідки непопулярних рішень. Зокрема, це пов’язано з низкою соціально-економічних проблем, які виникли на початку року і восени, я маю на увазі пільговиків. По рейтингам також б’є підвищення комунальних тарифів. Це стосується в першу чергу виборців Партії регіонів, для яких на першому місці стоять соціально-економічні питання, а не політичні.

Певною тенденцією є судове переслідування деяких лідерів опозиції. Це в першу чергу стосується Тимошенко і Луценка, що також впливало на політичну картину року.

Що стосується влади, як тенденцію я б відзначив те, що в цьому році ми побачили певну стагнацію процесу реформ з об’єктивних і суб’єктивних причин. У цього процесу є структурі причини, пов’язані з тим, що реформи розробляють одні люди, а виконувати мають інші. Потім виник ефект та реакція, зокрема, на пенсійну реформу, що соціальні реформи сприймаються достатньо критично. Можливо, ця обставина змусила певною мірою зупинитися Президента та уряд, тим паче, що через рік парламентські вибори.

По інших реформах ми бачимо дуже непросту ситуацію. Я маю на увазі і адміністративну реформу, і податкову. Певні ефекти є, але не такі, як очікувалося. Я б не драматизував цю ситуацію, бо в багатьох країнах – і в Росії, і в Польщі - теж свого часу непросто йшли реформи. Але зараз і уряду, і Адміністрації Президента є сенс проаналізувати, чому відбувається розрив між планами і результатами, адже не вдалося запустити систему автоматичного повернення ПДВ, поки важко сказати, чи є макроекономічні ефекти податкової реформи.

Крім падіння рейтингів правлячої партії (це закономірно, таке ж було і у Кучми, і у Ющенка, проте тут зіграли свою роль непопулярні соціальні рішення та непроста соціальна ситуація), виникла парадоксальна тенденція – рейтинги опозиції не зростають. У нас такого раніше не було, і це не притаманне більшості інших країн. Зростає частка людей, які нікому не довіряють, такі приховані протестні настрої – це міна уповільненої дії.

Протести пільговиків також є цікавою тенденцією другої половини року, яка свідчить про те, що проблеми соціальних реформ треба вирішувати. Але, можливо, в більш спокійних політичних умовах, можливо, вже після парламентських виборів.

Я б відзначив як тенденцію продовження кризи політичної опозиції. На тлі зростання активності громадської позиції ми бачимо проблеми, протиріччя та певний безлад у політичної опозиції. Зокрема, це проявилося в дуже низькому мобілізаційному потенціалі провідних опозиційних сил. Єдина масова акція, на яку вони спромоглися, це 24 серпня. Навіть коли заарештовували Тимошенко, «Батьківщині» не вдалося мобілізувати прихильників на захист свого лідера. Акція Яценюка певною мірою була дискредитована тим, що там були використані традиційні методи матеріального стимулювання учасників. А цього опозиції зараз робити не можна.

Зовнішньополітичні тенденції, які зіткнулися в цьому році. Одна – активізація процесів євроінтеграції, на які вплинули наші внутрішньополітичні обставини. Друга тенденція, яка є новою і неочікуваною, - в цьому році відбулося та продовжується помітне охолодження стосунків з Росією.

Михайло Погребинський: Я хочу запропонувати дещо іншу версію, чому європейські лідери так себе повели. Формальних підстав відмовитися від парафування не було, оскільки була чітко визначена воля Європарламенту – до кінця року парафувати. Вони відмовилися, ігноруючи свій представницький орган.

Парафування – це суто технічна процедура. Це означає, що є певний текст. Вони відмовляються парафувати, бо в тестах написано, що ми будемо третирувати опозицію? Вони зобов’язані парафувати. Насправді наші внутрішні негаразди жодного значення для європейців не мають. Для них має значення позиція української влади стосовно питань, в яких вони дуже сильно зацікавлені. А українська влада себе поводить щодо Росії аналогічно, як до Європи: от ми хочемо того і того. Європейці не звикли, що ми можемо щось хотіти для себе. Вони звикли реагувати таким чином: ми вам сказали – робіть, а якщо ви не робите, ви нам не потрібні, ми почекаємо, коли в Україні буде інша влада. Європейські лідери визначились, що нинішня українська влада їм не підходить, вона не зручна, її треба замінити. Якщо ми будемо здавати у всіх зацікавлених Європою інтересах, вони будуть до нас ставитися інакше, а поки цього не буде, то відношення з часом буде навіть погіршуватися.

З Росією працює той же ефект, вони також звикли до думки, що якщо вони на чомусь наполягають, то ми повинні враховувати насамперед їхні інтереси, а потім вже вирішувати внутрішні проблеми. Я вважаю, що теперішня українська влада вперше за 20 років найбільш незалежна. Звичайно, це є проблемою, в тому числі для самої влади, тому що вона не може вирішити своїх проблеми, їх не хочуть іти на поступки. Нам буде досить складно.

Михайле Борисовичу, протягом року в ЗМІ з’явилося формулювання «Сім’я» з огляду на те, що родичі Президента брали контроль над усіма галузями економіки. Це характерно більше для авторитарних країн. Чим це загрожує Україні?

Михайло Погребинський: Я читав в засобах масової інформації про приклади перебирання на себе якихось підприємств, банківських та інших активів, але хотів би, щоб про це говорили люди, які можуть посилатися на конкретні факти. Я насправді цього не знаю і абсолютно впевнений, що навіть якщо цього не було зовсім, очевидно, що про це будуть говорити.

Для системи, де все вирішується в одному кабінеті, де все залежить від волі однієї людини, природно, коли довкола неї створюється група, якій він довіряє, і яка отримує додаткові можливості у різних сферах. Не завжди це відбувається так безпосередньо, як у нас про це пишуть.

Основна загроза в тому, що якщо це справді так, то в сьогоднішньому світі втримати таку ситуацію довго просто неможливо. Тим більше, зараз вже очевидно, що навіть в країнах, де немає стовідсоткової освіти (припустимо, в Єгипті), вплив на політичну ситуацію того, що зараз російські ліберали називають «креативним класом», дуже суттєвий. Вони можуть змінити порядок денний в країні буквально за кілька днів, і стримати це надзвичайно важко.

Чи можливе підписання угоди з ЄС, навіть якщо Тимошенко буде сидіти у в’язниці?

Михайло Погребинський: Так, але за умови, якщо буде справжня «холодна війна» з Росією. Крім того, якщо Україна погодиться пустити в свою трубу європейські компанії, як це мало бути, згідно підписаної нею Європейської енергетичної хартії. Тоді, навіть якщо Тимошенко буде у тюрмі, вони все підпишуть.

Володимир Фесенко: У мене інша точка зору щодо того, щоб пустити європейські компанії до нашої труби. Я підтримую позицію української сторони і поділяю думку Януковича та Азарова про те, якщо ми будемо тягнути і триматися за нашу трубу як головну цінність, її вартість буде знижуватись з кожним роком. По-перше, вже є «Північний потік», думаю, буде і «Південний потік», бо для росіян це величезний бізнес-проект, на якому можна попрацювати з багатьма мільярдами доларів. Плюс це ще й інструмент тиску на Європу та на Україну. Тоді ми втратимо половину транзиту газу, а то і більше. По-друге, все активніше використовується зріджений газ, що також може вплинути на наповнення нашої труби. Тому проблему треба вирішувати. Але я не бачу переговорів із жодною європейською компанією?!

Треба починати переговори, щоб про них знали росіяни. Можливо, в тристоронньому форматі. Росіяни не приховують свою критичну позицію щодо третього енергетичного пакету, відома і їх позиція щодо консорціуму. Але чи можна знайти компроміс? Я не виключаю, що двосторонній консорціум також може бути створений, хоча трьохсторонній був би для нас кращим.

Щодо підписання, я песиміст. Думаю, що угоду буде парафовано, а от далі виникне пауза. Не підуть європейці на підписання, поки Тимошенко буде в тюрмі. Крім того, частина європейських політиків наполягає на тому, щоб почекати до парламентських виборів.

Михайло Погребинський: Хочу нагадати, як різко почали змінюватися стосунки Білорусі з Європою, коли Росія почала працювати проти Лукашенка по всіх каналах. Тоді почалися дуже активні консультації про те, щоб зняти всі обмеження з Білорусі. Насправді, все не так просто.

Звичайно, їм легше буде підписати, якщо Тимошенко та Луценка звільнять. Але головне – не цінності, а інтереси. Інтерес і полягає в тому, щоб така велика країна як Україна поводила себе чемно по відношенню до великих партнерів.

Що означає непохитна позиція Азарова щодо ціни на газ, заяви про незалежну державу? Чи не вплинув на нього той факт, що Тимошенко сидить саме за газові угоди?

Володимир Фесенко: Я не виключаю, що не тільки на Миколу Яновича, а й на інших високопосадовців може впливати прецедент Тимошенко. Перед підписанням будь-якої міждержавної, міжурядової угоди наші керівники вже будуть замислюватись: а що буде потім? Цей чинник може працювати суто психологічно.

Микола Янович не тільки за походженням, а й за культурою та світоглядом значною мірою є людиною, яка сформувалася ще в радянські часи. І це не так погано, бо у нього, на відміну від інших урядовців, є державницьке ставлення до економічної політики та інтересів країни. Він не державник-націоналіст, але для нього як радянської людини державні інтереси дуже важливі. Держава для нього – це головний інститут в суспільстві, все інше (партії, бізнес) другорядне. Тому він, при всій симпатії до Росії, не може просто так віддати трубу. Знайти компроміс – так, але віддати таку державну власність – це для нього велика жертва. Така ж ситуація із Януковичем, але мотивація інша: він – господар країни, і не буде просто так віддавати активи. Хоча навколо газового питання зараз гра може йти не тільки між двома країнами чи Євросоюзом як тертім актором, але й між бізнесовими групами.

Наступного року парламентські вибори. Чи будуть фальсифікації? Чи можливе соціальне напруження?

Володимир Фесенко: Я не виключаю, що на цих парламентських виборах одним з головних питань порядку денного можуть стати зовнішньополітичні питання. У нас вже часто грало роль російське питання. Зараз же буде зіткнення двох векторів зовнішньополітичного та цивілізаційного вибору – або європейська, або євразійська інтеграція. Частина опозиції або умовно об’єднана опозиція будуть виступати як прихильники справжньої європейської інтеграції. Водночас у мене є відчуття, що Росія на цих виборах спробує розіграти цю карту руками певних наших політичних акторів, які виступатимуть в ролі пропагандистів євразійської інтеграції.

Це ви про Табачника?

Володимир Фесенко: А Медведчук? Він вже проводить пропагандистку кампанію в регіональній пресі.

Щодо Табачника, то все залежатиме від того, чи буде він у складі уряду, чи буде в команді Президента, якщо поза ними, то не виключено, що він теж буде виконувати цю роль.

Інша інтрига буде пов’язана з партійними списками. Для Партії регіонів є величезна проблема, як виграти ці вибори, маючи проблему з падінням рейтингу. Уряд обмежений у своїх соціальних можливостях, прогнози на наступ рік не зовсім радужні і можливостей для підняття зарплат та пенсій буде не так багато, цього замало, щоб простимулювати виборців голосувати за партію влади.

Ще одна суто політтехнологічна проблема не лише для «Батьківщини», а й для Партії регіонів – хто очолить список? Формально Азаров, але і Тігіпко пропонує свої послуги. Тут ще будуть визначатися, хто більш «свій» для їхнього виборця.

Буде спокуса застосувати масштабний адмінресурс і різного роду маніпуляції, ці інструменти будуть використовувати особливо на мажоритарних округах, особливо на сході та півдні. Але можливості таких підтасовок обмежені, десь 5-7%. В Росії в умовах тотального контролю влади нібито дописали 15%. Думаю, що у нас не вдасться стільки дописати, тому що ситуація в суспільстві зараз зовсім інша, аніж була на місцевих виборах. Я переконаний, що спроби масштабно застосувати адмінресурс можуть призвести до серйозної політичної кризи. Якщо розрив між офіційним результатом виборів та відчуттями суспільства буде дуже великим, то у нас буде не Болотна площа, а щось ближче до Майдану-2004. Тому не радив би владі вдаватися до таких методів, краще після виборів пошукати компромісу із частиною опозиції.

Чи домовиться опозиція щодо походу на мажоритарні округи?

Володимир Фесенко: Запропонований Юлією Володимирівною єдиний партійний список – план абсолютно утопічний. Ця ідея була б реалістична, якби у виборах брати участь виборчі блоки. З паріями не вийде, тому що у кожної, яка має шанс подолати прохідний бар’єр, є власний інтерес.

Ідею з Ліною Костенко я теж критично оцінюю, при всій повазі до неї особисто. Соціологи одразу покажуть, що її знають набагато менше, ніж Тимошенко чи Яценюка. Така ситуація, що у нас політиків знають більше, ніж діячів культури. Тут краще застосувати інститут праймеріз.

По мажоритарці легше домовитись, але ці домовленості спрацюють частково. Не всі опозиціонери згодяться іти та той округ, який їм запропонують. Або в якомусь окрузі зійдуться інтереси двох чи трьох представників опозиції. Тому можлива ситуація, коли напередодні виборів хтось вийде із цієї угоди, наприклад «Свобода». Чимало опозиціонерів, не отримавши допуск, будуть балотуватися окремо як самостійні кандидати. Тому угода ця спрацює, але в обмежених масштабах.

Пане Володимире, якщо є багато протестно налаштованих виборців, вони що просто не підуть голосувати? Чим це обернеться врешті-решт?

Володимир Фесенко: Склалася парадоксальна ситуація, оскільки не буде графи «проти всіх», це більше може спрацювати проти Партії регіонів. За даними соціології, людей, які налаштовані голосувати проти всіх, найбільше на сході, зокрема, в Донбасі. Це і є поясненням того, чому не зростають рейтинги опозиції, бо найбільші втрати Партії регіонів ідуть в своїх регіонах. Там виборці розчарувалися в своїй партії, але не хочуть голосувати за помаранчевих. Частина з них, особливо літніх виборців, піде голосувати за комуністів, і ми бачимо певне зростання рейтингів КПУ. Частково може отримати вигоду «Фронт змін». Але більша частина цих людей просто не піде голосувати, зниження явки буде суттєвим.

А на Галичині більша частка тих, хто не визначився. Частка тих, хто проти всіх 7%. Відповідно, там може бути вище явка виборців, ніж на сході. Це може спрацювати по партійних списках, а по мажоритарці буде складна ситуація. Звичайно, треба дочекатися, які будуть округи, але я не вірю в плани опозиції отримати 150 мандатів, більш реалістично поборотися за 75 мандатів по мажоритарці. На сьогодні, дай Бог, отримати 35-40. Так що «шапкозакидательство» в даному випадку – не найкращий варіант.

Якщо опозиція візьме по партійних списках, що зараз цілком можливо, десь 150 мандатів і десь 80 мандатів по мажоритарці, вони можуть сформувати більшість у парламенті. Тоді це буде нова політична ситуація. За це опозиції варто поборотися.